Рішення

від 07.06.2023 по справі 910/14231/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.06.2023Справа № 910/14231/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М.,

при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЦЕНТР НА МОСКОВСЬКОМУ" проспект Степана Бандери, буд. 22, м. Київ, 04073

до Київської міської ради вул.ХРЕЩАТИК , 36, м. Київ, 01044

про визнання додаткової угоди до договору оренди укладеною

Представники сторін:

від позивача: Скляров В.О.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОЦЕНТР НА МОСКОВСЬКОМУ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради з позовними вимогами про визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки від 26.12.20108 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим номером 414, в редакції, наведеній в позовній заяві.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ухилення відповідача як орендодавця від укладення додаткової угоди до вказаного Договору оренди у зв`язку з прийняттям Київською міською радою рішення № 5449/5490 від 13.09.2022 року про застосування ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в розмірі 0 відсотка.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 30.01.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2023 року надійшла заява № 27/01/2023-1 від 27.01.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 року за результатами розгляду заяви про усунення недоліків № 27/01/2023-1 від 27.01.2023 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14231/22, враховуючи приписи абз. 2 ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.03.2023 року.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 02.03.2023 року у зв`язку з нез`явленням в судове засідання уповноваженого представника відповідача та ненаданням останнім відзиву на позовну заяву, відкладено підготовче засідання на 05.04.2023 року.

Судом повідомлено, що через канцелярію суду 14.03.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №08/230-427 від 09.03.2023 року, разом з доказами надсилання копії відзиву га адресу іншої сторони, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що рішення Київради № 5449/5490 від 13.09.2022 року не містить обов`язку відповідача переглядати орендні ставки та вносити відповідні зміни до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок. Додатково відповідач зазначає про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, у зв`язку з чим в сукупності просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 24.03.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив № 24/03/2023-1 від 24.02023 року, в якій ТОВ «Автоцентр на Московському» не погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, та зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати мають обов`язковий характер за умови погодження в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави такого перегляду, а саме відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 05.04.2023 року у зв`язку з неявкою уповноваженого представника відповідача та з метою для надання останньому можливості надати заперечення на відповідь на відзив, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 20.04.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/14231/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.06.2023 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 07.06.2023 року до суду не надходило.

У судове засідання з розгляду справи по суті 07.06.2023 року з`явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача - не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Так, про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494319310.

Окрім цього, про проведення судового засідання відповідач повідомлений шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: kmr@kmr.gov.ua, копії ухвали суду від 21.04.2023 року про закриття підготовчого провадження у справі № 910/14231/22, факт отримання якої 21.04.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 07.06.2023 року суд не повідомлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення підготовчого засідання 07.06.2023 року від учасників справи до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтею 167 Господарського процесуального кодексу України, які також визначені ухвалами суду від 06.02.2023 року та 05.04.2023 року, за наявною в матеріалах справи відповіддю на відзив відповідач мав подати заперечення на відповідь на відзив.

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 167 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 07.06.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, Київською міською радою не забезпечено участі своїх представників в судовому засіданні, та за відсутності відповідного клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 07.06.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.06.2023 року уповноважений представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.06.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання рішення Київської міської ради від 24.04.2018 року № 650/4714 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр на Московському» (орендар за договором, позивач у справі) та Київською міською радою (орендодавець за договором, відповідач у справі) 26 грудня 2018 року укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для будівництва, експлуатації та обслуговування демонстраційно - торгівельного центру з комплексом супутніх послуг.

Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 12489145 від 09.12.2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 802667380000).

Відповідно до п. 2.2 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 27 426 190,16 грн.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 4 статті 284 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно п. 3.1 Договору останній укладено на 10 років.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26.12.2018 року на підставі Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року за ТОВ «Автоцентр на Московському» було зареєстроване право оренди земельної ділянки площею 0,4896 га кадастровий номер: 8000000000:78:191:0017 строком дії до 26.12.2028 року.

Відтак, з урахуванням дати державної реєстрації Договору 26.12.2018 року, умов п. 3.1 Договору та виходячи з положень статті 638 Цивільного кодексу України і статей 125, 126 Земельного кодексу України, строк його дії становить по 26.12.2028 року.

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та засвідчений печатками сторін, а також 26.12.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим № 414.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У відповідності до частини 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Згідно зі статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, а також здійснення контролю за використанням і охороною земель.

Аналіз норм Земельного кодексу України, а саме ст.ст. 93, 122- 123, та ст. 16 Закону України «Про оренду землі» свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу місцевого самоврядування, представлене у формі відповідного рішення.

При цьому підставою набуття відповідного права є саме рішення ради, яке відповідно до ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України лише оформляється договором як документом, що посвідчує право на земельну ділянку.

Як встановлено судом та зазначалось вище, Договір оренди з позивачем укладено на виконання рішення Київської міської ради № 650/4714 від 24.04.2018 року.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Як визначено статею 15 вказаного Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно п. 2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 24.04.2018 року № 650/4714 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:78:191:0017;

- місце розташування - проспект Степана Бандери, 22 в Оболонському районі м. Києва;

- цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

- вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування демонстраційно-торговельного центру з комплексом супутніх послуг;

- розмір (площа) - 0,4896 га.

За приписами ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Умовами п. 4.1 Договору визначена цим Договором орендна плата за Земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Відповідно до п. 4.2 Договору оренди річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 5 % від її нормативної грошової оцінки. У випадку, коли розташовані на земельній ділянці будівлі, споруди або їх частини здаються в оренду іншим суб`єктам, орендна плата встановлюється у розмірі 6 % від її нормативної грошової оцінки пропорційно орендованій площі будівель і споруд або їх частин.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством. Згідно з розрахунком розміру орендної плати за Земельну ділянку від 27.08.2018 № Ю-43472 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року № 1724) річна орендна плата за земельну ділянку становить 1 371 309 (один мільйон триста сімдесят одну тисячу триста дев`ять) грн. 51 коп на рік.

У випадку порушення термінів забудови земельної ділянки, що визначені п.п. 8.4 Договору, орендна плата встановлюється у подвійному розмірі, що визначений у п.п. 4,2. Договору, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Після закінчення періоду (періодів), за який сплачується орендна плата у подвійному розмірі, орендна плата розраховується та сплачується відповідно до п.п. 4.2. Договору (п.п.4.4, 4.5 Договору).

Наразі, будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди щодо всіх істотних умов Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються сторонами учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по муті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Сторонами не заперечується, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в оренду земельної ділянки, обумовленої Договором, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянку площею 0,4896 га без будь - яких зауважень, відтак, вказані обставини згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягають.

Тобто, уклавши відповідний Договір оренди земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр на Московському» набуто право користування вказаною земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення,

Поряд із цим, станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як орендодавця з питань здійснення сплати орендної плати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з орендної плати за користування земельною ділянкою в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення Київської міської ради до орендаря з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасної сплати орендної плати за землю сторонами суду не надано.

В свою чергу, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення позивачем як орендарем сплати орендної плати за земельну ділянку не є предметом дослідження у даній справі.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, 13.09.2022 Київською міською радою було прийнято рішення № 5449/5490 "Про внесення змін до рішення Київради № 3704/3745 від 09.12.2021року "Про бюджет міста Києва на 2022 рік", яким пункт 19.13 доповнено наступним абзацом: "Установити, що з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка" (п. 1.3).

У зв`язку з прийняттям Київською міською радою вказаного рішення позивач звернувся до Київради з листом № 3 від 17.10.2022 року «Про укладення додаткової угоди», яким направив відповідачу для підписання три примірника підписаної з боку ТОВ «Автоцентр на Московському» додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018, якою пропонував п. 4.2 доповнити підпунктом 4.2.1 про застосування з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року ставки орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків ставки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. У цьому ж листі позивач просив повідомити його протягом 20-ти денного строку після одержання пропозиції про результати її розгляду вказаної пропозиції.

Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення в цінний лист від 18.10.2022 року та накладної № 0218400101510 від 18.10.2022 року.

У відповідь на вказаний лист Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) листом № 05716-13724 від 11.11.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи, повідомив позивача про відмову у підписанні вказаної додаткової угоди, в якому зазначив, що рішення Київради № 5449/5490 від 13.09.2022 не містить обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок. Також позивачеві було наголошено на необхідності нотаріального посвідчення вказаної додаткової угоди.

У зв`язку з викладеним, оскільки за результатами звернення до відповідача з урахуванням рішення Київської міської ради № 5449/5490 від 13.09.2022 року з листом про укладення відповідної додаткової угоди до Договору в редакції, запропонованій позивачем, від Київської міської ради не одержано згоди на внесення відповідних змін до умов договору оренди земельної ділянки, з урахуванням положень ст. ст. 21, 30, 35 Закону України «Про оренду землі» позивач в судовому порядку звернувся з вимогами про визнання укладеною між сторонами Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим номером 414 в редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим номером 414 та/або його окремих положень суду не надано.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 року у справі №5023/3905/12.

Відповідно до Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Згідно з частиною 4 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У відповідності до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі управління об`єктами комунальної власності, зокрема, земельним ділянками, що належать до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, Київська міська рада рада зобов`язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

При цьому, згідно з приписами ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Територіальні громади у відповідності до частини 2 статті 2 ЦК України є учасниками цивільних відносин, діючи у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 169 та 172 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

При цьому, як визначено ч.3 ст.24 Закону України «Про оренду землі» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати податковому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний податковий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно ст.30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України).

Як визначено ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

З урахуванням умов спірного Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року судом встановлено, що сторонами погоджено умови договору оренди землі, які є істотним для даного виду правочинів, в тому числі щодо розміру, умов і строків внесення орендної плати за землю, відтак Договір є укладеним у належний спосіб.

Так, в силу приписів ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку (ст. 35 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У відповідності до п.4.6 Договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього Договору та з урахуванням п. 4.7 даного Договору.

Якщо орендна ставка, визначена у п.4.2 Договору, нижча ніж мінімальна орендна ставка, визначена чинним законодавством України, її розмір змінюється шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки (п. 4.7 Договору).

Відповідно до п. 4.11 Договору оренди розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, та у інших випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж одного разу на рік. Після прийняття рішення Київради про внесення змін до цього договору в частині розміру річної орендної плати орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

При цьому, як встановлено п.14.1.136. ст.14 Податкового кодексу України орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Згідно з п. 14.1.147 вказаної статті плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 вказаної статті Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Так, згідно з п. 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

У пункті 4.6 Договору сторони погодили, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього Договору.

Обґрунтовуючи не укладення запропонованої позивачем Додаткової угоди до Договору в частині зміни розміру орендної плати за земельну ділянку з боку Київської міської ради як орендодавця останній посилається на відсутність у рішенні № 5449/5490 від 13.09.2022 року обов`язку орендодавця щодо внесення змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, крім того, відповідачем не приймалось рішення про внесення змін до умов спірного договору.

Суд зазначає, що зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена додатками до рішень Київської міської ради, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цими рішеннями законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас, рішення відповідача може бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України".

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 року у справі №910/7905/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 635/4233/19.

Отже, єдиною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Тобто, такою підставою не може бути, зокрема, рішення Київської міської ради щодо зміни ставки орендної плати, до моменту внесення в основний договір змін за погодженням обох сторін.

Також судом враховано, що рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 року за №5449/5490 внесено зміни до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 року №3704/3745, яким, у свою чергу, встановлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення.

Окрім того, суд зазначає, що рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 року за №6311/6352 «Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва», з метою приведення у відповідність істотних умов договорів оренди земельних ділянок, зокрема, вирішено: враховуючи, що підпунктом 19.13 пункту 19 рішення Київської міської ради від 09 грудня 2021 року № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» встановлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, орендарям земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва забезпечити укладення відповідних додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва (пункт 1 рішення).

Відтак, за висновками суду, вказане рішення відповідача від 20.04.2023 року за №6311/6352 додатково свідчить про необхідність укладення додаткових угод до договорів оренди.

Наразі, матеріали справи не містять та відповідачем під час розгляду справи не надано додаткових угод, які б змінювали визначену спірним Договором оренди земельної ділянки орендну плату з урахуванням рішення відповідача від 13.09.2022 року за №5449/5490.

В свою чергу, відповідачем не надано суду доказів подання до відповідного податкового органу за місцезнаходженням земельної ділянки відповідачем як орендодавцем та органом місцевого самоврядування інформації про зміну розміру сплати орендної плати за земельну ділянку згідно з Договором оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року за період з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року.

В частині посилання відповідача в якості підстав для відмови в укладенні додаткової угоди до Договору на те, що рішення Київради № 5449/5490 від 13.09.2022 року не містить обов`язку відповідача вносити зміни до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, а також вказаним рішенням не вирішено питання внесення змін безпосередньо до укладеного сторонами спірного Договору суд з урахуванням обставин набрання рішенням Київської міської ради № 5449/5490 від 13.09.2022 року чинності з моменту його оприлюднення, відсутності конкретного періоду застосування такого рішення та загального змісту рішення зазначає, що наведені в його пункті 1.3 зміни стосуються умов усіх діючих договорів оренди земельних ділянок, укладених відповідачем на час прийняття такого рішення, в частині розміру ставки та періоду її застосування, без вказівок на дати та час укладення договорів оренди. При цьому, враховуючи визначений в рішенні період застосування нульової ставки орендної плати за землю з 01.03.2022 року, наведене в сукупності спростовує твердження відповідача в частині незастосування рішення № 5449/5490 від 13.09.2022 року, зокрема, до спірного Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року як такого, що укладений до прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

При цьому, згідно частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що на підставі рішення орендодавця - Київської міської ради № 5449/5490 від 13.09.2022 року відбулась зміна ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, за умови дотримання позивачем визначеного чинним законодавством України порядку щодо внесення змін до договору, суд зазначає про наявність законодавчо визначених підстав для внесення змін до умов Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року в частині зменшення розміру ставки орендної плати, передбаченої п. 4.2 правочину, у період з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року.

Поряд із цим судом враховано, що до спірних правовідносин оренди земельної ділянки комунальної власності, яка розташована в межах міста Києва, тобто на території, яка в спірний період, а саме з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року була зоною бойових дій, підлягають застосуванню також запроваджені під час дії правового режиму воєнного стану спеціальні норми абзаців 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 року та підпункту 2.10 пункту 2 розділу І Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 року № 309, якими врегульовано тимчасове звільнення орендарів відповідних земельних ділянок (в тому числі позивача) від сплати орендної плати за землю, а не лише загальні норми статей 632, 651 ЦК України та статті 30 Закону України "Про оренду землі".

Відтак, за висновками суду, прийняте Київрадою рішення від 13.09.2022 року № 5449/5490, яким передбачено застосовувати з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року нульову ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) та яким позивач власне й обґрунтовує підстави заявленого позову, цілком узгоджується з наведеними нормами чинного законодавства, якими охоплено визначений Київрадою період пільгової сплати орендної плати за землю, а саме з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року.

Додатково суд зазначає про необхідність врахування при вирішенні даного спору принципу добросовісності як стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної з цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки: 1) добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (даний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 909/436/20, від 28.09.2021року у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 року у справі № 925/1546/20); 2) поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (даний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 року у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).

З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду суд зазначає, що орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента, зокрема, Київради як уповноваженого органу, та застосування до орендаря тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього, в зв`язку з чим не може вважатися добросовісною поведінка орендодавця, яка проявляється у тому, що останнім спочатку приймається рішення, яким встановлено ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в спірний період виходячи з об`єктивних обставин введення воєнного стану, але в подальшому, ухиляючись від укладення відповідної додаткової угоди, саме з огляду на яку орендар і матиме можливість сплачувати нову ставку орендної плати, не вчиняються дії, які надають орендарю право на застосування такої ставки, тобто відповідач демонструє суперечливу поведінку, чим фактично нівелюється виконання чинного рішення Київради від 13.09.2022 року № 5449/5490.

Поряд із цим суд наголошує, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Статтею 16 даного Кодексу, яка кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 року у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 року у справі № 910/7164/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 910/4164/19.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Як зазначалось судом вище, згідно статті 30 Закону України "Про оренду землі" у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

В свою чергу суд зазначає, що в контексті приписів вищенаведених законодавчих приписів внесення змін до договору оренди землі в судовому порядку вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків, отже належним і ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту в резолютивній частині рішення суду.

З огляду на вищенаведене, оскільки обставинами справи підтверджується порушення відповідачем права позивача на внесення змін до Договору оренди землеьної ділянки в частині зміни розміру плати за землю у зв`язку з прийняттям органом місцевог самоврядування рішення про зміну ставки орендної плати, суд доходить висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача з урахуванням тексту запропонованої Додаткової угоди до Договору.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОЦЕНТР НА МОСКОВСЬКОМУ" (проспект Степана Бандери, буд. 22, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 39647272) та Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141) Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 414, щодо земельної ділянки загальною площею 0,4896 Га, яка розташована у Оболонському районі м. Києва по проспекту Степана Бандери, 22 (кадастровий номер: 8000000000:78:191:0017) в наступній редакції:

Додаткова угода

до Договору оренди земельної ділянки від 26 грудня 2018 року

м. Київ «____»

---

2022 р.

Київська міська рада, код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, далі - «Орендодавець», в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, зареєстрованого за адресою: м. Київ, б-р Л. Українки, буд. 21, кв. 8, який діє на підставі ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР - з однієї сторони, та

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр на Московському», код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України 39647272, місцезнаходження: проспект Степана Бандери, буд. 22, м. Київ, далі - "Орендар", в особі Директора Білого Юрія Анатолійовича, зареєстрованого за адресою: м. Київ, вулиця Повітрофлотська, буд.39 а, який діє на підставі Статуту - з іншої сторони, надалі разом іменуються Сторони, а кожний окремо - Сторона, керуючись рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09 грудня 2021 року №3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік», уклали цю додаткову угоду до Договору оренди землі від 26 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 414 (далі - Договір) про наступне:

1. Сторони дійшли взаємної згоди доповнити пункт 4.2 розділу 4 Договору «Орендна плата» новими підпунктом 4.2.1. наступного змісту:

« 4.2.1. З 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за Земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки.»

2. Ця Додаткова угода набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками Сторін та є невід`ємною частиною Договору.

3. Усі інші умови Договору, не змінені та не доповнені умовами цієї Додаткової угоди, залишаються чинними та обов`язковими до виконання.

4. Ця Додаткова угода складена українською мовою в 3 (трьох) оригінальних примірниках, які мають однакову юридичну силу. Один примірник - для зберігання у Орендаря, один - для Орендодавця (знаходиться на зберігання у Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), один - для зберігання у нотаріуса.

Підписи сторін

Орендодавець Орендар

Київський міський голова Директор

---

В.В. Кличко

---

Ю.А.Білий

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вулиця Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОЦЕНТР НА МОСКОВСЬКОМУ" (проспект Степана Бандери, буд. 22, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 39647272) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 28 грудня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон