Рішення

від 21.12.2023 по справі 922/4187/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2023м. ХарківСправа № 922/4187/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" (вул. Золочівська, буд. 1, м.Харків, 61177; код ЄДРПОУ: 01412791) до держави Російська Федерація (Сенатський дворець, корпус 1, м.Москва, Російська Федерація, 103132) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житна, буд. 14, м. Москва, Російська Федерація, 119991) про стягнення держави Російська Федерація (Сенатський дворець, корпус 1, м.Москва, Російська Федерація,

за участю представника позивача Субочева С.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" 27.09.2023 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до держави Російська Федерація в особі уряду РФ про відшкодування збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, у розмірі 30347175 грн, що еквівалентно 829869,75 доларів США.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/4187/23 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Проте, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

Протокольною ухвалою господарського суду від 21.11.2023 підготовче провадження у справі № 922/4187/23 закрито; розгляд справи по суті призначено на 21.12.2023 о 14:20.

У судовому засіданні, яке відбулося 21.12.23, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився; про причину неявки суд не повідомив.

Копії ухвал господарського суду від 02.10.2023, 31.10.2023 та 21.11.2023, адресовані Російській Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (м.Москва, РФ), відправлені не були у зв`язку з припиненням Акціонерним товариством "Укрпошта" пересилання міжнародних поштових відправлень, адресованих до Російської Федерації, про що канцелярією Господарського суду Харківської області складено відповідні акти.

Водночас, відомості про судовий розгляд справи було своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень у мережі Інтернет на офіційному сайті Судової влади України.

Враховуючи, що неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами та доповненнями) із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Даний указ винесено у зв`язку з початком воєнних дій та військової агресії, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.

Предметом позову у цій справі є відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України. Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, місто-герой Харків.

Шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України, вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, (зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22)

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-11/1 від 02.03.2022, військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕБ-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v, the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

При цьому, Верховний Суд, визначаючи у прийнятих постановах, правові висновки щодо відсутності у РФ судового імунітету, виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Позивач у справі, Товариство з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1", є суб`єктом господарювання приватної форми власності, яке здійснює господарську діяльність у місті-герої Харкові, за адресою вул. Золочівська, 1

На праві приватної власності позивачу за вказаною адресою належать виробничі будівлі та споруди.

04.10.2022 року приблизно о 00:05 год. військові сили РФ здійснили порушення законів та звичаїв війни, а саме здійснили ракетний обстріл об`єктів цивільної інфраструктури за адресою: м. Харків, вул. Золочівська, буд. 1, що призвело до руйнування та знищення будівель та споруд, а також майна, що перебувало у середині.

За результатами наведеного обстрілу була вщент зруйнована двоповерхова нежитлова будівля літ. "К-2", загальною площею 1978,7 кв.м, розташована у місті Харкові по вул. Золочівській, буд. 1, яка на праві приватної власності належить Товариству з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1", що підтверджується Договором купівлі-продажу № 240 від 22.06.1994, свідоцтвом про право власності № 115 від 06.07.1994, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11190783 від 11.07.2006 щодо АТ(ЗТ) "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" (після зміни організаційної форми - Товариству з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1").

За фактом даної події на місце влучання ворожого снаряду та зайнятої пожежі прибули представники ДСНС та правоохоронних органів.

На місці подій було вжито усіх можливих заходів для гасіння пожежі, допомоги потерпілим, а також встановлення обставин справи.

За даними обставинами було відкрито кримінальне провадження 12022221220001054 від 04.10.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни), що знаходиться на сьогодні у проваджені слідчого відділу УСБУ в Харківській області, де ТДВ "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" визнано потерпілим.

Також, уповноваженими співробітниками ДСНС України у Харківській області було складено 04.10.2022 Акт про пожежу № б/н від 04.10.2022, згідно з яким комісією у складі представників ДСНС та інших уповноважених осіб встановлено знищення конструктивних елементів будівлі літ. "К-2", а також майна, що перебувало у середині.

01.11.2022 ТОВ "Харківське інвентбюро" за результатом обстеження було надано довідку - акт обстеження про пошкодження нерухомого майна - нежитлової виробничої будівлі літ. "К-2" за адресою: м. Харків, вул. Золочівська, 1 внаслідок бойових дій, за якою висновком сертифікованого інженера з інвентаризації нерухомого майна вирішено визнати стан нежитлової виробничої будівлі літ. "К-2", внаслідок бойових дій (вибухів, руйнувань, пошкоджень та пожеж) не придатний до експлуатації.

Згідно з відповіддю Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради № 756/0/90-23 від 03.03.2023, нежитлову будівлю літ. "К-2" ТДВ "Харківський завод електромонтажних виробів № 1", розташовану за адресою м.Харків, вул. Золочівська, 1, внесено до реєстру пошкодженого майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Також, відповідно до підготовленого експертами з технічного обстеження будівель та споруд Севрюковим Є.О. та Ачкасова О.М. Звіту про технічне обстеження нежитлової будівлі літ. "К-2" за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Золочівська, 1 № 200323-Т0 від 20.03.2023 та Акту, складеному за результатом проведення обстеження об`єктів, пошкоджених внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів від 20.03.2023, виготовлених відповідно до пункту 9 Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 № 473, та Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 257 - об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйновані об`єкти).

Орієнтовний ступінь пошкодження об`єкта в цілому 80-100%. Рекомендовано виконання невідкладних робіт щодо демонтажу (ліквідації) об`єкта.

У подальшому на замовлення позивача суб`єктом оціночної діяльності Ачкасовим Олександром Миколайовичем, відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національного стандарту № 1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого Постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442, Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891, Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємством, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у проваджені господарської діяльності, затвердженої наказом Мінекономіки України та ФДМУ №3904/1223 від 18.10.2022, інших нормативно правових актів, було виконано та підготовлено Звіт про оцінку збитків внаслідок збройної агресії РФ, завданих майну ТДВ "Харківський завод електромонтажних виробів № 1", що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Золочівська, 1, внаслідок руйнування майна та пожежі, що сталася 04.10.2022 після масових обстрілів збройних сил Російської Федерації.

Відповідно до Звіту про оцінку вартості збитків, розмір збитків становить 30347175,00 (тридцять мільйонів триста сорок сім тисяч сто сімдесят п`ять гривень 00 копійок) з ПДВ, в тому числі збиток, завданий нерухомому майну - 30234600,00 грн, збиток обладнанню - 112575,00 грн.

Згідно з Рецензією ВГО "Всеукраїнська спілка експертів оцінювачів" № 04/07-2023 від 04.07.2023 на "Звіт про оцінку збитків внаслідок збройної агресії РФ, завданих майну ТДВ "Харківський завод електромонтажних виробів № 1", що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Золочівська, 1 внаслідок руйнування майна та пожежі, що сталася 04 жовтня 2022 р. після масових обстрілів збройних сил Російської Федерації", визначено, що підготовлений Звіт з оцінки збитків у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, з урахуванням незначних недоліків, які не вплинули на достовірність оцінки.

Таким чином, встановлений та обґрунтований розмір завданих збитків позивачу є 30347175,00 (тридцять мільйонів триста сорок сім тисяч сто сімдесят п`ять гривень 00 копійок) з ПДВ.

Отже, унаслідок протиправного заподіяння майнової шкоди належному на праві власності майну позивача, останній вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. "ж" ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, права і обов`язки сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Таким чином, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1, ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

Як вже було зазначено, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/943 7/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як підтверджується долученими матеріалами справи, саме внаслідок бойових дій та ракетного обстрілу з боку російських військ міста Харкова, зазнали пошкоджень та руйнувань нежитлові приміщення та майно, що належить позивачу.

Отже, розмір збитків, завданих внаслідок збройної агресії РФ, та який складається зі: збитку завданого нерухомому майну - 30234600,00 грн та збитку обладнанню - 112575,00 грн, належних ТДВ "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" на праві приватної власності, яке знаходилось за адресою: м. Харків, вул. Золочівська, 1, який підтверджується матеріалами справи, становить 30347175,00 грн (тридцять мільйонів триста сорок сім тисяч сто сімдесят п`ять гривень 00 копійок).

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювана шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Таким чином, позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків.

Даний спосіб судового захисту є ефективним з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону.

Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема, і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відтак, позов Товариства з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з держави Російська Федерація (Сенатський дворець, корпус 1, м.Москва, Російська Федерація, 103132), на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Харківський завод електромонтажних виробів № 1" (вул. Золочівська, буд. 1, м.Харків, 61177; код ЄДРПОУ: 01412791) - збитки, завдані внаслідок збройної агресії Російської Федерації, у розмірі 30347175 грн (що еквівалентно 829869,75 доларів США); витрати, пов`язані із залученням спеціалістів з оціночної діяльності, в розмірі 60000,00 грн (що еквівалентно 1640,75 доларів США).

Стягнути з держави Російська Федерація (Сенатський дворець, корпус 1, м.Москва, Російська Федерація, 103132), на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - судовий збір у розмірі 455207,63 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "28" грудня 2023 р.

Суддя Н.М. Кухар