Постанова

від 21.12.2023 по справі 619/1143/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 619/1143/21 Номер провадження 22-ц/814/331/23Головуючий у 1-й інстанції Остропілець Є.Р. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Чумак О.В.

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Стеценка В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури Андрія Кравченка

на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року у складі судді Остропілець Є.Р., повний текст рішення складено 17 лютого 2022 року, у цивільній справі

за позовом керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та договорів купівлі-продажу, повернення земельної ділянки.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,

встановив:

02.03.2021 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення XXVI сесії IV скликання №43/4 від 16.12.2005 Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VI сесії V скликання №14 від 16.11.2006, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1500 га в межах населеного пункту на території АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №993520, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 31.05.2007 №010769300103;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,15 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, укладений 31.07.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований у реєстрі за №1203, скасувавши його державну реєстрацію;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,15 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, укладений 08.12.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який зареєстрований у реєстрі за №2776, скасувавши його державну реєстрацію;

- зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку, площею 0,1500 га, з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, яка розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

21 квітня 2021 року ОСОБА_3 подала заяву про застосування строків позовної давності до всіх позовних вимог, в якій зазначила, що в період з 16.12.2005 року (прийняття спірного рішення про дозвіл на розробку технічної документації), 31.05.2007 року (передача спірної землі у власність відповідача ОСОБА_1 , шляхом видачі їй державного акту на право власності на землю) і до моменту звернення до суду - 02.03.2021 року перебіг позовної давності не зупинявся та не переривався, підстав для застосування спеціальної позовної давності немає. Прокуратура про порушення прав держави дізналась у 2016 році, коли отримувала доступ до оригіналів документів та проводила досудові розслідування. Зокрема, 15.03.2017 року було внесено відомості про досудове розслідування, на яке в позовній заяві посилається прокуратура.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року у задоволенні позову керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку у встановленому порядку та мала право розпоряджатися нею на власний розсуд.

ОСОБА_3 придбала спірну земельну ділянку на законних підставах.

Незаконність виділення землі в рамках перевірок та кримінальних досудових розслідувань не доведено, як і не доведено вину посадових осіб, що нібито погодили незаконне виділення землі.

Прокурором не встановлено та не доведено, не підтверджено документально факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області мала законне право приймати спірне рішення № 43/4 від 16.12.2005 року, щодо надання дозволу відповідачу ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та складання державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Позивачі не надали доказів, що до грудня 2005 року (прийняття спірного рішення про дозвіл на розробку технічної документації) Державному підприємству «Харківська ЛНДС» були виділені землі з лісового фонду. Отже прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка входила до земель лісового фонду, які належать ДП «Харківська ЛНДС» на праві постійного користування.

З досліджених доказів не можливо встановити, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в постійному користуванні позивача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Позов прокурора в інтересах позивачів Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» поданий з пропуском строку позовної давності.

На вказане рішення заступник керівника Харківської обласної прокуратури Андрій Кравченко подав апеляційну скаргу, в якій, з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що матеріалами справи, зокрема кримінального провадження № 42017221280000016, розпочатого 15.03.2017 р., доведено, що спірна земельна ділянка на момент виділу ОСОБА_1 знаходилась поза межами населеного пункту та відносилась до земель лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Отже рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 16.12.2005 та 16.11.2006 р. про виділ спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , оформлений на їх підставі державний акт на ім`я ОСОБА_1 , є незаконними та підлягають скасуванню, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори купівлі-продажу щодо вказаної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка має бути повернута ОСОБА_3 у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Також прокурор вважає, що про порушення свого права позивачі, в інтересах яких виступає прокурор, дізналися з листів Дергачівської окружної прокуратури від 27.02.2020, 10.06.2020 та 12.06.2020.

Прокурору стало відомо про порушення прав держави 21.11.2019 р., з дати постановлення ухвали Дергачівського районного суду Харківської області про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 .

Крім того вважає, що на правовідносин про витребування земельної ділянки не поширюється позовна давність.

Також зазначає, що прокурором доведено підстави представництва інтересів держави у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_3 адвокат Бубліченко Н.В. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора та залишити без змін рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року, яке вважає законним і обґрунтованим.

У письмових поясненнях, які надійшли на електронну пошту апеляційного суду та засобами поштового зв`язку, виконувач обов`язків керівника Дергачівської окружної прокуратури Дмитро Курило просить скасувати рішення суду від 08.02.2022 року, ухвалити нове, яким позовні вимоги керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та договорів купівлі-продажу, повернення земельної ділянки, - задовольнити.

У судове засідання до залу апеляційного суду з`явилися представник прокуратури Марченко О.А.; адвокат Бубліченко Н.В., яка представляє відповідача ОСОБА_3 .

До апеляційного суду не з`явилися позивачі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», її представник Муха А.І. ; Державне агентство лісових ресурсів, Харківська обласна державна адміністрація, Дергачівська окружна прокуратура, Харківська обласна прокуратура, відповідачі Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_3 , які повідомлені про дату, час і місце розгляду справи на електронні адреси, що є належним повідомленням відповідно до ст. 128 ч.6, ч. 8 п.2 ЦПК України. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Участь позивачів та апелянта в суді апеляційної інстанції забезпечена представником прокуратури Марченко О.А.

Відповідач ОСОБА_1 до суду також не з`явилась, повістка про її виклик до суду апеляційної інстанції на 21.12.2023 о 14:20 повернута без вручення з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням відповідно до ст. 128 ч. 8 п. 4 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Інформація щодо відкритих спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину після померлого ОСОБА_2 відсутня, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру, надісланої на вимогу суду Харківською районною державною нотаріальною конторою Харківської області

Відповідно до ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка вищевказаних осіб не перешкоджає розгляду справи.

Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури Марченко О.А., представника відповідача Бубліченко Н.В. , приходить до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XХVI сесії ІV скликання №43/4 від 16 грудня 2005 року надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж ділянки в натурі на місцевості та складання державного акту на право влансості на земельну ділянку ОСОБА_1 , орієнтовною площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, госпбудівель та споруд в АДРЕСА_1 . Дозволено ОСОБА_1 будівництво житлового будинку по проєкту ТЕ-03 на 4 (чотири) жилих кімнат з житловою площею 58,00 кв м і загальною площею 107,00 кв м, гаражу, сараю, літньої кухні, льоху, вбиральні, літнього душу, лазні на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1500 га в АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 30).

Рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VI сесії V скликання №14 від 16 листопада 2006 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та безоплатно передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1500 га в межах населеного пункту на території Солоницівської селищної ради в АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 993520 з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за № 010769300103 (том 1 а.с. 31).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 31.07.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, а 08.12.2017 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки. Власником земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219 є ОСОБА_3 (том 1 а.с. 41-43, 115-117).

Дергачівською місцевою прокуратурою 15 березня 2017 року внесено відомості до ЄРДР за №42017221280000016 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельних ділянок на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, яка передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» №30 від 06.02.2016 (том 1 а.с. 21-25), яким проведено лісовпорядні роботи (геодезичне дослідження) земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, загальною площею 0,15 га, що розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення Данилівського дослідного держлісгоспу (нині ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») в межах кварталу №376 Дергачівського лісництва, згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування (том 1 а.с. 21-25).

Згідно листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» №314 від 24.05.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219 має орієнтовну площу перетину з землями, які перебувають на праві постійного користування у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - 0,0670 га (том 1 а.с. 187-188).

Звертаючись до суду з даним позовом керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області діяв в інтересах Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Тому прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не мають розгляду по суті.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Оскільки ДП «Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»» є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Щодо цільового призначення спірної земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

За змістом частини другої статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки, земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (пункт «а» частини другої статті 55 ЗК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Досудовим розслідуванням встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219, яка передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Вказані обставини встановлені матеріалами кримінального провадження №12019220280001483 відносно ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України, а також ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21 листопада 2019 року за матеріалами кримінального провадження №12019220280001483 стосовно ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України, яка є чинною (том 1 а.с. 32-38).

У позовній заяві прокурор стверджував, що повноваження стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою належать до компетенції Харківської ОДА.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бубліченко Н.В. вважає, що передання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах несених пунктів Солоницівської селищної ради були законно передані у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку також на законних підставах.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними(пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

З огляду на наведені приписи вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірної земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково дослідна станція», належить до повноважень саме Харківської ОДА.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту, визнання недійсним договорів купівлі - продажу, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження№ 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18, пункт 86)).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку, а тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).

З огляду на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту, визнання недійсним договорів купівлі-продажу слід відмовити, оскільки заявлені вимоги не є ефективним способом захисту права власника.

Окрім того, прокурор заявив вимогу про зобов`язання ОСОБА_3 повернути земельну ділянку у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Щодо позовних вимог у цій частині колегія суддів зазначає таке.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 11 цього кодексу у редакції, чинній на час звернення до суду; аналогічний припис є у частині першій статті 13 ЦПК Україну у редакції, чинній на час розгляду справи судами). Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу про її повернення від кінцевого набувача ОСОБА_3 , у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», тобто звернувся до суду з негаторним позовом. Проте витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Такий висновок відповідає правій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56). Тоді як вимога про повернення у відання держави спірної земельної ділянки спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК України та пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав(пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку, слід відмовити у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» без розгляду.

Рішення в частині позовних вимог керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки - відмовити, з мотивів викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 377, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Андрія Кравченка задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2022 року скасувати.

Позовні вимоги керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» щодо зобов`язання ОСОБА_3 повернути земельну ділянку, площею 0,1500 га, з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, яка розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», залишити без розгляду.

У задоволенні позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та договорів купівлі-продажу, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 02.01.2024.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді: Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук