Ухвала

від 02.10.2023 по справі 564/2694/23

КОСТОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Справа № 564/2694/23

02 жовтня 2023 року

Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Грипіч Л.А.

розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Орган опіки і піклування в особі відділу соціального захисту населення та охорони здоров"я Костопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення - здійснення постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення - здійснення постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду, заінтересована особа - Орган опіки і піклування в особі відділу соціального захисту населення та охорони здоров"я Костопільської міської ради, у якій просить встановити факт, що ОСОБА_1 , за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд, є єдиною особою, яка здійснює постійний догляд за своїм батьками: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особами, які потребують стороннього догляду.

Перевіривши матеріали заяви, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до положення ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.

Так, згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таким чином, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №200/14136/17 (провадження №61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Згідно з ст.318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що встановлення факту здійснення догляду за батьком, що є особою з інвалідністю та відсутність інших працездатних осіб зобов`язаних відповідно до закону його утримувати заявнику необхідно для реалізації ним прав, передбачених законодавством про військовий обов`язок та військову службу, зокрема, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому суд враховує, що вичерпний перелік підстав для відстрочки від мобілізації передбачений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Крім цього, застосуванню підлягають нормативно-правові акти, які регулюють поняття постійного догляду за інвалідом та процедуру оформлення постійного догляду. Такими актами є: Закон України «Про соціальні послуги», Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №430, Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 №859 із змінами та доповненнями. Вказані нормативно-правові акти визначають порядок отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.

Відповідно до п.п.10, 15 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальні послуги» отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги. Складні життєві обставини - обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров`я та розвиток особи, функціонування сім`ї, які особа/сім`я не може подолати самостійно. Чинниками, що зумовлюють складні життєві обставини, зокрема, визнається похилий вік особи, часткова або повна втрата рухової активності, пам`яті, невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про соціальні послуги», надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про соціальні послуги», порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг, визначається Порядком організації надання соціальних послуг.

Згідно п.25 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №587 (далі - Порядок) для отримання соціальних послуг особа, яка потребує соціальних послуг (далі - особа), подає уповноваженому органу за своїм задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) заяву про надання соціальних послуг (далі - заява) у письмовій або електронній формі, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики, разом з документами, зазначеними в пункті 28 цього Порядку.

Відповідно до пункту 36 Порядку після отримання інформації за результатами запиту чи шляхом доступу до даних державних електронних інформаційних ресурсів уповноважений орган протягом десяти робочих днів з дня одержання заяви відповідно до отриманих документів (даних) та з урахуванням результатів оцінювання потреб особи/ сім`ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову в наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів, що видається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Про прийняте рішення особа, її законний представник, уповноважена особа органу опіки та піклування інформується уповноваженим органом не пізніше ніж через три робочих дні з дати його прийняття шляхом надання (надсилання) повідомлення про надання/відмову в наданні соціальних послуг у паперовій або електронній формі (пункт 37 Порядку).

Відповідно до ч.1-4 ст.21 Закону України «Про соціальні послуги», рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів приймає структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг, передбачених п.п.2 і 3 ч.1 ст.11 цього Закону. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору приймає відповідний надавач.

Механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, визначено Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою КМУ від 23 вересня 2020 року за №859.

Пунктом 7 цього Порядку визначено, що призначення і виплата компенсації здійснюються уповноваженим органом з місяця подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, таких документів, але не виключно: заява про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі; заява про згоду отримувати соціальні послуги; висновок лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді невиліковно хворих осіб, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, за формою, затвердженою МОЗ.

Тобто, норми чинного законодавства не вимагають для встановлення догляду за особою та призначення виплат особі, що здійснює догляд, встановлення в судовому порядку факту здійснення постійного догляду особи похилого віку. Необхідність такого догляду та сам факт його здійснення, встановлюється уповноваженим органом на підставі поданих документів.

Надання особі вищезазначеного статусу здійснюється управліннями соціального захисту населення за місцем проживання і у разі незгоди з діями цього органу, вони можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом подання заяви в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення.

Таким чином, порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує постійного догляду, визначений відповідним законодавством, у зв`язку з чим не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні.

Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим (постанова від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц).

Враховуючи викладене і той факт, що надання фізичною особою соціальної послуги з догляду підтверджується документами, передбаченими Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, облік таких осіб здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про соціальні послуги», то відповідний факт не підлягає встановленню в судовому порядку.

Згідно пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного суд дійшов переконливого висновку, що у відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - здійснення постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.186, 315 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Орган опіки і піклування в особі відділу соціального захисту населення та охорони здоров"я Костопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення - здійснення постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з моменту її підписання суддею.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

Повний текст ухвали виготовлено 02 жовтня 2023 року

СуддяЛ. А. Грипіч