Рішення

від 03.01.2024 по справі 533/674/23

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03.01.2024 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 533/674/23

Провадження № 2/533/269/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2023 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Козир В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лобач М.С.

представника позивачки - адвоката Матвієнка С.М.,

представника відповідача - адвоката Лобова М.О. (у режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГ-інвест-2012» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Козельщинського районного суду Полтавської області зі позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГ-інвест-2012», у якій просила суд:

- зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «МАГ-інвест-2012» усунути перешкоди у користуванні належним ОСОБА_1 майном, повернути належну їй на праві власності відповідно до Державного акту земельну ділянку для ведення сільськогосподарського господарства площею 4,2000 га, кадастровий номер 5322084600:00:001:0342, яка розташована на території Пригарівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області.

- судові витрати стягнути з відповідача.

Процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою суду від 17 липня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 26 вересня 2023 року (а.с. 32-33).

Протокольною ухвалою суду від 26 вересня 2023 року у зв`язку з неявкою учасників справи судове засідання відкладено на 30 жовтня 2023 року (а.с. 77).

Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року відкладено підготовче судове засідання на 21.11.2023 у зв`язку з повторною неявкою сторін та ненаданням позивачкою доказів належної якості (а.с. 84).

Ухвалою суду 21 листопада 2023 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 25 грудня 2023 року, визначено резервну дату наступного судового засідання - 28 грудня 2023 року (а.с.108-109). Крім того, у судовому засіданні, роз`яснюючи сторонам право на відвід суду, було повідомлено, що рішення суду у справі № 533/851/21, на яке у позовній заяві як на преюдицію посилається позивачка, було ухвалене також судом у складі головуючої судді Козир В.П. Присутніми учасниками: позивачкою, її представником та представником відповідача відвід головуючій судді у даній справі Козир В.П. заявлено не було, повідомлено про довіру складу суду.

Справу розглянуто 25 грудня 2023 року за участю представників позивачки та відповідача.

Аргументи сторін

Позиція позивача (а.с. 2-8)

Позивачці ОСОБА_1 належить земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства площею 4,2000 га з кадастровим номером 5322084600:00:001:0342, яка розташована на території Пригарівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 511 виданого 21.06.2010.

02 грудня 2012 року між позивачкою та відповідачем ТОВ «МАГ-інвест-2012» було укладено та підписано договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), предметом якого є земельна ділянка, що зазначена вище та відносно якої власник передав емфітевту право володіння та користування (емфітевтичне право), зберігаючи право розпорядження нею. Пунктом 1.3 договору мала б бути визначена нормативна грошова оцінка земельної ділянки. Однак, укладаючи договір, сторони не визначили нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки та не домовилися про вартість земельної ділянки.

Умовами договору сторони встановили плату у розмірі «5% грн, в рік», які емфітевт сплачує власнику за поточний рік користування протягом року. У натуральній формі - до 31 числа місяця кожного поточного року. Форми оплати за користування земельною ділянкою визначаються за домовленістю між власником і емфітевтом можуть бути у натуральній, у грошовій та відробітковій формі, а також у будь якому поєднанні зазначених форм (п. 2.2 договору).

Пунктом 4.2 договору встановлені обов`язки власника, у тому числі обов`язок отримувати плату за користування у термін, зазначений у договорі. Пунктом 4.4 договору встановлено обов`язки емфітевта, у тому числі обов`язок виплачувати плату за користування власникові у натуральній формі у терміни, визначені у договорі.

З договору емфітевзису вбачається, що сторони, укладаючи договір, домовилися про безкоштовну передачу власником емфітевтичного права емфітевту (п. 2.1), а також встановили плату за користування емфітевтичним правом у розмірі «5% грн, в рік», конкретний розмір якого обрахувати не представляється можливим з огляду на відсутність прив`язки до величини, з якої мала б вираховуватися плата у відсотковому відношенні.

01.10.2014 сторони підписали договір про внесення змін до договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 02 грудня 2012 року. Зазначеним договором сторони домовилися внести зміни до основного договору, виклавши його в новій редакції, а саме сторони змінили термін користування земельною ділянкою та визначили датою його закінчення 02.12.2061, змінили умови оплати за договором та визначили порядок оплати у пункті 11, зазначивши: «за користування земельною ділянкою землекористувач одноразово сплачує власнику плату у грошовій формі до підписання договору про внесення змін, і перегляду не підлягає».

Викладені обставини встановлені рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2022 року в справі №533/851/21.

Позивачка зазначала, що з укладеного між нею і відповідачем договору вбачаються намагання сторін встановити певну плату за користування земельною ділянкою, про що свідчать ужиті у договорі конструкції «встановлюється плата у розмірі 5% грн, в рік», а також незаповнений пункт 1.3 про нормативну грошову оцінку. Позивачка, укладаючи спірний договір емфітевзису, мала намір та бажання отримувати певну плату за користування емфітевтом належною їй земельною ділянкою, фактично сторони договору дійшли згоди та визначили плату за користування емфітевтичним правом як істотну умову договору, згоди щодо якої не досягли. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо істотної умови договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Факт відсутності у спірному договорі всіх істотних умов договору фактично визнали сторони при розгляді цивільної справи №533/851/21, що зафіксовано у рішенні Козельщинського районного суду Полтавської області від 13.04.2022.

Позивачка вважає, що оскільки договір від 02.12.2012 є не чинним, тому й додаткова угода від 01.10.2014 про внесення змін до договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 02.12.2012 є недійсною, а використання земельної ділянки відповідачем є незаконним.

Наведені обставини, на думку позивачки, є підставою для повернення їй земельної ділянки, якою безпідставно користується відповідач.

При нормативному обґрунтуванні позовних вимог позивачка посилалася на ст. 3, 6, 11, 202, 395, 407-412, 626-628, 638, 651 ЦК України, ст.102-1 Земельного кодексу України, правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 693/26/18 (постанова від 26 лютого 2020 року).

У судовому засіданні 25.12.2023 представник позивачки - адвокат Матвієнко Сергій Миколайович позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Наполягав на тому, що договір є неукладеним (окрім іншого, зазначав, що такий договір, навіть, не підписувався позивачкою, про те не є предметом доказування у даній справі); розписка, надана відповідачем, не має жодного відношення до спірних правовідносин.

Позиція відповідача (а.с. 41-44)

У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Лобов Микола Олександрович заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке.

Усупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачкою не надано жодних доказів того, що сторони договору визначили ціну, як його істотну умову договору, що оспорюється.

Позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження свого бажання визнати розмір плати за користування емфітевтним правом як істотну умову договору, чи її незгоду з поточними умовами договору.

Позивачка уважає, що сторони визначили плату як істотну умову договору виключно на підставі рішення суду у справі 533/851/21. Проте, чинне законодавство не наділяє рішення судів першої інстанції такою обов`язковістю у застосуванні як рішення Верховного Суду, та матеріали справи № 533/851/21 не містять доказів визнання відповідачем відсутності істотних умов в оскаржуваному договорі емфітевсзису.

Вважає, що позивачкою не надано жодних підтверджень тому факту, що ціна була визначена сторонами як істотна умова договору, а відтак договір не містить повного переліку своїх істотних умов, оскільки договір фактично виконувався і не може бути «неукладеним».

Також представник відповідача стверджував, що позивачка отримала кошти за користування своєю земельною ділянкою на підставі розписки від 25.12.2012, згідно з якою ОСОБА_2 , який належить до переліку засновників та кінцевих бенефеціарних власників ТОВ «МАГ-інвест-2012», передав, а ОСОБА_3 (чоловік позивачки) отримав кошти у сумі 200000,00 грн. Факт отримання грошових коштів підтверджується наданою відповідачем копією розписки.

Ураховуючи той факт, що кошти за розпискою були набуті чоловіком позивачки за час їх шлюбу, вони є їх спільною власністю, відтак позивачка не може стверджувати, що не отримувала коштів за користування своєю земельною ділянкою від ТОВ «МАГ-інвест-2012».

Акцентував увагу на тому, що спірний договір укладено 02.12.2012, а розписка про отримання коштів видана 25.12.2012, що є досить близькими подіями у часі, і це є додатковим свідченням того факту, що дані кошти отримані саме за договором емфітевзису.

Стверджував, що про виконання правочину свідчить факт його реєстрації, факт реєстрації договору про внесення до нього змін у 2014 році, факт отримання коштів у 2012 році та відсутність будь-яких претензій щодо умов договору, розміру плати у період аж до вересня 2021 року.

Наполягав на тому, що оскаржуваний позивачем договір не може бути визнаний таким, що не був укладеним, оскільки факт реєстрації договору про внесення змін у 2014 році, факт отримання коштів у 2012 році та відсутність будь-яких претензій щодо умов договору, розміру плати у період аж до вересня 2021 року свідчать про його виконання сторонами.

При нормативному обґрунтуванні власної позиції посилався на правові висновки Верховного Суду у справі 499/7/20 (постанова від 07 червня 2023 року) та у справі 227/3760/19-ц (постанова від 26 жовтня 2022 року), ст. 60 СК України.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі на підставах, зазначених у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснив, що матеріали справи справи не містять доказів, що позивачка вважала істотною умовою договору розмір плати; з будь-якими претензіями чи пропозиціями не зверталася до відповідача; не заперечувала факт того, що договір виконувався; не заперечувала факт шлюбу зі ОСОБА_3 , який за розпискою отримав грошові кошти у сумі 200000,00 грн; спірний договір було укладено у 2012 році, та розписка про отримання коштів складена у грудні 2012 року; договір фактично виконувався сторонами, отже є укладеним. Додатково посилався на правові позиції ВС у справі № 471/87/19. Відповідаючи на питання суду, повідомив, що обставини складення розписки йому невідомі, тому пояснити, чому розписка про отримання коштів складена 25 грудня 2012 року чоловіком позивачки, тоді як сам договір з позивачкою - 02.12.2012; чому не було оформлено розрахунки у порядку, визначеному самим договором, - пояснити не міг; розмір плати за договором уважав, що слід обраховувати від нормативно-грошової оцінки, але деталі укладення договору йому невідомі; факт підписання договору та акту приймання-передачі в один і той же день різними директорами ТОВ «МАГ-ІНВЕСТ-2012» також пояснити не міг.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, площею 4,2000 га, кадастровим номером 5322084600:00:001:0342, яка розташована на території Пригарівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку від 10.09.2010 (а.с. 93).

02.12.2012 між позивачкою ОСОБА_1 (власник) та відповідачем ТОВ «МАГ-інвест-2012» в особі директора Аветісяна Норайра Гургеновича (емфітевт) було укладено (підписано) договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) (надалі по тексту рішення - договір емфітевзису) (а.с. 90-91).

Предметом договору емфітевзису є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Пригарівської сільської ради Козельщинського району, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5322084600:00:001:0342, щодо якої власник передав емфітевту право володіння та користування (емфітевтичне право), зберігаючи право розпорядження нею.

Пунктом 1.3 договору мала б бути визначена нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки, але сторони таку оцінку не визначили та про вартість земельної ділянки не домовилися.

У пункті 2.1 договору сторони домовилися, що передача емфітевтичного права здійснюється безкоштовно.

За користування емфітевтичним правом сторони встановили плату у розмірі «5 % грн в рік», які емфітевт сплачує власнику за поточний рік користування протягом року. У натуральній формі - до 31 числа місяця кожного поточного року. Форми оплати за користування земельною ділянкою визначаються за домовленістю між власником і емфітевтом і можуть бути у натуральній, у грошовій та відробітковій формі, а також у будь-якому поєднанні зазначених форм (п. 2.2 договору).

Сторони домовилися, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється до 01.12.2029. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації. Емфітевт має право приступити до використання земельної ділянки тільки після реєстрації права користування земельної ділянки у встановленому законом порядку (р. 3 договору).

Пунктом 4.2 договору встановлені обов`язки власника, у тому числі обов`язок отримувати плату за користування у термін, зазначений у договорі. Пунктом 4.4 договору встановлено обов`язки емфітевта, у тому силі обов`язок виплачувати плату за користування власникові у натуральній формі у терміни, визначені у договорі.

Відповідно до акту приймання-передачі від 02 грудня 2012 року орендодавець передає, а орендар приймає належну орендодавцеві земельну частку (ділянку) 4,2000 га. У реквізитах сторін акту містяться підписи орендодавця ОСОБА_1 та уповноваженої особи орендаря - директора ТОВ «МАГ-інвест-2012» Прогонни Інни Петрівни (а.с. 12).

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 02.12.2012 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.09.2014, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.09.2014 за індексним номером 27225279 (а.с. 21-22).

Договором про внесення змін від 01.10.2014 сторони внесли зміни до договору емфітевзису, виклавши його у новій редакції (а.с. 94-95) (надалі по тексту рішення - Договір про внесення змін).

Унаслідок викладення у новій редакції договору емфітевзису від 02 грудня 2012 року, сторони за договором змінили термін користування земельною ділянкою та визначили дату його закінчення 02.12.2061. А також змінили умови оплати за договором та визначили порядок оплати у пункті 11, а саме: «за користування земельною ділянкою землекористувач одноразово сплачує власнику плату у грошовій формі до підписання договору про внесення змін, і перегляду не підлягає».

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Право емфітевзису вважається набутим землекористувачем (емфітевтом) з моменту державної реєстрації такого права (п. 23).

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 02.12.2012 та договору про внесення змін від 01.10.2014 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.09.2014, що встановлено на підставі інформаційної довідки від 07.08.2023 (номер 341867812) (а.с. 64-65).

Відповідачем на підтвердження проведення ним розрахунку за договором емфітевзису, надано копію розписки, за змістом якої ОСОБА_3 (не є учасником справи та стороною за договором) 25.12.2012 отримав від ОСОБА_4 (не є учасником справи та стороною за договором) 200 тисяч гривень та претензій не має (а.с. 56).

Отримувач коштів за розпискою ОСОБА_3 є чоловіком позивачки ОСОБА_1 , що вбачається з копії наданого позивачкою свідоцтва про укладення шлюбу від 14.09.1974 (а.с. 96).

Особа на ім`я ОСОБА_2 є засновником (учасником) товариства з обмеженою відповідальністю «МАГ-ІНВЕСТ-2012», що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.07.2023 (а.с. 57-66).

У цивільній справі № 533/851/21 вже розглядався спір між тими ж самими сторонами стосовно одного і того самого договору емфітевзису.

У наведеній справі позивачка ОСОБА_1 просила суд визнати розірваним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 02 грудня 2012 року та договір про внесення змін від 01.10.2014 до договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 02 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «МАГ-ІНВЕСТ-2012» щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 4,2000 га за кадастровим номером 5322084600:00:001:0342, яка розташована на території Пригарівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, який зареєстрований реєстраційною службою Козельщинського районного управління юстиції Полтавської області 20.09.2014, номер запису про інше речове право 7106496.

Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 13.04.2022 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено повністю. У рішенні суд встановив, що «з дослідженого судом договору емфітевзису вбачається, що сторони, укладаючи договір, домовилися про безкоштовну передачу емфітевтичного права власником емфітевту (п. 2.1), а також встановили плату за користування емфітевтичним правом у розмірі «5 % грн в рік», конкретний розмір якого обрахувати не представляється можливим з огляду на відсутність прив`язки до величини, з якої мала б вираховуватися плата у відсотковому відношенні». З огляду на те, що сторони не досягли згоди щодо такої істотної умови договору як плата за користування емфітевтичним правом суд кваліфікував спірний договір емфітевзису та договір про внесення змін до нього як неукладені та відмовив у задоволенні позовних вимог про розірвання договорів через неефективний та неправильний спосіб захисту, що був обраний позивачкою (а.с. 23-29).

Сторонами рішення суду не оспорювалося та набрало законної сили.

Застосовані судом норми права та висновки Верховного Суду

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) належить до речових прав на чуже майно.

Згідно зі ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою (далі - землекористувач).

Згідно зі ч. 2, 3 ст. 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Власник земельної ділянки зобов`язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом (ч. 2 ст. 410 ЦК України).

За змістом частини другої статті 412 ЦКУ право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках (окрім, перелічених у ч. 1 ст. 412 ЦК України), встановлених законом.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 102-1 Земельного кодексу України (ЗКУ) (у редакції, чинній станом на дату укладення спірних договорів) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Отже, договір емфітевзису повинен відповідати загальним положенням про договір, передбаченим статтями 407 - 412 ЦК України та статтею 102-1 Земельного кодексу України.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 41 Конституції України встановлено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 90 ЗК України).

Відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 справа № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення .

У постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, на яку до речі посилався й відповідач, Велика Палата Верховного Суду виловила таку позицію:

«6.2. Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

6.6. Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

6.7. Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

6.8. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

6.9. Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

6.13. Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

6.24. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

6.28. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

6.34. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

6.35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

6.36. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

6.47. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

6.48. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачем і достеменно встановлено судом).

6.49. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним,шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

6.50. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

6.52. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем, він у цій справі наполягає на поверненні йому нежитлового приміщення, вважаючи, що це нежитлове приміщення знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

6.53. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

6.54. Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, за змістом пункту 49 якої з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, а позов про виселення є негаторним).

6.55. Більше того, за наявного підходу до фізичного зайняття майна як до триваючого порушення, на вимоги про припинення якого не поширюється позовна давність, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця (див. у подібних правовідносинах також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

6.57. Подібні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), правовідносини у якій виникли щодо безпідставного користування земельною ділянкою, й підстав для відступу від таких висновків не вбачається.»

У наведеній справі ВП ВС дійшла висновку, що оспорюваний договір ОСОБА_5 не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував. Відповідач користується будівлею складу. Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача. З урахуванням викладеного немає підстав вважати договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення укладеним.

Відповідно до ч. 4, 7 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Належною позивачці земельною ділянкою користується відповідач на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 02.12.2012 з урахуванням змін, внесених договором від 01.10.2014. Право користування земельною ділянкою (емфітевзис) відповідачем зареєстровано 20.09.2014.

З дослідженого судом договору емфітевзису вбачається, що сторони укладаючи договір домовилися про безкоштовну передачу емфітевтичного права власником емфітевту (п. 2.1), а також встановили плату за користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб у розмірі «5 % грн в рік». Конкретний розмір плати обрахувати не представляється можливим з огляду на відсутність прив`язки до величини, з якої мала б вираховуватися плата у відсотковому відношенні.

Такі обставини були встановлені й у рішенні Козельщинського районного суду Полтавської області у справі № 533/851/21, що набрало законної сили. У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені у рішенні суду у справі № 533/851/21, не підлягають додатковому доказуванню при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Обставини, встановлені рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 13.04.2022 у справі № 533/851/21, є аналогічними тим, що встановлені судом у даній справі. Правова оцінка, що надається фактам, установленим у даній справі, також є незмінною з огляду на таке.

Ані Цивільний кодекс України, ані Земельний кодекс України не визначають плату за користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб як істотну умову договору емфітевзису.

Частиною 2 ст. 409 ЦКУ передбачено лише, що власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Разом з тим, у ч. 2 ст. 410 ЦКУ вказано, що землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом. Вочевидь, вказаний обов`язок землекористувача є кореспондуючим праву власника на отримання плати за емфітевзис.

Водночас, правова конструкція «має право» означає, що особа може як виконати певну модель поведінки, яка слідує за вказаною правовою конструкцією, так і утриматися від такого виконання. При цьому і в першому, і в другому випадку особа не порушуватиме закону, а тому діятиме правомірно.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлений принцип для осіб приватного права «ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (ст. 19 Конституції України) та закріплений у статтях 3, 6, 627 ЦК України принцип свободи договору, який полягає, у тому числі, у вільному визначенні сторонами умов договору, можна констатувати, що договір емфітевзису за домовленістю сторін може бути як оплатним, так і безоплатним.

Законодавством не встановлено ні мінімального, ні максимального розміру плати за користування земельною ділянкою за договором емфітевзису. Також законодавство не містить положень щодо залежності такої плати від нормативної грошової оцінки землі або інших кількісних показників. Тому сторони договору емфітевзису визначають розмір та порядок визначення такої плати на свій розсуд.

З укладеного між позивачкою та відповідачем договору вбачається, що сторони намагалися встановити певну плату за користування земельною ділянкою, про що свідчать ужиті у договорі конструкції «встановлюється плата у розмірі 5 % грн в рік», а також незаповнений пункт 1.3 про нормативну грошову оцінку. Отже, очевидним є те, що власниця земельної ділянки (позивачка), укладаючи спірний договір емфітевзису, мала намір, бажання та мету отримувати певну плату за користування емфітевтом (відповідачем) належною їй земельною ділянкою.

Про наміри сторін домовитися про оплатність договору свідчить й зміст пункту 11 договору про внесення змін, а саме: «за користування земельною ділянкою землекористувач одноразово сплачує власнику плату у грошовій формі до підписання договору про внесення змін, і перегляду не підлягає».

Наведене свідчить про те, що сторони за домовленістю визначили плату за користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) як істотну умову договору, згоди щодо розміру якої так і не досягли. У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо істотної умови договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Зазвичай, розглядаючи питання про те, чи було укладено договір, практика розрізняє такі випадки:

відсутність фіксації в тексті договору істотної умови;

фактичне недосягнення сторонами згоди з істотної умови (умов), коли розбіжності не було врегульовано сторонами.

Суд повторно зазначає, що під час судового розгляду даної справи не вдалося встановити, про яку саме плату (її форму, розмір, порядок обрахунку тощо) за користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) домовились сторони, укладаючи договір. Тому суд відхиляє доводи відповідача про виконання ним зобов`язань за договором емфітевзису в частині оплати.

Не встановили чіткий розмір такої плати сторони й у договорі про внесення змін, яким виклали умови договору емфітевзису у новій редакції.

Положення, викладені у пункті 11 договору емфітевзису у редакції договору про внесення змін, про те, що землекористувач (відповідач) сплачує власнику (позивачці) за користування земельною ділянкою одноразово плату у грошовій формі до підписання договору про внесення змін, не свідчать про те, що сторони таким пунктом встановили конкретний розмір плати за користування земельною ділянкою, зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів проведення такого розрахунку.

Виклавши договір емфітевзису у новій редакції сторони знову не визначили розмір одноразової грошової плати за користування земельною ділянкою. Про зарахування у рахунок оплати за договором коштів за розпискою, складеною чоловіком позивачки, у новій редакції договору не йдеться.

Представник відповідача стверджував, що розрахунок за договором проводився лише один раз у грудні 2012 року, про що свідчить власноручна розписка чоловіка позивачки про отримання ним коштів у сумі 200000,00 грн. Проте пояснити, у чому полягала вигода, мета, мотиви та, відповідно, волевиявлення позивачки під час укладення договору про внесення змін без отримання додаткової вигоди - пояснити не зміг.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про проведення ним оплати за договором, оскільки останнім не доведено взаємозв`язок між договором емфітевзису, укладеного з позивачкою, та розпискою про отримання коштів ОСОБА_3 (чоловіком позивачки) від ОСОБА_5 , який за ствердження представника відповідача є засновником ТОВ «МАГ-інвест-2012» (а.с.56). Підстави та причини такого дивного та незрозумілого розрахунку за договором представником відповідача пояснено не було. Відповідно, суд тлумачить такі обставини на користь позивачки.

Аргументи відповідача про те, що свідченням того факту, що такі кошти (200000,00 грн) були отриманні чоловіком позивачки саме за договором емфітевзису, укладеним з позивачкою, є близкість подій у часі (дата укладення договору - 02.12.2012, а розписка - 25.12.2012) та відсутність між сторонами будь-яких інших правовідносин за схожими договорами, крім оспорюваного правочину, суд відхиляє, оскільки в іншій цивільній справі № 533/1079/20, що розглядалася Козельщинським районним судом Полтавської області, фігурувала та сама розписка, складена ОСОБА_3 (чоловіком позивачки у даній справі).

Наведене не заперечував у судовому засіданні й представник відповідача.

Так у справі № 533/1079/20 за позовною заявою ОСОБА_3 до ТОВ «МАГ-ІНВЕСТ-2012» про усунення перешкод у користуванні належним позивачеві майном та повернення земельної ділянки (кадастровий номер 5322084600:00:001:0341) відповідач так само, як і у даній справі, стверджував, що за користування іншою земельною ділянкою на підставі іншого договору емфітевзису, укладеного ТОВ «МАГ-ІНВЕСТ-2012» з ОСОБА_3 , ОСОБА_3 отримав за тією ж самою розпискою 200000,00 грн.

Отже, існують й інші правовідносини між відповідачем ТОВ «МАГ-ІНВЕСТ-2012» та чоловіком позивачки - ОСОБА_3 . Тому безпідставними є посилання відповідача на позицію Верховного Суду у справі № 471/87/19 (постанова від 12.07.2021), де Верховний Суд вказав, що «не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що зміст спірної розписки не свідчить про сплату орендної плати саме за договором оренди від 03 грудня 2012 року, оскільки у матеріалах справи відсутні докази наявності між сторонами будь-яких інших правовідносин за договорами оренди, крім оспорюваного правочину». Крім того, у наведеній представником відповідача справі розписка складалася й підписувалася позивачем, що був стороною договору оренди (орендодавцем). У той час, як у даній справі автор розписки не є стороною оспорюваного договору емфітевзису, й між автором розписки і відповідачем існують й інші схожі договірні відносини. Той факт, що автор розписки є чоловіком позивачки, й кошти отриманні за розпискою є спільною сумісною власністю подружжя, факт існування інших спірних правовідносин між відповідачем та чоловіком позивачки не спростовують. Не позбавленні були сторони й права та можливості «узаконити» такий спосіб розрахунку у договорі про внесення змін до договору емфітевзису з метою закріплення у договорі домовленостей щодо розміру, виду та способу розрахунку за користування земельною ділянкою. Проте таке здійснено не було.

З наведених підстав суд не застосовує до спірних правовідносин висновки Верхового Суду у справі № 471/87/19, на яку посилався представник відповідача.

Посилання представника відповідача на правову позицію Верховного суду у справі № 499/7/20 також є безпідставними, оскільки у наведеній справі Верховний Суд установив, що «в матеріалах справи міститься розписка, відповідно до якої ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельний пай (акт № І-ОД 028694) й отримала від нього грошові кошти у розмірі 31 000,00 гривень, претензій до нього не має. Ці обставини зафіксовані й відеозаписом», «за користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику плату у розмірі 24 000,00 грн, що сплачується ним у грошовій формі одноразово після підписання цього договору», «колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що формальна відсутність у договорі кількох істотних умов не унеможливило виконання договору в певних частинах, а сторони протягом тривалого часу виконували договір погодженим способом, тому подальша незгода ОСОБА_2 з умовами виконання договору не може слугувати підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання договору оренди недійсним з цих підстав».

Проте, як у даній справі відсутні докази виконання сторонами протягом тривалого часу договору погодженим у договорі способом.

Оскільки у даній справі належних та достатніх доказів повного чи часткового виконання сторонами умов договору емфітевзису (з урахуванням змін) не надано, а матеріали справи не свідчать, що договір виконувався обома сторонами, то безпідставним є й посилання представника відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, на яку у свою чергу послався Верховний Суд у справі № 227/3760/19-ц (постанова від 26.10.2022), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Розписка ОСОБА_3 від 25.12.2012 про отримання грошових коштів від особи з ім`ям, схожим на ім`я засновника ТОВ «МАГ-ІНВЕСТ-2012», та акт від 02.12.2012 приймання-передачі земельної ділянки від орендодавця ОСОБА_1 орендареві ТОВ «МАГ-інвест-2012» в особі іншого директора, аніж той, що в цей же день підписав договір емфітевзису, не є належними доказами виконання умов договору емфітевзису як з боку власника земельної ділянки (позивачки), так і з боку емфітевта (відповідача).

Так само не свідчить про виконання умов договору з боку обох сторін й факт його реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки така реєстрація могла відбуватися на підставі заяви однієї зі сторін та без участі позивачки.

Отже суд виснує, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів виконання оспорюваних правочинів (договору емфітевзису та договору про внесення до нього змін) його сторонами. Розписка чоловіка позивачки та реєстрація договорів не є способом волевиявлення позивачки на вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов.

Суд не вважає встановленими домовленості сторін щодо оплати за користування земельною ділянкою на рівні 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на чому наполягав представник відповідача у судовому засіданні, оскільки умови договору таких домовленостей не містять. Очевидно такі доводи відповідача ґрунтуються на намірах сторін, що існували при укладенні договору, але які не знайшли свого відображення в умовах договорів, підписаних сторонами.

Суд зазначає, що відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

У даній справі позивачка стверджувала, що договір є неукладеним, оскільки не була встановлена така його головна та істотна умова, як розмір плати за користування земельною ділянкою, й будь-яку оплату за договором вона так і не отримала.

Відповідач такі доводи позивачки належними, достатніми та допустими доказами не спростував. Доказів, які б дозволити суду точно та беззаперечно встановити ціну договору та фактичність проведення розрахунку відповідача з позивачкою, на виконання умов оспорюваного договору емфітевзису, - не надав.

Відсутність будь-яких претензій зі сторони позивачки щодо умов договору до 2021 року не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки.

За встановлених судом обставин, оспорюваний договір є неукладеним, оскільки з його положень вбачається, що сторони домовилися про оплатність договору, про що свідчать положення договору, включені до договору, але які так і не були узгоджені та заповненні. А зважаючи на доводи відповідача про проведення ним розрахунку, слід дійти висновку, що розмір та порядок оплати таки були заявлені як істотні умови договору. Отже істотні умови договору емфітевзису не були погоджені сторонами ані під час укладення договору емфітевзису у 2012 році, ані під час внесення до нього змін у 2014 році. Відомості про виконання договору стороною відповідача відсутні.

З урахуванням наведеного немає підстав уважати договір емфітевзису земельної ділянки (з урахуванням змін) укладеним.

Такі висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 227/3760/19-ц (постанова від 26.10.2022).

Ураховуючи, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, позовні вимоги підлягають задоволенню, а земельна ділянка підлягає поверненню позивачці.

Отже, право позивачки підлягає захистові шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення відповідно до вимог статті 391 ЦК України.

Розподіл судових витрат

Згідно зі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачкою при зверненні до суду судового збору у розмірі 1073,60 гривень (а.с. 1).

З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд в силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України приходить до висновку про стягнення судових витрат у вигляді судового збору з відповідача на користь позивачки у сумі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 246, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, нормами матеріального права та правовими висновками Верховного Суду, наведеними у мотивувальній частині рішення, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГ-інвест-2012» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки - задовольнити повністю.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГ-інвест-2012» усунути перешкоди у користуванні належним ОСОБА_1 майном шляхом повернення належної їй на праві власності земельної ділянки площею 4,2000 га, кадастровий номер 5322084600:00:001:0342.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГ-інвест-2012» на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 гривень 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання через Козельщинський районний суд Полтавської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строку на апеляційне оскарження на нього не буде подано апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; тел.: НОМЕР_2 ).

Представник позивача: адвокат Матвієнко Сергій Миколайович (адреса: вул. Гірників, буд. 17, м. Горішні Плавні, Кременчуцький район, Полтавська область, 39800; тел.: НОМЕР_3 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГ-інвест-2012» (місцезнаходження: вулиця Кірова, буд. 53, місто Кременчук, Полтавська область, 39623; ідентифікаційний код 38132402).

Представник відповідача: адвокат Лобов Микола Олександрович (адреса: вул. Троїцька, буд. 37А, м. Кременчук, Кременчуцький район, Полтавська область, 39600; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; тел.: НОМЕР_5 ).

Повне рішення складено та підписано суддею 03.01.2024.

Суддя В.П. Козир