Рішення

від 27.09.2023 по справі 910/4611/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2023Справа № 910/4611/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" вул. Грушевського буд.1, м. Київ, 01001

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТРАНС" вул. Анни Ахматової 7/15, м. Київ, 01001

2. гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_2 )

про стягнення 1827371,71 грн.

Представники сторін:

від позивача: Хитрова Л.В.

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Транс" та гр. ОСОБА_1 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в сумі 1827371,71 грн., а саме 1659781,47 грн. заборгованості за тілом кредиту та 165590,24 грн. заборгованості за процентами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром-Транс" як клієнтом своїх зобов`язань за укладеним між ним та позивачем Кредитним договором № 38268839-КД-2 від 24.06.2021 року, виконання відповідачем 1 якого забезпечене Договором поруки № 38268839-ДП/-2/1 від 24.06.2021 року, відповідно укладеним позивачем з гр. ОСОБА_1 як поручителем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Окрім цього судом відповідно до ч. 8 ст. 176 ГПК України отримано з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 14992 від 04.04.2023 року з інформацію щодо місця реєстрації відповідча 2 - гр. ОСОБА_1 , якою є: АДРЕСА_1 .

Так, через канцелярію суду 18.04.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 04.04.2023 року надійшла заява № 20230411/333 від 12.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 року, за результатами розгляду заяви № 20230411/333 від 12.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4611/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.06.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 року у зв`язку з нез`явленням в підготовче судове засідання уповноваженого представника відповідача 1, відповідача 2 та/або його уповноваженого представника та ненаданням останніми відзивів на позовну заяву відкладено підготовче засідання на 19.07.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/4611/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.08.2023 року.

Проте, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві 09.08.2023 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2023 року розгляд справи по суті призначено на 27.09.2023 року.

У судове засідання з розгляду справи по суті 27.09.2023 року з`явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача 1, а також відповідач 2 особисто та/або його представник - не з`явилися.

Суд зазначає, що відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідачів 1 та 2 про розгляд справи судом та про їх право подати відзиви на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.05.2023 року ,а також ухвали суду від 08.06.2023 року, від 19.07.2023 року та 11.08.2023 року, були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, зазначену в позовній заяві та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача 1 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Анни Ахматової 7/15, м. Київ, 01001, а також за місцем фактичного проживання відповідача 2: АДРЕСА_3 , яка вказана в позовній заяві згідно довідки від 22.08.2016 року № 3002022365 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Копії ухвали суду від 03.05.2023 року про відкриття провадження у справі, а також наступних ухвал від 08.06.2023 року, від 19.07.2023 року та 11.08.2023 року, які направлялись на були повернуті поштовим відділенням на адресу суду не врученими адресатам з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Окрім цього, оскільки у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України доставка поштової кореспонденції в м. Луганськ за місцем реєстрації відповідача 2 не здійснюється, останній про дату, час і місце розгляду даної справи повідомлявся шляхом публікації відповідних оголошень на офіційному веб-порталі "Судова влада України" в мережі Інтернет.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача 1, відповідача 2 особисто та/або його уповноваженого представника в судові засідання 08.06.2023 року, 19.07.2023 року та 27.09.2023 року та суд не повідомлено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 та місце проживання (перебування) відповідача 2 матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно з пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі 1 та 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/4611/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження/місця проживання відповідачів 1 та 2 та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 27.09.2023 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.06.2023 року, відповідачі 1, 2 мали подати відзиви на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1, 2 не скористалися наданим їм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідачів 1, 2 на час проведення розгляду справи по суті 27.09.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1, 2 до суду також не надходило.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром-Транс" та гр. ОСОБА_1 не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами 1,2 не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також представник відповідача 1, відповідач 2 особисто та/або його представник не прибули в судові засідання з розгляду справи по суті 27.09.2023 року, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про можливість розгляду даної справи по суті виключно за наявними матеріалами, за відсутності уповноваженого представника відповідача 1, відповідача 2 особисто та/або його представника.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 27.09.2023 року представник позивача підтримав свої позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.09.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено за матеріалами справи, що 24.06.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Транс» (позичальник за договором, відповідач 1 у справі) та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (банк за договором, позивач у справі) укладено Кредитний договір № 38268839-КД-2 (далі - Кредитний договір), згідно п.1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п.А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2. цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.

Не відновлювальна кредитна лінія надається банком для придбання позичальником основних засобів шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника.

У розділі А Кредитного договору сторони встановили істотні умови кредитування:

А.1. Вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія. Надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту.

А.2. Ліміт цього договору: 2 174 445,00 грн., у тому числі на наступні цілі:

- у розмірі 2 147 600,00 грн. на придбання екскаватора - навантажувача Mecalac TLB90PS;

- у розмірі 26 845,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5., 2.2.12. цього договору.

Розділами 1-9 Кредитного договору сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, забезпечення зобов`язань позичальника, порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договору та порядок зміни умов договору, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 6.1 Кредитного договору цей договір вважається укладеним шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань (п.6.2 Кредитного договору).

Як зазначено в п. 7.2 Кредитного Договору, цей Договір підписано із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Також сторонами 24.06.2021 року укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якої внесені зміни до умов правочину в частині, зокрема, розміру процентної ставки, сплати процентів.

Згідно п. 6 Додаткової угоди № 1 від 24.06.2021 року до Кредитного договору ця додаткова угода складена на українській мові та підписана із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. (ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана. (ч. 4, 5 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів)).

За таких обставин, як свідчать матеріали справи, вказаний Кредитний договір та Додаткова угода № 1 від 24.06.2021 року до нього належним чином підписані представниками кредитора (банка) і позичальника шляхом накладання електронно-цифрового підпису представника АТ КБ «Приватбанк», директора товариства Ісаченко Д.О. та накладення кваліфікованих електронних печаток позивача та відповідача 1, про що зазначено у відповідних витягах з онлайн сервісу перевірки електронного підпису, наданих позивачем.

При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до п.2.1.1 Кредитного договору банк зобов`язується відкрити для обслуговування кредитку рахунки, зазначені в п.А4 цього Договору, а саме рахунок НОМЕР_1 (у гривні), отримувач: АТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 38268839 (НОМЕР_5), а також відповідно до п.2.1.2 - надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок постачальника для придбання позичальником сільськогосподарської техніки та/або обладнання у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього Договору, а також за умови виконання позичальником зобов`язань, передбачених п.п.2.2.1, 2.2.12 цього Договору.

Як свідчать наявні матеріали справи та встановлено судом, свої зобов`язання за Кредитним договором позивач виконав належним чином, надавши 25.06.2021 року відповідачу 1 - Товариству з обмеженою відповідальністю «Пром-Транс» кредитні кошти у розмірі 2 147 600,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів на рахунку № НОМЕР_2 ат меморіальним ордером № 145947675 від 25.06.2021 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем 1 не заперечувався.

Як вбачається із матеріалів справи будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем банківських послуг з боку відповідача 1 відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем 1 претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору в частині надання кредиту відповідачем 1 також не надано.

Згідно положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно умов п. А.6 Кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,3 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

За умовами п. 2.2.2 Кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.3 цього Договору.

Так згідно п.п. 4.1, 4.3 Кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання кошті вз позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п.1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному в п.п.А.6, А.6.1 цього Договору; сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. 4.1 цього Договору, здійснюється у дату сплати процентів. Дата сплати процентів зазначена у п. А.8 цього Договору.

Відповідно до п. А.8 Кредитного договору проценти, встановлені п.п. А.6., А.6.1. договору, нараховуються та сплачуються щомісячно, датою сплати процентів є 1-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачене п. 7.3. цього договору. У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з п. 2.3.2. цього договору). Платежі по кредиту сплачуються відповідно до графіку, який є невід`ємною частиною договору.

Окрім цього згідно 24.06.2021 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до підпункту "а" п. 1 якої узгоджено, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3. договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємства та програми фінансової підтримки суб`єктів малого та середнього підприємства та умов цієї Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.

Згідно з п. 2.1 Додаткової угоди № 1 від 24.06.2021 року до Кредитного договору за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка є змінюваною та на дату укладення додаткової угоди становить 13,80% річних.

Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD+7,00%.

Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці

Банк щокварталу з урахуванням зміни індексу UIRD переглядає розмір базової процентної ставки.

Відповідно до п. 2.2. Додаткової угоди № 1 від 24.06.2021 року до Кредитного договору у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов`язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3., 2.7. цієї Додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:

- в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;

- в період з 15 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди +5% річних;

- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

У відповідності до п. 2.4 Додаткової угоди № 1 від 24.06.2021 року до Кредитного договору позичальник щомісяця 1 числа місяця, що слідує за звітним місяцем, здійснює сплату процентів за користування кредитом у розмірі, з урахуванням вимог, що зазначені в п.п.2.1- 2.3 цієї Додаткової угоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як визначено п. А.3, п.1.2 Кредитного договору термін повернення кредиту 01.06.2024 року.

Пунктом 2.7. Додаткової угоди № 1 від 24.06.2021 року до Кредитного договору визначено, що погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

Зокрема, сторонами було погоджено та підписано Додаток № 1 до вказаної Додаткової угоди - Графік платежів, копія якого наявна в матеріалах справи та яким передбачені дати погашення та відповідні суми, загальний розмір яких становить 2174445,00 грн., а саме 2 147 600,00 грн. кредит, 26 845,00 грн. страховий платіж, строк погашення - 01.06.2024 року.

При цьому, на підтвердження факту здійснення позичальником оплат за Кредитним договором позивачем надано виписки по рахункам № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 за період 24.06.2021 року - 09.11.2022 року, через які здійснювались погашення за спірним Кредитним договором (тіло кредиту та проценти).

Згідно матеріалів справи, а саме відповідних виписок банку, товариством як позичальником здійснено повернення кредитних коштів в сумі 487 818,53 грн., а також погашено відсотки в сумі 194 181,02 грн.

Факт погашення вказаних сум, їх розмір та порядок зарахування банком відповідачем 1 не заперечувався.

В свою чергу судом враховано правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 910/16143/18, від 23.09.2019 року у справі № 910/10254/18 та від 09.11.2018 року у справі № 910/1580/18, згідно якої банківські виписки по рахунку відповідача підтверджують здійснення операцій між банком та позичальником, виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором, надання позичальнику кредитних коштів у відповідних розмірах та неналежне виконання останнім своїх зобов`язань у встановлених договором розмірі та строки.

Однак, як встановлено судом згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором та виписками банку, а також зазначено позивачем, позичальником було порушено умови Кредитного договору щодо своєчасного внесення платежів згідно Графіку повернення кредиту та здійснювалося невчасне погашення чергових платежів, у зв`язку з чим станом на 09.11.2022 року у відповідача 1 виникла заборгованості за Кредитним договором в сумі 1 659 781,47 грн. за тілом кредиту та в сумі 167 590,24 грн. за процентами за користування кредитом.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору відповідач 1 свої зобов`язання щодо повернення кредиту своєчасно та в повному обсязі, а також сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 09.11.2022 року за відповідачем 1 рахується заборгованість за кредитом в сумі 1 827 371,71 грн. та за відсотками за користування кредитом в сумі 167 590,24 грн.

Факт здійсненої оплати, її розмір та порядок зарахування банком з боку відповідача 1 як позичальника не заперечувався.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Водночас, згідно п. А.5 та п.3.1 Кредитного договору зобов`язання позичальника забезпечуються, зокрема, договором поруки № 38268839-ДП-2/1 від 24.06.2021 року.

Судом встановлено за матеріалами справи, що між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (кредитор за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) був укладений Договір поруки № 38268839-ДП-2/1 від 24.06.2021 року (далі - Договір поруки), підписаний шляхом накладення електронно-цифрових підписів, в тому числі 24.06.2021 року ОСОБА_1 , предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Пром-Транс» (боржник за договором, відповідач 1 у справі) зобов`язань за Кредитним договором № 38268839-КД-2 від 24.06.2021 року (далі -Кредитний договір), втому числі у розмірі 2 147 600,00 грн. напридбання екскаватора - навантажувача, у розмірі 26 845,00 грн. - на сплату страхових платежів.

Так, зі змісту пункту 1.2 Договору поруки вбачається, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник (відповідач 1), включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно даного пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Як зазначено в п.1.3 Договору поруки поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений.

Як зазначено в п. 4.1 Договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим Договором припиняється через 15 (п`ятнадцять років) після укладення Договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Кредитним договором цей договір припиняє свою дію.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

В статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя - гр. ОСОБА_1 визначається як умовами Договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме Кредитним договором № 38268839-КД-2 від 24.06.2021 року.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення міститься в п.1.2 Договору поруки, а саме сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У відповідності до п. 1.5 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Так, за умовами п.2.1.2 Договору поруки у випадку невиконання боржником якого - небудь зобов`язання, передбаченого умовами п.1.1 цього Договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Наразі, доказів звернення позивача до поручителя з відповідними вимогами про виконання зобов`язань за Договором поруки матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.

Таким чином, як зазначає позивач в позовній заві, свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Кредитного договору та Договору поруки відповідачами 1 та 2 не виконані, внаслідок чого за Кредитним договором утворилась прострочена заборгованість по кредиту в сумі 1 827 371,71 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 167 590,24 грн., з позовними вимогами про солідарне стягнення яких з відповідача 1 як позичальника та відповідача 2 як поручителя позивач звернувся в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами 1 та 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Кредитного договору № 28268839-КД-2 від 24.06.2021 року, Додаткової угоди № 1 від 24.06.2021 року до нього та Договору поруки № 38268839-ДП-2/1 від 24.06.2021 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Кредитного договору та Договору поруки на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідачів 1, 2 щодо визначення розміру заборгованості за Кредитним договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.

Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя.

Відтак, враховуючи визначений умовами п. 4.1 строк дії Договору поруки, на час звернення позивача до суду порука не є припиненою.

Також суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яка набрала чинності з 15.12.2017, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, з 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18).

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає відповідні суми заборгованості, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем позовних вимог.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачами 1, 2 не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів за користування кредитом, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Кредитного договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 165 590,24 грн. процентів за кредитом підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем 1 зобов`язань за Кредитним договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач 1, 2 суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 заборгованості по кредиту в сумі 1 659 781,47 грн. та заборгованості за процентами в сумі 167 5900,24 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами 1, 2 не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог в рівних частинах.

При цьому судом враховано, що згідно з абзацом 3 пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТРАНС" (вул. Анни Ахматової 7/15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 38268839) та гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського буд.1, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) 1 659 781,47 грн. заборгованості за тілом кредиту та 167 590,24 грн. заборгованості за процентами.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ТРАНС" (вул. Анни Ахматової 7/15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 38268839) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського буд.1, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) витрати зі сплати судового збору у сумі 13 705,29 грн.

4. Стягнути з гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського буд.1, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) витрати зі сплати судового збору у сумі 13 705,29 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарского процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 05 січня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон