Рішення

від 24.11.2023 по справі 314/2466/23

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/2466/23

Провадження № 2/314/706/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі судді Мануйлової Н.Ю., секретар судового засідання Румянцева А.М., розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 314/2466/23за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вільнянська міська рада Запорізької області про визнання в порядку спадкування за законом частини права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою,

за участю:

представника позивача ОСОБА_5 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка через свого представника звернулась до суду із позовом про визнання в порядку спадкування за законом частини права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_7 . Позивачка є спадкоємицею першої черги спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу спадкового майна увійшло Селянське (фермерське) господарство «Ленко Валентин Васильович» (код ЄДРПОУ 22159304), засновником та головою якого був померлий, та державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею № 000283, виданого ОСОБА_7 на право довічного успадковуваного володіння землею площею 25,0 га із цільовим призначенням для організації фермерського господарства, розташованої на території Любимівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 361.

Позивачка у встановлений законом строк звернулась до Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про видачу свідоцтва на право на спадщину за законом на Селянське (фермерського) господарства «Ленко Валентин Васильович» (код ЄДРПОУ 22159304).

Постановою Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 16.10.2023 № 1558/02-31 позивачці відмовлено у вчиненні нотаріальної дії із тих підстав, що Селянське (фермерського) господарства «Ленко Валентина Васильович» (код ЄДРПОУ 22159304), не зареєстроване як цілісний майновий комплекс, при цьому відсутній статутний (складений) капітал господарства.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 19.01.2023 у цивільній справі № 314/1956/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вільнянська міська рада Запорізької області про визнання в порядку спадкування за законом права на майнові права засновника фермерського господарства, права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, задоволено частково. Ухвалено визнати за ОСОБА_1 , частку права на майнові права засновника Селянського (фермерського) господарства «Ленко Валентин Васильович», у визначеному статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 28.03.1995, номер запису в журналі обліку реєстрацій № 4/57, ідентифікаційний код юридичної особи 22159304, юридична адреса: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.05.2023 № 418/02-31, відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії із тих підстав, що зі змісту спадкової справи № 205/2020 вбачається, що крім позивачки є інші спадкоємці за законом-діти спадкодавця: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дружина- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які прийняли спадщину. На теперішній час право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою Земельним кодексом не визначено. Документів, які підтверджують право власності або оренди на вищезазначену земельну ділянку, Витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку не надано. Позивачка стверджує, що видача померлому як фізичній особі у 1992 році державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею стало підставою для державної реєстрації 28.03.1995 юридичної особи Селянського (фермерського) господарства «Ленко Валентин Васильович» (код ЄДРПОУ 22159304).

Позивачка зазначає,що ізурахуванням ст.23Закону України«Про фермерськегосподарство»,успадкування фермерськогогосподарства (цілісногомайнового комплексу)або йогочастини здійснюєтьсявідповідно дозакону.За приписамич.ч.1,3ст.191ЦК України,підприємство єєдиним майновимкомплексом,що використовуєтьсядля здійсненняпідприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. Позивачка стверджує, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідносин із довічного успадковуваного володіння. Позивачка просить визнати за нею частки права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 25,0 га, яка розташована на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області (колишньої Любимівської сільської ради Вільнянського району), яке підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 361, та надана для організації фермерського господарства, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька- ОСОБА_7 .

Ухвалою судувід 19.06.2023 відкрито провадження у вказаній у цивільній справі у порядку загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивачки на позовних вимогах наполягав на тих підставах, що зазначені у позові.

Відповідачі ОСОБА_3 та представник Вільнянської міської ради Запорізької області у вирішенні спору покладались на розсуд суду.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши представника позивача, відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача Вільнянської міської ради Запорізької області, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх в сукупностісуд, дійшов таких висновків.

Із свідоцтва про народження, виданого повторно 24.10.2002 Відділом реєстрації актів громадянського стану Вільнянського райуправління юстиції Запорізької області серії НОМЕР_1 , вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_9 , батьком якої вказаний ОСОБА_10 , матір`ю - ОСОБА_11 .

Із свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_2 , виданого 24.10.2002 Відділом реєстрації актів громадянського стану Вільнянського райуправління юстиції Запорізької області ОСОБА_9 », ІНФОРМАЦІЯ_5 , перемінила прізвище на « ОСОБА_12 », про що 24.10.2002 зроблено запис №13.

Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 14.10.2006 виконкомом К-Роздорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, позивачкою 14.10.2006 укладено шлюб із громадянином ОСОБА_13 , про що 14.10.2006 зроблено відповідний актовий запис № 13, та взято прізвище чоловіка « ОСОБА_14 ».

Матеріали справи містять паспорт громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серії НОМЕР_4 , виданого 29.01.2015 Вільнянським РС УДМС України в Запорізькій області.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 10.02.2020 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 10.02.2020 складено відповідний актовий запис № 111.

Із Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 000283 встановлено, що ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету депутатів Вільнянської районної ради від 19.03.1992 № 40 володів земельною ділянкою площею 25,0 га для організації фермерського господарства, розташованою на території Любимівської сільської ради, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 361 від 14.07.1992.

У матеріалах справи міститься заява позивачки від 16.10.2020, адресована Вільнянській державній нотаріальній конторі, про прийняття спадщини за законом, до складу якої входить Селянське (фермерське) господарство «Ленко Валентин Васильович».

Постановою Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 16.10.2023 № 1558/02-31, відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії із тих підстав, що Селянське (фермерського) господарства «Ленко Валентина Васильович» (код ЄДРПОУ 22159304), не зареєстроване як цілісний майновий комплекс, при цьому відсутній статутний (складений) капітал господарства.

До матеріалів справи долучено копію рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19.01.2023 у цивільній справі № 314/1956/22, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вільнянської міської ради Запорізької області про визнання в порядку спадкування за законом права на майнові права засновника фермерського господарства, права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 частку права на майнові права засновника Селянського (фермерського) господарства «Ленко Валентин Васильович», у визначеному статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 28.03.1995, номер запису в журналі обліку реєстрацій №4/57, ідентифікаційний код юридичної особи 22159304, юридична адреса: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із матеріалів справи вбачається, що 12.05.2023 позивачка звернулась до Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , спадкова справа № 205/2020.

Постановою Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.05.2023 № 418/02-31, відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії із тих підстав, що зі змісту спадкової справи № 205/2020 вбачається, що крім позивачки є інші спадкоємці за законом-діти спадкодавця: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дружина- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які прийняли спадщину.«Право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою» Земельним кодексом не визначено. Документів, які підтверджують право власності або оренди на вищезазначену земельну ділянку, Витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку не надано.

За змістом ст. 6,50 ЗК України (у редакції на час його прийняття), у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991, яка втратила чинність на підставіПостанови Верховної Ради України № 2201 від 13.03.1992, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК Україниу редакції від 13.03.1992, не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до п. 8Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно доЗК України.

Пунктом 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 рокувизначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

УРішенні Конституційного Суду України від 22.03.2005№5-рп(справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990, була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння.ЗК Українив редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст.14, ч. 2 ст.41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п. 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), положення:

- пункту 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК Українищодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 N 563з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищеност. 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 2 Закону України № 2009). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ч. 1 ст. 23 Закону № 973). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (ч. 1 ст. 22 Закону №973). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст. 19 Закону № 973).

За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства.З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.20 у справі №179/1043/16-ц.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що померлий спадкодавець впродовж майже двадцяти років продовжував володіти вказаною земельною ділянкою, яка розташована на території колишньої Любимівської сільської ради Вільнянського району.

Право постійного користування спадкодавцем земельною ділянкою посвідчується Державним актом на право постійного користування землею №000283.Окрім цього, судом не встановлено, що у зв`язку зі смертю спадкодавця ОСОБА_7 припинилося право постійного користування вищезазначеною землею, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 25,0 га.

Згідно із ст.ст.1216,1218 ЦК України,спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України ).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. ч. 1,5 ст. 1268 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.1225 ЦК України,право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Отже, враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд вважає, що частини права довічного користування земельної ділянкою площею 25,0 га може бути успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Вільнянська міська рада Запорізької області про визнання в порядку спадкування за законом частини права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) частки права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, площею 25,0 га, яка розташована на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області (колишньої Любимівської сільської ради Вільнянського району), підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 361, та надана для організації фермерського господарства, в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 24.11.2023.

Суддя Наталія Юріївна Мануйлова

24.11.2023