Рішення

від 28.12.2023 по справі 916/4490/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4490/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,

розглянувши справу № 916/4490/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження

за позовом: акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" /ЄДРПОУ 00131771, адреса - 73003, м. Херсон, Бериславське шосе, 1, e-mail: tec.kanc@gmail.com/

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТОК" /ЄДРПОУ 14115215, адреса - 73003, м. Херсон, пр-т. Ушакова, 50/

про стягнення заборгованості у розмірі 187 103,22 грн

ВСТАНОВИВ:

16.10.2023 акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 5052/23/ до товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТОК" про стягнення заборгованості за договором № 476 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2020 за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно у розмірі 187 103,22 грн. Позов сформовано у системі "Електронний суд" 16.10.2023.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 476 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2020.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст.ст. 193, 276 ГК України, Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про ціни та ціноутворення".

Ухвалою суду від 17.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4490/23; поставлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 17.10.2023 у справі № 916/4490/23 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (73003, м. Херсон, пр-т. Ушакова, 50, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується Витягом в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці другої сторінки цих ухвал з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті „Судова повістка".

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом пункту 4 частини шостої якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

28.10.2023 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.

Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, № 910/1730/22 від 19.12.2022 року).

Суд зазначає, що основним способом, за допомогою якого суди здійснюють повідомлення учасників справи, є надіслання повісток. Це означає, що якщо в матеріалах справи є корінець повідомлення, в якому зазначено, що лист вручено безпосередньо учаснику справи, наявний підпис працівника пошти, то особа може вважатися належним чином повідомленою. Разом з тим, є випадки, коли судові повістки не вручаються. У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень Господарського процесуального кодексу, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. Вказане узгоджується з позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду яка викладена у справі №752/24739/19 від 18.01.2023 року.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.10.2023 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач, обізнаний про розгляд справи № 916/4490/23, міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Оскільки відповідач по справі не надав суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, суд в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом при безпосередньому дослідженні доказів, АТ «Херсонська ТЕЦ» (позивач), є юридичною особою, яка відповідно до Статуту здійснює виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.

Судом встановлено, що 01.11.2020 між акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІСТОК» укладено договір № 476 про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідно до умов якого ,позивач зобов`язується надавати відповідачу послуги з централізованого опалення, а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строк і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 3 Договору, об`єктом надання послуг є приміщення, площею 1836, 40 кв.м, яке знаходяться за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 50.

За умовами п.6 договору, виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.

Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно /п. 8 договору/.

Обсяг спожитої у будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої у будівлі за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку /п. 12 договору/.

Споживач вносить плату виконавцю, яка складається із плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги /п. 21 договору/.

Ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Станом на дату укладення цього договору тариф на послугу становить 1 700,95 грн за 1 Гкал з ПДВ /п. 22 договору/. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на зазначену послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідних органів. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий тариф застосується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору /п. 22.3 договору/.

Виконавець формує та не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає рахунок на оплату послуг. Рахунок надається на паперовому носії. Рахунок надається не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу /п. 24 договору/. Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше 30 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу /п. 25 договору/. Оплата за спожиту теплову енергію згідно рахунку та актів виконаних робіт /п. 26 договору/.

Цей договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31.12.2020. Сторони, керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України, домовилися, що всі умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.01.2020 /п. 40 договору/. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк /п. 41 договору/.

Судом досліджено надані позивачем акти за виконані роботи в січня-березні 2022 року.

Для здійснення оплати вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем були складені та виставлені відповідачу наступні рахунки:

- за постачання теплової енергії в січні 2022 року на суму 164 715,26 грн (20,24 Гкал);

- за постачання теплової енергії в лютому 2022 року на суму 85 531,49 грн (10,51 Гкал);

- за постачання теплової енергії в березні 2022 року на суму 40 061,52 грн (5,58 Гкал).

Загальна вартість наданих послуг за період січня 2022 по березень 2022 становить 290 308,27 грн.

У зв`язку з підвищенням вартості природного газу відповідно до Постанови КМУ №1209 від 10.11.2021, позивачем видано накази про проведення нарахування із застосуванням коригуючого коефіцієнта згідно розрахунку (визначення) плати за теплову енергію, який у січні-лютому місяці 2022 року становив 1,596.

Відповідно до довідки щодо руху заборгованості відповідача за період з 01.01.2022 по 12.06.2023, станом на 12.06.2023 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 187 103,22 грн. З довідки слідує, що у січні 2022 відповідачем сплачено 103 205,05 грн.

12.06.2023 позивачем підписано акт звірки взаємних розрахунків за спожиту теплову енергію на суму 187 103,22 грн.

12.06.2023 позивачем засобами поштового зв`язку за вих. № 06-1/612 направлено відповідачу рахунки, акти виконаних робіт та акт взаємних розрахунків за теплову енергію.

12.06.2023 позивач направив відповідачу вимогу вих. № 061/616 про сплату заборгованості, що станом на 12.06.2023 становить суму 187 103,22 грн.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату спожитої теплової енергії у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч.1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.714 ЦК України (в редакції, станом на час укладення договору), за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Господарським кодексом України, Законом України "Про ціни та ціноутворення", іншими законодавчими актами встановлено, що в Україні діють вільні та регульовані ціни. Наведені норми свідчать, що вартість послуг з постачання теплової енергії відноситься до сфери регульованих цін і встановлюється уповноваженим державним органом.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Крім того, статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено права та обов`язки споживача теплової енергії, зокрема, визначено, що до основних обов`язків споживача відноситься додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

У статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто "концепція негативного доказу", закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.

Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.

Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вказаного, судом встановлено, що у період січня 2022 року по березень 2022 року відповідач спожив теплову енергію на суму 290 308,27 грн, при цьому здійснив оплату лише на суму 103 205,05 грн. У зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість за договором у розмірі 187 103,22 грн. Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем за спожиту теплову енергію в матеріалах справи відсутні.

Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" підлягають задоволенню у повному обсязі, так як обґрунтовані та доведені.

При цьому суд зауважує, що відповідачем всупереч положень ч. 1 ст. 74 ГПК України не надано жодних доводів та доказів на їх підтвердження, зокрема, щодо спростовання обставин, встановлених судом у ході розгляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при пред`явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2 245,24 грн., що вбачається із платіжної інструкції № 1301 від 08.09.2023.

Таким чином, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" у повному обсязі, судовий збір у розмірі 2 245,24 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТОК" /ЄДРПОУ 14115215, адреса - 73003, м. Херсон, пр-т. Ушакова, 50/ на користь акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" /ЄДРПОУ 00131771, адреса - 73003, м. Херсон, Бериславське шосе, 1, e-mail: tec.kanc@gmail.com/ заборгованість за договором № 476 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2020 за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно у розмірі 187 103,22 грн /сто вісімдесят сім тисяч сто три гривні 22 копійки/ та судовий збір у розмірі 2245,24 грн /дві тисячі двісті сорок п`ять гривень 25 копійки/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2023 р.

Суддя Н.Д. Петренко