ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.12.2023 Справа № 914/2443/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо"
до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРІС-Захід"
про стягнення 47696,88 грн, розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку
за участю представників:
від прокуратури Леонтьєва Н.Т.
від позивача не з`явився
від відповідача-1 не з`явився
від відповідача-2 не з`явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Першим заступником керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" та до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРІС-Захід" про стягнення 47696,88 грн, розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку. Зокрема прокурор у позовній заяві просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» на користь Золочівської міської ради Львівської області заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 47696,88 грн згідно з договором оренди земельної ділянки б/н від 13.08.2015;
- розірвати договір оренди землі від 13.08.2015, щодо земельної ділянки площею 76,3584 га, кадастровий номер 4621881500:08:000:0142 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 670089646218), укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, правонаступником якого є Золочівська міська рада Львівської області, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО»;
- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АКРІС-ЗАХІД» повернути власнику Золочівській міській раді Львівської області земельну ділянку кадастровий номер 4621881500:08:000:0142 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 670089646218) площею 76,3584 га, яка знаходиться на території Золочівської територіальної громади/міської ради Львівської області;
- cтягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» на користь Львівської обласної прокуратури 6441,60 грн витрат по сплаті судового збору.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
В судове засідання 14.12.2023 з`явився представник прокуратури, позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Представники позивача та відповідачів явку представників в судове засідання 14.12.2023 не забезпечили.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника прокуратури, суд встановив таке.
13.08.2015 між Головним управління Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу земельних торгів від 13.08.2015 №207 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Великовільшаницької сільської ради Золочівського району Львівської області.
Необхідно зазначити, що відповідно до пункту 24 розділу X "Перехідних положень" Земельного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-ІХ від 28.04.2021, що набрав чинності 27.05.2021) правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області.
Відповідно до пунктів 2.1.-2.4. договору, в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 76,3584 гектарів, у тому числі: 76,3584 га пасовища. Кадастровий номер земельної ділянки: 4621881500:08:000:0142. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01. - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Пунктами 2.6. та 3.1. договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 25.06.2015 становить 391664,90 грн з урахуванням коефіцієнту індексації. Договір укладено на строк 14 (чотирнадцять) років.
Згідно з пунктами 4.1. та 4.2. договору, плата за користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом земельних торгів від 13.08.2015 у розмірі річної орендної плати, що становить 48016,89 грн, підлягає сплаті переможцем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.
Відповідно до пункту 4.4. договору, орендна плата вноситься орендарем у такі строки: щомісяця протягом календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Згідно з пунктами 5.1.-5.3. договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Пунктом 6.3. договору встановлено, що орендар не має права передавати земельну ділянку в суборенду без згоди орендодавця.
Відповідно до пункту 7.1. договору, після припинення дії договору орендар протягом 5 (п`яти) робочих днів повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку.
Згідно з пунктом 8.1. договору, на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження, а саме щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на весь строк дії договору.
Пунктом 9.1.1. договору передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки у відповідності із цільовим призначенням згідно з цим договором; дотримання екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства України, державних стандартів, норм і правил; своєчасного та повного внесення орендної плати.
Відповідно до пункту 9.3.4. договору, за згодою орендодавця орендар має право передавати орендовану земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду за умови забезпечення використання її за цільовим призначенням та умовам договору.
Згідно з пунктом 9.4. договору, орендар зобов`язаний, зокрема:
- використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного, екологічного законодавства, законодавства про охорону довкілля, державних стандартів, норм і правил. Не допускати під час здійснення господарської діяльності, забруднення земельної ділянки радіоактивними хімічними речовинами, відходами, стічними водами, захищаючи її від водної та вітрової ерозії;
- своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату;
- самостійно, щорічно обчислювати орендну плату з урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки землі станом на 1 січня поточного року та, враховуючи вимоги пункту 286.2. статті 286 Податкового кодексу України, не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Пунктом 12.3. договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим договором; внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, несплати, несвоєчасної або неповної сплати орендарем орендної плати, а також з інших підстав визначених чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 12.6. договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
13.08.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець), правонаступником якого в силу закону є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" (орендар) підписано акт прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 13.08.2015, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Великовільшаницької сільської ради Золочівського району Львівської області площею 76,3584 гектара.
25.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акріс-Захід" (суборендар) укладено договір суборенди, відповідно до пункту 1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 76,3584 га з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території с.Велика Вільшаниця Золочівського району Львівської області та належить орендарю на праві оренди.
Відповідно до пунктів 10 та 11 договору суборенди, суборендна плата за договором дорівнює розміру орендної плати за договором оренди та вноситься суборендарем у встановленому договором оренди порядку та формі з врахуванням вимог Податкового кодексу України. Обчислення розміру суборендної плати здійснюється з урахуванням цільового призначення земельної ділянки та коефіцієнтів індексації визначених законодавством.
Вказана земельна ділянка у встановленому Законом України «Про оренду землі» та договором порядку була передана суборендарю згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 13.08.2015.
25.06.2015 було зареєстровано право державної власності на вказану земельну ділянку за Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, а 31.08.2015 - право оренди за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо".
22.12.2020 державним реєстратором зареєстровано право комунальної власності на вказану земельну ділянку за Золочівською міською радою Золочівського району Львівської області (номер запису про право власності: 39957174) та одночасно внесено запис про припинення права державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
Підставою для здійснення реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку за Золочівською міською радою Золочівського району Львівської області став Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423-ІХ від 28.04.2021, що набрав чинності 27.05.2021, відповідно до якого Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області стала правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
31.08.2015 внесено зміни до відомостей про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди до 30.08.2029 Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" на вказану земельну ділянку, змінено орендодавця Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на Золочівську міську раду (номер запису 11048798).
26.05.2022 до відомостей про державну реєстрацію іншого речового права внесені дані щодо суборенди вказаної ділянки, суборендар - Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс-Захід", право суборенди до 13.08.2029 (номер запису 46940922).
Як стверджує прокурор у позовній заяві, відповідачем-1 постійно порушуються умови договору щодо строків внесення орендної плати за землю, а позивач при цьому жодних заходів реагування не вживає. Як вказано у позовній заяві, відповідач-1 своїх зобов`язань за договором не виконує та допустив тривалу (з грудня 2022 року) заборгованість в сумі 47696,88 грн.
Як зазначив прокурор, наведене свідчить про систематичне порушення відповідачем-1 умов договору в частині повноти та своєчасності сплати орендної плати та є самостійною підставою для розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості в судовому порядку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор також зазначає, що відповідно до пункту 2.1. договору, в оренду передана земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 76,3584 га, у тому числі: 76,3584 га пасовища, однак 21.04.2023 та 06.06.2023 комісією Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142, яка передана в користування ТзОВ «ТІСА БІО» згідно договору оренди землі від 13.08.2015, за результатами яких встановлено, що земельна ділянка розорана та на ній наявні посіви сої.
Тобто як вказав прокурор, всупереч вимог чинного законодавства та умов договору оренди землі, відповідач-1 та відповідач-2 використовують орендовану земельну ділянку як ріллю для вирощування сільськогосподарських культур, а не як пасовища.
Таким чином як вказано у позовній заяві, відповідачем-1 та відповідачем-2 фактично змінено вид угідь з пасовища на ріллю без додержання порядку, встановленого договором оренди, що є істотним порушенням його умов. Оскільки в даному випадку встановлено факт використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, не за тим видом угідь, за яким її було надано власником, а діяльність відповідачів спрямована на розорювання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка за своїми характеристиками відноситься до пасовища, тому за твердженням прокурора в даному випадку існують підстави для розірвання договору оренди землі та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку власнику в особі Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області.
Крім того прокурор у позовній заяві зазначає, що земельна ділянка була передана в суборенду неправомірно, адже її власник не надавав письмової згоди на це.
Таким чином враховуючи наведене, у зв`язку істотним порушенням умов договору та вимог законодавства відповідачами, прокурор звернувся із позовною заявою до Господарського суду Львівської області та просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» на користь Золочівської міської ради Львівської області заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 47696,88 грн згідно з договором оренди земельної ділянки б/н від 13.08.2015;
- розірвати договір оренди землі від 13.08.2015, щодо земельної ділянки площею 76,3584 га, кадастровий номер 4621881500:08:000:0142 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 670089646218), укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, правонаступником якого є Золочівська міська рада Львівської області, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО»;
- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АКРІС-ЗАХІД» повернути власнику Золочівській міській раді Львівської області земельну ділянку кадастровий номер 4621881500:08:000:0142 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 670089646218) площею 76,3584 га, яка знаходиться на території Золочівської територіальної громади/міської ради Львівської області;
- cтягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» на користь Львівської обласної прокуратури 6441,60 грн витрат по сплаті судового збору.
Відповідач-1 проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.
Відповідач-2 проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс-Захід" зазначає про те, що твердження прокурора про використання відповідачами земельної ділянки не за цільовим призначенням є безпідставними та необґрунтованими, адже як вказано у відзиві на позовну заяву, сіножаті, пасовища та рілля це угіддя, які належать до однієї категорії земель з визначеним цільовим призначенням (для ведення ОСГ, для садівництва, для ведення товарного виробництва).
Тому, на думку відповідача-2, в даному випадку може мати місце зміна угідь в одному виді використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з пасовищ чи сіножатей на ріллю, з огляду на що підстави стверджувати про зміну цільового призначення земельної ділянки відсутні.
Тобто, як вказано у відзиві на позовну заяву, угіддя, рілля можуть бути вказані з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Разом з тим відповідач-2 зазначив, що прокурором у даній справі не доведено та не подано доказів про використання земельної ділянки з кадастровим номером 4621881500:08:000:142 не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання.
При цьому відповідач-2 зазначив, що встановлені в актах обстеження земельної ділянки дані про зростання на спірній земельній ділянці сільськогосподарської зернової культури не є достатніми ознаками зміни відповідачем виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з пасовищ на ріллю, оскільки ці ознаки також можуть свідчити про здійснення відповідачем на земельній ділянці агротехнічних заходів задля підвищення родючості ґрунтів, їх захисту від ерозії, що допускає СНіП, що і був зобов`язаний робити відповідач згідно з вимогами договору та статті 37 Закону України "Про охорону земель".
Як також зазначено у відзиві на позовну заяву, на думку відповідача-2 доводи прокурора про те, що внаслідок розорювання та засівання земельної ділянки с/г культурами спричинено шкоду, яка призводить до погіршення стану земельної ділянки, зниження її родючості, не ґрунтується на матеріалах справи.
Таким чином відповідач-2 вважає, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факту та висновків про те, які права позивача в розумінні положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" були порушені та якої шкоди зазнає останній, у зв`язку з такими діями відповідача, чи позбавляється позивач того, на що очікував при укладенні договору, тобто порушено істотні умови договору.
З огляду на вказане, у зв`язку з тим, що на думку відповідача-2 прокурор не довів факту порушення істотних умов договору та вимог законодавства, тому в даному випадку відсутні підстави для розірвання договору.
Щодо твердження прокурора про передання земельної ділянки в суборенду без згоди орендодавця відповідач-2 посилається на те, що відповідно до статті 8 Закону України «Про оренду землі», орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Отже з огляду на вищезазначене, відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника прокуратури, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю з огляду на таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, відповідно до статтей 13 та 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Як вказує прокурор, в даному випадку порушення інтересів держави полягає в порушенні цільового використання земельної ділянки, в користуванні відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення плати за неї у обсязі та в строки, які передбачені умовами укладеного договору, внаслідок чого до місцевого бюджету не надходять значні кошти, а також в неправомірності передачі в суборенду земельної ділянки без згоди міської ради.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Отже з огляду на вказані норми, «державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду з позовною заявою є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а саме припинення користування земельною ділянкою комунальної власності без здійснення плати за неї, припинення нецільового використання земельної ділянки тощо.
При цьому необхідно зазначити, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019р. у справі №915/20/18).
Як вказав суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017р. у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор 05.04.2023 звернувся до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області із листом №14.54/05-45-1384ВИХ-23, в якому прокурор зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" в порушення вимог законодавства та умов договору оренди землі допускається систематична заборгованість з орендної плати за землю, з огляду на що прокурор у вказаному листі з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" просить у найкоротші терміни інформувати прокуратуру про стан виконання орендарем умов договору, в тому числі щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати, зазначивши розмір та період заборгованості з орендної плати за землю перед місцевим бюджетом та надати при цьому детальний розрахунок заборгованості.
У вказаному листі прокурор також просить детально інформувати прокуратуру про вжиті заходи щодо стягнення боргу з орендної плати за землю, розірвання договору та повернення земельної ділянки, а у разі неможливості вжиття відповідних заходів для захисту інтересів держави просить у розумний строк повідомити про них.
Також 05.04.2023 прокурор звернувся до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області із листом №14.54/05-45-1385ВИХ-23, в якому прокурор з метою встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру, керуючись вимогами статті 23 Закону України «Про прокуратуру» просить провести обстеження земельної ділянки з питань відповідності її використання та утримання відповідно до вимог чинного законодавства, за результатами чого просить скерувати до прокуратури акти обстежень.
01.06.2023 прокурор звернувся до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області із листом №14.54/05-45-2203ВИХ-23, в якому прокурор зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" допускається систематична заборгованість з орендної плати за землю за договором оренди землі, яка розташована за межами населеного пункту на території Золочівської міської ради Золочівського району, з огляду на що на підставі частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» просить в найкоротший термін, але не пізніше 06.06.2023 надати прокуратурі наступну інформацію:
1) розрахунки заборгованості по орендарю, з відображенням щомісячних нарахувань, розміру здійсненої оплати та суму боргу із зазначенням дати останньої оплати;
2) повторно провести обстеження земельної ділянки, про що скласти відповідний акт;
3) надати банківські реквізити (помер рахунку, код ЄДРПОУ, МФО, призначення платежу) Золочівської міської ради для примусового стягнення заборгованості з орендної плати за землю в судовому порядку.
09.06.2023 прокурор звернувся до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області із листом №14.54/05-45-2365ВИХ-23, в якому вказано, що прокуратурою з`ясовано, що 25.04.2022 між ТзОВ «ТІСА БІО» та ТзОВ «АКРІС ЗАХІД» укладено договір суборенди земельної ділянки на строк до 13.08.2029, з огляду на що прокурор на підставі частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» просить в найкоротший термін, але не пізніше 13.06.2023 надати прокуратурі інформацію про те чи сплачувались ТзОВ «АКРІС ЗАХІД» з березня 2022 року грошові кошти на рахунок Золочівської міської ради в якості орендної плати за земельну ділянку із кадастровим номером 4621881500:08:000:0142 площею 76,3584 га (якщо так, вказати дату сплати грошових коштів, за який період та надати копії платіжних документів).
22.06.2023 прокурор звернувся до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області із листом №14.54/05-45-2560ВИХ-23, в якому прокурор на підставі частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» просить надати прокуратурі наступну інформацію:
1) чи Золочівською міською радою з моменту набуття права комунальної власності на вказану земельну ділянку 22.12.2020 надавалась згода ТзОВ «ТІСА БІО» на передачу земельної ділянки в суборенду ТзОВ «АКРІС ЗАХІД», як це передбачено п.6.3., п.9.3.4. договору оренди від 13.08.2015;
2) чи Золочівська міська рада буде звертатися або звернулася з позовом до ТзОВ «ТІСА БІО» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у комунальну власність, і у випадку не звернення до суду вказати причини (відсутність коштів на сплату судового збору, велике навантаження відділу юридичного забезпечення, тощо).
При цьому у вказаному листі від 22.06.2023 №14.54/05-45-2560ВИХ-23 прокурор на виконання частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомляє, що першим заступником керівника Золочівської окружної прокуратури буде подано у Господарський суд Львівської області позовну заяву в інтересах держави в особі Золочівської міської ради Львівської області до ТзОВ «ТІСА БІО» та ТзОВ «АКРІС ЗАХІД» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у комунальну власність.
23.06.2023 Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області скерувала прокурору лист №2002, в якому зазначено, що Золочівська міська рада з часу набуття права комунальної власності на земельну ділянку, а саме з 22.12.2020 не надавала згоди ТзОВ «Тіса Біо» на передачу земельної ділянки в суборенду ТзОВ «Акріс Захід».
У вказаному листі від 23.06.2023 №2002 з метою захисту законних інтересів Золочівської міської територіальної громади, керуючись статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області просить прокурора звернутися до суду з позовом в інтересах міської ради про розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки у комунальну власність.
Таким чином, з огляду вказані обставини та наведені норми законодавства, в даному випадку існують достатні підстави вважати про наявність бездіяльності зі сторони позивача та про можливість застосування представницьких повноважень прокурора з метою захисту інтересів держави в суді.
Також слід зазначити, що з моменту звернення прокурора до компетентного органу до моменту подання позову минуло достатньо часу, що також свідчить про те, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", що в свою чергу означає про наявність підстав в даному випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Щодо суті спору і позовних вимог прокурора суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 627 та статтею 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно із частиною 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).
За змістом частини 9 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Так, згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:
- об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
- дата укладення та строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відповідно до статті 21 ЗУ "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно із статтею 22 ЗУ "Про оренду землі", орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
У статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендаря. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.
Як встановлено судом, 13.08.2015 між Головним управління Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець), правонаступником якого є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу земельних торгів від 13.08.2015 №207 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Великовільшаницької сільської ради Золочівського району Львівської області.
Так, згідно із пунктом 24 розділу X "Перехідних положень" Земельного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-ІХ від 28.04.2021р., що набрав чинності 27.05.2021р.), з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Як встановлено судом, 22.12.2020 державним реєстратором зареєстровано право комунальної власності на вказану земельну ділянку за Золочівською міською радою Золочівського району Львівської області (номер запису про право власності: 39957174) та одночасно внесено запис про припинення права державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
Частиною 1 статті 148-1 Земельного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Таким чином, зміна власника земельної ділянки та передача її з державної в комунальну власність не впливає на умови діючого договору оренди землі, на права та обов`язки орендаря та не тягне за собою зміну умов договору оренди землі.
Вказане кореспондується також з нормами статті 514 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже з огляду на вказане, відповідно до чинного законодавства саме Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області є власником земельної ділянки та стороною договору оренди землі (орендодавцем).
Згідно із статтею 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до статті 288 Господарського кодексу України, орендар має право передати окремі об`єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди. Передача в суборенду єдиних майнових комплексів не допускається.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 8 Закону України "Про оренду землі", умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Як також встановлено судом, 25.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акріс-Захід" (суборендар) укладено договір суборенди, відповідно до пункту 1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 76,3584 га з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території с.Велика Вільшаниця Золочівського району Львівської області та належить орендарю на праві оренди.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно із статтею 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату, а згідно із статтею 206 цього Кодексу, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Як вбачається з інформації ГУ ДПС у Львівській області №4400/5/13-01-13-06-10 від 14.04.2023, №6236/5/13-01-04-09 від 05.06.2023 та №6854/5/13-01-04-09 від 20.06.2023 відповідачем-1 допускається систематична заборгованість з орендної плати за землю, зокрема за договором, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 76,3584 га з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142.
Разом із листами ГУ ДПС у Львівській області №4400/5/13-01-13-06-10 від 14.04.2023 та №6854/5/13-01-04-09 від 20.06.2023 на адресу окружної прокуратури скеровано податкові декларації з плати за землю, подані ТзОВ «ТІСА БІО» за 2022 рік та за 2023 рік, з яких вбачається, що нарахована сума річної орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 4621881500:08:000:0142 за 2022 рік складає 57620,29 грн (щомісячний розмір орендної плати 4801,69 грн) та за 2023 рік 57620,29 грн (щомісячний розмір орендної плати 4801,69 грн).
Згідно з Розрахунком податкового боргу з орендної плати за землю ТзОВ «ТІСА БІО», наданим органом ДПС вбачається, що станом на 01.06.2023 у ТзОВ «ТІСА БІО» існувала заборгованість по орендній платі з юридичних осіб по Золочівській територіальній громаді в загальній сумі 164838,86 грн (не сплачені підприємством суми нарахованої орендної плати за землю за 14 земельних ділянок, які впродовж 2022-2023 років декларувалися в одній податковій декларації (в тому числі і щодо спірної земельної ділянки), задекларовані згідно з податковими деклараціями №9036437315 від 21.02.2022 (за 2022 рік), №10242122 від 14.04.2023 та №10595236 від 18.04.2023.
Як вбачається із поданих матеріалів, щомісячні задекларовані суми сплати орендної плати (в тому числі за земельну ділянку з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142 в розмірі 4801,69 грн за 2022 рік та в розмірі 4801,69 грн за 2023 рік) з грудня 2022 року по сплачувались.
Окрім цього, Золочівська міська рада Львівської області на запит окружної прокуратури повідомила листами №1175 від 06.04.2023, №1795 від 06.06.2023 про невиконання орендарем умов договору щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати, в яких зазначено про те, що впродовж грудня 2022 року та поточного періоду 2023 року ТзОВ «ТІСА БІО» орендну плату за землю по договору не сплачувало взагалі та надала відповідний розрахунок розміру орендної плати по договору.
Як вбачається з умов договору щодо орендної плати, розрахунку податкового боргу станом на 01.06.2023, податкових декларацій ТзОВ «ТІСА БІО» з плати за землю за 2022 рік та 2023 рік, інформації Золочівської міської ради щодо несплати орендної плати за договором за період 2022 року та період 2023 року, Золочівською міською радою за період з березня 2022 року по грудень 2022 року включно нараховано орендну плату за користування земельною ділянкою площею 76,3584 га з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142 в сумі 48016,91 грн.
При цьому ТзОВ «ТІСА БІО» в грудні 2022 року на рахунок Золочівської міської ради частково сплачено орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою згідно договору, заборгованість на кінець грудня 2022 року становила 14085,05 грн. За січень - липень 2023 року включно Золочівською міською радою нараховано ТзОВ «ТІСА БІО» заборгованість з орендної плати за землю в сумі 33611,83 грн (повністю не сплачені суми орендної плати за землю за цей період), а разом з неоплаченою сумою орендної плати за 2022 рік заборгованість загалом становить 47696,88 грн.
Органом ДПС боржнику ТзОВ «ТІСА БІО» направлено податкову вимогу від 29.03.2023 №0001137-1306-1301. Крім того, відповідно до рішення №172/4-1301 від 07.06.2023 заступника начальника ГУ ДПС у Львівській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу відповідно до вимог п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах ТзОВ «ТІСА БІО».
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається що заборгованість відповідача-1 становить 47696,88 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.
Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Згідно із пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за її користування протягом трьох місяців підряд.
Враховуючи наведене, під систематичною несплатою орендної плати, відповідно до положень статті 782 Цивільного кодексу України, слід розуміти невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Згідно із статтею 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Так, статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Як зазначено в абзаці 4 пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред`явлення позову про розірвання договору.
В пункті 2.20. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що під час вирішення спорів про розірвання договору і оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно із пунктом 2.23. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р., розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості по орендній платі, суди мають мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі», основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.
Крім того, Верховний Суд у пункті 38 постанови від 02.05.2018р. у справі №925/549/17 дійшов висновку, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку має місце систематичне порушення відповідачем-1 умов договору в частині повноти та своєчасності сплати орендної плати, що є самостійною підставою для розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості.
У зв`язку з тим, що відповідачем-1 допускається систематична несплата орендної плати за землю, що є порушенням умов договору та частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі", тому відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" та частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України існують підстави для припинення договору шляхом його розірвання за рішенням суду та стягнення заборгованості в судовому порядку.
Щодо використання земельної ділянки всупереч умовам договору та вимогам законодавства суд зазначає таке.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2 та 3 статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 20 Земельного кодексу України, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Частинами 4 та 5 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
Статтею 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Згідно з частиною 3 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент укладення договору), землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент укладення договору), види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Як встановлено судом, відповідно до пункту 2.1. договору, в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 76,3584 гектарів, у тому числі 76,3584 га пасовища.
Як також встановлено судом, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що вид угідь земельної ділянки з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142 площею 76,3584 га - пасовища, дата державної реєстрації 30.10.2013. Право оренди земельної ділянки зареєстровано 31.08.2015 за ТзОВ «ТІСА БІО» (номер запису про інше речове право 11048798) та право суборенди земельної ділянки зареєстровано 26.05.2022 за ТзОВ «АКРІС-ЗАХІД» (номер запису про інше речове право 46940922).
Відповідно до інформації Відділу №3 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.04.2023 №1226 та Витягу з Державного земельного кадастру від 25.04.2023 про земельну ділянку з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, площа земельної ділянки 76.3584 га, вид угідь пасовища.
Отже як вбачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення, передана відповідачу-1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та є пасовищем.
Відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону земель", власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.
Відповідно до правових висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19 (провадження №12-11гс21), указаними нормами права (статті 31, 33-37 Земельного кодексу України) визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України для такого виду використання.
Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі №925/929/19 (провадження №12-11гс21).
Згідно із частиною 1 статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані:
а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;
ж) не допускати випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;
з) обкошувати (з прибиранням скошеного) та оборювати земельні ділянки, прилеглі до торфовищ, полезахисних лісових смуг, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, у смугах відведення автомобільних доріг і залізниць.
Згідно із статтею 35 Закону України "Про охорону земель", власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані:
- дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України;
- проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів;
- підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо;
- дотримуватися нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів;
- надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів;
- сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів;
- своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок;
- забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні;
- забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку;
- забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям;
- уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
- землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.
Відповідно до частин 1-2 статті 37 Закону України "Про охорону земель", власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.
Частиною 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель" (в редакції, що діяла станом на момент укладення договору) передбачено, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо:
- вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій;
- розорювання сіножатей, пасовищ;
- використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок;
- необґрунтовано інтенсивного використання земель.
Згідно із Додатком №4 (Перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ)) до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, рілля (код групи 001, підгрупи 00,01) це сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви
Пасовища (код групи 002, підгрупи 02) це сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби (ГОСТ 26640-85); рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки.
Таким чином, вказана норма пов`язує можливість розорення пасовищ з метою їх докорінного поліпшення, але з умовою використання їх під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби. Тобто, з огляду на вказане, рілля не входить до групи таких сільськогосподарських угідь як сіножаті і пасовища, які не підлягають обробці, а тому передана в оренду земельна ділянка з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142 не повинна розорюватись та не може бути використана посіву сої або будь-якої іншої культури, оскільки вказана земельна ділянка повинна використовуватися виключно в межах визначених договором та законом, а саме як пасовище.
Як встановлено судом, 21.04.2023 та 06.06.2023 комісією Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 4621881500:08:000:0142, яка передана в користування ТзОВ «ТІСА БІО» згідно з договором оренди землі від 13.08.2015, за результатами яких встановлено, що на земельній виявлено посіви сої.
Отже як встановлено судом, матеріали перевірки містять відомості щодо розорювання земельної ділянки для засівання її соєю, що не є трав`яною кормовою культурою, тобто є сільськогосподарською культурою, яка не відноситься до культур, що використовуються під час докорінного поліпшення сіножатей та пасовищ.
Отже як вбачається із матеріалів справи, використання земельної ділянки відбувалося без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.
При цьому суд зазначає, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, відповідачі всупереч вимог чинного законодавства та умов договору оренди землі використовують орендовану земельну ділянку як ріллю для вирощування сої, а не як пасовища.
Разом з тим необхідно зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка засіяна для її докорінного поліпшення та використання під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби.
У статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендаря, зокрема, право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Частинами 3 та 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Аналогічні норми встановлені статтею 651 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (провадження №14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 Цивільного кодексу України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 Цивільного кодексу України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.
З огляду на зміст припису абзацу першого частини другої статті 651 Цивільного кодексу України інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що за встановлених обставин невиконання ТзОВ «ТІСА БІО» обов`язків, передбачених статтею 25 Закону «Про оренду землі», умовами договору оренди землі, а також зважаючи на те, що діяльність відповідачів спрямована на розорювання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка за своїми характеристиками відноситься до пасовища, порушення орендарем встановлених законодавством та договором вимог використання спірної земельної ділянки, тому в даному випадку існують підстави для розірвання укладеного з ТзОВ "ТІСА БІО" договору оренди землі та зобов`язання ТзОВ «АКРІС ЗАХІД» повернути земельну ділянку власнику в особі Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області.
Частиною 1 статті 36 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.
Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі №914/291/22 зазначив, що порушення орендарем умов договору оренди землі, яким передано в оренду земельну ділянку, яка відноситься до сіножатей, тобто використання орендарем спірної земельної ділянки в інших цілях ніж для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби, є підставою розірвання договору оренди землі.
Пунктом «і» статті 211 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою.
При цьому необхідність дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов, передбачена Законами України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №880-р, Стратегією удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, Національним планом дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 №271-р.
Крім того Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі №904/1054/19 зазначив, що колегія суддів погоджується з позицією господарських судів першої та апеляційної інстанції, які на підставі дослідження обставин справи та оцінки доказів дійшли правильного висновку про те, що діяльність відповідача щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками відносяться до пасовищ, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання спірної земельної ділянки, а отже, виходячи з предмету та підстав позову, дійшли висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №922/2216/19 зроблено висновок щодо критеріїв істотності порушення умов договору, як підстави дострокового розірвання договору на вимогу сторони в розумінні статті 651 Цивільного кодексу України, як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони. Зазначено, що істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Враховуючи істотне порушення відповідачем умов договору, на підставі статей 32, 24 Закону України "Про оренду землі", статті 651 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про розірвання договору оренди землі є обґрунтованою.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно із частиною 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку є похідною від вимоги про розірвання договору, оскільки відповідно до положень закону, у разі розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач зобов`язаний негайно повернути орендодавцеві земельну ділянку.
Як підтверджується матеріалами справи, Золочівська міська рада є власником земельної ділянки з 22.12.2020, яка знаходиться в суборенді у ТзОВ «АКРІС-ЗАХІД».
При цьому, як вже було зазначено судом, частиною 4 статті 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
З огляду на вказане, позовна вимога про зобов`язання відповідача-2 повернути земельну ділянку Золочівській міській раді є також обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо неправомірності передачі земельної ділянки в суборенду суд зазначає таке.
Згідно із статтею 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до статті 288 Господарського кодексу України, орендар має право передати окремі об`єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 8 Закону України "Про оренду землі", умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
Відповідно до пунктів 6.3. та 9.3.4. договору оренди від 13.08.2015, орендар не має права передавати земельну ділянку в суборенду без згоди орендодавця. За згодою орендодавця орендар має право передавати орендовану земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду за умови забезпечення використання її за цільовим призначенням та умовам договору.
Необхідно зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що орендодавець надавав орендарю письмову згоду на передачу земельної ділянки в суборенду. В матеріалах справи також відсутні докази того, що орендар звертався до орендодавця із запитом про надання згоди на передання земельної ділянки в суборенду.
Крім того з інформації Золочівської міської ради №2002 від 23.06.2023 встановлено, що остання як власник земельної ділянки з 22.12.2020 не давала письмової згоди відповідачу-1 на передачу земельної ділянки в суборенду відповідачу-2.
Частинам 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим необхідно зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України"), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.
За подання позовної заяви до Господарського суду Львівської області було сплачено судовий збір в розмірі 6441,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1643 від 02.08.2023.
Необхідно зазначити, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається із матеріалів справи, прокурор сплатив судовий збір за одну вимогу майнового характеру та дві вимоги немайнового характеру, із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, оскільки позовна заява подана через "Електронний суд" (2684,00 грн х 3 х 0,8 = 6441,60 грн).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку витрати по сплаті судового збору в розмірі 6441,60 грн покласти на відповідача-1, оскільки позов у даній справі підлягає задоволенню повністю.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" (90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2, ідентифікаційний код 39492777) на користь Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області (80700, Львівська область, Золочівський район, місто Золочів, вулиця Шашкевича, будинок 22, ідентифікаційний код 04055908) заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 47696,88 грн.
3. Розірвати договір оренди землі від 13.08.2015, щодо земельної ділянки площею 76,3584 га, кадастровий номер 4621881500:08:000:0142 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 670089646218), укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо".
4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "АКРІС-Захід" (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 106-Б, ідентифікаційний код 43706726) повернути Золочівській міській раді Золочівського району Львівської області земельну ділянку кадастровий номер 4621881500:08:000:0142 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 670089646218) площею 76,3584 га, яка знаходиться на території Золочівської територіальної громади/міської ради Львівської області.
Стягувач: Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області (80700, Львівська область, Золочівський район, місто Золочів, вулиця Шашкевича, будинок 22, ідентифікаційний код 04055908).
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "АКРІС-Захід" (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 106-Б, ідентифікаційний код 43706726).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса Біо" (90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2, ідентифікаційний код 39492777) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) витрати по сплаті судового збору в розмірі 6441,60 грн.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділуГосподарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 25.12.2023.
Суддя Петрашко М.М.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 14.12.2023 |
Оприлюднено | 01.01.2024 |
Номер документу | 116042276 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Петрашко М.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні