Рішення

від 05.01.2024 по справі 903/1156/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 січня 2024 року Справа № 903/1156/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/1156/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "е-Кард ЮА" (04073, місто Київ, проспект Бандери Степана, будинок 9, корпус 2, офіс 2-301, код ЄДРПОУ 43246932)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН ТРАНС СЕРВІС (45008, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вулиця Загородня, будинок 15, код ЄДРПОУ 40954456)

про стягнення 248 289,04 грн.

Встановив: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "е-Кард ЮА" звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН ТРАНС СЕРВІС та просить суд стягнути 248 289, 04 грн. заборгованості в т.ч. 170 738, 20 грн. основної заборгованості, 36 293, 01 грн. інфляційного збільшення, 41 257, 83 грн. 15% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань згідно договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021, в частині своєчасної оплати.

Ухвалою суду від 14.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 14.11.2023 про відкриття провадження у справі, була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "е-Кард ЮА" та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 15.11.2023.

Ухвала суду від 14.11.2023 про відкриття провадження у справі, яка була надіслана електронною поштою в електронний кабінет відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАН ТРАНС СЕРВІС" та відповідно до довідки Господарського суду Волинської області була доставлена до електронного кабінету 15.11.2023.

У відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Відповідач 04.12.2023 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву за вх.№01-75/7395/23 від 04.12.2023, в якому просить суд відмовити в позові в повному обсязі.

14 грудня 2023 року від позивача, через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь за вх. № 01-75/7681/23/23 від 14.12.2023 на відзив відповідача.

19.12.2023 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАН ТРАНС СЕРВІС" надійшло клопотання за вх.№01-74/1887/23, в якому товариство просить суд закрити провадження по справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 170 738, 20 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору (сплатою товариством коштів у повному обсязі платіжна інструкція №4490 від 08.12.2023 на суму 170 738, 20 грн.), в частині стягнення 15% річних просить суд зменшити розмір процентів річних до 3% на суму 8251,57 грн.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

01 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю е-Кард ЮА (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАН ТРАНС СЕРВІС" (комітент) було укладено договір № КОМ 15775/17.

Відповідно до умов договору комісіонер зобов`язується за дорученням комітента, за винагороду, від свого імені, але за рахунок комітента організувати придбання комітентом в Е100 Baltia OU, Nordic Sales OU, AS VIADA Baltija, E100 Power Max Sp. z.o.o., E100 International Trade Sp. z.o.o., UAB "Europiniu servisas", SIA E100 LV, E100 LT, Baltia Trading Company OU та в інших учасників системи Е100 товарів та послуг в мережі станцій системи Е100, з використанням карток, для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів комітента за межами митної території України. Також, у рамках цього договору комісіонер має право надавати комітенту послуги самостійно (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що даний договір містить елементи різних договорів і є змішаним договором відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Згідно п. 1.3. договору, комісіонер зобов`язується за дорученням, за винагороду, від свого імені, але за рахунок комітента організувати придбання комітентом в системі Е100 WEB-послуги. Також, у рамках цього договору комісіонер має право надавати комітенту WEB - послуги самостійно.

Умови про товари та/або послуги, їх ціна, строк оплати вказуються сторонами в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є невід`ємною частиною (п. 1.4. договору).

У п. 2.1. договору передбачено, що виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договори з учасниками системи Е100 на придбання комітентом товарів та/або послуг в мережі станцій за межами митної території України. Договори укладені між комісіонером та учасниками системи Е100 попередньо не підлягають візуванню комітентом.

Згідно п. 2.7. договору протягом розрахункового періоду комісіонер організовує процес обліку та обробки здійснення комітентом угод у мережі станцій з використанням карток.

По завершенні розрахункового періоду, комісіонер відправляє на електронну адресу комітента вказану в даному договорі наступні документи: специфікацію, звіт комісіонера, видаткову накладну, акт прийому-передачі товарів, акт наданих послуг та рахунок на оплату з деталізованими розшифруваннями, та при наявності додаткові документи, що підтверджують понесені комісіонером витрати для забезпечення отримання комітентом товарів та/або послуг. По закінченні календарного місяця комісіонер відправляє комітенту оригінали документів вказані в ч. 1 (предмет договору) та акт звірки взаєморозрахунків, на адресу для листування вказану комітентом. Сторони можуть вести документообіг первинних облікових документів за даним Договором, в тому числі звітів комісіонера, рахунків на оплату, актів наданих послуг, видаткових накладних, актів прийому-передачі товару, актів прийому-передачі послуг, специфікацій, актів звірки взаєморозхрахунків та інших первинних облікових документів, що фіксують здійснення господарських операцій за даним Договором та застосовуються у бухгалтерському обліку в електронній формі. Первинні облікові документи, складені в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства України про електронні документи та електронний документообіг, визнаються сторонами як оригінали (п.2.8 договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Комісіонера, на умовах відстрочки платежу, при цьому комітент може здійснювати передоплату.

Пунктом 3.2. передбачено, що оплата вартості товарів та/або послуг, WEB - послуг отриманих комітентом, комісійної винагороди, а також вартість понесених витрат комісіонера, пов`язаних з використанням цього договору здійснюється на підставі рахунку на оплату, протягом розрахункового періоду, але не пізніше 15 календарних днів з моменту видачі комісіонером рахунку на оплату.

Датою оплати є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок Комісіонера (п.3.3 договору).

Згідно п. 3.4. договору, комітент має право здійснювати передоплату на підставі договору (без рахунку на оплату), при цьому необхідно зазначити в призначенні платежу: номер та дату договору, згідно якого здійснюється оплата.

Всі витрати, що підлягають оплаті комісіонером у рамках цього договору, відшкодовуються комітентом у повному обсязі. Використання картки з моменту зміни цін, зборів та/або ставок означає згоду комітента з новими чинними цінами, зборами та/або ставками (п.3.5 договору).

У п. 3.6. договору вказано, що ціна товарів та послуг визначається за цінами, що діють в системі Е100 і вказується в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Вартість WEB - послуг визначається за цінами, що розміщується комісіонером в особистому кабінеті комітента і вказується в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.3.8 договору).

Ціна товарів та послуг отриманих та спожитих комітентом за межами митної території України не включає ПДВ. Отримання та споживання товарів та послуг за межами митної території України, не є об`єктом оподаткування ПДВ (п.3.10 договору).

Згідно п. 3.11. договору, комісіонер виконує свої зобов`язання по договору за винагороду в розмірі 0,5 % від вартості придбаних комітентом товарів та/або послуг, у т. ч. сервісних зборів та WEB - послуг. В розмір комісійної винагороди не включено вартість за користування картками, а також вартість користування електронними терміналами на АЗС в мережі станцій.

Вимоги комітента про повернення переплачених сум та інші вимоги, претензії заперечення комітента до комісіонера, не дають комітенту право призупиняти оплату за договором (п. 3.12 договору).

Пунктом 4.1.3. договору передбачено, що по закінченню календарного місяця комісіонер зобов`язаний надати комітенту наступні документи: специфікацію; рахунки на оплату з деталізованими розшифруваннями; видаткові накладні; акти прийому-передачі товарів; звіти комісіонера; акти наданих послуг; при наявності додаткові документи, що підтверджують понесені комісіонером витрати в рамках виконання цього договору; акти звірки взаєморозрахунків.

Згідно п. 4.2.1, 4.2.2. комісіонер має право змінювати розрахунковий період та строк оплати в односторонньому порядку шляхом направлення повідомлення на актуальну електронну адресу комітента. Також комісіонер має право самостійно встановити (змінювати) комітенту максимально допустимий ліміт заборгованості (суму та період відстрочення) комітента в розрахунковому періоді, про що комітент інформується шляхом передачі повідомлення на актуальну електронну адресу комітента.

У п. 4.2.5. договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язання з оплати у строк, що зазначений у п. 3.2. цього договору, комісіонер має право нарахувати на суму заборгованості суму штрафних санкцій відповідно до умов договору.

Згідно п. 4.3. договору, комітент зобов`язаний, зокрема, всі отримані товари та послуги за цим договором; своєчасно оплачувати комісіонерові суму комісійної винагороди; своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати вартість понесених витрат комісіонера, пов`язаних з виконанням цього договору.

Зокрема, відповідно до пункту 4.3.8. Комітент зобов`язаний підписувати та повертати документи вказані в п. 4.1.3. цього Договору Комісіонеру протягом 10 робочих днів з моменту їх отримання від Комісіонера. Якщо після спливу терміну вказаного в п. 4.3.8. Комітент не поверне підписаними оригінали документів вказані в п. 4.1.3. та не висуне письмові заперечення щодо даних, та не наддасть докази некоректності вказаних документів, документа вважаються вірними, прийнятими Комітентом та Комітент згідний з вказаною в них інформацією (кількістю, вартістю отриманих товарів та/або послуг), Сторони погодили що для цілей цього договору дата отримання Комітентом документів вказаних в п. 4.1.3. Договору при направленні таких документів до Комітента засобами електронного зв`язку/за допомогою електронного документообігу вважається такою що збігається датою відправки таких документів Комісіонером (пункт 4.1.3. Договору).

Пунктом 6.2. договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання комітентом свого обов`язку з оплати товарів та послуг на підставі рахунків на оплату, у встановлені даним договором строки, комітент зобов`язаний сплатити суму боргу згідно рахунку на оплату з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми за весь період прострочення, починаючи з дня, наступного за днем, в який фактично повинна була надійти оплата.

У п. 8.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання та укладений на невизначений строк.

Відповідно до п.9.2 договору будь-яка кореспонденція (інформація) між сторонами в рамках цього договору, буде передаватися сторонами на адреси для листування, електронні адреси та номери телефонів/факсів, що зазначені в договорі або листі про зміну адреси, або вручатися під розписку уповноваженому представникові іншої сторони.

Договір підписаний сторонами та завірений їх печатками без зауважень.

Згідно підписаного сторонами акту прийому-передачі карт за договором від 01.06.2021, для забезпечення виконання умов договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021 постачальник передав, а покупець прийняв у тимчасове користування ідентифікаційні пластикові карти Е100, які власністю постачальника. Із змісту п. 2 вказаного акту вбачається, що після закінчення терміну дії карт, зазначеного на них, а також у випадках розірвання вищевказаного договору, за винятком випадків, передбачених договором, картки повинні бути повернені постачальнику (а.с. 22-23).

Заявою відповідача від 01.06.2021 підтверджується активація карт, виданих відповідно до укладеного договору за актом прийому-передачі.

Специфікацією від 01.02.2022 до договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021 сторони визначили, що комісіонер зобов`язується забезпечити поставку/отримання товару у строк з 01.02.2022 по 28.02.2022.

Звітом посередника від 15.02.2022 про виконання договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021 за період з 01 по 15 лютого 2022 підтверджується, що клієнтом придбані товари та послуги в торгових точках мережі станцій для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів клієнта та проїзд по дорогам за межами митної території України на загальну суму 387 563,15 грн.

Звітом посередника від 28.02.2022 про виконання договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021 за період з 16 по 28 лютого 2022 підтверджується, що клієнтом придбані товари та послуги в торгових точках мережі станцій для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів клієнта та проїзд по дорогам за межами митної території України на загальну суму 334 024,34 грн.

На виконання умов договору позивач з використанням програмної продукції у вигляді онлайн-сервісу електронного документообігу "Вчасно", з накладення електронного цифрового підпису, направлено відповідачу на електронну пошту рахунки на оплату, видаткові накладні, деталізації, акти прийому-передачі послуг.

Позивач зазначає, що з 01.02.2022 по 28.02.2023 ТОВ "е-Кард ЮА" належно виконав свої зобов`язання перед відповідачем згідно договору на загальну суму 721 587,49 грн.

Враховуючи, що відповідач отримав направлені позивачем документи з використанням системи електронного документообігу Вчасно, відповідач вважається повідомленим про існування заборгованості перед позивачем. Оскільки від відповідача не надходили письмові заперечення щодо направлених йому документів, документи вважаються вірними, прийнятими та відповідач згідний з вказаною в них інформацією.

Відповідачем за період з 01.02.2022 було оплачено виставлені рахунки позивача на загальну суму 680 000 грн. з яких 129 150,71 грн. зараховано позивачем в погашення зобов`язань, які існували станом на 01.02.2022, а 550 849,29 грн. зараховано в погашення зобов`язань, які виникли після 01.02.2022

Отже, позивач зазначає, що заборгованість відповідача за договором складає 171 738,20 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ "ГРАН ТРАНС СЕРВІС" своїх зобов`язань за договорами, позивачем 27.05.2023 року направлено на адресу місцезнаходження відповідача, відображену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, претензію вихідний №187 від 18.05.2023, однак вказана претензія повернулась позивачу за закінченням встановленого строку зберігання.

Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 171 738,20 грн.

Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.ч. 1, 7 ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 174 ГК України визначено, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021, який за своєю правовою природою є договором комісії.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).

Статтею 1012 ЦК України визначено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Слід зазначити, що пунктом 1.2 договору сторони погодили, що даний договір містить елементи різних договорів і є змішаним договором відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України.

Статтею 1013 ЦК України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ст. 1022 ЦК України).

Комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів (ст. 1025 ЦК України).

Відтак, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 171 738,20 грн. основної заборгованості по оплаті послуг та товарно-матеріальних цінностей, відпущених згідно видаткових накладних, актах прийому-передачі послуг, рахунках на оплату на підставі та на виконання умов укладеного між сторонами договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021 (на момент пред`явлення позову до суду та на час відкриття судом провадження у справі) були обґрунтованими та підставними.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після звернення позивача з позовом до суду та після відкриття судом провадження у справі було сплачено повністю суму основного боргу в розмірі 170 738, 20 грн. що підтверджується платіжною інструкцією №4490 від 08.12.2023 на суму 170 738, 20 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Зважаючи на те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі сплатив повністю суму основного боргу у розмірі 170 738,20 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Разом з цим, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивач просить стягнути з відповідача 15% річних у загальному розмірі 41 257,83 грн. за період з 01.04.2022 по 09.11.2023 та 36 293, 01 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2022 по 30.09.2023.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020р. (справа №910/4590/19), зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

Законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання, однак, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання (аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року у справі №913/70/18).

Положеннями п. 6.2. договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання комітентом свого обов`язку з оплати товарів та послуг на підставі рахунків на оплату, у встановлені даним договором строки, комітент зобов`язаний сплатити суму боргу згідно рахунку на оплату з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми за весь період прострочення, починаючи з дня, наступного за днем, в який фактично повинна була надійти оплата.

Визначені положення угоди стосовно встановлення іншого (15%), ніж передбаченого законом (3%) розміру відсотків річних відповідають положенням законодавчих актів, сторонами зміненими не були, договір в цій частині недійсним не визнавався, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині сплати належних платежів (у строки, розміру та порядку, визначених угодою) не виконав, допустив прострочення платежів та існування у ті чи інші періоди тих чи інших сум заборгованостей, у зв`язку з чим сплата відсотків річних на рівні 15% є його договірним зобов`язанням.

Відтак, позивачем, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та з урахуванням п. 6.2. договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021, при зверненні до суду з відповідним позовом, було нараховано відповідачу 41 257,83 грн. 15% річних з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми 15 відсотків річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, проаналізувавши надані позивачем при поданні позову до суду, розрахунки, суд вважає, що останні відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підставними.

Проте, суд здійснюючи аналіз поданого відповідачем на адресу суду відзиву на позовну заяву за вх. №01-75/7395/23 від 04.12.2023 та клопотання за вх. №01-74/1887/23 від 19.12.2023 зазначає наступне:

У постанові від 14.04.2021р. у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору більшого відсотка річних, ніж передбаченого ст. 625 ЦК України, Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони у пункті п. 6.2. договору №КОМ 15775/17 від 01.06.2021 визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 15% річних від суми прострочених платежів.

Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, які регулюють відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38).

Відтак, суд дійшов висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 15 процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 3%, а тому, на думку суду, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягатиме сума відсотків річних (на рівні 3% від суми прострочених платежів з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу) 8 251,57 грн. за період з 01.04.2022 по 09.11.2023

В решті відповідних позовних вимог на суму 33 006,26 грн. в позові відмовити.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 36 293, 01 грн. сум інфляційних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на викладене, а також те, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, з покладенням судового збору на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 170 738,20 грн. основної заборгованості закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАН ТРАНС СЕРВІС" (45008, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вулиця Загородня, будинок 15, код ЄДРПОУ 40954456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "е-Кард ЮА" (04073, місто Київ, проспект Бандери Степана, будинок 9, корпус 2, офіс 2-301, код ЄДРПОУ 43246932) 44 544,58 грн. заборгованості в т.ч. 8 251,57 грн. 3% річних, 36 293, 01 грн. сум інфляційних втрат та 3724,35 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя В. М. Дем`як