Постанова

від 05.01.2024 по справі 380/18074/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18074/23 пров. № А/857/20902/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (суддя суду І інстанції: Брильовський Р.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 18.10.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена)

В С Т А Н О В И В:

18.07.2023р. (згідно із відомостями ярлика на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати винесену відповідачем Головним управлінням /ГУ/ ДПС у Львівській обл. вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3687-51 від 07.12.2021р., якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір (а.с.1-6, 30-31).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.33 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДПС у Львівській обл. № Ф-3687-51 від 07.12.2021р. про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 37788 грн. 74 коп.; стягнуто з ГУ ДПС у Львівській обл. за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп. (а.с.48-53).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДПС у Львівській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.56-61).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач, будучи зареєстрованим фізичною особою - підприємцем /ФОП/ (дата реєстрації - 05.04.2002р.), перебуваючи на податковому обліку, зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у відповідності до вимог Закону України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за період 2017-2020 років.

Станом на 07.12.2021р. за позивачем обліковується заборгованість зі сплати цього внеску в розмірі 37788 грн. 74 коп., при цьому нарахування внеску здійснено позивачу як ФОПу автоматично відповідно до обраної системи оподаткування.

Відтак, апелянт правомірно на підставі даних інформаційної системи сформував та надіслав позивачу спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) на вказану суму. Також законодавчо передбачених підстав для звільнення позивача від сплати вказаного боргу не має.

Позивач ОСОБА_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.77-94).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (а.с.61), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Апелянт подав апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтував свою правову позицію по справі; у свою чергу, позивач скерував відзив на подану апеляційну скаргу; будь-яких нових доказів по справі сторони не представили; клопотань про їх витребування від останніх не надходило. Рішення суду прийнято за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно даних інформаційної системи податкового органу позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 05.04.2002р. (а.с.12).

Відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 07.12.2021р. ОСОБА_1 має заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) в сумі 37788 грн. 74 коп., яка виникла в результаті автоматичного нарахування єдиного внеску.

Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік - 8448 грн. (розмір мінімального страхового внеску в 2017 році - 704 грн.); за 2018 рік - 9828 грн. 72 коп. (розмір мінімального страхового внеску в 2018 році - 819 грн. 06 коп.); за 2019 рік - 11016 грн. 72 коп. (розмір мінімального страхового внеску в 2019 році - 918 грн. 06 коп.); за 2020 рік - 8495 грн. 30 коп. (розмір мінімального страхового внеску з 01.01.2020р. - 1039 грн. 06 коп.; з 01.09.2020р. - 1100 грн.).

На підставі цих даних ГУ ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3687-51 від 07.12.2021р. (а.с.9).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску № Ф-3687-51 від 07.12.2021р. на суму 37788 грн. 74 коп. надіслана ОСОБА_1 поштою на його адресу, однак не вручена за закінченням терміну зберігання (а.с.10).

Окрім цього, згідно із записами у трудовій книжці позивача, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за 2017-2020 роки та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Індивідуальні відомості про застраховану особу) форми ОК-5 та ОК-7 ОСОБА_1 у 2017 році перебував на обліку в Центрі зайнятості та отримував виплати по безробіттю (а.с.15-25).

Починаючи з 22.04.2019р., позивач ОСОБА_1 працює на посаді завідувача спортивної споруди Комунального закладу «Рівненський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Рівненської обласної ради (код ЄДРПОУ 21081497), що засвідчується записами у трудовій книжці позивача та довідкою Комунального закладу «Рівненський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Рівненської обласної ради № 208 від 13.07.2023р.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004р., визначений п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI від 01.07.2010р. «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», закінчився 03.03.2012р. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.01.2004р., підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Отже, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV від 15.05.2003р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Долучені до справи докази (витяг з ЄДР) підтверджують, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів ч.1 ст.4 Закону України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Окрім того, у 2017 році позивач перебував на обліку в Центрі зайнятості та отримував виплати по безробіттю.

Також суд враховував той факт, що з 22.04.2019р. позивач працює на посаді завідувача спортивної споруди Комунального закладу «Рівненський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Рівненської обласної ради (код ЄДРПОУ 21081497). Отже, у частині періоду, за який нараховано недоїмку з єдиного внеску, позивач був найманим працівником.

Вказане свідчить про те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону № 2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Так, частиною 2 ст.2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Отже, нормами вказаного закону регламентується база оподаткування як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (ч.1 ст.1 цього Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Згідно з ч.5 ст.8 наведеного Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. (ч.ч.2, 3 ст.9 цього Закону).

Частиною 8 ст.9 вказаного Закону передбачено, що Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Системний аналіз наведених норм вказує на те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають.

У розглядуваній справі спірним є питання наявності у позивача статусу платника ЄСВ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017р. по 31.12.2020р. відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Отже, ключовим питанням є визначення правового статусу позивача, який в 2002 році був зареєстрований суб`єктом господарювання, однак в подальшому не вжив в установленому порядку заходів для підтвердження цього статусу.

При цьому, позивач ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004р., тобто, до набрання чинності Законом України № 755-IV від 15.05.2003р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою ст.128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01.07.2004р. набрав чинності Закон України № 755-IV від 15.05.2003р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до ч.1 ст.42 цього Закону для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абз.7 ч.1 ст.1 наведеного Закону) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абз.9 ч.1 ст.1 наведеного Закону).

03.03.2011р. набрав чинності Закон України № 2390-VI від 01.07.2010р. «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004р., закінчився 03.03.2012р. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004р., підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014р. набув чинності Закон України № 1155-VII від 25.03.2014р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру».

Цим Законом положення п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 755-IV від 15.05.2003р. викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004р., відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ст.19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

Крім цього, Законом України № 1155-VII від 25.03.2014р. виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI від 01.07.2010р.

Основною метою таких змін є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004р., та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети внесені зміни стосуються спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

Наведені зміни у процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців не спростовують висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004р., що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004р., вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Отже, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV від 15.05.2003р., що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Долучені до справи докази (витяг з ЄДР) підтверджують, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Таким чином, слід вважати необґрунтованими доводи відповідача про наявність у позивача статусу ФОПа, адже в матеріалах справи є відсутніми належні докази щодо наявності у позивача статусу суб`єкта підприємницької діяльності після прийняття змін в законодавстві України.

Окрім цього, суд першої інстанції правильно врахував ту обставину, що у 2017 році ОСОБА_1 перебував на обліку в Центрі зайнятості та отримував виплати по безробіттю, що підтверджується записами в трудовій книжці, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за 2017-2020 роки та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Індивідуальні відомості про застраховану особу) форми ОК-5 та ОК-7.

Також із матеріалів справи вбачається, що з 22.04.2019р. позивач ОСОБА_1 працює на посаді завідувача спортивної споруди Комунального закладу «Рівненський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Рівненської обласної ради (код ЄДРПОУ 21081497), що підтверджується записами в трудовій книжці позивача та довідкою Комунального закладу «Рівненський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Рівненської обласної ради № 208 від 13.07.2023р.

Отже, під час розгляду справи судом першої інстанцій достовірно встановлено, що ОСОБА_1 у частині періоду, за який нараховано недоїмку з єдиного внеску, був застрахованою особою, платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, а відтак саме на страхувальника-роботодавця покладено обов`язок систематичної сплати єдиного внеску із заробітної плати позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не ґрунтується на вимогах закону, а тому відповідачем остання винесена протиправно.

Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, а тому заявлений позов підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДПС у Львівській обл. (утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. в адміністративній справі № 380/18074/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління ДПС у Львівській обл., утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 05.01.2024р.