Постанова

від 27.12.2023 по справі 754/6662/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року місто Київ

справа № 754/6662/22

апеляційне провадження № 22-ц/824/8289/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.,

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Лісовської О.В. від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Анкор Персонал Україна" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 у період з 11 грудня 2018 року по 13 липня 2022 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Анкор Персонал Україна" на посадах консультанта з підбору персоналу, керівника групи з підбору персоналу.

13 липня 2022 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я директора ТОВ "Анкор Персонал Україна" про звільнення за власним бажанням. Того ж дня на електронну пошту ОСОБА_1 надійшов наказ про звільнення № 47/к/тр, в якому було зазначено про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням та виплату компенсації за невикористану чергову щорічну відпустку в кількості 38 календарних днів, а також розрахунковий лист за червень та липень 2022 року. Проте до цього часу розрахунок з ОСОБА_1 проведений не був.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ "Анкор Персонал Україна" невиплачену заробітну плату в розмірі 55 501 грн. 27 коп. та середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні.

12 грудня 2022 року до суду першої інстанції надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зменшення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що 5 вересня 2022 року відповідачем частково погашено заборгованість по заробітній платі в сумі 27 954 грн. 68 коп., а тому з нього слід стягнути залишок заборгованості в розмірі 27 546 грн. 59 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ "Анкор Персонал Україна" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за липень 2022 року у сумі 27 954 грн. 59 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 липня 2022 року по 16 лютого 2023 року у сумі 195 179 грн. 40 коп. Стягнуто з ТОВ "Анкор Персонал Україна" на користь держави судовий збір у розмірі 2 231 грн. 34 коп.

Рішення мотивоване тим, що ТОВ "Анкор Персонал Україна"при звільненні ОСОБА_1 не провело з нею належний розрахунок, що стало підставою для стягнення заборгованості по заробітній платі, а також середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі ТОВ "Анкор Персонал Україна", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скаржник зазначає, що додані до позовної заяви докази, крім фотокопії заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, не підписані і не засвідчені належним чином; матеріали справи не містять доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема копії наказу про звільнення, підтвердження видачі трудової книжки, відомостей про заробітну плату за попередній період для розрахунку середнього заробітку, самого розрахунку середнього заробітку; суд безпідставно стягнув середній заробіток за 156 робочих днів (по 16 лютого 2023 року), що суперечить вимогам статті 117 КЗпП, якою встановлено обмеження такого строку в 6 місяців.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання відзиву.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що ОСОБА_1 у період з 11 грудня 2018 року по 13 липня 2022 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Анкор Персонал Україна" на посадах консультанта з підбору персоналу, керівника групи з підбору персоналу.

Наказом директора ТОВ "Анкор Персонал Україна" Ю. Перч від 13 липня 2022 року № 47/к/тр ОСОБА_1 , керівника групи консультантів 1 категорії групи підбору персоналу для медичних та фармацевтичних організацій та у сфері товари народного споживання, звільнено з 13 липня 2022 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану чергову щорічну відпустку в кількості 38 календарних днів за період роботи з 11 грудня 2018 року по 13 липня 2022 року (а.с. 120).

Згідно з наданих ОСОБА_1 розрахункових листів за червень та липень 2022 року до виплати їй належала сума в розмірі 66 356 грн. 27 коп. (а.с. 12, 13).

22 червня 2022 року ОСОБА_1 виплачено заробітну плату в розмірі 8 855 грн., а 5 вересня 2022 року - 27 954 грн. 68 коп. (а.с. 43,44) Невиплаченою залишилася сума в розмірі 27 546 грн. 59 коп.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і

відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як убачається з матеріалів справи, при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено всіх належних сум при звільненні. Під час розгляду справи в суді, відповідач частково виплатив заборгованість в розмірі 27 954 грн. 68 коп., залишок суми склав 27 546 грн. 59 коп.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Врахувавши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 у день звільнення не було виплачено всіх сум, що належать їй від ТОВ "Анкор Персонал Україна", тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована, але не виплачена заробітні плата в розмірі 27 546 грн. 59 коп.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежності наданих позивачем доказів відхиляються колегією суддів. Відповідачем фактично не заперечується наявність заборгованості перед позивачем, проте власних розрахунків ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що на виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року ТОВ "Юністафф Україна" подало до суду належним чином завірені копії наступних документів: штатний розклад з окладом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за період з 1 січня 2022 року по дату звільнення включно; розрахунково-платіжні відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 щомісячно за період з 1 січня 2022 року по дату звільнення включно; накази про преміювання, надання відпусток, наказ про звільнення ОСОБА_1 за період з 1 січня 2022 року по дату звільнення включно; табелі обліку робочого часу ОСОБА_1 за період з 1 січня 2022 року по дату звільнення включно; розрахункові листки-довідки про суму нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 1 січня 2022 року по дату звільнення включно, суму податків, зборів,

інших утримань із заробітної плати і суму, що підлягає видачі працівникові на руки після всіх утримань; докази ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про звільнення та видачу трудової книжки (а.с. 115-147).

Для встановлення обставин справи наведені вище докази є достатніми та належними.

Разом з тим, колегія суддів часткового погоджується з доводами апеляційної скарги ТОВ "Анкор Персонал Україна" в частині неправильного визначення судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (Порядок № 100).

Розділом ІІ Порядку № 100 (тут і надалі у редакції, що діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції), передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на

число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Так, з матеріалів справи убачається, що останні два фактично відпрацьовані місяці перед звільненням ОСОБА_1 були травень - червень 2022 року.

У травні 2022 року позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 23 166 грн. 81 коп. у червні - 45 219 грн. 37 коп.

Отже, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за два місяці (травень - червень 2022 року) на число відпрацьованих робочих днів і становить 1 554 грн. 23 коп. (68 386 грн. 18 коп. / 44).

Час затримки виплати ОСОБА_1 належних їй сум при звільненні, починаючи з 14 липня 2022 року по 14 січня 2023 року (шість місяців), становить 130 робочих днів, а тому середній заробіток складає 202 049 грн. 90 коп.

При обчисленні середньоденної заробітної плати, суд першої інстанції помилково взяв за основу суми нарахованої заробітної плати з врахуванням податків, що суперечить пункту 3 Порядку № 100. Стягуючи з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, суд першої інстанції також не врахував, що до статті 117 КЗпП України були

внесені зміни в частині обмеження періоду за який може бути стягнутий середній заробіток - не більш як за шість місяців.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що позивач погодився з визначеною судом сумою, апеляційну скаргу не подав, а тому з врахуванням принципу диспозитивності, розмір середнього заробітку не підлягає зміні в сторону збільшення. За вказаних обставин рішення суду підлягає зміні лише в мотивувальній частині.

Інші доводи апеляційної скарги відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки не містять у собі конкретних посилань на помилковість ухваленого судом рішення, а зводяться лише до формального заперечення щодо позову, яке є тотожним відзиву на позовну заяву.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково; рішення суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Анкор Персонал Україна" задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: