Рішення

від 04.01.2024 по справі 420/29718/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/29718/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень від 17.11.2023 року вхід. № 40691/23, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250023280 від 26.07.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) період роботи 12.07.1994-31.12.2001 на посаді "інженер з ремонту та обслуговуванню електротехніки та обчислювальної техніки" в СП "ТОПЛтд", яке було перейменовано та змінило форму власності на дату звільнення на Виробничо-торгівельну фірму "АГРОІМПЕКС" (підприємство з іноземною інвестицією) код ЄДРПОУ № 14331657; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2023 про призначення пенсії за віком, та прийняти обґрунтоване рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що розглянувши заяву ОСОБА_1 №4632 від 26.06.2023 року, та надані документи, на вимогу до п. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ухвалено Рішення №155250023280 від 26.07.2023 року, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком заявнику. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу не зараховано період 12.07.1994-31.12.2001 р.р. відповідно до записів №15 та №17 трудової книжки НОМЕР_2 від 23.02.1984 в СП «ТОПлдт», яка була перейменована, та змінила форму власності на Виробничо-торгівельну фірму «АГРОІМПЕКС» (підприємство іноземною інвестицією), оскільки в записі про звільнення відсутня дата наказу №20-ОК про звільнення з роботи. Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправними, та такими, що суперечать чинному законодавству України, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № ЕС/17000/23 від 01.12.2023 р.), зазначаючи, зокрема, що Рішенням про відмову в призначенні пенсії № 155250023280 від 26.07.2023 року позивачеві відмовлено у призначенні даного виду пенсії, у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Страховий стаж позивача на дату звернення становить 23 роки 5 місяців 12 днів. Згідно прийнятого Рішення до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.07.1994 року по 31.12.2001 року, оскільки в запису про звільнення відсутня дата наказу про звільнення. Також, відповідачем зазначено, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області також вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № ЕС/17636/23 від 06.12.2023 року р.), вказуючи, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою з 12.07.1994 по 31.12.2001, оскільки відсутня дата наказу на звільнення. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, відповідно до частини статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу. Отже дії органів Пенсійного фонду України щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/29718/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 22.11.2023 року прийнято до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 (від 17.11.2023 р. вхід. № 40691/23) про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху, та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання даного судового рішення, шляхом надання до суду уточненого адміністративного позову, та доказів на підтвердження сплати судового збору у повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.12.2023 року продовжено розгляд справи №420/29718/23, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до положень ч.14 ст.171 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

26.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію визначено - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

26.07.2023 Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на підставі заяви ОСОБА_1 , та наданих документів, винесено рішення № 155250023280 про відмову у призначенні пенсії. Зокрема, до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою з 12.07.1994 по 31.12.2001, оскільки відсутня дата наказу на звільнення.

Не погоджуючись із Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Так, на думку суду позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи чинного законодавства.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно з приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Зокрема, згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 23.02.1984 року за номером 15, ОСОБА_1 12.07.1994 року прийнятий на роботу на посаду інженера по ремонту і обслуговування електротехніки та обчисленої техніки» в СП «ТОПлтд» на підставі наказу « 93-ОК» від 12.07.1994 року.

Відповідно до запису в трудовій книжці за порядковим номером 16 - 20.10.1998 року СП «ТОПлтд» перейменовано та змінило форму власності на Виробничо-торгівельну фірму «АГРОІМПЕКС»

Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 23.02.1984 року за номером 17 - ОСОБА_1 31.12.2001 року звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі наказу № 20-ОК від 2001 року. Запис завірено печаткою Виробничо-торгівельної фірми «АГРОІМПЕКС».

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки аби відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Постановою Держкомтруда СРСР 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції №58.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Отже, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Зокрема, як з"ясовано судом, та зазначено вище, Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову позивачеві в призначенні пенсії від 26.07.2023 року за № 155250023280 мотивовано тим, що за результатами розгляду документів, доданих ОСОБА_1 до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою з 12.07.1994 по 31.12.2001, оскільки відсутня дата наказу на звільнення.

Натомість, суд акцентує, що позивач - ОСОБА_1 , як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, і, як наслідок, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії зі зміни страхового стражу, набутого до 01.07.2000, результатом власне чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене, у тому числі, узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у Постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

До того ж, на думку суду, не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, а відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно відмовило у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

За приписами ст. 245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і як наслідок вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідатиме характеру такого порушення з урахуванням фактичних обставин окремо взятої справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Отже, зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250023280 від 26.07.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи 12.07.1994-31.12.2001 на посаді "інженер з ремонту та обслуговуванню електротехніки та обчислювальної техніки" в СП "ТОПЛтд", яке було перейменовано та змінило форму власності на дату звільнення на Виробничо-торгівельну фірму "АГРОІМПЕКС" (підприємство з іноземною інвестицією) код ЄДРПОУ № 14331657, не є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, адже у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, враховуючи вище окреслені висновки суду, відсутня можливість діяти за власним розсудом, чи вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета кореспондує положенням статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Таким чином, з урахуванням вище окресленого, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.

Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250023280 від 26.07.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) період роботи 12.07.1994-31.12.2001 на посаді "інженер з ремонту та обслуговуванню електротехніки та обчислювальної техніки" в СП "ТОПЛтд", яке було перейменовано та змінило форму власності на дату звільнення на Виробничо-торгівельну фірму "АГРОІМПЕКС" (підприємство з іноземною інвестицією) код ЄДРПОУ № 14331657.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26 ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко