Рішення

від 29.12.2023 по справі 300/6744/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2023 р. справа № 300/6744/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідачі), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно з поданим рапортом;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити позивача з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним було подано рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку із сімейними обставинами, а саме: у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком. За результатами розгляду відповідного рапорту позивач отримав відповідь, якою йому було повідомлено, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими батьками підтверджується медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Позивач же вважає, що положення підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" передбачають можливість підтвердження таких обставин не лише медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, але і медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, який був ним наданий. Зважаючи на це, вважає відмову у звільненні його з військової служби протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.37).

Відповідач, скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.10.2023, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що Постановою КМУ № 413 від 12.06.2013 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Водночас, представник відповідача зазначає, на що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. 3 огляду на зазначене, на думку відповідача, поданий позивачем разом з рапортом про звільнення висновок лікарсько-консультативної комісії №147 від 31.07.2022, щодо стану здоров`я гр. ОСОБА_2 , не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-Х. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.77-78).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

09.08.2023 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у запас відповідно до пункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружино (чоловіком), дитиною, а також батьком, що підтверджується відповідними медичними висновками медико-санітарної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (а.с.30).

За наслідками розгляду вказаного рапорту, військова частина НОМЕР_1 дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" відсутні підстави для звільнення, оскільки висновок ЛКК за № 147 від 31.07.2023 щодо стану здоров`я батька позивача не є висновком МСЕК про необхідність здійснення за ним стороннього догляду (а.с. 31).

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період і його призначено на посаду навідника 3 відділення гранатометного взводу 2 механізованого батальйону.

В той же час, як встановлено судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с. 30).

В даному аспекті суд вказує на таке.

В свою чергу, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Частиною 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах (окрім іншого): г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, системний аналіз вищевказаної норми пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Позивач у позовній заяві зазначає, що подав рапорт і просить його звільнити з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час воєнного стану:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком № 147 ЛКК Комунального некомерційного підприємства "1 територіальне медичне об`єднання м. Львова" від 31.07.2023 щодо ОСОБА_2 , яку позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. У цьому висновку вказано про те, що ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду дома на один рік, однак відповідач не задовольнив відповідний рапорт, оскільки вважає, що належним документом, який підтверджує необхідність стороннього догляду за особою, яка досягла 18-ти річного віку, є висновок медико-соціальної експертної комісії, а не висновок лікарсько-консультативної комісії.

Відповідні підстави відмови у задоволенні рапорту про звільнення були роз`яснені ОСОБА_1 у листі № 7137 від 22.08.2023 (а.с. 33).

З приводу наданого позивачем висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я суд погоджується з аргументами відповідачів, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.

Так, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за його батьком, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби.

Таким чином, вказаний висновок не визначає «необхідності здійснення постійного догляду за хворою людиною», а лише визначає необхідність стороннього догляду строком в 1 (один) рік.

Суд зазначає, що визначення терміну в 1 (один) рік протирічить поняттю «постійного догляду».

Крім того висновок лікарсько-консультативної комісії у відповідності до вказаних вище норм законодавства подається для осіб до 18 років. В свою чергу, для осіб віком понад 18 років, яким є батько позивача, ОСОБА_2 , подається медичний висновок медико-соціальної експертної комісії.

При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у справі № 420/16899/22, в які, зокрема, зазначено:

«…Судова колегія дослідила Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Підпунктом 1 п.11 Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.

З проведеного ретельного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, судова колегія приходить до висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.

За таких обставин, норми Закону №2232-XII та Постанови КМУ №413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення Постанови конкретизують суб`єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду…»

Отже, довідка ЛКК, надана позивачем, не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.

З огляду на зазначене, поданий позивачем разом з рапортом про звільнення висновок лікарсько-консультативної комісії № 147 від 31.07.2023, виданий КНП « 1 територіальним медичним об`єднанням м. Львова», не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.

Таким чином, на час розгляду даної справи в суді та за наявних у матеріалах справи доказів, відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України через сімейні обставини, а саме, через необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком.

Відповідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене судом за наслідком розгляду даної справи не було встановлено підстав для звільнення позивача зі служби, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позовної заяви відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.