Постанова

від 29.11.2023 по справі 160/9227/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 160/9227/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., секретаря судового засідання Рівної В.В., за участю представника позивача Крісак М.В., представника відповідача Резнікова Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року (головуючий у першій інстанції Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/9227/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Біодобрив «Тривко» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Завод Біодобрив «Тривко» (далі позивач, ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просило:

-визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 18.07.2019 року №0021511404, яким встановлено завищення від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 2500,00 грн.;

-визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 18.07.2019 року №0021531404, яким збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 13219147,50 грн. (з яких - 10575318,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 2643829,50 грн. - за штрафними санкціями);

-визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 18.07.2019 року №0021521404, яким встановлено завищення бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість в розмірі 4271 82,00 грн., та застосовано штрафні санкції в розмірі 106795,50 грн.;

-визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 18.07.2019 року №0021431404, яким збільшено суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 6750,00 грн. (з яких - 4500,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 2250,00 грн. - за штрафними санкціями).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року задоволено позовні вимоги, а саме суд:

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.07.2019 року №0021511404, яким встановлено завищення від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 2500,00 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.07.2019 року №0021531404, яким збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 13219147,50 грн. (з яких 10575318,00 грн - за податковим зобов`язанням та 2643829,50 грн - за штрафними санкціями).

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.07.2019 року №0021521404, яким встановлено завищення бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість в розмірі 427182,00 грн, та застосовано штрафні санкції в розмірі 106795,50 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.07.2019 року №0021481404, яким збільшено суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 6750,00 грн (з яких 4500,00 грн - за податковим зобов`язанням та 2250,00 грн - за штрафними санкціями).

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Біодобрив «Тривко» суму сплаченого судового збору у розмірі 19210 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що перевіркою встановлено нереальність господарських відносин. Отримання ТМЦ від контрагента в бухгалтерському обліку було відображено методом подвійного запису на кореспондуючих рахунках ДТ 203 «Паливо» та КТ 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальникам сумі 55 000 000,00 грн.

Податкові накладні було включено до складу податкового кредиту за липень 2018 року в сумі 3 333 333,32 грн., за серпень 2018 року в сумі 4 166 666,65 грн. та за вересень 2018 року в сумі 3 500 000,05 грн.

Зазначені операції не було включено до складу витрат (відбулось виділення шляхом створення ТОВ «ІНДАРІС» та передано як «актив»).

У наданих до перевірки видаткових накладних відсутні обов`язкові реквізити, які необхідні бути на первинному документі, а саме: місце, складання; відсутня посада та прізвище посадових осіб ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко», довіреності на отримання товару тощо. Також, до перевірки не було надано жодного первинного документу, який би підтверджував якість реалізованого товару, чи сертифікату відповідності заводу виробника. До перевірки не надано інформації стосовно транспортування скрапленого газу. В яких цистернах або в який спосіб було придбано скраплений газ та перевезено, зі складу ТОВ «ІН-ТОМ».

Судом не враховано, що скраплений газ є небезпечним вантажмо, який має певні особливості як транспортування, так і обліку, отже, вказані документи мають бути у наявності як у покупця так і у продавця товару.

Позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували. рух, товару та відсутність відповідних дозволів Державної автомобільної інспекції на транспортування небезпечного вантажу, відсутність будь-яких документів, які підтверджують, допуск транспортних засобів та представників контрагентів (покупців товару).

Судом не надано належної оцінки, що згідно договору зберігання, вуглеводний газ зберігався за адресою: Київська область, смт. Переясловське, вул.. Шевченко, 1-Б.

Приймання СВГ за кількістю здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства, цієї Інструкції «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту» затвердженої Наказом від 03.06.2002 року №332 Міністерством палива та енергетики України та договорів про постачання.

Згідно інформаційних баз даних ДФС України та в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність підприємства по ланцюгу постачання та його посадових осіб за податковою адресою, про що складено акт та направлено запит до ГУ ДФС на встановлення місцезнаходження суб`єктів господарювання, на яке отримано відповідь про не встановлення підприємства за податковою адресою.

Також, підприємство по ланцюгу постачання відповідає критеріям ризиковості. Наявне обтяження згідно реєстру.

Скаржник посилається на ухвалу Дніпровського районного суду від 13.02.2019 року по справі №:755/2507/19 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ст.356 КК України.

Також скаржник посилається на наявність протоколу свідка ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка значилась засновником та керівником підприємства в періоді з 28:09.2016 року по 06.02.2017 року), який був складений 27.09.2018 року, за номером кримінального впровадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №32018100110000084 від 26.09.2018 року.

Суд не врахував показань, що надала ОСОБА_1 27.09.2018 року в рамках кримінального провадження №32018100110000084 від 26.09.2018 року про непричетність до фінансово-господарської діяльності та відсутність участі у реєстрації підприємства та підписання будь-яких документів стосовно процедури переоформлення ТОВ "ІН-ТОМ" (код ЄДРПОУ 40857502) унеможливлює факт укладання договору купівлі-продажу підприємства та внесення змій до установчих документів ТОВ "ІН-ТОМ" та в подальшому ведення підприємством фінансово-господарської діяльності від імені нових засновників та/або керівників.

Відповідно до відкритих джерел інформації, а саме даних єдиного державного реєстру судових рішень ТОВ " ІН-ТОМ " є фігурантом в кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Виходячи з вищевикладеного, нереальність (відсутність на меті фактичного здійснення) господарської операції з придбання ТМЦ у вищезазначених контрагентів-постачальників підтверджується:

-відсутністю справжнього джерела первинного походження цих товарів, відтак не існувало дійсної можливості набуття її у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним у суб`єктів, з якими ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» оформлено Документально операції з придбання ТМЦ;

-відсутністю технічної (ресурсної) можливості здійснення операцій з перевезення (навантаження, розвантаження), тимчасового зберігання таких обсягів товару (його фізичний рух ) в обмежені проміжки часу, нездійснення придбання транспортування у інших суб`єктів;

-створення суб`єктів-постачальників ТМЦ незадовго до здійснення господарську, операції, разовий та неритмічний характер господарських операцій.

Таким чином, на думку скаржника, встановлено факти:

-неправомірного оформлення первинних документів за нереальними господарськими операціями з придбання і постачання ТМЦ, оскільки документи, не відображають реального руху активів між ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» та ТОВ «ІН- ТОМ»;

-неправомірне внесення записів до регістрів бухгалтерського обліку, перенесення неправдивої інформації із регістрів бухгалтерського обліку до фінансової звітності , неправомірне визначення показників податкової звітності з ПДВ по податковому кредиту з придбання ТМЦ та неправомірне визначення показників податкової звітності з ПДВ по податковим зобов`язанням з постачання ТМЦ на адресу ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко».

Вищенаведене свідчить про нереальність здійснення оформлених господарських операції між ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» та ТОВ «ІН-ТОМ», оскільки вбачається, що підприємство ТОВ «ІН-ТОМ» створено без мети отримання прибутку, а лише для документування нереальних операцій.

Також, відповідно до наданих первинних документів проколом №24-10/2018 від 24.10.2018 року загальних зборів учасників ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» засновниками прийнято рішення виділити із Товариства нову юридичну особу, шляхом переходу за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків Товариства до новоствореної юридичної особи.

Відповідно розподільчого балансу до ТОВ «ІНДАРІС» було передано оборотні активи балансова вартість яких складає 218,14 млн. грн., у тому числі , відповідно до складеного передавального акту, передачі активів - скрапленого вуглеводного газу на загальну суму без ПДВ 55 000 000,00 грн, придбаного у ТОВ «ІН- ТОМ».

Також, відповідно до складеного передавального акту ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» було передано пасив - штрафні санкції та пені у сумі 59 530 730,78 грн. за невиконання умов договору від 08.09.2017 року №0809/Б укладеного з ТОВ «Агропростір Дніпро».

Згідно наданих регістрів бухгалтерського обліку, а саме рахунку 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами» встановлено наявність взаємовідносин ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» з ТОВ «Агропростір Дніпро» на суму 59 530 730,78 грн.

ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» через відсутність повного документального підтвердження, неправомірно відображено на рахунку 6851 відображено - ДТ 39 Кт 6851 - 4 530 730,78 грн.

Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено зокрема, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Формальні недоліки у первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правого статусу особи, що їх видала, мають розцінюватися у сукупності з іншими обставинами. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. У свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов`язань суб`єкта господарювання, а не повноваженнями осіб зі складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Відсутність посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції від імені ТОВ «ЗБ «ТРИВКО» є формальним недоліком, оскільки він не перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Всі первинні документи позивача підписувались директором Товариства, що виключає необхідність мати довіреність для вчинення таких дій.

Посилання відповідача на відсутність сертифікатів взагалі є необгрунтованими оскільки такі документи не підтверджують факт поставки товару і засвідчують виключно його якість. Ці документи є товаросупровідними документами, надаються, як правило, на вимогу покупця, та у податковому/бухгалтерському обліку не відображаються, оскільки фактично не містять достатньої і необхідної інформації про господарську операцію з поставки.

Посилання на відсутність реального (законного) джерела походження товару (відсутність дійсного формування цього активу) є припущенням.

Законодавством надано контролюючому органу право проведення перевірки у випадку наявності підстав вважати, що підприємствами, по яким здійснено запит документів, порушується чинне законодавство, а висновки такої перевірки, викладені в акті, можуть бути використані в подальшому при. перевірці контрагентів по ланцюгу постачання товару.'

Віднесення платників податків до ризикових є формою здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, зокрема, спрямований і на забезпечення прав та інтересів інших суб`єктів господарювання в частині правильності відображення ними результатів господарської діяльності з метою оподаткування. Водночас за платником податків залишається право належними документами довести реальність здійснення фінансово-господарських операцій у межах своєї господарської діяльності, а в разі повноти документів за цими операціями, подальшого прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкових накладних / розрахунків коригування.

При цьому, жодних заходів щодо ініціювання проведення перевірки ТОВ «Ін-том» на предмет придбання ним скрапленого газу ГУ ДПС у Дніпропетровській області вчинено не було. Контролюючий орган лише цитуванням протоколу допиту свідка в рамках кримінального провадження. Слід зауважити, що підприємство і до теперішнього часу є зареєстрованим, про що свідчить витяг з ЄДРПОУ.

Відсутність у ТОВ «ІН-ТОМ» та ТОВ «Факторінг Груп» фізичних, технічних та технологічних можливостей щодо постачання та зберігання газу не підтверджується жодним доказом.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах є недостовірними.

Наведені вище висновки ГУ ДПС у Дніпропетровській області не підтверджені доказами, які б відповідали критеріям належності, допустимості та достовірності.

Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ТОВ Завод Біодобрив Тривко є юридичною особою, яка зареєстрована 16.02.2001 року, керівником з 13.04.2016 року є ОСОБА_2 , що підтверджується копія Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Видами діяльності підприємства є: виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства (код КВЕД 28.30); розведення інших тварин (код КВЕД 01.49); виробництво добрив і азотних сполук (основний) (код КВЕД 20.15); оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (код КВЕД 46.71); неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90); вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41); складське господарство (код КВЕД 52.10); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (код КВЕД 52.29).

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Завод Біодобрив Тривко з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДФС, правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів установлених законом за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, за результатами якої складено акт від 26.04.2019 року №23959/04-36-14-04/31370953.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п.44.2 ст.44 , п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі ПК України), а саме: неправомірно занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 4500 грн., у т.ч. за 2018 рік в сумі 4500 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства, яке відображено в п.3.1.2.2 розділу 3 акту перевірки;

- п.п.14.1.202, п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме: неправомірно занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 10 575 318 грн. в т.ч. за липень 2018 року в сумі 2 662 840 грн., за серпень 2018 року в сумі 3 268 755 грн. та за вересень 2018 року в сумі 4 643 723 грн.; неправомірно завищено суму від`ємного значення ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню в сумі 427 182 грн., в т.ч. за вересень 2018 року в сумі 407 628 грн. та за листопад 2018 року в сумі 19 554 грн. та неправомірно завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 2 500 грн. в т.ч. за грудень 2018 року в сумі 2500 грн.

На підставі встановлених порушень органом ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.07.2019 року: №0021511404 про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ в сумі 2500 грн.; № 0021531404 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 13 219 147,50 грн. (в т.ч. за податковими зобов`язаннями 10 573 318, за штрафними санкціями 2 643 829,50 грн.); 0021521404 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 427182 грн., штрафні санкції 106795,50 грн.; №0021481404 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 6 750 грн. (в т.ч. за податковим зобов`язанням - 4 500 грн., за штрафними санкціями 2250 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на матеріали справи та положення ПК України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно підпункту 14.1.35 пункту 14.1 статті 14 ПК України, вуглеводнева сировина - нафта, природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ, газ сланцевих товщ, газ центрально-басейнового типу, газ колекторів щільних порід), газовий конденсат, що є товарною продукцією.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.165 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

За положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пп.14.1.203 п.14.1 ст.14 ПК України, продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно пп.133.1.1, п.133.1 ст.133 ПК України, платниками податку - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Відповідно до пп.134.1.1, п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує сорок мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п.135.1 ст.135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - дохід, що визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (у тому числі платежів від оренди об`єктів інвестиційної нерухомості) наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Відповідно до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704(далі Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

За змістом п. 1, 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України 31.12.2015 року № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за № 137/28267, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентом, судами проаналізовано надані наступні документи.

Між позивачем та ТОВ Ін-Том укладено договір купівлі-продажу від 16.07.2018 року №000000127/1, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору. Найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначається у видаткових накладних, що являються невід`ємною частиною даного договору.

На виконання умов договору ТОВ Ін-Том було виписано на адресу позивача видаткові накладні від 16.07.2018 року №1790, №1780, №1980, №1970, №1987. №1978, №1977. №1968, №1797, №1788, №1787, №1778, №1796, №1786, №1986, №1976, №1792, №1782, №1982, №1972, №1979, №1969, №1789, №1779, №1791, №1781, №1981, №1971, №1795, №1785, №1985, №1975, №1793, №1783, №1983, №1973, №1794, №1784, №1984, №1974, №1988, №1798, від 06.08.2018 №2424, №2434, №2414, №2404, №2394, №2421, №2422, №2431, №2432, №2441, №2412, №2411, №2402, №2401, №2392, №2420, №2430, №2440, №2410, №2400, №2426, №2436, №2416, №2406, №2396, №2423, №2433, №2413, №2403, №2393, №2425, 2435, №2415, №2405, №2395, №2419, №2429, №2439, №2409, №2399, №2417, №2427, №2437, №2407, 2397, №2418, №2428, №2438, №2408, №2398, №2442, від 03.09.2018 №3147, №3155, №3154, №3145, №3153, №3149, №3156, №3146, №3148, №3152, №3150, №3151, №3157, від 10.09.2018 №3339, №3346, №3337, №3345, №3341, №3338, №3340, №3344, №3342, №3343, №3347, від 14.09.2018 №3413, № 3411, №3420, №3419, №3415, №3412, №3414, №3418, №3416, №3417, №3421, від 27.09.2018 року №3697, №3695, №3704, №3703, №3699, №3696, №3698, №3702, №3700, №3701, №3705, на загальну суму ПДВ 11 000 000,02 грн.

На виконання приписів ПК України було складено та зареєстровано в ЄРПН відповідні податкові накладні на загальну суму ПДВ 11 000 000,02 грн. та включено до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду (липень 2018 року 3 333 333,32 грн., серпень 2018 року 4 166 666,65 грн. та вересень 2018 року 3 500 000,05 грн.), що не заперечується відповідачем.

Отримання товару від ТОВ Ін-Том відображено позивачем в бухгалтерському обліку методом подвійного запису на рахунках ДТ 203 Паливо та КТ 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками в сумі 55 000 000 грн. Розрахунки ТОВ Завод Біодобрив Тривко з ТОВ Ін-Том проведено в повному обсязі, що відображено в акті перевірки. Кредиторська заборгованість станом на 31.12.2018 року відсутня.

У подальшому між позивачем та ТОВ Факторінг Груп укладено договір зберігання від 16.07.2018 року №1293, відповідно до розділу І якого, поклажодавець передає зберігачу, а останній приймає на відповідальне зберігання та зобов`язується повернути у схоронності паливно-мастильні матеріали. Приймання передача товару на зберігання здійснюється на підставі актів приймання-передачі товару.

На виконання умов даного договору було складено акти прийому передачі товару на відповідальне зберігання від 27.09.2018 року №6, від 14.09.2018 року №5, від 10.09.2018 року №4, від 03.09.2018 року №3, від 06.08.2018 року №2, від 16.07.2018 року №1.

Підтвердження використання придбаних ТМЦ підтверджується наявними в матеріалах справи документами, що не спростовується відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, які скріплені печаткою підприємства, містять усі необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 КАС України є належними та допустимими доказами.

Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, при цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав належну оцінку наданим позивачем документам.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на недостатності первинних документів по взаємовідносинам з контрагентом, разом з цим з цього приводу суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагентів, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту.

Отже, первинні документи надані до перевірки та суду, оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Щодо посилання апелянта на те, що контрагенти у тому числі по ланцюгу постачання є фігурантами кримінальних проваджень, у підтвердження чого надані ухвала місцевого суду, суд зазначає, що вирок у кримінальних провадженнях відсутній, посадових осіб позивача не звинувачено в отриманні податкової вигоди по взаємовідносинах з цими підприємствами саме в межах вказаних правовідносин. Оцінку належності та допустимості цих доказів має бути надано судом під час розгляду кримінальних справ у порядку кримінального судочинства, а не під час розгляду даної адміністративної справи. Суд звертає увагу, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків, в яких не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. З цього приводу Верховний Суд висловлював правову позицію, зокрема у справі №802/2231/17-а постанова від 18.09.2018 року.

Також, суд звертає увагу, що сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника (в тому числі по ланцюгу постачання) і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року (справа №21-4781а15); від 22 березня 2016 року (справа №21-170а16); від 22 березня 2016 року (справа №21-2927а15); від 29 березня 2016 року (справа №21-5315а15); від 12 квітня 2016 року (справа №21-3270а15); від 12 квітня 2016 року (справа №21-3635а15); від 19 квітня 2016 року (справа №21-4985а15); від 26 квітня 2016 року (справа №21-4976а15); від 24 травня 2016 року (справа №21-5332); від 14 червня 2016 року (справа №21-1318а16).

У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа №21-421а11), від 1 грудня 2015 року (справа №21-1661а15), від 2 грудня 2015 року (справа №21-3849а15) викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленої у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 808/1507/16 та від 08 листопада 2018 року у справі № 826/15028/17, факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для спору, що має місце у справі, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. Аналогічну правову позицію зазначено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 808/2459/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 826/1571/16 та від 16 травня 2018 року у справі № 2а-0870/12052/11.

У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 6 березня 2020 року (справа №803/13/16) тощо викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Отже, фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 року у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.12.2015 року у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, не був предметом безпосереднього дослідження судів попередніх інстанцій.

Таким чином, за наявності вироку щодо посадової особи контрагента платника податків слід з`ясувати, які саме особи та у який період підписували документи від указаного контрагента та чи охоплені господарські операції позивача із вказаним контрагентом періодом, який досліджувався судом у межах кримінального провадження щодо керівника контрагента позивача.

Оскільки у даному випадку вирок відсутній, підстав для врахування вказаних обставин немає.

Щодо посилання апелянта на протоколи допиту свідка, щодо непричетності їх до господарської діяльності Товариства - контрагента та не підписання первинних документів, суд зазначає заступне.

Протокол допиту не можна вважати документом, що встановлює факт підписання податкових накладних іншою особою та підставою для тверджень про неможливість їх врахування при визначенні суми податкового кредиту, оскільки такий є протоколом слідчої дії, який фіксує виключно її проведення.

У свою чергу, інформація, викладена у протоколі допиту у відповідності до вимог законодавства, не носить преюдиційного характеру та не може бути підставою для визначення правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в розумінні ст. 83 Податкового кодексу України.

З урахуванням інформації, викладеної в протоколі допиту, для підтвердження невідповідності податкових накладних вимогам законодавства необхідним є проведення експертизи, на вирішення якої повинно бути поставлено питання про здійснення ідентифікації особи, яка вчинила підпис виданих податкових накладних, відсутність такого висновку не дає підстави вважати, що підписи на податкових накладних та первинних документах, виданих позивачу, були оформлені неналежним чином і, як наслідок, позивач не мав права на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, в силу положень ст.95 КПК України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальних провадженнях, в рамках яких проводився допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, що в мажах даної справи не було здійснено судом першої інстанції. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року справа №826/9534/17

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на не надання документу якій підтверджує якість реалізованого товару, чи сертифікату відповідності заводу виробника, суд зазначає, що вказаний документ не є документами первинного бухгалтерського обліку. Суд звертає увагу, що відсутність вказаних документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки, вони не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 814/1707/16, від 29.01.2019 р. по справі №824/392/17-а, від 16.01.2018 р. у справі №820/4648/13-а, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 07 лютого 2023 року у справі № 380/10613/21.

Крім того, матеріали справи не містять документального підтвердження витребування у позивача документів якості придбаних ТМЦ , з огляду на проведення документальної перевірки позивача. Чинне законодавство не вимагає того, щоб постачальник був безпосереднім замовником таких паспортів (сертифікатів). Також, суд зазначає, що позивачем надавались сертифікати, що не спростовується відповідачем, а наданий паспорт містить відомості щодо відповідності технічних характеристик товару.

Щодо посилання скаржника на те, що ТОВ Факторінг Груп визнано таким, що відповідає критеріям ризиковості, суд зазначає, що вказані обставини у розумінні приписів законодавства не є підставою для автоматичного визначення всіх господарських операцій нереальними. Також , вказаний статус отримано контрагентом після проведення спірних господарських операцій що досліджувались у межах цієї справи.

Стосовно посилання відповідача на неможливість встановлення реального джерела походження товару за податковою інформацією, які реалізувались, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Су не приймає посилання апелянта на те, що керівники контрагентів є засновниками ще декількох підприємств, що дає можливим зробити висновок, що вони фактично не можуть здійснювання господарських операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості підприємств один від одного, оскільки, законодавством не встановлено вказаної заборони, позивач як належний суб`єкт господарювання не зобов`язаний здійснювати перевірку щодо кожного робітника, власника або виконавця контрагента. Також, висновки щодо неможливості здійснювати господарські операції з вказаних підстав є лише припущенням відповідача.

Стосовно твердження відповідача про те, що матеріально-технічна база та трудові ресурси, не дають можливість здійснення господарських операцій, суд зазначає, що недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість здійснення договору купівлі-продажу та надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/послуг, у тому числі й по ПДВ. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності) контрагентів позивача. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 640/9476/19.

Висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, в постановах від 17.04.2018 року у справі №826/14549/15, від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13.08.2020 року у справі № 520/4829/19, від 21.10.2020 року у справі № 140/1845/19, визначено, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання апелянта щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагента позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що по контрагентам, що перебували у господарських відносинах з позивачем, встановлена реалізація товарів (послуг), придбання яких не підтверджено, неможливо підтвердити безпосередній факт придбання товарів заявленої номенклатури, так як неможливо підтвердити факт формування податкового кредиту за операціями, суд зазначає наступне.

Статтею 83 ПК України, визначено перелік матеріалів, які є підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, серед яких, нарівні з документами, визначеними цим Кодексом, податкова інформація (підпункти 83.1.1 та 83.1.2 цієї статті).

Правила збору, отримання, обробки та використання податкової інформації встановлені нормами статей 72-74 ПК України.

Згідно з пунктом 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

У відповідності з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 цієї статті).

Частинами першою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частини 2, 4 цієї статті).

Правила оцінки доказів в адміністративному судочинстві встановлені статтею 90 КАС України, зокрема, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі № 813/1200/18 вбачається, що оцінка судом документів, які надав позивач, здійснюється з врахуванням податкової інформації, на яку посилалося податковий орган. Тобто, податкова інформаціє, як зазначалось, враховується в сукупності з іншими доказами про порушення позивачем податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач фактично не посилається, які основні чинники та конкретні фактичних обставин та докази, зумовили такі висновки.

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем зустрічних перевірок контрагентів позивача та постачальників по ланцюгу постачання.

Отже, посилання відповідача щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом.

Також, на виконання вимог суду першої інстанції Державна податкова служба України надала копії податкових накладних за 2018 рік по взаємовідносинах між ТОВ «БРСМ-НАФТА» та ТОВ «Факторінг Груп» згідно номенклатури зареєстрованих податкових накладних щодо оренди газонаповнювальної станції чи щодо послуг зберігання газу вуглекислого скрапленого. Запитувана інформація, щодо обсягів зберігання та відомостей по акцизному складу і його розпоряднику за 2018 рік відсутня, оскільки облік пального здійснювався у розрізі власників такого пального без зазначення його фактичного знаходження.

Також ДПС у м. Києві надала реєстр отриманих ТОВ «Факторінг Груп» податкових накладних за 2018 рік, а також реєстри акцизних накладних, що були зареєстровані ТОВ «Факторінг Груп» за липень вересень 2018 року та реєстр акцизних накладних, що були виписані на ТОВ «Факторінг Груп» за липень вересень 2018 року.

Щодо реєстрації акцизного складу за адресою: Київська область, смт.Переяславське, вул.Шевченко, 1-Б в 2018 році Головне управління ДПС у м.Києві повідомило, в 2018 році обов`язок реєструвати акцизні склади був відсутній.

У актах прийому-передачі товару на відповідальне зберігання, складених між ТОВ «ЗБ «ТРИВКО» та ТОВ «Факторінг груп» місцем складання зазначено м. Київ, що відповідає місту, де зареєстровано підприємство зберігача, однак у додатковій угоді №1 до договору зберігання №1293 від 16.07.2018 року визначено, що прийом-передача на відповідальне зберігання відбувається за адресою: Київська область, смт. Переяславське, вул. Шевченко, 1-Б. Це обумовлюється тим, що за адресою Київська область, смт. Переяславське, вул. Шевченко, 1-Б і здійснювалось фактичне зберігання газу, саме за цією адресою знаходиться газонаповнювальна станція (ГНС) із збільшенням бази зберігання до 8000 куб.м., яка належить ТОВ «БРСМ-НАФТА» (код ЄДПРОУ 32054607). Про це свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №319555719 від 04.01.2023 року.

З наданих ДПС України до матеріалів справи копій податкових накладних за 2018 рік вбачається, що вони складені між ТОВ «БРСМ-НАФТА» (код ЄДПРОУ 32054607), як постачальником (послуг) та ТОВ «Факторінг груп» (код ЄДРПОУ 40919212), як отримувачем послуг оренди майнового комплексу з обладнанням (ГНС газонаповнювальна станція) з компенсацією вартості спожитої електроенергії.

Отже, ці податкові накладні свідчать що ТОВ «БРСМ-НАФТА», належну їй газонаповнювальну станцію з обладнання надавало в оренду ТОВ «Факторінг груп» протягом 2018 року (12 податкових накладних складених в останній день календарного місяця).

Тобто, у зберігача газу, придбаного ТОВ «ЗБ «ТРИВКО» ТОВ «Факторінг груп» на підставі договору зберігання №1293 від 16.07.2018 року були достатні технічні можливості та й саме місце для здійснення діяльності і зберігання газу.

Зазначене також підтверджується реєстром податкових накладних, які були надані до матеріалів справи ГУ ДПС у місті Києві.

Стосовно наданого ГУ ДПС у місті Києві реєстрів акцизних накладних, де ТОВ «Факторінг груп» був як продавцем так і покупцем, суд зазначає, що за приписами ПК України постачальник пального має право зареєструвати акцизні накладні на розмір наявного у нього об`єму палива в системі електронного адміністрування ПДВ.

З реєстру акцизних накладних, вбачається, що ТОВ «Факторінг груп» був продавцем ГСМ, на ТОВ «ІН-ТОМ» протягом липня-вересня 2018 року були зареєстровані наступні акцизні накладні з кодом УКТЗЕД 2711139700 (скраплені гази, інші зріджені бутани): №142493 від 26.07.18р. на об`єм палива 600 т, №99995 від 18.09.18р. на об`єм палива 1000 т, №12836 від 23.08.18р. на об`єм палива 2000 т, №142497 від 27.07.18р. на об`єм палива 29,76 т, №2488 від 16.07.18р. на об`єм палива 900 т, №99999995 від 03.09.18р. на об`єм палива 1100 т, №12840 від 23.08.18р. на об`єм палива 815 т, №12842 від 24.08.18р. на об`єм палива 815 т, №95959595 від 30.07.18р. на об`єм палива 1000 т, №10001 від 25.07.18р. на об`єм палива 1262,704 т, №1142497 від 06.08.18р. на об`єм палива 815 т, №442493 від 29.07.18р. на об`єм палива 214,284 т, №1142494 від 01.08.18р. на об`єм палива 1448,2 т, №999992 від 01.08.18р. на об`єм палива 815 т, №9,9Е+08 від 01.08.18р. на об`єм палива 815 т, №2489 від 16.07.18р. на об`єм палива 600 т, №12835 від 24.08.18р. на об`єм палива 2000 т, №999993 від 13.08.18р. на об`єм палива 2000 т, №7771 від 06.07.18р. на об`єм палива 1785,714 т, №9993 від 03.09.18р. на об`єм палива 1100 т, №142498 від 28.07.18р. на об`єм палива 241,284 т.

Згідно даних цих акцизних накладних ТОВ «ІН-ТОМ» було придбано у ТОВ «Факторінг груп» протягом липня-вересня 2018 року 21 356,95 т скрапленого вуглеводного газу.

Ураховуючи факт реєстрації цих акцизних накладних у ТОВ «Факторінг груп» був наявний цей обсяг газу в СЕА ПДВ.

ТОВ «ЗБ «ТРИВКО» було придбано у ТОВ «ІН-ТОМ» та залишено на зберіганні ТОВ «Факторінг груп» лише 3692,696 т. газу вуглеводного скрапленого.

Згідно наданих ДПС України податкових накладних складених протягом 2018 року, вбачається, що ТОВ «Факторінг Груп» є отримувачем послуг з надання в оренду ТОВ «БРСМ -НАФТА» майнового комплексу з обладнанням (ГНС), а також із компенсацією витрат на електроенергію.

З отриманих від ДПС України та ГУ ДПС у місті Києві доказів, вбачається, що місцем зберігання придбаного ТОВ «Завод Біодобрив «ТРИВКО» у ТОВ «ІН-ТОМ» скрапленого вуглеводного газу була газонаповнювальна станція (ГНС) за адресою Київська область, смт. Переяславське, вул. Шевченко, 1-Б, яка належить ТОВ «БРСМ-НАФТА» (код ЄДПРОУ 32054607) та використовувалась зберігачем такого газу ТОВ «Факторінг груп» разом з обладнанням на умовах оренди. Крім цього, обсяги придбаного ТОВ «ІН- ТОМ» у ТОВ «Факторінг груп» газу підтверджуються з реєстру акцизних накладних.

З урахуванням специфіки провадження діяльності, з метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 281/171/578/155).

Відповідно до положень Інструкції № 281/171/578/155 її вимоги є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Таким чином, за наслідками дослідження пункту 1 «Загальні положення», а також змісту Інструкції №281/171/578/155 в цілому слідує, що складення передбачених нею первинних документів є обов`язковим в усіх випадках фізичного переміщення нафти і нафтопродуктів, що відбувається шляхом, зокрема, її приймання, транспортування, відпуску.

Журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП, журнал обліку вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП, на відсутність яких посилається ГУ ДПС, стосуються обліку руху нафти і нафтопродуктів на тому підприємстві, яке займається обслуговуванням та експлуатацією нафтобази, що передбачено п. 14.1, 14.6, 14.8, 14.9 Інструкції №281/171/578/155.

Позивач не є підприємством, яке займається обслуговуванням та експлуатацією нафтобази за адресою: Київська область, смт. Переяславське, вул. Шевченко, 1-Б, де як встановлено зберігався газ.

Отже, у позивача відсутні підстав для складення документів, передбачених Інструкцією №281/171/578/155, за наслідками спірних господарських операцій.

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах доказами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановлення фізичної наявність газу вуглеводного скрапленого в об`ємі 3692,696 т у резервуарах ТОВ «БРСМ-НАФТА» за адресою: Київська область, м. Переяславське, вул. Шевченко, 1-Б, які орендувались ТОВ «Факторінг - Груп» для зберігання, в тому числі, газу, який позивач придбав за договором купівлі-продажу у ТОВ «Ін Том».

Також скаржник посилається на те, що ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко» реорганізовано шляхом виділу нової юридичної особи ТОВ «Індаріс», шляхом переходу за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків позивача до новоствореної юридичної особи.

Так, відповідно до розподільчого балансу ТОВ Індаріс було передано оборотні активи балансова вартість яких складає 218,14 млн.грн, в т.ч. відповідно до передавального акту, передачі активів скрапленого вуглеводного газу на загальну суму без ПДВ 55 000 000 грн., придбаного у ТОВ Ін-Том.

У постанові Верховного Суду від 28.10.2022 року у цій справі, судом касаційної інстанції зазначено, те що Товариство в податковому обліку не відкоригувало (не зменшило) суму податкового кредиту, від`ємне значення суми ПДВ, а також суму реєстраційного ліміту на електронному рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у зв`язку з передачею за розподільчим балансом активу (газу) вартістю 55 000 000,00 грн ТОВ ІНДАРІС, що є порушенням норм пункту 198.7 статті 198, пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК, під час касаційного перегляду справи не перевіряється, оскільки цей довід знаходиться поза межами підстав, з яких були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд зазначає, що лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагента, позивач та його контрагент, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).

Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.01.2011 року у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Таким чином, у діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018 року у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом.

Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум податків, суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та декларування показників.

Таким чином, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно було складено спірні податкові повідомлення-рішення.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку. Апелянтом в скарзі не наведено жодного доводу та доказів в спростування або помилковість висновків суду першої інстанції, не зазначено в чому саме полягає порушення судом першої норм матеріального права або помилковість оцінки обставин в справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року в адміністративній справі №160/9227/19 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року в адміністративній справі №160/9227/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Біодобрив «Тривко» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 29 листопада 2023 року, в повному обсязі складена 28 грудня 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Чабаненко