Рішення

від 20.12.2023 по справі 915/1206/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року Справа № 915/1206/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Миколаївської окружної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Бузький бульвар, буд. 15)

в інтересах держави в особі: Воскресенської селищної ради (57210, Миколаївська обл., Миколаївський район, смт Воскресенське, вул. Соборна, буд. 86; ідентифікаційний код 04376682)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» (79071, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 230; ідентифікаційний код 43584346)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про: витребування земельної ділянки,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Бескровна І.І., прокурор за посвідченням,

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

Суть спору:

28.07.2023 Керівник Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Воскресенської селищної ради з позовною заявою № 50-4152ВИХ-23 від 24.07.2023 (з додатками), в якій зазначає відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік», третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , та просить суд:

1. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» (код ЄДРПОУ 43584346) на користь держави в особі Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (ЄДРПОУ 04376682) земельну ділянку з кадастровим номером 4823380700:013:000:0060, площею 2,0000 га, розташовану в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

2. Стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір за подачу позовної заяви.

3. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04.03.2021 у справі № 477/158/20 та ухвали Жовтневого районного суду Миколаївської області від16.03.2023 у справі № 477/1588/20; Договору оренди землі від 15.04.2021, з актом приймання-здачі земельної ділянки; Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 339015723 від 13.07.2023, № 340188235 від 24.07.2023; листування учасників справи (лист Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 10-14-0.22-3373/2-20 від 18.05.2020, листи Миколаївської окружної прокуратури № 50-2769ВИХ-23 від 23.05.2023, № 50-4083ВИХ-23 від 19.07.2023, лист Воскресенської селищної ради № 1348/02.28 від 13.07.2023); застосування норм статей 84, 116, 118, 121, 152 Земельного кодексу України, статей 16, 21, 82, 203, 215, 388, 397-399, 410 Цивільного кодексу України, статей 1, 32, 93 Закону України «Про оренду землі»; та мотивовані, зокрема, тим, що Миколаївською окружною прокуратурою виявлені порушення вимог законодавства при розпорядженні Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території Воскресенської селищної ради Миколаївського (колишнього Вітовського) району Миколаївської області. Встановлено, що наказом начальника ГУ ДГК у області № 6026/0/14-19-СГ від 28.08.2019 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано громадянину України ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства в межах території Воскресенської (колишньої Грейгівської) селищної ради Вітовського району Миколаївської області. На підставі вказаного наказу державним реєстратором Комунального підприємства «Миколаївський обласний центр реєстрації» Кумарівської сільської ради Миколаївської області Вирич Т.В. 14.11.2019 здійснено запис № 34184134 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060). Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі наказу начальника ГУ ДГК у Київській області № 10-11808/15-18сг від 28.12.2018 та рішення Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 16.05.2019 вже отримував у приватну власність земельні ділянки площею по 2 га кожна з кадастровими номерами3211200000:02:011:0130 та 48248800800:03:000:0236 для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в межах території м. Фастів Київської області (із земель державної власності) та в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області (із земель комунальної власності). Державна реєстрація права проведена 03.01.2019, номер запису - 29779602 та 30.05.2019 - номер запису 31860671. Таким чином, прокурор зазначає, що ОСОБА_3 на час звернення до ГУ ДГК у області з питань складання документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

З метою усунення вказаних порушень законодавства, заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 до Жовтневого районного суду Миколаївської області заявлено позов в інтересах держави до ГУ ДГК у області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу № 6026/0/14-19-СГ від 28.08.2019, скасування реєстрації права власності та повернення земельної ділянки Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060), який 04.03.2021 судом задоволено повністю (судова справа №477/1588/20). Задовольняючи позов суд погодився з доводами прокурора щодо незаконності наказу ГУ ДГК у області № 6026/0/14-19-СГ від 28.08.2019, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060), скасування реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки. Судове рішення від 04.03.2021 у справі № 477/1588/20 набрало законної сили 15.04.2021.

В подальшому, на виконання вищевказаного рішення суду державним реєстратором 04.05.2023 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380700:01:000:0060 зареєстровано за Воскресенською селищною радою, про що вчинено запис № 50214131. Однак, опрацюванням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, установлено, що ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі б/н від 15.04.2021 передав у користування ТОВ «ВПК Емік» терміном на 7 років спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060), про що вчинено запис від 30.04.2021 № 41835442.

За такого, прокурор зазначає, що ефективним способом захисту порушених інтересів держави у даному випадку є витребування спірної земельної ділянки у фактичного володільця ТОВ «ВПК Емік».

Ухвалою суду від 02.08.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1206/23 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26 вересня 2023 року о 12:20; залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 26.09.2023 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24 жовтня 2023 року об 11:20.

Ухвалою суду від 24.10.2023 (з урахуванням ухвали від 16.11.2023 про виправлення описки) було закрито підготовче провадження у справі № 915/1206/23 та призначено її до судового розгляду по суті на 21 листопада 2023 року о 12:15.

В судовому засіданні 21.11.2023, проведеному за участю прокурора, судом було розпочато розгляд справи № 915/1206/23 по суті, заслухано вступне слово позивача.

За результатами проведеного засідання судом було оголошено перерву до 20 грудня 2023 року до 09:40.

Станом на момент проведення засідання від учасників справи заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.

Так, як уже було вище наведено, ухвалою суду від 02.08.2023 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву. Копія вказаної ухвали, направлена на адресу місцезнаходження відповідача була 10.08.2023 повернута поштовим відділенням до суду з відміткою: «Адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400501660023).

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що відповідний процесуальний документ направлено вказаній юридичній особі у встановленому процесуальним законом порядку.

Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення відповідачу копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 02.08.2023 у справі № 915/1206/23 є 10.08.2023. За такого, встановлений судом строк на подання відзиву для відповідача тривав до 25.08.2023 включно.

Разом із тим, ані протягом встановленого строку, ані станом на дату розгляду даної справи по суті, відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань по спірним правовідносинам суду не надав.

20.12.2023 в судове засідання з`явився лише прокурор, якого суд заслухав. Інші учасники справи своїх представників в засідання не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи наведене, та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за участю прокурора та за відсутності представників позивача, відповідача та третьої особи.

Відповідно до змісту статей 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, 20.12.2023 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях прокурора, суд

В С Т А Н О В И В:

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. При цьому, держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Крім того, беручи до уваги, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У спірному випадку прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду фактично спрямоване на задоволення суспільної потреби по відновленню законності при вирішенні суспільно важливого питання щодо збереження земель сільськогосподарського призначення. У той же час, відчуження земель із порушенням вимог чинного законодавства не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, який свідомо порушуючи закон набув право власності на неї.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність вибуття земельної ділянки з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

У даному випадку органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення комунальної власності, є Воскресенська селищна рада, яка є також органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення.

Водночас, Воскресенська селищна рада, маючи відповідні повноваження у вказаній сфері, будучи обізнаною про наявність порушень інтересів держави, та незважаючи на повідомлення Миколаївської окружної прокуратури про наявні порушення інтересів територіальної громади, жодних заходів до їх усунення не вжила.

Такі дії позивача, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень, свідчать про його усвідомлену пасивну поведінку, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави в суді, що й стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням вищевикладеного, судом по суті спірних правовідносин встановлено такі обставини.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області було № 6026/0/14-19-СГ від 28.08.2019 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано громадянину України ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства в межах території Воскресенської (колишньої Грейгівської) селищної ради Вітовського району Миколаївської області.

На підставі вказаного наказу державним реєстратором Комунального підприємства «Миколаївський обласний центр реєстрації» Кумарівської сільської ради Миколаївської області Вирич Т.В. 14.11.2019 здійснено запис № 34184134 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060).

У подальшому, органами прокуратури було встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі наказу начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-11808/15-18сг від 28.12.2018 та рішення Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 16.05.2019 вже отримував у приватну власність земельні ділянки площею по 2 га кожна з кадастровими номерами 3211200000:02:011:0130 та 48248800800:03:000:0236 для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в межах території м. Фастів Київської області (із земель державної власності) та в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області (із земель комунальної власності). Державна реєстрація права проведена 03.01.2019, номер запису 29779602 та 30.05.2019 номер запису 31860671.

Таким чином, ОСОБА_3 на час звернення до Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області з питань складання документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

З метою усунення вказаних порушень законодавства, заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 було подано до Жовтневого районного суду Миколаївської області позов в інтересах держави до Головного управління держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу № 6026/0/14-19-СГ від 28.08.2019, скасування реєстрації права власності та повернення земельної ділянки Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060), який 04.03.2021 судом задоволено повністю (рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04.03.2021 у справі № 477/1588/20).

Вказане рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04.03.2021 у справі № 477/1588/20 набрало законної сили 15.04.2021.

Суд відмічає, що за приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.

Таким чином, на даний час у судовому порядку визнано незаконними та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 28 серпня 2019 року №6026/0/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», на підставі якого ОСОБА_1 набуто у власність спірну земельну ділянку; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823380700:01:000:0060 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1963554348248), а також зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Воскресенської територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради Миколаївської області (з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду Миколаївської області від16.03.2023 у справі № 477/1588/20) земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4823380700:01:000:0060 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, вартістю 106893,00 грн.

Вищевказані обставини встановлені рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04.03.2021 у справі № 477/1588/20, яке набрало законної сили 15.04.2021, а тому не потребують доказування при розгляді даної справи.

Отже, на підставі рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04.03.2021 у справі № 477/1588/20, яке набрало законної сили 15.04.2021, а також ухвали Жовтневого районного суду Миколаївської області від16.03.2023 у справі № 477/1588/20 у ОСОБА_1 існував обов`язок повернути у власність держави в особі Воскресенської територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради Миколаївської області спірну земельну ділянку.

Разом із тим, зі змісту Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 339015723 від 13.07.2023, № 340188235 від 24.07.2023 вбачається, що ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі б/н від 15.04.2021 передав у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» терміном на 7 років спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4823380700:01:000:0060), про що вчинено запис від 30.04.2021 № 41835442.

З урахуванням наведеного, предметом даного позову виступає майнова вимога прокурора в інтересах держави щодо витребування у відповідача на користь позивача земельної ділянки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Прокурор підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04.03.2021 у справі № 477/1588/20 та ухвала Жовтневого районного суду Миколаївської області від16.03.2023 у справі № 477/1588/20;

- Договір оренди землі від 15.04.2021, з актом приймання-здачі земельної ділянки;

- Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 339015723 від 13.07.2023, № 340188235 від 24.07.2023;

- лист Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 10-14-0.22-3373/2-20 від 18.05.2020;

- листи Миколаївської окружної прокуратури № 50-2769ВИХ-23 від 23.05.2023, № 50-4083ВИХ-23 від 19.07.2023;

- лист Воскресенської селищної ради № 1348/02.28 від 13.07.2023.

Інші учасники справи доказів по суті спірних правовідносин суду не надавали.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (п. 40-41 постанова ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 922/476/20).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Такі правові висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібний правовий висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)) (п. 42).

Суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Приписами ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що одним із способів захисту судом цивільного права є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Разом із тим, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Головне управління держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ щодо передачі у власність спірної земельної ділянки в порушення вимог законодавства, діяло не в інтересах держави, тож спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом.

Водночас, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені держави відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено в ст. 19 Конституції України.

Таким чином, повторне безоплатне надання Головним управлінням держгеокадастру у Миколаївській області громадянину земельної ділянки для аналогічних потреб понад встановлену Земельним кодексом України норму не може оцінюватися як воля держави.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави як її власника.

Вказане mutatis mutandis узгоджується з правою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах у постановах від 03.08.2022 у справі № 130/1017/20, від 01.09.2020 у справі №700/460/17 та від 04.11.2020 у справі №363/2301/17.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц викладено висновок суду про те, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав, при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 146).

Згідно зі ст. ст. 397, 398 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про оренду землі» та ч. 1 ст. 93 ЗК України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 27 цього Закону передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 410 ЦК України землекористувач має право володіти та користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до умов договору.

За своєю правовою природою право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Орендар як володілець і користувач земельною ділянкою фактично утримує її у себе та виконує щодо неї всі правомочності власника, а також використовує всі властивості землі для задоволення своїх потреб.

Як вбачається з обставин справи, спірну земельну ділянку за договором оренди землі від 15.04.2021, укладеним між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік», передано для вирощування товарної сільськогосподарської продукції терміном на 7 років, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.04.2021 вчинено відповідний запис № 41835442.

Отже, станом на час розгляду справи, тимчасовим володільцем спірної земельної ділянки виступає саме Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік».

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Враховуючи той факт, що на даний час власником земельної ділянки з кадастровим номером 4823380700:01:000:0060 є Воскресенська селищна рада, перехід права власності за рішенням суду автоматично не припиняє договору оренди та, тим більше, не зобов`язує орендаря повернути об`єкт оренди його законному власнику.

Разом із тим, у п. 2 ч. 1 ст. 399 ЦК України визначено, що право володіння припиняється, у тому числі, у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

За такого, суд погоджується з доводами прокурора про те, що ефективним способом захисту порушених інтересів держави у даному випадку є витребування спірної земельної ділянки у її фактичного володільця Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» на користь держави в особі Воскресенської селищної ради.

При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребується.

Відповідно до правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.1 1.2021 по справі № 925/1351/19, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 добросовісна особа яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього (добросовісний набувач), вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Однак, як зазначено Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувана не є безспірним доказом добросовісності набувача. Тобто, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності та користування майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Передача земельної ділянки державної чи комунальної власності в оренду без дотримання необхідних процедур позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі.

В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) розпорядження земельною ділянкою державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (вказане mutatis mutandis узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду по справі № 911/3312/17 від 29.01.2019).

В даному випадку речове право на спірну земельну ділянку набуто відповідачем внаслідок очевидно незаконних дій ОСОБА_4 , оскільки повторне безоплатне отримання останнім та подальше розпорядження земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності є неможливим.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що встановивши, що ОСОБА_3 , передає земельну ділянку під час розгляду судової справи відносно останньої, тобто не маючи наміру здійснювати діяльність згідно з цільовим призначенням земельної ділянки, для якої надавалася земельна ділянка у власність, посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» не мали перешкод для того, щоб зваживши на ці обставини, проявити хоча б мінімальну обачність при укладенні договору від 15.04.2021, зокрема і з огляду на джерело отримання відомостей про пропозицію передати земельну ділянку в оренду. При цьому, встановлення очевидної незаконності набуття права власності ОСОБА_2 не потребувало спеціальних юридичних знань чи дослідження значного обсягу документів, а могло бути з`ясовано орендарем, наприклад під час спілкування з орендодавцем. Крім того, виявивши бажання посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» могли з`ясувати обставини набуття нерухомого майна, яке воно збирався взяти в оренду.

Суд також зазначає, що у даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо законності розпорядження землями комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України, у зв`язку з порушенням вимог Земельного кодексу України при отриманні громадянином ОСОБА_2 безоплатно у власність спірної земельної ділянки.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Отже, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах позивача не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю.

Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 по справі № 483/2263/19, втручання держави у право користування Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля та знищення правового порядку у державі.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

За такого, суд зауважує, що чинне законодавство надає відповідачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення рішення за цим позовом, зокрема він не позбавлений можливості відновити своє право шляхом пред`явлення вимоги до особи, з якою укладений договір оренди щодо спірної ділянки, про відшкодування завданих йому збитків.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір за подання позову у даній справі підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» (79071, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 230; ідентифікаційний код 43584346) на користь держави в особі Воскресенської селищної ради (57210, Миколаївська обл., Миколаївський район, смт Воскресенське, вул. Соборна, буд. 86; ідентифікаційний код 04376682) земельну ділянку з кадастровим номером 4823380700:013:000:0060, площею 2,0000 га, розташовану в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» (79071, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 230; ідентифікаційний код 43584346) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; р/р, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) 2684,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Керівник Миколаївської окружної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Бузький бульвар, буд. 15);

Позивач: Воскресенська селищна рада (57210, Миколаївська обл., Миколаївський район, смт Воскресенське, вул. Соборна, буд. 86; ідентифікаційний код 04376682);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПК Емік» (79071, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 230; ідентифікаційний код 43584346);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено та підписано судом 29.12.2023.

Суддя О.Г. Смородінова