Постанова

від 05.11.2007 по справі 25/223-07-5625

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/223-07-5625

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"05" листопада 2007 р.Справа  № 25/223-07-5625

За позовом:  Заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача: КП ДЕЗ „Малиновське”, м. Одеса

про стягнення 33769,94 грн.

Суддя: Малярчук І.А.

В  судових засіданнях приймали участь представники:

Від прокуратури: Болгар А.В., посвідчення №52 від 14.03.07р.

Від позивача: Кот М.А., довіреність від 01-1/99 від 11.05.07р., Тернова Т.В., довіреність №01-1/104   від 11.05.07р., Кіндяк Н.В., довіреність №04-1/304 від 30.08.07р.

Від відповідача: не з'явився

Від КП „Дирекція єдиного  замовника „Черьомушки” Білова Ю.В., довіреність №013 від 07.08.07р.

В судовому засіданні  від 05.11.07р. приймали участь представники:

Від прокуратури: не з'явився

Від позивача: Тернова Т.В., довіреність №01-1/104   від 11.05.07р.

Від відповідача: не з'явився

Суть спору: про стягнення з КП ДЕЗ Малиновське адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів  у 2006р.  в сумі 33276,12 грн. та пені  за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських  санкцій в сумі 493,82грн.

Прокурор  на заявлених позовних вимогах наполягає.

Представник позивача заявлені прокурором позовні вимоги підтримує, надав суду пояснення від 08.08.07р. вх. №18362, де обгунтовував порядок розгляду даної справи за правилами КАСУ, навів пояснення правової природи штрафних санкцій, нормативне обгунтування заявлених позовних вимог, пояснив обставини справи.

Обгунтовуючи правову природу заявлених  прокурором до стягнення з відповідача штрафних санкції, позивач посилається на приписи ст. ст.217, 238, 239, 240, 250 Господарського кодексу України.

Представник відповідача  КП „Дирекція єдиного  замовника „Черьомушки” проти позову заперечує,  надав суду відзив  на позов, в якому зазначає,  те, що підприємством було здійснено передбачені законодавством заходи для працевлаштування інвалідів,  а саме  подавались протягом 2006р. до Малиновського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН, повідомлено Центр зайнятості Малиновського району м. Одеси про  вільні вакансії робочих місць для інвалідів, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволені заявлених прокурором позовних вимог.

Представник відповідача надав суду рішення Одеської міської ради від 05.04.07р. №1165-У, згідно якого вбачається, що КП ДЕЗ „Малиновське” реорганізовано шляхом злиття в КП „Дирекція єдиного  замовника „Черьомушки”. З цих підстав представниками сторін були поданні клопотання про зупинення провадження у  справі № 25/223-07-5625А від 03.09.07р., від 19.09.07р.,  від 15.10.07р.,  з підстав необхідності витребування у  Одеського обласного управління статистики відомостей стосовно виключення КП ДЕЗ Малиновське з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, які судом задоволені, про що свідчать відповідні ухвали від 03.09.07р., від 19.09.07р., від 15.10.07р.

12.10.07р. до господарського суду Одеської області надійшов лист Головного управління статистики від 08.10.07р. №01-02-114-2453, де повідомляється, що  станом на 08.10.07р. КП ДЕЗ „Малиновське” значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд встановив наступне:

Згідно поданого КП ДЕЗ Малиновське  до Одеського обласного відділення фонду України соціального захисту інвалідів звіту  про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників підприємства складає 226 чоловік,  однак на підприємстві було працевлаштовано фактично інвалідів в кількості 5 чоловік, що випливає із проведеного позивачем розрахунку фактичної кількості робочих місць, зайнятих інвалідами, розрахованої шляхом підсумку зазначеної відповідачем кількості відпрацьованих інвалідами повних місяців та діленням одержаної суми на 12 місяців.

Звідси, кількість незайнятих робочих місць для інвалідів  на підприємстві становить 4 місця, за не створення яких позивачем нараховано   адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів  у 2006р.  в сумі 33276,12 грн.  та пеню  за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських  санкцій в сумі 493,82грн.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України „ Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” від  21 березня 1991 року N 875-XII  діяльність держави  щодо  інвалідів  виявляється  у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних  умов  для  задоволення  їх    потреб    у відновленні  здоров'я,  матеріальному   забезпеченні,    посильній трудовій та громадській діяльності.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” від 21 березня 1991 року     N 875-XII  з  метою   реалізації  творчих  і  виробничих здібностей  інвалідів  та  з  урахуванням  індивідуальних  програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах,  організаціях,  а також  займатися  підприємницькою  та іншою  трудовою  діяльністю,  яка не заборонена законом.  

Так, із змісту приписів ч.8 ст. 69 ГК України вбачається, що підприємства з правом найму робочої сили забезпечують визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Звідси, підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, який створений, в даному випадку, іншими суб'єктами, з метою задоволення суспільних та особистих потреб  шляхом систематичного  здійснення виробничої  науково- дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому чинним законодавством України.

Частинами 1, 2 ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року  №  875-XII передбачено, що  для   підприємств   (об'єднань),   установ   і організацій  незалежно  від  форми  власності   і   господарювання встановлюється    норматив    робочих   місць   для   забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  розмірі  чотирьох  відсотків   від середньооблікової   чисельності   штатних  працівників  облікового складу  за  рік,  а  якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця. Підприємства, установи,    організації,  у тому  числі підприємства,  організації  громадських організацій   інвалідів, фізичні   особи,  які  використовують  найману  працю,  самостійно розраховують  кількість робочих   місць  для   працевлаштування інвалідів  відповідно до нормативу,  встановленого частиною першою цієї  статті,  і  забезпечують  працевлаштування  інвалідів.   При розрахунках   кількість   робочих  місць  округлюється  до  цілого значення.

Підприємства, установи,    організації,    у    тому    числі підприємства,  організації  громадських   організацій   інвалідів, фізичні особи,  в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб,  реєструються у відповідних  відділеннях  Фонду  соціального захисту  інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч.9 ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  від 21 березня 1991 року  №  875-XII).

Відповідно до  ч.8 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року  №  875-XII відділення Фонду   соціального   захисту  інвалідів  з  метою контролю за  виконанням  нормативу  робочих  місць,  передбаченого частиною першою цієї статті,  мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України,  здійснювати  перевірки  підприємств, установ,   організацій,  у  тому  числі  підприємств,  організацій громадських   організацій   інвалідів,    фізичних    осіб,    які використовують найману працю,  щодо реєстрації у Фонді соціального захисту  інвалідів,  подачі  ними   звітів   про   зайнятість   та працевлаштування  інвалідів,  виконання  нормативу  робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,  у тому  числі  шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

        Частинами 1, 2 ст.20 вищезазначеного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичні    особи,    які    використовують   найману   працю,   де середньооблікова   чисельність   працюючих  інвалідів  менша,  ніж установлено  нормативом,  передбаченим  статтею  19  цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  адміністративно-господарські   санкції,   сума   яких визначається  в  розмірі  середньої  річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві,  установі,  організації,  у тому числі підприємстві,   організації  громадських  організацій  інвалідів, фізичної  особи,  яка  використовує найману працю, за кожне робоче місце,  призначене  для  працевлаштування  інваліда  і  не зайняте інвалідом...

          Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України  за  порушення  встановлених  законодавчими  актами  правил здійснення господарської діяльності  до  суб'єктів  господарювання можуть  бути  застосовані  уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції,   тобто   заходи  організаційно-правового  або  майнового характеру,  спрямовані  на  припинення   правопорушення   суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види   адміністративно-господарських   санкцій,  умови  та порядок  їх  застосування  визначаються   цим   Кодексом,   іншими законодавчими актами.  Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

          Згідно ч.ч.1, 3,  ст. 239, ч.ч. 1,2 ст. 241 Господарського кодексу України  органи державної влади та органи місцевого  самоврядування відповідно  до  своїх  повноважень  та  у  порядку,  встановленому законом,  можуть застосовувати до  суб'єктів  господарювання  такі адміністративно-господарські санкції: адміністративно-господарський штраф. Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума,  що сплачується  суб'єктом  господарювання  до  відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених  правил  здійснення  господарської діяльності. Перелік   порушень,   за  які  з  суб'єкта  господарювання стягується штраф,  розмір і порядок  його  стягнення  визначаються законами,  що  регулюють  податкові  та  інші  відносини,  в  яких допущено правопорушення.

          Отже, штрафні санкції  застосовані до відповідача за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями,  нарахованими Фондом социального захисту інвалідів за встановлені порушення товариством законодавства у сфері  правовідносин по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування  інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, чинною на момент виникнення даних правовідносин ,які досліджуються судом  в даному судовому процесі,  передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві  органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування,  затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007 р. № 70 передбачено, що інформацію про наявність  вільних  робочих  місць  (вакантних посад)  для  працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових  внесків на  загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття за  формою,  затвердженою  Мінпраці  за  погодженням  з Держкомстатом.

          Зокрема п. 1.2.,ч.8 п.2.1. Інструкціі  щодо заповнення державної статистичної звітності за  формами N 3-ПН  "Звіт про наявність вільних робочих    місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і   N 4-ПН "Звіт про вивільнення  працівників", затвердженої  Наказом державного комітету статистики України N 244 від 06.07.98р. передбачено, що підприємства,   установи   і   організації   (надалі   -підприємства),  розташовані  на  території  відповідного  регіону, незалежно   від   форм  власності  і  господарювання  та  відомчої підпорядкованості,  щомісячно в повному обсязі  подають  державній службі  зайнятості  інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою  N 3-ПН "Звіт  про  наявність  вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках". У графі  4  (з  графи  2)  звіту проставляється  наявність  вільних робочих   місць  (вакантних   посад)   в  рахунок  річної  броні, встановленої місцевими  державними  адміністраціями  відповідно  до статті  5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення"  (   665/97-ВР   ),   для   працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів,  інвалідів.

Відповідно до п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування  інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, чинною на момент виникнення даних правовідносин сторін, робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства за    участю    представників    МСЕК,    органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів,  і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Із змісту ст. 18 „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні”  від 21 березня 1991 року  N 875-XII вбачається, що обов'язок займатись пошуком інвалідів для працевлаштування покладено на Державну службу зайнятості.

 Так, частиною 3 ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” визначено, що  підприємства, установи,  організації,  фізичні   особи,   які використовують  найману працю,  зобов'язані виділяти та створювати робочі  місця  для  працевлаштування  інвалідів,  у   тому   числі спеціальні   робочі  місця,  створювати  для  них  умови  праці  з урахуванням індивідуальних програм  реабілітації  і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії,    передбачені    чинним законодавством,  надавати державній службі зайнятості  інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,  і звітувати Фонду   соціального   захисту   інвалідів   про   зайнятість  та працевлаштування  інвалідів  у  порядку,  встановленому  Кабінетом Міністрів України.

      Відповідно до ч.3 ст.18-1 вищенаведеного Закону України Державна служба зайнятості здійснює пошук  підходящої  роботи відповідно  до рекомендацій МСЕК,  наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Так, із аналізу вищенаведених приписів законодавства вбачаться, що на підприємство покладено  обов'язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів, який полягає у  включені до колективного договору умов їх праці, проведенні атестації робочих місць, де можливе працевлаштування інвалідів, інформуванні центрів зайнятості, місцевих  органів соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та наявності вільних робочих місць на підприємстві. В свою чергу на Державну службу зайнятості покладено обов'язок, за умови повідомлення останню підприємством про наявність вільних робочих місць для інвалідів, направити інвалідів для працевлаштування  на підприємстві.

Статтею 218 Господарського Кодексу  України передбачено, що  підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушеня...

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем були здійсненні  заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а саме подано  Одеському обласному  відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіти за  формами N 3-ПН   за січень-грудень 2006р. з наявністю вакансій для інвалідів,  повідомлено Центр зайнятості Малиновського району                   м. Одеси про  вільні вакансії робочих місць для інвалідів, що підтверджується доданим до матеріалів справи листом Центру зайнятості Малиновського району м. Одеси від 29.05.07р. №747, у зв'язку з чим,  органи центру зайнятості мали можливість працевлаштувати інвалідів на КП ДЕЗ Малиновське, заявлені прокурором  позовні вимоги про  стягнення  з КП ДЕЗ Малиновське  адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів  у 2006р.  в сумі 33276,12 грн. та пені  за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських  санкцій в сумі 493,82грн.  не  підлягають судом задоволенню.

         Згідно ч. 1 ст.69 КАСУ доказами   в   адміністративному  судочинстві  є  будь-які фактичні дані,  на підставі  яких  суд  встановлює  наявність  або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи.  Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін,  третіх  осіб  та  їхніх  представників, показань   свідків,   письмових   і   речових  доказів,  висновків експертів.

Частиною 1 ст. 71 КАСУ передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 КАСУ суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному,повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд  вважає заявлені прокурором позовні вимоги необгрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволені в повному обсязі.

      Керуючись ст.ст. 94, 161-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                          ВИРІШИВ:

1.Відмовити в задоволені позову повністю.

   Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

   Постанова набирає законної  сили у порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.      

Суддя                                                                                 Малярчук І.А.