Ухвала

від 20.11.2023 по справі 369/17396/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/17396/23

Провадження № 2-н/369/2520/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2023 м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчко А.Я., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Жео Жито-Софіївка» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

УСТАНОВИВ:

Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Жео Жито-Софіївка» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

У вказаній заяві заявник просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг у розмірі 24590,02 грн., збитка від інфляції у розмірі 135,25 грн., 3% річних у розмірі 48,20 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 268,40 грн.

Дослідивши заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, суддя приходить до наступного.

Згідно зіст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1ст. 161 ЦПК Українисудовий наказ може бути видано, якщо: 1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку; 2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; 3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів; 7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно дост. 160 ЦПК Українисудовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбаченихстаттею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

При цьому суд зазначає, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч.3ст.19 ЦПК України).

Як роз`яснено у п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторониборжника,яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі, судовий наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні. Наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави для звернення до суду з позовом відсутні у зв`язку з безспірністю вимог.

За приписамист. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом положень частин 1-3статті 137 ЦПК Україниуказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, відповідно до частини 1статті 42 ЦПК Українисторони є учасниками справи у справах позовного провадження, а саме: позивач і відповідач (ч.1ст. 48 ЦПК України).

У той же час, при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (ч.2ст. 42 ЦПК України).

Крім того, зі змісту ч.5ст. 137 ЦПК Українивбачається, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Отже, питання щодо стягнення судових витрат не є безспірним.

Відповідно до ч. 3ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За приписами ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу наведених норм процесуального права слідує, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч. 3, 8ст. 141 ЦПК Українита застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2ст. 141 ЦПК України.

Тобто,статтею 141 ЦПК Українипередбачений поряд розподілу судових витрат під час розгляду справ позовного провадження.

Розгляд справи в наказному провадженні є безспірне вирішення справи, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Крім того, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, та за правилами наказного провадження стягувач в справі буде позбавлений можливості довести неспівмірність заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або погодитися з розміром цих витрат.

При цьому, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.

При розгляді вказаної заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18, яка полягає в тому, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише у справах позовного провадження.

У відповідності до вимог ч.3ст.165 ЦПК Україниу разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку у необхідності відмовити у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3252,23 грн.

Керуючись ст.ст.3,19,163,165,260,261,353-355 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

У видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жео Житло-Софіївка» в частині вимог про стягнення витрат на професійну правовничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. з ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: А. Я. Волчко