Ухвала

від 03.01.2024 по справі 568/1852/23

РАДИВИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 568/1852/23

Провадження № 2-о/568/79/23

03 січня 2024 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області,

суддя Сільман А.О.

розглянувши заяву ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Козинська сільська рада Дубенського району Рівненської області

про встановлення факту утримання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку окремого провадження, в якій просив встановити факт його перебування на утриманні брата ОСОБА_2 , який безвісно зник згідно сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 №3/2112 від 09.06.2023 р.

Заяву обґрунтувана тим, що заявник є рідним братом ОСОБА_2 , який був зареєстрований та проживав разом з ним, за адресою: АДРЕСА_1 , вони вели спільне господарство. Заявник особа, яка за станом здоров`я ніде не працює, брат фактично утримував його. У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ в Україну та запровадження воєнного стану на території України, його брат ОСОБА_2 мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_1 , брат продовжував утримувати заявника, оплачувати комунальні послуги. В червні 2023 р. заявнику надійшло сповіщення про те, що його брат солдат ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання, безвісно зник.

Заявник зазначає, що відповідно до п.7 Постанови КМУ від 30.11.2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» виплата грошового забезпечення здійснюється зокрема особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців.

Встановлення факту перебування заявника на утриманні брата, породжує юридичні наслідки, від встановлення даного факту залежить виникнення особистих майнових прав заявника, що має юридичне значення, від цього залежить право заявника на отримання грошового забезпечення.

Ознайомившись із матеріалами заяви, суд враховує наступне.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У цій справі заявник звернулася до суду з метою встановлення факту перебування його на утриманні брата для отримання виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, в також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.

Вимога заявника у цій справі пов`язана з доведенням наявності підстав для призначення грошового забезпечення, як члену сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти.

У статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - Постанова №884).

Відповідно до вказаної Постанови, за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Міністерство оборони України, як спеціально уповноважений суб`єкт, який уповноважений на призначення грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №884, яку має на меті отримати ОСОБА_1 , у разі встановлення факту перебування його на утриманні брата ОСОБА_2 , який зник безвісті 08.06.2023 р. під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини в районі населеного пункту Північне, Донецької області.

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд у Постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

З урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування його на утриманні брата ОСОБА_2 , який зник безвісті під час виконання бойового завдання, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, на підставі п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України, слід відмовити у відкритті провадження у вказаній цивільній справі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Об`єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 343/1548/22, від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.

Керуючись ст.ст.186, 260, 353ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Роз`яснити заявнику право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Суддя А.О. Сільман