Рішення

від 28.12.2023 по справі 504/4248/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/4248/23

Провадження № 2/504/2246/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2023смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву адвоката ШавроваІгора Ігоровичав інтересах ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , до Головногоуправління Національноїполіції вОдеської області, Прокуратури Одеської області про зняття арештів з нерухомого майна накладених у порядку КПК України 1960 року, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року адвокат Шавров І.І. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, яким просив суд вирішити питання скасування арештів на належне ОСОБА_1 в порядку спадкуання нерухоме майно земельну ділянку, кадастровий номер 5122786400:02:001:1353, які накладені постановою слідчого у справі 01201100012 від 10.02.2011 року (слідчий Сягровець Т.М.), реєстраційний номер обтяження 10824065, та арешт, накладений згідно ухвали Комінтернівського районного суду у справі 1561 від 26.06.2006 року, реєстраційний номер обтяження 3431641 від 07.07.2006 року.

Щодо підсудності справи:

«Якщо арешт майна було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства».

Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією ВСУ у постановах від 24.04.2019 № 2-3392/11, від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17-ц та від 15.05.2013 року № 6-26цс13, а також постанови Великої Палати Верховного суду № 727/2878/19 від 30 червня 2020 року.

Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційної підсудності щодо зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження залишається не змінною - розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України 2012 p., то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду України викладеного у справі №911/1247/18 від 21.08.2019 року, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.

Захист майнового права фізичною чи юридичною особою відповідно до вимог ЦПК України може здійснюватись в порядку цивільного судочинства.

Судом встановлено, що обидва обтяження внесені до реєстру на підставі та у порядку КПК 1960 року.

Отже справа юрисдикційно відноситься до цивільного судочинства.

В судовому засіданні представник заявниці- адвокат Єстіфєєва І.В. доводи заяви підтримала, послалась на те, що належне заявниці в порядку спадкування майно необгрунтовано тривалий час перебуває під арештом.

Прокурор не погодився, послався на те, що кримінальне провадження ще триває, і тому у задоволенні позову слід відмовити.

Представник ГУ НП в Одеській області повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, свою позицыю з приводу позову не висловив.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників процесу, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що у провадження слідчого СВ ГУ МВС України Сягровець Т.М. перебувало кримінальне провадження № 01201100013 в межах якого слідчим ухвалено постанову від 10.02.2011 року про накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 5122786400:01:001:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На цій підставі в реєстрі обтяжень внесений запис 10824065 від 11.02.2011 року.

Окрім того, арешт накладено на підставі ухвали 1561 від 26.06.2006 року Комінтернівського районного суду Одеської області, номер реєстрації обтяження 3431641 від 07.07.2006 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З інформації Одеської обласної прокуратури від 28.11.2023 року вбачається, що кримінальне провадження № 01201100013 від 31.01.2011 року зупинено 19.11.2012 року на підставі п.3 ст. 206 КПК України (в редакції 1960 року).

Рішення про накладення арешту на земельну ділянку в цій справі відсутнє.

Постанова про зупинення досудового розслідування у цій справі відсутня.

З отриманої судом відповіді з Комінтернівського районного суду Одеської області від12.12.2023 року вбачається, що у архіві суду та алфавітних показчиках, у автоматизованої системі документообігу суду відсутня справа з індексом № 1561 за 2006 рік.

Виправдення втручання у власність:

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98) (справа«East/West Alliance Limited» проти України).

Тривалість досудового розслідування:

Більш цього, відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Конвенція ратифікованаЗаконом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Дотримання розумних строків є основоположним завданням оперативного розслідування будь-якого злочину, закріпленим уст. 2 КПК України, що відображає вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до позиції ЄСПЛ, у кримінальних справах «розумний строк», про який йдеться у ч. 1 ст. 6, може починати відлік не тільки з моменту висунення офіційного обвинувачення. Це може відбутися раніше, ніж справа потрапить до суду (справа «Девеєр проти Бельгії» від 27.02.1980 р.); з дня, коли виписано ордер на арешт; з дати, коли зацікавлену особу було офіційно повідомлено, що проти неї порушено кримінальну справу; з дати, коли було почато досудове слідство (справи «Вемхов проти ФРН» від 25.06.1968 р., «Ноймастер проти Австрії» від 27.06.1968 р., «Рингейзен проти Австрії» від 16.07.1971 р.). «Обвинувачення» для цілей ч. 1 ст. 6 КЗПЛ можна визначити як офіційне повідомлення компетентною владою особи, що є підстави стверджувати про вчинення нею кримінального злочину.

Відповідно до практики ЄСПЛ обчислення строку провадження у кримінальній справі розпочинається з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть допиту особи як свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на момент допиту слідчий вже підозрював допитуваного у причетності до конкретного злочину) залежно від того, яка із зазначених подій сталася раніше, і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі. У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" зазначено, що "момент, з якого ст. 6 Конвенції починає застосовуватись до "кримінальних" питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу "сутнісній", а не "формальній" концепції "обвинувачення", про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (п. 62 рішення ЄСПЛ від 18.01.2007 у справі "Шубінський проти Словенії" Subinski v. Slovenia))".

У п. 97 рішення ЄСПЛ від 16.09.2010 у справі "Вітрук проти України" зазначено, що "в кримінальних справах "розумний строк", передбачений п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з того часу, коли особі було "пред`явлено обвинувачення", тобто, іншими словами, з моменту офіційного повідомлення заявника компетентним органом про те, що він обвинувачується у вчиненні злочину. Це визначення також застосовується до питання, чи мало місце "суттєве погіршення становища [підозрюваного]", чи ні. Щодо закінчення "відповідного строку", то в кримінальних справах період, передбачений п. 1 ст. 6 Конвенції, включає весь строк провадження у справі, у тому числі перегляд рішення в апеляції (п. 70 рішення ЄСПЛ у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine)".

Щодо ефективності досудового розслідування:

В даній справі, якщо можливо і було шахрайство і яке могло статися за підозрілих обставин, залишаючи вірогідним припущення про умисне здійснення шахрайських дій, держава мала би забезпечити певну форму ефективного офіційного розслідування.

У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ неодноразово нагадував, ефективне досудове розслідування не є обов`язком досягнення результату, але обов`язком вжиття заходів.

Крім того, у своєму рішенні у справі «Поживотько проти України» (Роzhyvotko у. Ukraine), заява № 42752/08, п. 38, від 17 жовтня 2013 року), Високий Суд вказав, що державні органи повинні вживати усіх обґрунтованих заходів для забезпечення доказів щодо події.

Будь-який недолік розслідування, що унеможливлює встановлення причини події або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту («Муравська проти України»(Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, п. 41, від 13 листопада 2008 року).

Ефективність розслідування втілює в собі вимоги щодо оперативності та розумної швидкості.

Навіть якщо існують перешкоди або труднощі, які перешкоджають прогресу розслідування у конкретній ситуації, оперативне реагування національних органів влади є надзвичайно важливим для підтримання громадської віри в їх відданість принципам верховенства права та їх здатність запобігати проявам сприяння незаконним діям або терпимості до них (див. рішення у справі «Шиліх проти Словенії» (Silih v. Slovenia [ВП], заява № 71463/01, п. 195, від 9 квітня 2009 року).

У теперішній час кримінальне провадження не тільки не розслідується, воно з 19.11.2012 року у відповідному реєстрі обліковується як зупинене.

Водночас процесуальні документи про зупинення відсутні.

Відсутні процесуальні документи і про вжиття слідчим заходів арешту.

Суд констатує відсутність правової підстави накладення арешту і судом, оскільки у архіві суду та алфавітних показчиках, у автоматизованої системі документообігу суду відсутня справа з індексом № 1561 за 2006 рік.

Суд констатує, що має місце надмірного безпідставного та тривалого втручання держави у права заявниці, якими вона володіє в порядку спадкування.

Прокурор не знайшов слушних відповідей на питання суду щодо тривалості досудового досудового розлсідування та надмірно тривалого втручання у права заявниці.

Суд приймає до уваги не тільки інтереси досудового розслідування а і інтереси заявниці, і вважає, що справедливого балансу в даному випадку явно не дотримано.

Тому суд вважає, що доводи заявниці знайшли своє підтвердження, і тому позов слід задовольнити.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ,319,321,391 ЦК України, ст.ст.3, 12, 30, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката Шаврова Ігора Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - задовольнити.

Скасувати (припинити) обтяження земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:01:001:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке накладено на підставі слідчого з ОВС ГУ МВС України в Одеській області Сягровець Т.М. від 10.02.2011 року № 01201100013, номер реєстрації обтяження 10824065 від 11.02.2011 року, а також яке накладено на підставі ухвали 1561 від 26.06.2006 року Комінтернівського районного суду Одеської області, номер реєстрації обтяження 3431641 від 07.07.2006 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначенихчастиною другоюстатті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя В.К. Барвенко