Рішення

від 02.01.2024 по справі 420/28491/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/28491/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 18 жовтня 2023 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення видане ГУ ДПС України в Одеській області № 2305585-2411-1518-UА51120090000035170 від 20.06.2023 року, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (будівля «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 234.5 кв.м), податковий період - 2022 рік, сума податку до сплати - 4488 грн. 90 коп.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення видане ГУ ДПС України в Одеській області №2305586-2411-1518-UІА51120090000035170 від 20.06.2023 року, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (будівля «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 500 кв.м.), податковий період - 2022 рік, сума податку до сплати - 9750 грн. 00 коп.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС України в Одеській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 2145 грн.20 коп.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що йому, як фізичній особі, на праві приватної власності належать об`єкти нежитлового нерухомого майна, зокрема: приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 234.5 кв. метрів, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №258869098 від 28.05.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №902053551225, номер запису про право власності №19533324 від 20.03.2017 року; приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_2», загальною площею 500 кв. метрів, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №61970702 від 22.06.2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 954238751225, номер запису про право власності 15081658 від

16.06.2016 року.

27.07.2023 року позивачем отримані податкові повідомлення-рішення, видані ГУ ДПС України в Одеській області, а саме: №2305585-2411-1518-UА51120090000035170 від 20.06.2023 року, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (будівля «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 234.5 кв.м), податковий період - 2022 рік, сума податку до сплати - 4488 грн. 90 коп.; №2305586-2411-1518-UА51120090000035170 від 20.06.2023 року, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (будівля «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 500 кв.м.), податковий період - 2022 рік, сума податку до сплати - 9750 грн. 00 коп.

Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач вважає протиправними (незаконними), посилаючись на те, що належні йому об`єкти нежитлової нерухомості не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Головне управління ДПС в Одеській області не погоджуються з позовними вимогами та в цілому зазначає, що підпунктом «є» п.п. 266.2.2. п.266.2 ст. 266 ПКУ передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. У разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства. Зазначена позиція викладена у постанові ВСУ від 15.05.2018 року №806/2461/17.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України.

03 листопада 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доданими документами (вхід. № 38431/23).

Станом на 02 січня 2023 року будь-яких інших заяв, клопотань з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як фізичній особі, на праві приватної власності належать об`єкти нежитлового нерухомого майна, зокрема:

- приміщення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 234.5 кв. метрів, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №258869098 від 28.05.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №902053551225, номер запису про право власності №19533324 від 20.03.2017 року;

- приміщення « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 500 кв. метрів, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №61970702 від 22.06.2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 954238751225, номер запису про право власності 15081658 від 16.06.2016 року.

27.07.2023 року позивачем отримані податкові повідомлення-рішення, видані ГУ ДПС України в Одеській області, а саме:

- №2305585-2411-1518-UА51120090000035170 від 20.06.2023 року, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (будівля «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 234.5 кв.м), податковий період - 2022 рік, сума податку до сплати - 4488 грн. 90 коп.;

- №2305586-2411-1518-UА51120090000035170 від 20.06.2023 року, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (будівля «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 500 кв.м.), податковий період - 2022 рік, сума податку до сплати - 9750 грн. 00 коп.

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах передбачених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19 Конституції України).

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-УІІІ, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України в частині справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у тому числі його було поширено й на нежитлову нерухомість.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Так, відповідно до п.30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Тобто, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов`язок щодо його сплати є незмінним.

При цьому, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб) у розрізі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є податковою пільгою, яка встановлюється органом місцевого самоврядування.

Такі будівлі, споруди є прямо визначеними Податковим кодексом України об`єктами нерухомості, які не підлягають оподаткуванню взагалі, тобто наявність яких, податкове законодавство не пов`язує з виникненням у платника податкового обов`язку.

В розумінні п.п."ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №140/2700/19.

При цьому правовий аналіз п.п."ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:

- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;

- власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

За приписами підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.

Відповідно до визначення, яке міститься в пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств" від 10.07.2018 року №2497-УІП підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 доповнено словами "або фізична особа - підприємець". Тобто, з моменту набрання чинності цим Законом, законодавець надає статус сільськогосподарського товаровиробника і фізичним особам-підприємцям, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснюють операції з її постачання.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 року № 2238-ПІ, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім цього, згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Та обставина, що сільськогосподарським товаровиробником може бути і фізична особа-підприємець, підтверджується постановою Верховного Суду від 21.10.2020 року, прийнятою у справі №520/8580/18.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Статтею 3 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про особисте селянське господарство" до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -

підприємців та громадських формувань серії АА №692285 від 04.07.2014 року та Витягу з Реєстру платників єдиного податку від 30.01.2017 року №1715183400018, позивач з 2014 року і до цього часу є фізичною особою-підприємцем, з дозволеними основними видами діяльності: 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві, у т.ч.: передпосівна підготовка полів, сівба та садіння сільськогосподарських культур, оброблення сільськогосподарських культур, боротьба зі шкідниками на полях, збирання врожаю, підтримка угідь у належному сільськогосподарському стані; 01.24 вирощування фруктів; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

При здійсненні зазначених видів сільськогосподарської діяльності позивач використовує належні йому на праві приватної власності земельні ділянки, розташовані на території Кодимської міської ради Подільського району Одеської області (раніше - Грабівська сільська рада Колимського району Одеської області), а саме:

- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 5122585600:01:002:0167 площею 2.51 га., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №47583391 від 13.11.2015 року;

- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 5122581600:01:001:0182 площею 2.1579 га., що підтверджується інформаційною довідкою №69621136 від 04.10.2016 року;

- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 5122581600:01:001:0331 площею 2.0837 га., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №155805851 від 11.02.2019 року;

- для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 5122581600:01:002:0721 площею 2.0 га., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №226647901 від 02.10.2020 року.

Для сільськогосподарського обробітку зазначених земельних ділянок з метою вирощування на них сільськогосподарських культур позивач використовує належні йому на праві приватної власності транспортні засоби, зокрема:

- трактор колісний марки ХТЗ-17221-21, державний номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 від 23.10.2014 року);

- причіп тракторний марки 2ПТС-4, державний номерний знак НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 від 19.03.2007 року);

- комбайн зернозбиральний марки GLAAS LEXION 480, державний номерний знак НОМЕР_5 (свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_6 від 15.09.2016 року);

- вантажний автомобіль марки КАМАЗ-55102 державний номерний знак НОМЕР_7 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 від 03.11.2018 року);

- причіп до вантажного автомобіля марки ГКБ-8551 державний номерний знак НОМЕР_9 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 від 03.11.2018 року);

- інший сільськогосподарський інвентар та обладнання, що не підлягає реєстрації у відповідних державних реєстраційних органах (сівалки зернові, ґрунтообробне обладнання тощо).

Належні позивачу складські приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 500 кв.м. та «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 234.5 кв.м. він використовує для зберігання вирощеної ним сільськогосподарської продукції, а також для ремонту та зберігання у міжсезоння сільськогосподарської техніки, необхідної для обробки землі.

Викладене, окрім іншого, підтверджується довідками Кодимської міської ради Одеської області №08 від 11.01.2022 року та №13/3-15/505 від 31.07.2023 року.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 - "Будівлі для тваринництва", 1271.2 - "Будівлі для птахівництва", 1271.3 - "Будівлі для зберігання зерна", 1271.4 - "Будівлі силосні та сінажні", 1271.5 - "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 - "Будівлі тепличного господарства", 1271.7 - "Будівлі рибного господарства", 1271.8 - "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва", 1271.9 - "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".

Відповідно до технічних паспортів належні мені будівлі «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 500 кв.м. та «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 234.5 кв.м. відносяться до підкласу 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна" класу 1271 ДК 018-2000 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства".

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000 (одне із останніх таких рішень - постанова ВС від 09.05.2023 року у справі №380/10802/22).

При цьому, як вказав Верховний Суд в постанові від 09.05.2023 року у справі №380/10802/22, норми податкового законодавства України не покладають на платника податку обов`язок отримати від експертної установи експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об`єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018:2000.

Як зазначалось вище, позивач є фізичною особою-підприємцем, основними видами діяльності якого є: 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві, у т.ч.: передпосівна підготовка полів, сівба та садіння сільськогосподарських культур, оброблення сільськогосподарських культур, боротьба зі шкідниками на полях, збирання врожаю, підтримка угідь у належному сільськогосподарському стані тощо.

З огляду на вищевикладені обставини, він є сільськогосподарським товаровиробником.

Відтак, належні позивачу складські приміщення "ІНФОРМАЦІЯ_2" площею 500 кв.м. та "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 234.5 кв.м., щодо яких ГУ ДПС в Одеській області винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відносяться до будівель сільськогосподарського призначення, використовуються позивачем в господарській діяльності щодо сільськогосподарського товаровиробницгва, а тому не є об`єктом оподаткування відповідно до п.п.«ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Вказані мотиви сформовані на підставі висновків, викладених в постановах Верховного суду від 20.02.2020 року у справі №820/3706/17, від 10.04.2020 року у справі №823/1751/17, від 24.04.2020 року у справі №540/2206/19, від 17.02.2021 року у справі №820/3707/17, від 01.04.2021 року у справі №820/6752/16, від 09.05.2023 року у справі №380/10802/22 та інших, що свідчить про сталу судову практику в спірних правовідносинах.

Отже, викладене повністю підтверджує той факт, що з 2014 року і до цього часу, у т.ч. і протягом 2022 року, позивач відповідно до закону здійснює господарську (підприємницьку) діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва, зокрема займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її реалізацією, тобто являвся і являється сільськогосподарським товаровиробником, використовуючи у своїй господарській діяльності належне йому нерухоме майно, щодо якого відповідачем безпідставно видані спірні податкові повідомлення-рішення.

Відтак, враховуючи те, що належне позивачу нерухоме майно, а саме: складські приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 500 кв.м. та «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 234.5 кв.м. (код 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000), які знаходяться на території Колимського (нині Подільського) району Одеської області Колимської територіальної громади, у 2022 році використовувались позивачем як сільськогосподарським товаровиробником під час сільськогосподарського виробництва, не здаються ним в оренду чи лізинг, суд вважає, що в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України це нерухоме майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

В свою чергу, відповідач не довів правомірність і обґрунтованість прийнятих ним рішень щодо визначення позивачеві відповідного грошового зобов`язання. Зокрема, відповідачем не було належним чином доведено того, що чинне податкове законодавство України в очевидний спосіб установлює позивачеві обов`язок для сплати відповідного податкового зобов`язання, яке було визначене контролюючим органом позивачу. Податковий орган також не врахував того, що відповідно до приписів податкового

законодавства та позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема у пар.43 рішення в справі «Серков проти України», пар.57 рішення в справі «Щокін проти України», при можливості неоднозначного трактування національного законодавства застосуванню підлягає той підхід, який є найбільш сприятливим для платника податку.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

З позиції ЄСПЛ важливою вимогою до доказування є належна якість доказів, якими суд обґрунтовує своє рішення. Стаття 6 Конвенції не встановлює якихось вимог до порядку оцінки доказів національним судом, а залишає вирішення цього питання «на поталу» національному законодавству і національним судам.

Разом з тим у питаннях використання національними судами доказів ЄСПЛ застосовує широку палітру термінів на позначення якісних характеристик доказів, акцентуючи особливу увагу на їх належності, тобто на змістовому логічному зв`язку між доказом та обставинами справи, а також на дотриманні належного процесуального порядку отримання, подання та дослідження доказів, від чого залежить їх допустимість (рішення у справах: «Георгіос Папагеоргіу проти Греції», «Перна проти Італії», «Жуковський проти України»). При цьому береться до уваги такий процесуальний порядок, який визначений національним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжного доручення № 0.0.3255525589.1 від 17.10.2023 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 2147,20 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у загальному розмірі 2 147,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 2305585-2411-1518-UА51120090000035170 від 20.06.2023 року.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №2305586-2411-1518-UА51120090000035170 від 20.06.2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 2147 грн. 20 коп. (дві тисячі сто сорок сім тисяч двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_11 ).

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Суддя С.О. Cтефанов