Рішення

від 28.12.2023 по справі 320/9124/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2023 року № 320/9124/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України №2423/ІПК/99-00-07-05-01-06 від 15.06.2021 в частині абзацу шість відповідей на питання один та два звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» від 19.04.2021 №19-04-01/21 про невизнання торгівельного залу як відокремленого підрозділу підприємства;

- зобов`язати Державну податкову службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» нову індивідуальну податкову консультацію в частині абзацу шість відповідей на питання один та два звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» від 19.04.2021 №19-04-01/21 з урахуванням висновків суду про визнання торгівельного залу як відокремленого підрозділу підприємства.

До суду від ТОВ «БВО-АВТО» 15.12.2021 надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України №2423/ІПК/99-00-07-05-01-06 від 15.06.2021 в частині зазначення в ній абзацу шість відповідей на питання один та два звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» від 19.04.2021 №19-04-01/21 наступного змісту: «Слід зазначити, що торгівельний зал, який згідно зверненням знаходиться в одній будівлі з бухгалтерією та адміністрацією товариства, тобто за адресою фактичного місцезнаходження суб`єкта господарювання, не може вважатися відокремленим підрозділом підприємства»;

- зобов`язати Державну податкову службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» нову індивідуальну податкову консультацію, виключивши з неї абзац шість відповідей на питання один та два звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» від 19.04.2021 №19-04-01/21 наступного змісту: «Слід зазначити, що торгівельний зал, який згідно зверненням знаходиться в одній будівлі з бухгалтерією та адміністрацією товариства, тобто за адресою фактичного місцезнаходження суб`єкта господарювання, не може вважатися відокремленим підрозділом підприємства».

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю індивідуальної податкової консультації в частині того, що торгівельний зал, який згідно зверненням знаходиться в одній будівлі з бухгалтерією та адміністрацією товариства, тобто за адресою фактичного місцезнаходження суб`єкта господарювання, не може вважатися відокремленим підрозділом підприємства.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав правомірності індивідуальної податкової консультації №2423/ІПК/99-00-07-05-01-06 від 15.06.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БВО-АВТО» (код ЄДРПОУ 44036832) є платником податків та на підставі п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України звернулось до Державної податкової служби України із зверненням про надання індивідуальної податкової консультації від 19.04.2021 №19-04-01/21.

Звернення про надання індивідуальної податкової консультації містить, зокрема, наступні питання:

1) Що вважатиметься оприбуткуванням готівки в касах відокремлених підрозділів (торгівельних залах) Товариства, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО без ведення касової книги, та який порядок відображення зазначених операцій у регістрах бухгалтерському обліку товариства?

2) Який порядок оприбуткування готівки відокремленим підрозділом (торгівельним залом) Товариства, що не веде касової книги на підставі абз. 4 п. 39 розділу IV Положення №148 та проводить готівкові розрахунки із застосуванням РРО без ведення касової книги?

Державна податкова служба України 15.06.2021 надала позивачу індивідуальну податкову консультацію за №2423/ІПК/99-00-07-05-01-06, якою, зокрема повідомила: «Слід зазначити, що торгівельний зал, який згідно зі зверненням знаходиться в одній будівлі з бухгалтерією та адміністрацією товариства, тобто за адресою фактичного місцезнаходження суб`єкта господарювання, не може вважатися відокремленим підрозділом підприємства, а торгівельна виручка, отримана такою господарською одиницею, в обов`язковому порядку має бути оприбуткована в касовій книзі підприємства. Таким чином, порядок оприбуткування готівки розробляється платником податків самостійно та має враховувати специфіку роботи його відокремлених підрозділів (господарських одиниць)».

Позивач, вважаючи частково протиправною індивідуальну податкову консультацію відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підпунктом 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що індивідуальна податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано ст.ст. 52 і 53 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з приписами п. 52.4 ст. 52 Податкового кодексу України індивідуальні податкові консультації надаються у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім`я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Отже, індивідуальна податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Платник податків має право звертатись до суду про оскарження акту ненормативного характеру - податкової консультації. Підставою для визнання податкової консультації недійсною є її суперечність правовим нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Так, відповідно до п.п. 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 ПК України відокремлені підрозділи - у значенні, визначеному Цивільним кодексом України. Для розділу IV цього Кодексу - у визначенні Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Згідно зі статтею 64 Господарського кодексу України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до п.п. 2 п. 3 розділу І Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148, відокремлені підрозділи - філії, представництва, відділення, що наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше речове право, передбачене законодавством України, та інші структурні підрозділи (стаціонарні або пересувні), де реалізуються товари, надаються послуги та здійснюються розрахункові операції.

Крім того, згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною третьою статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, передбачено, зокрема, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; види діяльності; дані про розпорядчий акт, на підставі якого створено юридичну особу (крім місцевих рад та їхніх виконавчих комітетів); відомості про керівника юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові, посада, дата призначення або набуття повноважень, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон та адреса електронної пошти; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; дані про відокремлені підрозділи юридичної особи: ідентифікаційний код відокремленого підрозділу; найменування відокремленого підрозділу; місцезнаходження відокремленого підрозділу; види діяльності відокремленого підрозділу; відомості про керівника відокремленого підрозділу: прізвище, ім`я, по батькові, посада, дата призначення та реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; інформація для здійснення зв`язку з відокремленим підрозділом: телефон та адреса електронної пошти.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи у ТОВ «БВО-АВТО» відсутні зареєстровані в Єдиному державному реєстрі відокремлені підрозділи юридичної особи, а тому надана відповідачем індивідуальна податкова консультація в частині «Слід зазначити, що торгівельний зал, який згідно зверненням знаходиться в одній будівлі з бухгалтерією та адміністрацією товариства, тобто за адресою фактичного місцезнаходження суб`єкта господарювання, не може вважатися відокремленим підрозділом підприємства» є правомірною та такою, що прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання суду, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

Таким чином, позивач має право на звернення до відповідача із наданням індивідуальної податкової консультації, однак на переконання суду оскаржувана в частині індивідуальна податкова консультація №2423/ІПК/99-00-07-05-01-06 від 15.06.2021 «Слід зазначити, що торгівельний зал, який згідно зверненням знаходиться в одній будівлі з бухгалтерією та адміністрацією товариства, тобто за адресою фактичного місцезнаходження суб`єкта господарювання, не може вважатися відокремленим підрозділом підприємства» не порушує прав позивача.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність прийняття ним індивідуальної податкової консультації №2423/ІПК/99-00-07-05-01-06 від 15.06.2021 в частині «Слід зазначити, що торгівельний зал, який згідно зверненням знаходиться в одній будівлі з бухгалтерією та адміністрацією товариства, тобто за адресою фактичного місцезнаходження суб`єкта господарювання, не може вважатися відокремленим підрозділом підприємства», а тому враховуючи встановлені судом обставини та норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.