Ухвала

від 26.12.2023 по справі 757/58600/23-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/58600/23-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за клопотанням Дніпровської міської ради про скасування арешту накладеного ухвалою від 18.11.2022 у справі №757/32665/22-к у кримінальному провадженні №42019041440000062,

ВСТАНОВИВ:

19.12.2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання Дніпровської міської ради про скасування арешту накладеного ухвалою від 18.11.2022 у справі №757/32665/22-к у кримінальному провадженні №42019041440000062. Відповідно до положень ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно. У судове засідання представник заявника не з`явився, надав заяву про розгляд клопотання у відсутність, вимоги клопотання підтримує, просить задовольнити. Слідчий/прокурор за клопотанням якого накладався арешт, та який проводить досудове розслідування у судове засідання не з`явився, про розгляд клопотання повідомлявся належним чином, заяви або клопотання до суду не надходили. Вивчивши клопотання, письмові докази, слідчий суддя приходить до наступного. Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000062 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 190, ч.1 ст. 197-1, ч.1 ст. 272, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.11.2022 у справі №757/32665/22-к накладено арешт серед іншого, на земельну ділянку з кадастровим номером - 1210100000:02:388:0080, площею 0,039 га, власником якої відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна являється ТОВ «Каскад Інвест Груп» (код ЄДРПОУ 41766233). Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов`язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Так, як вбачається із ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18.11.2022, метою арешту майна, є визначеною в п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, тобто з метою забезпечення збереження речового доказу у кримінальному провадженні. Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю. Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Разом з тим, як вбачається із наданих суду матеріалів, відсутні відомості вважати, що арештоване майно, а саме: земельні ділянки відповідають критеріям визначеним ст. 98 КПК України і є безпосередньо предметом кримінального правопорушення, що розслідується, а слідчим, прокурором не доведено зворотнього, а відтак посилання на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України. У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків. Разом з тим, слідчому судді не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна, та відсутніми ризиками які слугували підставами для накладення арешту на майно, а відтак клопотання підлягає задоволенню. Враховуючи вказане, підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна заявника взагалі спростовується, а також слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявників належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна. Керуючись, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.174, 309 КК України,

УХВАЛИВ :

Клопотання - задовольнити. Скасувати арешт майна накладений ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.11.2022 року по справі № 757/32665/22 -к в рамках кримінального провадження № 42019041440000062 щодо земельної ділянки з кадастровим номером - 1210100000:02:388:0080, площею 0,039 га.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1