Рішення

від 28.12.2023 по справі 910/14656/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.12.2023Справа № 910/14656/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙ КИЇВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМІН БУД СЕРВІС"

про стягнення 86 223,67 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙ КИЇВ" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМІН БУД СЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення 86223,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань у частині оплати послуг з надання будівельної техніки, обладнання та механізмів (послуг автокрану).

Ухвалою суду від 25.09.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

06.10.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків (здана до відправлення відділенню зв`язку 04.10.2023).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 12.10.2023 була отримана позивачем та відповідачем 23.10.2023.

25.10.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить застосувати строк позовної давності згідно ст. 258 ЦК України в один рік щодо звернення із вимогою про сплату пені, а також врахувати при перевірці інфляційних втрат, що у серпні 2023 року був від`ємний індекс інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, у лютому 2022 року між сторонами було досягнуто усної домовленості про надання відповідачу позивачем послуги будівельної техніки, обладнання та механізмів (послуги автокрану).

Відповідно до актів позивачем надано послуги на загальну суму 80 937,40 грн: акт № 80 від 16.02.2022 на суму 11 500,00 грн; № 80 від 19.02.2022 на суму 36 437,50 грн, № 102 від 23.02.2022 на суму 32 999,90 грн.

Відповідач оплатив частково надані позивачем послуги в сумі 31 500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 4751 від 15.02.2022 на суму 6 000,00 грн, № 4765 від 17.02.2022 на суму 5500,00 грн, № 4775 від 18.02.2022 на суму 20 000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією 18.04.2023 про сплату заборгованості за надані послуги в сумі 49 437,40 грн.

Вищевказана вимога залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.

Як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву відповідач не навів заперечень щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості та просить суд застосувати строк позовної давності згідно зі ст. 258 ЦК України в один рік щодо звернення з вимогою про сплату пені, а також врахувати при перевірці інфляційних втрат, що у серпні 2023 року був від`ємний індекс інфляції.

Розглядаючи даний спір та оцінюючи правомірність вищевказаних вимог позивача, вирішуючи цей спір по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що між сторонами шляхом фактичного замовлення відповідачем у позивача послуги про надання будівельної техніки, часткової оплати послуг позивача, виникли правовідносини, згідно з якими у відповідача виникло зобов`язання сплатити суму заборгованості перед позивачем у повному обсязі.

Так, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором про надання послуг, укладеним у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ч. 2 ст. 901 ЦК України).

За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до долучених до матеріалів справи документів, а саме: актів про надання послуг, які підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками, позивачем надано послуги на загальну суму 80 937,40 грн: акт № 80 від 16.02.2022 на суму 11 500,00 грн; № 80 від 19.02.2022 на суму 36 437,50 грн, № 102 від 23.02.2022 на суму 32 999,90 грн.

Відповідач оплатив частково надані позивачем послуги в сумі 31 500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 4751 від 15.02.2022 на суму 6 000,00 грн, № 4765 від 17.02.2022 на суму 5500,00 грн, № 4775 від 18.02.2022 на суму 20 000,00 грн. Сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 49 437,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач не надав належних, допустимих та достовірних доказів на спростування доводів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату послуг позивачеві, не надав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 49 437,40 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

За змістом частини 2 статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Однак, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 908/1501/18, див.: https://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами досягнуто усної домовленості про надання відповідачу позивачем послуги будівельної техніки, обладнання та механізмів (послуги автокрану) та не укладено письмового договору про надання послуг і не передбачено можливість сплати пені за неналежне виконання обов`язку оплатити надані послуги, відповідно, не визначено розмір пені.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені з відповідача у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 13 779, 62 грн та процентів річних 2 242, 96 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено в усній формі договір про надання послуг, строк оплати за яким настає у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги за приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Позивач направив відповідачу претензію від 16.04.2023 з вимогою терміново сплатити заборгованість в розмірі 49 437, 40 грн. Згідно з поштовим повідомленням про вручення, відповідач отримав вище зазначену претензію 26.04.2023.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач мав у семиденний строк оплатити заборгованість, а тому прострочення виконання зобов`язання виникає з 04.05.2023.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем в частині своєчасної оплати за надані послуги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та процентів річних заявлені правомірно, проте дату прострочення слід рахувати з 04.05.2023.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та процентів річних, суд встановив, що їх розмір інфляції є від`ємним, проценти річних складають 475,41 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн, суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як встановлено судом, на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи докази, а саме: Договір про надання правової допомоги № 29/11 від 29 листопада 2022 року, укладений між адвокатом Кириченко А.Є. та Товариством з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙ КИЇВ" (клієнт за договором, позивач у справі); акт прийому-передачі виконаних робіт від 28.08.2023, рахунок - фактуру № 28/08 від 28.08.2023 на суму 3000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 5874 від 30.03.2017 на ім`я Кириченко Анни Євгеніївни; копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України від 05.07.2012 № 5076-VI.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищенаведеного, беручи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 736,40 грн.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 13, 74-77, 86, п. 2 ч. 1 ст. 231, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМІН БУД СЕРВІС" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12, офіс 177, код 40777092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙ КИЇВ" (01013, м. Київ, вул. Інженерна, 1-А, офіс 202, код 44224883) заборгованість у розмірі 49 437 (сорок дев`ять тисяч чотириста тридцять сім) грн 40 коп, проценти річних в сумі 475 (чориста сімдесят п`ять) грн 41 коп, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 736 (одну тисячу сімсот тридцять шість) грн. 40 коп та судовий збір у розмірі 1 553 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят три) грн. 50 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 28.12.2023.

Суддя О.Г. Удалова