Ухвала

від 03.01.2024 по справі 910/19974/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

03.01.2024Справа № 910/19974/23

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про забезпечення позову Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (03113, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 53) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІВІНА" (01001, місто Київ, вул. Городецького, будинок 9 ЛІТ."А") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІРА" (01001, місто Київ, вул. Хрещатик , будинок 13) про визнання договору недійсним

Без виклику представників сторін

В С Т А Н О В И В:

27.12.2023 в системі «Електронний суд» Приватним акціонерним товариством "КИЇВСТАР" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІВІНА" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІРА" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТзОВ «Дівіна» (виступаючи орендодавцем) порушило умови договору оренди від 23.06.2011 року №21210 у частині повернення ПрАТ «Київстар» (як орендареві) заставного внеску та частини орендної плати за лютий 2014 року (834 156,00 грн і 305 684,19 грн, відповідно).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 року у справі №910/21161/15 позов було задоволено повністю та стягнуто з ТзОВ «Дівіна» на користь ПрАТ «Київстар» 1 139 840,19 грн (заставний внесок у сумі 834 156,00 грн та частину суми орендної плати за лютий місяць 2014 року у сумі 305 684,19 грн), а також стягнуто на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 22 796,80 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 року у справі №910/21161/15 (залишена без змін постановою ВГС України від 02.03.2016 року) апеляційну скаргу ТзОВ «Дівіна» було повернуто скаржникові.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року у справі №910/21161/15 апеляційну скаргу ТзОВ «Дівіна» було залишено без задоволення.

Позивачем було отримано виконавчі документи для примусового виконання рішення суду - судовий наказ від 21.01.2016 року №910/21161/15 на суму до стягнення 1 139 840,19 грн і судовий наказ від 21.01.2016 року №910/21161/15 на суму до стягнення 22 796,80 грн.

При цьому як вказує заявник, за поточною інформацією державного виконавця, в боржника (ТзОВ «Дівіна») відсутні грошові кошти чи майно, на які би можна було звернути стягнення й задовольнити вимоги стягувача, а листом від 26.12.2023 року орган примусового виконання рішень (Печерський ВДВС у місті Києві ЦМУЮ (м. Київ) засвідчив відсутність об`єктивних спроможностей виконати судове рішення.

Заявник вказує, що останньому стало відомо, що після виникнення заборгованості та після ухвалення й набрання законної сили рішенням суду про стягнення з ТзОВ «Дівіна» заборгованості в значному розмірі (сукупно 1 162 636,99 грн), боржником було вжито ряд заходів системного характеру з метою погіршення свого майнового стану та власної ліквідності, а саме ТзОВ «Дівіна» провело відчуження об`єктів належного йому нерухомого майна на корить третьої особи - ТзОВ «Ніра» зокрема:

нежилі приміщення № № 1,2,3 (групи приміщень № 26) в літ.А, Загальна площа (кв.м): 50.1 м. Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 17.

АКТ приймання-передачі майна учасника в якості внеску до статутного капіталу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НІРА», серія та номер: 1, виданий 09.03.2016. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28721999 від 14.03.2016 року, приватний нотаріус Заєць Інна Олександрівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ;

нежиле приміщення загальною площею 839,8 кв.м м. Київ, вулиця Городецького Архітектора, будинок 9.

АКТ приймання-передачі майна учасника в якості внеску до статутного капіталу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НІРА», серія та номер: 1, виданий 09.03.2016.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28718833 від 14.03.2016 року, приватний нотаріус Заєць Інна Олександрівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

При цьому на думку заявника, таке відчуження відбулося на безоплатній основі, а набувач майна (ТзОВ «Ніра») є афілійованою з ТзОВ «Дівіна» особою (з огляду на тогочасну участь Відповідача-1 у такій юридичній особі як засновника, історичну спільність та поточне спільне коло учасників цих господарських товариств).

Вказані правочини, які призвели до відчуження ТзОВ «Дівіна» майна (тобто до вибуття цінного майна із власності боржника), були оформлені шляхом внесення активів до статутного капіталу ТзОВ «Ніра» відповідно до акта приймання-передачі від 09.03.2016 року №1.

Таким чином заявник зазначає, що ці обставини в сукупності вказують, що правочин щодо відчуження ТзОВ «Дівіна» нерухомого майна на користь ТзОВ «Ніра» (шляхом внесення до статутного капіталу нового власника) є фраудаторним, а його метою й ціллю було унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (тобто майно, яке належало ТзОВ «Дівіна»).

З огляду на викладене Приватне акціонерне товариство "КИЇВСТАР" просить визнати недійсним правочин щодо внесення ТзОВ «Дівіна» (ЄДРПОУ 31867604; вул. Городецького, будинок 9-А, м. Київ, 01001) майна до статутного капіталу ТзОВ «Ніра» (ЄДРПОУ 19071304; вул. Хрещатик, будинок 13, м. Київ, 01001), оформлений актом приймання-передачі майна від 09.03.2016 року №1, у частині наступних об`єктів нерухомості:

нежилі приміщення №№1,2,3 (групи приміщень №26) в літ. А, загальна площа 50,1 кв.м, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 17, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1417480000;

нежиле приміщення загальною площею 839,8 кв.м, місто Київ, вулиця Городецького Архітектора, будинок 9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 877655880000.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності правочину, а саме:

припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальність «Ніра» (ЄДРПОУ 19071304; вул. Хрещатик, будинок 13, м. Київ, 01001) на нежилі приміщення №№1,2,3 (групи приміщень №26) в літ. А, загальна площа 50,1 кв.м, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 17, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1417480000, зі скасуванням рішення державного реєстратора прав приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інни Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2016 року, індексний номер 28721999;

визнати право власності на нежилі приміщення №№1,2,3 (групи приміщень №26) в літ. А, загальна площа 50,1 кв.м, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 17, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1417480000, за Товариством з обмеженою відповідальність «Дівіна» (ЄДРПОУ 31867604; вул. Городецького, будинок 9-А, м. Київ, 01001);

припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальність «Ніра» (ЄДРПОУ 19071304; вул. Хрещатик, будинок 13, м. Київ, 01001) на нежиле приміщення загальною площею 839,8 кв.м, місто Київ, вулиця Городецького Архітектора, будинок 9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 877655880000, зі скасуванням рішення державного реєстратора прав приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інни Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2016 року, індексний номер 28718833;

визнати право власності на нежиле приміщення загальною площею 839,8 кв.м, місто Київ, вулиця Городецького Архітектора, будинок 9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 877655880000, за Товариством з обмеженою відповідальність «Дівіна» (ЄДРПОУ 31867604; вул. Городецького, будинок 9-А, м. Київ, 01001).

Разом з позовом Приватним акціонерним товариством "КИЇВСТАР" сформовано заяву про забезпечення позову шляхом Накладення арешту на:

нежилі приміщення №№1,2,3 (групи приміщень №26) в літ. А, загальна площа 50,1 кв.м, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 17, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1417480000;

нежиле приміщення загальною площею 839,8 кв.м, місто Київ, вулиця Городецького Архітектора, будинок 9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 877655880000;

Заборони всім суб`єктам державної реєстрації вносити будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, окрім як за заявою Приватного акціонерного товариства «Київстар» (код ЄДРПОУ 21673832; вул. Дегтярівська, 53, Київ, 03113) щодо:

нежилих приміщень №№1,2,3 (групи приміщень №26) в літ. А, загальна площа 50,1 кв.м, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 17, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1417480000;

нежилого приміщення загальною площею 839,8 кв.м, місто Київ, вулиця Городецького Архітектора, будинок 9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 877655880000.

Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник вказує, що беручи до уваги важливість предмету цього спору та необхідність забезпечення ефективності правосуддя (зокрема, в спосіб належного виконання судового рішення), а також враховуючи несумлінну поведінку опонентів (які, більш того, є пов`язаними особами та контролюються одним бенефіціаром - Блошком Миколою Михайловичем), слід застосувати заходи забезпечення, оскільки в іншому випадку є обґрунтований сумнів у можливості реального виконання рішення суду в цій справі.

02.01.2024 зазначену позовну заяву та заяву про забезпечення позову передано судді Демидову В.О. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, приходить до таких обґрунтованих висновків.

Положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених ст. 136 ГПК України, а саме:

- якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;

- якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії (п. 1, 2 вказаної норми).

Як вказано у постанові Верховного Суду від 13.01.2020 по справі № 922/2163/17, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Обґрунтовуючи підстави для вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що ефективним захистом і поновленням прав Позивача за наслідком вирішення судом спору в даній справі буде факт повернення у володіння (у власність) ТзОВ «Дівіна» (Відповідача-1) відповідних об`єктів нерухомості, з можливістю в подальшому забезпечити таким чином реальне виконання грошового зобов`язання щодо якого існує судове рішення. А тому яке-небудь відчуження Нерухомості його теперішнім власником чи обтяження такого майна в певний спосіб буде суперечити легальній меті, яку переслідують дії ПрАТ «Київстар» та робитиме правосуддя неефективним.

Суд зазначає, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22.

Зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №916/3710/22.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.12.2022 у справі №905/255/22 та від 28.11.2022 у справі №916/731/21.

У даному випадку, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним правочину щодо внесення ТзОВ «Дівіна» нерухомого майна до статутного капіталу ТзОВ «Ніра», оформлені актом приймання-передачі майна, що вчинені без реального настання наслідків та такого, який підпадає під ознаки фраундаторного правочину, за твердженням заявника.

Відтак, має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, в разі задоволення позовних вимог, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №910/21049/17, від 29.03.2021 у справі №910/16800/20 та від 16.03.2021 у справі №921/302/20.

Як зазначено в постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20) Великої Палати Верховного Суду вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем є спором про право.

При цьому, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що з метою унеможливлення неодноразового відчуження спірного майна існує інститут забезпечення позову. У подібних спорах вжиття відповідних заходів забезпечення позову може не допустити подальше відчуження нерухомого майна, тим самим забезпечивши позивачу ефективну можливість захистити свої права без необхідності повторного звернення до суду.

Поряд з цим, суд зазначає, що заявником не надано доказів на підтвердження того, що відповідачами вчиняються дії щодо відчуження майна.

Водночас, суд зазначає, що оскаржуваний правочин, як і реєстраційні дії, вже вчинені відповідачами.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з діями відповідача-1 щодо передачі майна до статутного капіталу відповідача-2, позивач позбавлений можливості виконати рішення суду у справі № 910/21161/15, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошових коштів.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.

За змістом статей 136, 137 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В свою чергу, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Поряд з цим матеріали заяви про забезпечення позову не містять копії спірних правочинів щодо внесення ТзОВ «Дівіна» майна до статутного капіталу ТзОВ «Ніра», оформлених актом приймання-передачі майна від 09.03.2016 року №1, на підставі якого було вчинено реєстраційні дії щодо нерухомого майна.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Приватним акціонерним товариством "КИЇВСТАР" не надано суду відповідних належних доказів, також з матеріалів заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на дії відповідачів, що спрямовані на відчуження спірного майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 136, 137, 139, 140, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у задоволенні заяви Приватному акціонерному товариству "КИЇВСТАР" про забезпечення позову.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню у порядку, встановленому ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано: 03.01.2024.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ