Постанова

від 19.12.2023 по справі 523/15549/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3430/23

Справа № 523/15549/20

Головуючий у першій інстанції Середа І.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 22 лютого 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до громадської організації «Товариство інвалідів Суворовського району м.Одеси» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом до ГО Товариство інвалідів Суворовського району м. Одеси (далі ГО "ТІСР"), у якому просив визнати дії останнього з відмови у прийняті його в члени Організації неправомірними; зобов`язати відповідача прийняти його в члени організації та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він має інвалідність 2 групи, в листопаді 2019 року подав заяву до ГО ТІСР та отримав відмову в прийнятті його в члени цієї організації. Відмова відповідачем мотивована віковим обмеженням членства в організації, оскільки згідно положень статуту, членами організації можуть бути особи не молодше 14 років та не старше 50 років.

На думку позивача, така відмова є дискримінацією за віковою ознакою та порушує його права.

Позивач заявляє про завдання йому моральної шкоди, яка полягає в обмеженні його вже протягом року у веденні активного громадського життя, набуття нових соціальних зв`язків, знаходження однодумців, суспільної діяльності.

У зв`язку з постійними емоційними переживаннями, пов`язаними із ситуацію, що склалась між ним та відповідачем, відривом від звичайного ритму життя, у позивача підвищився рівень цукру в крові, через що на теперішній час існує необхідність отримання ін`єкцій інсуліну.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що статутом ГО ТІСР закріплено, що членом організації можуть бути громадяни, що досягли 14 років, але не старше 50 років, а втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

Не погоджуючи із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги, судом першої інстанції залишено поза увагою відсутність обґрунтування у статуті встановлення вікових обмежень для членства у Організації, які є дискримінаційними, а отже дозволяють втручання у діяльність Організації з боку органів державної влади. Скаржник також звертає увагу на суперечності у положенні Статуту ГО та її діяльністю, так Статут не містить положень про автоматичне припинення членства осіб, яким виповнилось 50 років, також наразі ГО "ТІСР" є особа старша за 50 років.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не звертався, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні, скаржник та його представник адвокат Ленець О.В., доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржника та його представника за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 30 листопада 2019 року позивач як особа яка має інвалідність другої групи, звернувся до ГО "ТІСР" з заявою, у якій просив прийняти його до громадської організації і отримав письмову відповідь з посиланням на п.3.1 статуту ГО "ТІСР" за яким визначено членство з 14 років, але не старше 50 років.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.

Частинами першою-третьою статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" (далі - Закон №4572-VI) визначено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів, яке за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Частиною другою статті 8 Закону №4572-VI) визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України "Про політичні партії в Україні". Об`єднання громадян діє на основі закону, Статуту, положення (стаття 13 Закону №4572-VI). Тобто визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутися за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

Необхідно враховувати, що у статті 3 Закону №4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і ГПК України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

З урахуванням вимог цього Закону можна дійти висновку, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.

Отже внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.

Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №127/21764/17 (провадження №4-115цс20) та у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року № 201/1077/17.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 4 квітня 2017 року у справі "Ловрич проти Хорватії", пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 8 жовтня 2009 року у справі "Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану"). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Основним документом, що регулює діяльність ГО "ТІСР" є Статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства, умови реорганізації або припинення діяльності товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно з статутом (редакція 2013 року) ГО "ТІСР" - є недержавним, неприбутковим, громадським об`єднанням інвалідів, яке на основі спільності інтересів об`єднує інвалідів для реалізації мети та завдань, передбачених цим статутом і діє відповідно до Конституції України та вимог Законів України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про громадські об`єднання" (п.1.1.).

Метою діяльності ГО "ТІСР" є об`єднання інвалідів на засадах добровільності та самоврядування з метою надання всебічної допомоги у соціальній реабілітації та забезпечення прав інвалідів на посильну працю, освіту , відпочинок, задоволення та захист законних , соціальних , економічних , вікових та інших спільних інтересів інвалідів, передбачених Конституцією України (п.2.1 статуту).

Членство в ГО "ТІСР" є добровільним. Членом можуть бути громадяни, що досягли 14 років, але не старше 50 років, визнають та виконують статут і є інвалідами (крім психічно хворих та з інфекційними хворобами), законні представники інвалідів (батьки дітей-інвалідів, усиновителі, опікуни, попечителі), а також які не є інвалідами, але активно працюють у ГО "ТІСР" у вирішенні проблем інвалідів (п.3.1 статуту).

Вступ у члени ГО "ТІСР" здійснюється Правлінням на підставі письмової заяви (п.3.2).

Членство у ГО "ТІСР" може бути припинено добровільно, за рішенням правління у разі систематичного невиконання рішень керуючого органу, за не гідну поведінку по відношенню до інших членів ГО "ТІСР" ( п.3.6 статуту).

У цій справі, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою ОСОБА_1 із визначеними Статутом ГО "ТІСР" критеріїв для кандидатів у члени (учасники) такої організації.

Аналізуючи правомірність відмови ГО "ТІСР" у прийнятті ОСОБА_1 до членів оргізації, апеляційний суд приймає до уваги, що вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Стаття 8 Закону №4572-VI встановлюю мінімальний вік осіб, які можуть бути прийняті до членів громадської організації, крім молодіжної та дитячої, а саме 14 років, із зазначенням, що вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом.

Так, згідно п.3.1 статуту відповідача ОСОБА_2 можуть бути громадяни, що досягли 14 років, але не старше 50 років, визнають та виконують статут і є інвалідами (крім психічно хворих та з інфекційними хворобами), законні представники інвалідів (батьки дітей-інвалідів, усиновителі, опікуни, попечителі), а також які не є інвалідами, але активно працюють у ГО "ТІСР" у вирішенні проблем інвалідів.

Отже зважаючи відсутність у чинному законодавстві вказівок про неможливість встановлення громадськими організаціями граничного віку свої членів (учасників), колегія суддів вважає, що у цій справі відсутні підстави для втручання суду у діяльність громадської організації та визнання відмови ОСОБА_1 у прийнятті до її членів неправомірною, оскільки не убачає порушення закону у встановленні статутом ГО "ТІСР" критеріїв для кандидатів у члени її (учасники).

Підсумовуючи наведеневище,колегія суддіввважає вірнимита обґрунтованимивисновки судупро відмовув задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених у змісті оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, без посилення на обставини, які не були враховані судом під час вирішення цієї справи.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374,375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 грудня 2023 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова