Постанова

від 19.12.2023 по справі 522/15574/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7643/23

Справа № 522/15574/22

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Ковтун Ю.І. 12 квітня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року у сумі 371106,70 грн. із утриманням із цієї суми податків та обов`язкових неподаткових платежів. Просила допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення присудженого ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 29068,41 грн. з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових неподаткових платежів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 07 листопада 2022 року набрало законної сили рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року у справі № 522/16652/21. Зазначеним рішенням визнано незаконним звільнення позивачки з посади директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку; стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2021 року (наступний день з моменту незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку) до 22 жовтня 2021 року (дата прийняття Приморським районним судом м. Одеси рішення від 22 жовтня 2021 року у справі № 522/16652/21).

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року залишено без змін. На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за час судового розгляду справи № 522/16652/21 у Одеському апеляційному суді з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року включно.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року у сумі 369584,07 грн. з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення присудженого ОСОБА_1 середнього заробітку за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за один місяць у розмірі 29068,41 грн., з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2023 року заяву представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року було залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Державному університету інтелектуальних технологій і зв`язку не було відомо про розгляд даної справи, оскільки судові повістки на адресу апелянта не надходили.

Крім того, поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку є неможливим з огляду на відсутність у структурі Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії та, як наслідок, відсутність і посади директора цього інституту. Державний університет інтелектуальних технологій і зв`язку, як абсолютно нова юридична особа, в результаті створення автоматично не наслідує структуру двох інших реорганізованих юридичних осіб.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що апелянт був обізнаний про наявність позову, оскільки представник апелянта був присутній у судових засіданнях суду першої інстанції, крім того, відповідач отримував судові повістки про дати та час судових засідань.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що за результатами розгляду справи №522/16652/21 позивачку було поновлено на займаній посаді, а вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року, які не були предметом судового розгляду у справі №522/16652/21, були законно задоволені оскаржуваним заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року у справі № 522/16652/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було задоволено частково, а саме:

- визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про скасування наказу № 01-05-36 від 02 квітня 2021 року про припинення дії контракту» від 19 серпня 2021 року № 01-05-175;

- визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про звільнення та виключення зі складу вченої ради Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку» від 19 серпня 2021 року № 01-05-176;

- поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку;

- стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2021 року до 22 жовтня 2021 року (дня ухвалення судового рішення) включно у розмірі 60905,24 грн. з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави;

- стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену її незаконним звільненням з посади директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку у розмірі 5000 грн. з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави (т.1 а.с. 8 - 27).

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, за результатами розгляду апеляційної скарги Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року у справі № 522/16652/21 було залишено без змін (т.1 а.с. 28 - 41).

За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року у справі № 522/16652/21 з боку Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку станом на 15 листопада 2022 року не було виконане, зокрема, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, та період вимушеного прогулу тривав, то позивач звернулася з даним позовом до суду.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просила стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року, що відповідає періоду розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 522/16652/21.

Згідно ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Нормою ст. 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення безробіття з незалежних від них обставин.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 232 КЗпП України, спори про оплату за час вимушеного прогулу розглядаються безпосередньо за заявами в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 зазначено, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

З аналізу положень КЗпП України вбачається перелік випадків, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця; затримка роботодавцем процедури вирішення спору про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказане свідчить про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто, працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Таким чином, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, відповідно, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається і не спростовано відповідачем, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 по 07 листопада 2022 року не були предметом розгляду при вирішенні спору Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/16652/21, оскільки в цій частині позовні вимоги стосувались стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по час ухвалення рішення, і такі вимоги в повній мірі відповідали належному способу захисту, оскільки суд першої інстанції не може захищати права на майбутнє, тобто ті, які ще фактично не порушені, та не може достеменно знати, коли відповідач виконає рішення суду.

У суді апеляційної інстанції відповідні вимоги позивача не бути та не могли бути предметом розгляду, адже за змістом ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що норми ст. 235 КЗпП України не позбавляють працівника права звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку окремо, або в тій частині, в якій ці питання не вирішувались, або коли право на відповідне стягнення виникло пізніше.

Можливість окремого вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтверджується і змістом постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №359/5230/17.

Суд першої інстанції, прийнявши до уваги, що судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 було поновлено на займаній посаді, як незаконно звільненого працівника, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року, які не були предметом попереднього судового розгляду у справі № 522/16652/21, є законними та підлягали задоволенню.

Згідно положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» , цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/16652/21 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивачки становила 1384,21 грн., яка вірно прийнята судом при вирішенні цього спору для здійснення відповідного розрахунку у відповідності до положень ст. 82 ЦПК України.

Загальна кількість робочих днів у спірному періоді, протягом яких тривав заявлений ОСОБА_1 вимушений прогул з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року включно, становила 267 робочих днів, з яких кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу ОСОБА_1 у 2021 році становить 49 робочих днів, а у 2022 році (із врахуванням приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, що набрав чинності 24 березня 2022 року) - 218 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року включно становить 1384,21 (середньоденний заробіток ОСОБА_1 ) х 267 (кількість робочих днів у заявленому ОСОБА_1 періоді вимушеного прогулу) = 369584,07 грн.

У межах цієї суми судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

У позовній заяві ОСОБА_1 просила також допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення присудженої позивачці заробітної плати в розмірі середнього заробітку за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за один місяць у розмірі 29068,41 грн., з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави

У даній частині судом першої інстанції зазначено, що згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Середній заробіток ОСОБА_1 за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за один місяць становить 29068,41 грн., що встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року у справі № 522/16652/21 та враховано судом при розгляді даної справи на підставі ст. 82 ЦПК України.

З огляду на наведене, судом першої інстанції обґрунтовано допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення присудженої ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі середнього заробітку за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за один місяць у розмірі 29068,41 грн.

Доводи апеляційної скарги представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про те, що апелянту не було відомо про розгляд даної справи, оскільки судові повістки на адресу апелянта не надходили, є необгрунтованими, так як з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції неодноразово надсилались судові повістки про час та дати судових засідань на адресу місцезнаходження відповідача, які отримувались останнім. Крім того, судові повістки надсилались і на офіційну електронну адресу відповідача, а Верховним Судом у постанові від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 06 березня 2023 року у справі № 753/19393/20 зазначено, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Також колегія суддів враховує, у суді першої інстанції інтереси Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку представляв адвокат Домущі В.С., що також свідчить про обізнаність відповідача про розгляд даної справи судом.

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про те, що поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку є неможливим з огляду на відсутність у структурі Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії та, як наслідок, відсутність і посади директора цього інституту, оскільки вказане питання не є предметом розгляду даної справи, згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції

Колегія суддів також зазначає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, а в загальному зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку - залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 05 січня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе