Рішення

від 25.12.2023 по справі 631/1442/21

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/1442/21

провадження № 2/631/174/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2023 року смт Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Пархоменко І. О.,

при секретарі судового засідання-Ляшенко І. М,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПРОСЯНСЬКОГО ЛІЦЕЮ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області із позовною заявою до ПРОСЯНСЬКОГО ЛІЦЕЮ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що Наказом № 56-к від 14 грудня 2021 року відповідач відсторонив її від роботи. Вважає що Наказ не відповідає чинному законодавству України. У липні цього 2021 року, на виконання вимог ст.10, 31 «Основ законодавства України про охорону здоров`я», вона пройшла медогляд і отримала допуск до роботи. Однак її фактично примушують вакцинуватися препаратами за відсутності вичерпних клінічних даних щодо безпеки та ефективності цих лікарських засобів, з можливими непередбачуваними наслідками та без права вийти з цього експерименту. На думку позивача щеплення повинно бути тільки добровільним.

Посилаючись на Конституцію України, Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод», КЗпП України, Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», «Про захист населення від інфекційних захворювань», Накази МОЗ України 24 грудня 2020 року № 3018, 4 жовтня 2021 № 2153, Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби C0VID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 просила позовні вимоги задовольнити, визнання незаконним та скасувати наказ про відсторонення її від роботи, поновити на роботі і стягнути з відповідача оплату за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача ПРОСЯНСЬКОГО ЛІЦЕЮ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ через канцелярію суду 17 лютого 2022 року за вхідним № 1083/23-вх. надала відзив на позовну заяву, де вказала наступне.

Просянський ліцей Нововодолазької селищної ради Харківської області не погоджується з позовом, вважає його необґрунтованим та безпідставним.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 25 лютого 2020 року № 521 до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133 (пункт 39) внесено COVID-19.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Позивач, до відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою від проходження вакцинації проти COVID-19, займала посаду асистента вчителя Просянського ліцею Нововодолазької селищної ради Харківської області.

На виконання приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ОСОБА_4 була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

При винесенні наказу №56-к від 14 грудня 2021 року відповідач керувався ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Наказу МОЗ від 04 жовтня 2021року № 2153, п. 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків, але тут не йдеться про звільнення з роботи. У зв`язку з цим вимога про поновлення на роботі задоволенню не підлягає за не обґрунтованістю.

Позивачем пред`явлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Просянського ліцею Нововодолазької селищної ради Харківської області, який є неналежним відповідачем, оскільки виплату заробітної плати ОСОБА_4 проводить Відділ освіти Нововодолазької селищної ради, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу має виплачуватися саме Відділом освіти.

Вказуючи на рішення Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2021 року у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), зазначила що конституційні права та свободи позивача не порушені.

Посилаючись на роз`яснення КЦС ВС від 24 грудня 2021 року № 3223/0/208-21 просила відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 через канцелярію суду 17 серпня 2023 року за вхідним № 4383/23-вх. надала пояснення, де вказала аналогічне викладеному у позовній заяві, додатково зазначила, що на її думку відповідач мав право відсторонити її від роботи на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, про що мовить Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інстракція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності. Але такого подання не існує. Тому вважає відсторонення незаконним. Вважає, що рішення Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2021 року у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) не має застосовуватися при вирішенні спору, що розглядається. Вказала, що звернулась до належного відповідача і просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Через канцелярію суду за вхідним № 4452/23-вх представник відповідача ОСОБА_2 надала клопотання про долучення до матеріалів справи наказу Просянського ліцею Нововодолазької селищної ради Харківської області від 25 лютого 2022 року року № 06-к/тр «Про поновлення на посаді асистента вчителя ОСОБА_4 », відповідно до якого ОСОБА_4 поновлено на посаді асистента вчителя Просянського ліцею Нововодолазької селищної ради Харківської області 25 лютого 2022 року до завершення воєнного стану в Україні».

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 грудня 2021 року позовну заяву було залишено без руху (ар. 22-23).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 24 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження (ар. 28-29).

Позивач ОСОБА_3 усудовому засіданніпідтримала позовнівимоги,надала поясненняаналогічні викладеномуу позовнійзаяві.Додатково пояснила,що їїробота полягалау тому,що вона,як асистентвчителя,допомогала йомуналагодити зв`язокз дитиноюз особливимипотребами,і одночаснодопомагала дитиніналагодити зв`язокз вчителемта іншимидітьми.Позивач знаходиласьу класіразом здітьми тавчителем,безпосередньо контактувалаз ними.Акцентувала увагуна тому,що неробила щепленнясвідомо,оскільки співставилакористь танегативні наслідкитакої дії,й дійшлависновку,що шкодиу разівакцинації будезначно більше,ніж користі.Окрім тогозвернула увагусуду,що НаказомМОЗ від07вересня 2023року №1416 COVID-19виключено зпереліку особливонебезпечних хвороб. Просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ПРОСЯНСЬКОГО ЛІЦЕЮ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, що одночасно є третьою особою у справі, ОСОБА_2 , проти позову заперечувала, надала пояснення аналогічні викладеному у відзиві на позовну заяву, додатково зауважила, що вона, як директор ліцею, діяла відповідно до чинного законодавства. Позивач виконувала обов`язки асистента вчителя, постійно знаходилась у класі з дітьми, безпосередньо контактувала з ними, а тому за відсутності вакцинації була відсторонена від роботи на підставі вимог закону. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши доводисторін,дослідивши матеріалисправи,оцінивши наданіучасниками судовогопроцесу доказив їхсукупності,проаналізувавши положеннячинного законодавства,суд дійшовнаступного.

З трудовоїкнижки серії НОМЕР_1 ,заповненої 08серпня 2005року,на ім`я ОСОБА_4 , вбачається що 02вересня 2019року позивач прийнята на посаду асистента вчителя до інклюзивного класу (а. с. 13 - 15).

Згідно з особистої медичної книжки серії 1ААВ № 426644 ОСОБА_4 проходила медичний огляд 28 серпня 2021 року, дата проведення наступного медичного огляду 28 серпня 2022 року (а. с. 16).

Відповідно до наказу директора ПРОСЯНСЬКОГО ЛІЦЕЮ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ №56-к від 14 грудня 2021 року про відсторонення від роботи, відповідно до ст. 46, 113 КЗпП України, ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), постанови Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021року № 1240 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 р. № 677», наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, рішення місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Нововодолазької селищної ради Харківської області від 02 грудня 2021 року № 17-21 пч, ОСОБА_4 , асистента вчителя, відсторонено від роботи з 15 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове щеплення проти СОVID-19 від 11 жовтня 2021 року № 52-к.

Позивач була ознайомлена з наказом, власноруч зазначила, що не згодна (а. с. 12).

З довідки ВІДДІЛУ ОСВІТИ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ № 01-27/1376 від 07 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_4 за період з 01 вересня 2021 року по 30 листопада 2021 року отримала заробітну плату у розмірі 31331,75 грн (а. с. 17).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання № 24-31/494 від 04 листопада 2021 року ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18).

За наказом директора ПРОСЯНСЬКОГО ЛІЦЕЮ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ №06-к/тр від 25 лютого 2022 року про про поновлення на посаді асистента вчителя ОСОБА_4 , відповідно до наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/ 36928 ОСОБА_4 поновлено на посаді асистента вчителя Просянського ліцею Нововодолазької селищної ради Харківської області 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні ( а. с. 12).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 22 грудня 2022 року НОВОВОДОЛАЗЬКИМ ВІДДІЛОМ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРТВА ЮСТИЦІЇ (М. ХАРКІВ) ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 22 грудня 2022 року. Прізвище після укладення шлюбу чоловіка та дружини ОСОБА_6 (а. с. 56).

Частинами 1, 2, 4 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За приписами ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

За приписами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України від 17 липня 1997 № 475/97-ВР кожен має право на повагу до свого приватного життя.

Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію ст. 8 Конвенції.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції визначає критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Судом встановлено, що позивач працює в ПРОСЯНСЬКОМУ ЛІЦЕЇ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ на посаді асистента вчителя.

Наказом №56-к від 14 грудня 2021 року відповідач, з посиланням на приписи ст. 46, 113 КЗпП України, ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 8 Положення про МОЗ України, Постанови КМ України від 24 листопада 2021року № 1240 «Про внесення змін до постанов КМ України від 9 грудня 2020 року № 1236 і від 29 червня 2021 р. № 677», наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», рішення місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Нововодолазької селищної ради Харківської області від 02 грудня 2021 року № 17-21 пч, відсторонив ОСОБА_3 від роботи з 15 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач була ознайомлена з наказом, власноруч зазначила, що не згодна (а. с. 12).

Закон України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»від 06квітня 2000року №1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч. 22 ст. 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

За ст.2зазначеного ЗаконуУкраїни відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюютьсяОсновами законодавства України про охорону здоров`я, законами України"Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення","Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 11 Закону № 1645-ІІІ організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Положеннями ч. 2 ст. 12 Закону№ 1645-ІІІпередбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Одночасно за ч. 6 ст. 12 Закону№ 1645-ІІІпрофілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Одночасно Закон України«Основи законодавстваУкраїни проохорону здоров`я» від19листопада 1992року №2801-XII визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулює суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Згідно зі ст. 1 Основ законодавство України про охорону здоров`я базується наКонституції Україниі складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

За аб. 5 ч. 1 ст. 3 Основ медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

Відповідно доч.1,2ст.30Основ державазабезпечує планомірненауково обгрунтованепопередження,лікування,локалізацію таліквідацію масовихінфекційних захворювань. Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

За приписамич.1,2ст.42Основ медичневтручання (застосуванняметодів діагностики,профілактики аболікування,пов`язанихіз впливомна організмлюдини)допускається лишев томуразі,коли вононе можезавдати шкодиздоров`юпацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе.

Частиною 1 ст. 43 Основ визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Необхідність згодиособи щодо надання медичної допомоги також закріплена ст. 284 ЦК України, де передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться заїї згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

У судовому засіданні позивач повідомила, що знала про необхідність вакцинування. Відмова від вакцинації це її особисте, свідоме рішення, оскільки вона співставила можливі наслідки вакцинації та хвороби й визначилась, що шкода від наслідків вакцинації може бути значно більшою. На її переконання вакцина проти COVID-19 не пройшла достатніх клінічних досліджень, її ефективність та безпечність не доведена.

Отже відмова від щеплення у ОСОБА_3 відбулася свідомо, за її особистим переконанням та не базувалась на медичних протипоказаннях особисто для неї для такого щеплення.

У той же час, п. «б», «г» ч. 1 ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено, що громадяни зобов`язаніу передбачених законодавством випадках робити щеплення, виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (ч. 3 ст.12 Закону № 1645-ІІІ).

За приписами ч. 4 ст.12 Закону № 1645-ІІІ рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Згідно зПоложенням проМіністерство охорониздоров`яУкраїни ,затвердженим постановоюКабінету МіністрівУкраїни від25березня 2015року №267(вредакції постановиКабінету МіністрівУкраїни від24січня 2020року №90),МОЗ єголовним органому системіцентральних органіввиконавчої влади,що забезпечуєформування тареалізує державнуполітику усфері охорониздоров`я,а такожзахисту населеннявід інфекційниххвороб,протидіїВІЛ-інфекції/СНІДута іншимсоціально небезпечнимзахворюванням,попередження тапрофілактики неінфекційнихзахворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику увизначених сферах.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (п. 8 Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованим у Міністерстві

юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, зареєстрованим в Міністерстві

юстиції України 26 лютого 2022 року за № 256/37592, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшим продовженням.

За п. 41-к постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236« Провстановлення карантинута запровадженняобмежувальних протиепідемічнихзаходів зметою запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»(уредакції начас виникненняспірних правовідносин), керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляютьсяабоухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання в право на повагу до приватного життя вважається «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами

Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширеннякоронавірусу, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Позивач, відмовившись від щеплення, не надала доказів наявності у неї протипоказань до проведення профілактичних щеплень, більш того, підтвердила у судовому засіданні, що відмова від щеплення це її власний, особистий вибір, пов`язаний з її міркуваннями та переконаннями.

ОСОБА_3 , виконуючи свої посадові обов`язки, постійно перебувала у класі разом з групою школярі ( 13 дітей) та вчителем, весь робочий час знаходилась поряд з дітьми, особисто контактувала з ними, безпосередньо спілкувалась. Обіймаючи посаду асистента вчителя, та перебуваючи у безпосередньому контакті з дітьми та вчителем, позивач, як невакцинований працівник несла загрозу поширення коронавірусної інфекції у дитячому колективі, а тому виникла нагальна потреба у відстороненні ОСОБА_3 від роботи.

Аналізуючи викладене суд доходить висновку, що відсторонення позивача від роботи є пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки, оскільки перебуваючи у період освітнього процесу безпосередньо у колективі дітей, ОСОБА_3 , відмовившись від щеплення, несла небезпеку поширення короновірусної хвороби серед дітей та вчителів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідністьвжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Приймаючи до уваги те що позивач кожного робочого дня безпосередньо контактувала с дітьми та вчителем, й будучи невакцинованою, мала підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, суд доходить висновку, що відсторонення позивача від роботи було виправданим, оскільки організація роботи ОСОБА_3 у дистанційному (надомному) режимі була неможлива. Необхідність постійного безпосереднього контакту позивача з дітьми та вчителем обумовлена особливостями посади асистент вчителя і тому застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів є неможливим.

Таким чином на переконання суду відсторонення ОСОБА_3 від роботи було единим заходом можливим задля для запобігання поширенню небезпечної хвороби у дитячому колективі, тобто задля забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Тобто відповідач, ухвалюючи рішення про відсторонення позивача від роботи діяв на підставі законодавства України у межах своїх повноважень.

Ураховуючи викладене суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі.

Суд не може прийняти до уваги твердження ОСОБА_3 про незаконність відсторонення, оскільки відсутнє подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про її відсторонення, приймаючи до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що положенняаб. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню наCOVID-19. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу».

Також слід зазначити, що висновки ЄСПЛ, сформульовані в рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) застосуванню не підлягають, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізняються від обставин справи, що розглядається.

Вимоги про оплату за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, відповідно вони також не підлягають задоволенню.

На виконання приписів п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись Конституцєю України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 46 КЗпП України, ст. 13 Закон України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 12, 22 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 2, 3, 10, 11, 30, 42, 43 «Основ законодавства України про охорону здоров`я», ст. 7 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236« Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Положенням про МОЗ , Наказами МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, від 25 лютого 2022 року № 380, Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, ст. 12,13,76-82,95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПРОСЯНСЬКОГО ЛІЦЕЮ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено до 30 грудня 2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ПРОСЯНСЬКИЙ ЛІЦЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, с. Просяне, вул. Центральна, буд. 15, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 22682419.

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_2 .

Суддя І. О. Пархоменко