Рішення

від 22.12.2023 по справі 908/3149/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/237/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2023Справа №908/3149/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 9» Запорізької міської ради, вул. Щаслива,1/вул. Дудикіна, 9, м. Запоріжжя, 69065, ідентифікаційний код юридичної особи 05498694

до відповідача Фізичної особи-підприємця Кулика Віталія Вікторовича, АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Запорізька міська рада, пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915

про стягнення коштів

без виклику представників сторін

суть спору

10.10.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 9» Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до відповідача Фізичної особи-підприємця Кулика Віталія Вікторовича, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 135 189,50 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2023 справу № 908/3149/23 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 23.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3149/23, присвоєно справі номер провадження 15/237/23. Ухвалено, здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 22.11.2023, відповідно до ст. 165 ГПК України, відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем.

Запропоновано позивачу у строк до 06.12.2023 у разі отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також надіслати на адресу суду докази, що підтверджують надіслання відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 22.12.2023, відповідно до ст. 167 ГПК України, надати заперечення разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Підставою для звернення з позовом до суду стало не виконання відповідачем обов`язку щодо внесення орендних платежів за користування нерухомим майном, нарахованих після припинення дії договору до фактичного повернення приміщення.

Позов обґрунтовано наявністю у відповідача обов`язку сплачувати орендну плату за договором оренди нерухомого майна, нараховану після припинення дії договору оренди до фактичного повернення приміщення та вмотивовано статтями 15, 51, 52, 526, 598-609, 762 Цивільного кодексу України, статтями 180, 202-208, 286 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтею 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а також умовами п. п. 3.7, 3.9, 5.2. договору №74/11 оренди частини нежитлового приміщення від 20.12.2011.

За офіційними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань (відповідь на запит № 266612 від 11.10.2023, № 266616 від 11.10.2023) ФОП припинено двічі 01.07.2015 та 18.01.2022, при цьому місцезнаходженням відповідача зазначена адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11, гуртожиток.

Поштове відправлення (копія ухвали Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі №908/3149/23), надіслане на вказану адресу відповідача, повернулось до суду 27.11.2023 не врученим відповідачеві з позначкою підприємства зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Заяви про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не надходило.

За змістом п. п. 101, 102 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати».

Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.

Невручені міжнародні поштові відправлення надсилаються до місця міжнародного поштового обміну, з якого вони були одержані.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання учасником справи кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

29.11.2023 на офіційному вебсайті Судової влади України судом повідомлено відповідача про розгляд справи через відповідне оголошення.

З огляду на викладене, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/3149/23 за відомою суду адресою відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Запорізька міська рада подала до суду письмові пояснення щодо предмета спору. Вважає позов обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд установив.

20.12.2011 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець), Комунальною установою «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» (балансоутримувач, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Куликом Віталієм Вікторовичем (орендар, відповідач у справі) укладений договір оренди №74/11 частини нежитлового приміщення, відповідно до умов якого (п.п. 1.1, 1.2) орендодавець, балансоутримувач на підставі наказу Департаменту комунальної власності та приватизації міської ради від 14.12.2011 № 329 передають, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення № 76 підвального поверху будівлі (літ. К-5) площею 42,6 кв. м по вул. Щасливій/Дудикіна, 1/6 на правах оренди для надання медичних послуг (розміщення галокамери).

Відповідно до акта прийому-передачі від 20.12.2011 орендодавець та балансоутримувач передали, а орендар прийняв в строкове платне користування вищезазначене нежитлового приміщення.

Додатковою угодою від 29.04.2015 договір оренди частини нежитлового приміщення №74/11 було продовжено до 20.10.2017.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.05.2019 у справі №908/2273/17 в позові Фізичної особи-підприємця Кулик Віталія Вікторовича до відповідачів 1: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради 2: Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 9» Запорізької міської ради про визнання продовженим договору оренди частини нежитлового приміщення від 20.12.2011 № 74/11, який укладений між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Комунальною установою «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9», з однієї сторони та Фізичною особою-підприємцем Куликом Віталієм Вікторовичем, з іншої сторони строком до 20.08.2022 відмовлено повністю.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.08.2021 у справі №908/1664/21 позовні вимоги Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Кулика Віталія Вікторовича задоволено, ухвалено звільнити частину нежитлового приміщення №76 підвального поверху будівлі (літ. К-5) площею 42,6 кв.м по вул. Щасливій/Дудикіна 1/6, шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Кулика Віталія Вікторовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код 37573068).

Позивач зазначає, що державним виконавцем проведено виконавчі дії щодо виселення орендаря, за результатами яких складена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 03.12.2021 ВП № 67294157. Матеріалів виконавчого провадження позивачем не надано.

За офіційними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань (відповідь на запит № 266612 від 11.10.2023, № 266616 від 11.10.2023) статус ФОП відповідача припинено двічі 01.07.2015 та 18.01.2022.

За змістом ст. ст. 51, 52, 598 609 ЦК України, ст.ст. 202 208 Господарського кодексу України (далі ГК України), ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) господарські зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім майном.

Позивач посилається на несплату відповідачем заборгованості з орендної плати в розмірі 135 189,50 грн, нарахованої позивачем за фактичне користування приміщенням за період після припинення дії договору до фактичного повернення майна (серпень 2018 року листопад 2021 року).

Дослідивши обставини справи та надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір оренди комунального майна оренда частини нежитлового приміщення № 74/11 від 20.12.2011.

Відповідно до п. 10.9 вказаного договору оренди в редакції додаткової угоди до нього від 29.04.2015 дія Договору припиняється внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.

Така умова відповідає приписам ч. 2 ст. 26 Закону «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ та ч. 2 ст. 291 ГК України, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Обставини, встановлені Господарським судом Запорізької області під час нового розгляду справи № 908/2273/17 в рішенні від 14.05.2019 та в рішенні від 30.08.2021 у справі № 908/1664/21, які набрали законної сили, не підлягають доказуванню в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України.

З урахуванням обставин, встановлених в рамках справи № 908/2273/17 та справи № 908/1664/21, договір оренди частини нежитлового приміщення № 74/11 від 20.12.2011 припинив свою дію 20.10.2017 в зв`язку із закінченням строку його дії.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Щодо повернення орендованого майна між сторонами існував спір, який розглядався в рамках господарської справи № 908/1664/21.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.08.2021 у справі №908/1664/21 задоволено позовні вимоги Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Кулика Віталія Вікторовича задоволено, ухвалено звільнити частину нежитлового приміщення №76 підвального поверху будівлі (літ. К-5) площею 42,6 кв.м по вул. Щасливій/Дудикіна 1/6, шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Кулика Віталія Вікторовича на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Позивачем у даній справі зазначено, що виконавчі дії щодо виселення орендаря проведено. За результатами цих дій складена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 03.12.2021 ВП № 67294157.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не надано документів виконавчого провадження, зокрема, постанови від 03.12.2021 ВП № 67294157 в підтвердження обставин повернення майна.

У справі, що розглядається, спір виник з приводу несплати відповідачем орендних платежів, нарахованих позивачем за період серпень 2018 року - листопад 2021 року за фактичне користування приміщенням після припинення дії договору до фактичного повернення майна.

За змістом наведених вище норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Отже, за змістом наведених норм, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору, а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного слід зазначити, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Вище наведені висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

У даному випадку, з урахуванням наведених висновків, оскільки договір оренди майна припинив свою дію 20.10.2017 в зв`язку із закінченням строку його дії, до спірних правовідносин слід застосовувати ч. 2 ст. 785 ЦК України, а не умови п. 3.7 договору оренди, на які помилково посилається відповідач в частині перерахуванням відповідачем сплати орендної плати від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна.

Відповідно до частини другої статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати в розмірі 135 189,50 грн ґрунтуються саме на умовах договору оренди (п.3.7), що припинився, а не приписах ч. 2 ст. 785 ЦК України, а тому суперечить змісту правовідносин за договором оренди та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки договір оренди припинив свою дію, вимоги позивача про стягнення орендної плати 135 189,50 грн за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

Позивач належними та допустимими доказами позовні вимоги не довів.

З огляду на викладене, з заявлених позивачем підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

У позові відмовити повністю.

Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.12.2023.

СуддяІ. С. Горохов