Рішення

від 26.10.2023 по справі 204/9214/22

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/9214/22

Провадження № 2/204/712/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська Акціонерна страхова компанія АСКА» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-99», третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

01листопада 2022року позивач ОСОБА_1 звернувся досуду іззазначеним позовомдо відповідачівПАТ «УАСК «АСКА»та ТОВ «СПМК-99»,визначивши третьоюособою ОСОБА_2 , ізвимогою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а. с. 1-9).

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 22 листопада 2021 року о 23 год. 40 хвилин, на мік-ні «Шахтарському», 29-А у м. Покровську Донецької області, водій ОСОБА_2 , в порушення вимог п. 13.3 ПДР України, керуючи службовим транспортним засобом «ГАЗ-2705» реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «СПМК-99», не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, та скоїв наїзд на припарковані автомобілі, серед яких був автомобіль «AUDI Q5» державний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль «AUDI Q5» державний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_2 , визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 4 ст. 130 КУпАП. Вказує, що постанова суду набрала законної сили 21 лютого 2022 року. Разом з цим, зазначає про те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ГАЗ 2705» державний номер НОМЕР_3 , на момент дорожньо-транспортної події була застрахована за полісом № ЕР-202924912, страхової компанії ПАТ «УА СК АСКА», з лімітом відшкодування, за шкоду заподіяну майну 130000 гривень та франшизою 1000 гривень. Стверджує, що він звернувся до страхової компанії відповідача з заявою про страхове відшкодування, та 19 травня 2022 року від ПАТ «УА СК АСКА» йому надійшло безготівкове зарахування коштів, у сумі 1765 гривень 73 копійки та, 20 травня 2022 року в сумі 38362 гривні 58 копійок, без відповідного погодження з ним суми страхового відшкодування. Таким чином, від страховика позивач отримав загальну суму відшкодування 40128 гривень 31 копійка. Вказує, що у відповідь на адвокатський запит, щодо розрахунків завданої матеріальної шкоди, страховик надав йому копію звіту № 74-D/10/20 від 28 квітня 2022 року ФОП ОСОБА_3 . Згідно вказаного звіту виконаного оцінювачем ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 60026 гривень 48 копійок; матеріальний збиток завданий майну (з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу) складає 45585 гривень 10 копійок; зменшення суми страхового відшкодування, на суму ПДВ 20%, складає 6222 гривні 52 копійки; розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті складає 38362 гривні 58 копійок. Натомість, відповідно до висновку експерта за результатами автотоварознавчого дослідження № 59 від 29 листопада 2021 року, виконаного на його замовлення, вартість матеріального збитку становить 71041 гривня 32 копійки, а вартість відновлювального ремонту 99715 гривень 57 копійок. Вартість послуг експерта з виготовлення експертного висновку становить 4500 гривень. Вказує, що він не погоджувався на вище зазначений розмір страхового відшкодування, яке здійснив страховик, без погодження з ним, згідно до зобов`язань, передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тому, вважає, що за таких підстав, страховик повинен доплатити йому 29913 гривень 01 копійку, в межах ліміту страхового відшкодування, що є різницею сум матеріального збитку (71041,32) та відшкодованого страхового відшкодування Разом з цим, вважає, що оскільки вартість відновлювального ремонту становить 99715 гривень 57 копійок, то різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди, для повного відшкодування завданої шкоди, зобов`язана йому сплатити особа, що застрахувала свою відповідальність, тобто ТОВ «СПМК-99», у розмірі 29674 гривні 20 копійок, виходячи із розрахунку, 99715,57+71041,32+1000 (франшиза). Крім того, вказує на те, що через вказану дорожньо-транспортну пригоду він деякий час був позбавлений можливості реалізовувати свої потреби без належного йому транспортного засобу, оскільки не міг використовувати останній за призначенням, що викликало в нього стан пригнічення та завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 10000 гривень та прохає суд стягнути з відповідача ТОВ «СПМК-99». Також прохає суд стягнути з відповідачів на його користь витрати на залучення експерта у сумі 4500 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 8000 гривень разом із витратами на сплату судового збору у сумі 1984 гривні 80 копійок.

Ухвалою суду від 03 листопада 2022 у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 60), копія якої надіслана учасникам справи 03 листопада 2022 року за вихідним № 21469/22-вих/2/204/2492/22 (а. с. 61) та, яка отримана ПАТ «УА СК «АСКА» 09 грудня 2022 року та ТОВ «СПМК-99» 14 квітня 2023 року, підтвердженням чого є рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 64, 74).

26 грудня 2022 року на офіційну електронну адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представника відповідача ПАТ «УА СК «АСКА» - адвоката Шиліна В.А. (а. с. 65-69), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що позовні вимоги є штучно створеними. Вказує, що страховиком відшкодовано позивачу оцінену шкоду відповідно до вимог п. 22.1 ст. 22, та в порядку приписів п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в розмірі 38362 гривні 58 копійок та сплачено пеню 1765 гривень 73 копійки з прострочення термінів виплати, що сторонами не оспорюється, а тому вважає, що з боку страховика відсутнє порушення права позивача, що є самостійною підставою для залишення позовних вимог без задоволення. Також, вважає, що відсутні підстави для доплати страхового відшкодування заявленого позивачем, оскільки він ним здійснений на підставі висновку № 59 від 29 листопада 2022 року судового експерта Дехтяра О.І., яким визначено інший розмір витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого КТЗ 99715 гривень 57 копійок з ПДВ без урахування зносу, і 71041 гривні 32 копійки з ПДВ з урахування зносу. Натомість доказів про витрати на проведення відновлювального ремонту у суб`єкта господарювання, який є платником податку на додану вартість позивачем не надано, а відтак відсутні підстави для доплати страхового відшкодування, як фактично, доплати ПДВ. Крім того, вважає, що незаконним є вимога позивача до даного відповідача щодо стягнення суми витрати на залучення експерта, оскільки страховик не є заподіювачем шкоди, а замовлення експертизи та отримання експертного висновку за ініціативою позивача до звернення до суду не дають підстав для подальшого відшкодування витрат на його підготовку. Разом з цим, вважає, що не підлягають відшкодуванню витрати позивачу на правову допомогу у розмірі 8000 гривень, оскільки спір є штучно створеним, а такі витрати не були неминучими, а підставами позову є отримання страхового відшкодування поза межами реальних збитків, без наявності доказів про такі. Тому прохає суду у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

27 квітня 2023 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ТОВ «СПМК-99» - адвоката Чіпа Я.М. (а. с. 75-78), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає, що роботодавець повинен відшкодувати завдану шкоду працівником лише тоді, коли вказана шкода завдана працівником під час виконання ним трудових обов`язків, та за дорученням роботодавця. Натомість, вказує на те, що матеріалами справи підтверджується, а сторонами не оспорюється те, що дорожньо- транспортна пригода за участі водія ОСОБА_2 мала місце о 23 годині 40 хвилин 22 листопада 2021 року, що перебуває за межами трудового (робочого) часу, який встановлений на підприємстві для всіх робітників, а тому відповідач не повинен нести відповідальність перед позивачем за водія ОСОБА_2 . Крім того, вказує на те, що оскільки позовні вимоги про стягнення спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди пред`явлено до страхувальника, у той час як його цивільно-правова відповідальність застрахована, а сума страхового відшкодування не перевищує розмір завданого збитку, то вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача. Разом з цим, зазначає, що страховиком своєчасно було направлено свого експерта (оцінювача) для проведення огляду пошкодженого майна, а отже позивач не набув права самостійного вибору експерта для визначення розміру спричиненого йому збитку. Більш того, позивачем жодним чином не вказано на очевидні порушення механізму проведення оцінки розміру завданого матеріального збитку з боку страховика. Також, зазначає про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження як суми фактичних витрат на здійснення відновлювального ремонту, які перевищують суму фактично отриманого ним страхового відшкодування так, і завданої йому моральної шкоди. Тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Станом на дату розгляду справи відповіді на відзиви на адресу суду не надходили.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2022 року (у справі 235/8613/21), ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ч. 4 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Постанова набрала законної сили 21 лютого 2022 року (а. с. 12-14).

Із вказаної постанови вбачається, що 22 листопада 2021 року о 23 годині 40 хвилин, водій ОСОБА_2 в м. Покровську, на м-ні «Шахтарський», 29-А, в порушення вимог п.13.3ПДР України керуючи транспортним засобом автомобілем ГАЗ 2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, що призвело до зіткнення як, вбачається зі стеми ДТП, остання сталася за участі п`ятьох транспортних засобів, а саме: ГАЗ 2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; Audi 1995, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ; Honda, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 ; ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Крім того, у вказаній постанові суду зазначено про те, що 23 листопада 2021 о 00 годин 20 хвилин водій ОСОБА_2 в м. Покровську, на м-ні Шахтарський, 29 а, в порушення п. 2.10 «є» ПДР Україникерував транспортнимзасобом автомобілемГАЗ 2705,д/н НОМЕР_3 ,після ДТПза йогоучастю вживавалкогольні напої(горілку0,5л.).У судове засідання ОСОБА_2 не з`явився.

Відповідно до полісу № ЕР-202924912, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ 2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ,під керуванням ОСОБА_2 зареєстрована ПАТ «УА СК «АСКА» у розмірі 130000 за шкоду заподіяну майну, який на дату дорожньо-транспортної пригоди був чинний (а. с. 20).

Зі Звіту № 74-D/10/20 від 28 квітня 2022 року про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, що складений ФОП ОСОБА_3 (а.с . 21-29), вбачається, що: ринкова вартість КТЗ 1059588 гривень 96 копійок; значення коефіцієнта фізичного зносу 0,3185; вартість відновлювального ремонту 60026 гривень 48 копійок; вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу 45585 гривень 10 копійок; вартість матеріального збитку складає 45585 гривень 10 копійок (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали).

18 травня 2022 року ПАТ «УА СК «АСКА» складено страховий акт № f-20131/2-1-1 від 18 травня 2022 року (а. с. 30), яким вказану дорожньо-транспортну пригоду визнано страховим випадком та прийнято рішення щодо виплати позивачу страхового відшкодування у розмірі 38362 гривні 58 копійок та перерахована позивачу 19 травня 2022 року разом із пенею по страховому відшкодуванню полісу ЕР-202924912 від 24 лютого 2021 року (по справі ОСОБА_1 , без ПДВ) у розмірі 1765 гривень 73 копійки, що підтверджується копіями платіжних доручень № 71_36791 та 7100 від 19 травня 2022 року (а. с. 32).

26 листопада 2021 року ОСОБА_1 , звернувся до судового експерта-товарознавця Дегтяра О.І. із замовленням на проведення судової автотоварознавчої експертизи (а. с. 44).

З висновку експерта № 59 за результатами автотоварознавчого дослідження від 29 листопада 2021 року (а. с. 33-43), вбачається, що вартість матеріальних збитків, заподіяної власнику автомобіля Audi Q5, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 71041 гривня 32 копійки; вартість відновлювального ремонту 99715 гривень 57 копійок.

З відповіді ТОВ «СПМК-99» № 3 від 18 січня 2022 року адвокату Майорову С.В. (а. с. 49), вбачається, що станом на 22 листопада 2021 року ОСОБА_2 був співробітником ТОВ «СПМК-99» і відповідно до наказу підприємства від 15 листопада 2021 року № 26 був направлений у відрядження на автомобілі ГАЗ 2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 до м. Покровська до підприємства «ДТЕК Донецькі Електромережі», робочий час якого з 08 години до 17 години. При цьому вказано, що 22 листопада 2021 року о 23 годині 40 хвилин, ОСОБА_2 жодних службових обов`язків не виконував, мав час відпочинку. Трудові відносини з ОСОБА_2 припинені з 01 грудня 2021 року.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. 13ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Нормою ст. 81ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст.22ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Пунктом 2 постанови №6Пленуму ВерховногоСуду Українивід 27березня 1992року «Пропрактику розглядусудами цивільнихсправ запозовами провідшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК (1540-06) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправне діяння особи, яка її заподіяла, причинний зв`язок між ними та вину заподіювача шкоди.

У правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди.

При цьому, обов`язок доказування наявності шкоди та її розміру покладається на позивача, відсутність вини у заподіянні шкоди повинен довести відповідач. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до вимог п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей.

Згідно з вимогами ч. ч 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно звимогами ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

Нормою ч. 3 ст. 988 ЦК України визначено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Приписами ч. 1 ст. 990 ЦК України визначено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Пунктами 1.4, 1.7 ст. 1 цього Закону визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно довимог ст. 3Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Так, позивачем пред`явлено позовні вимоги в тому числі до ТОВ «СПМК-99», як роботодавця ОСОБА_2 , який є винуватцем у вказаній дорожньо-транспортній пригоді.

Натомість, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.

Так, вже судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а позивачем не спростовано того, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ 2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ,під керуванням ОСОБА_2 ,відповідно до полісу № ЕР-202924912 зареєстрована в ПАТ «УА СК «АСКА» у розмірі 130000 за шкоду заподіяну майну, який на дату дорожньо-транспортної пригоди був чинний (а. с. 20), при цьому, розмір завданого позивачу матеріального збитку, як за висновком експерта№ 59за результатамиавтотоварознавчого дослідженнявід 29листопада 2021року,що складенийсудовим експертомДегтярем О.І.на замовленняпозивача (а.с.33-43),так ізвіту №74-D/10/20від 28квітня 2022року провизначення вартостіматеріального збитку,завданого власникуколісного транспортногозасобу,що складенийФОП ОСОБА_3 на замовленняПАТ «УАСК «АСКА»(а.с.21-29),є меншимстрахової суми,а томупред`явлення вимогидо ТОВ«СПМК-99» за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди, про що зазначено в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказано, що щоб визнати відповідача неналежним, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Також ВП ВС у вказаній постанові зазначила про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 вказано, що суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 вказано про те, що суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутності визначеної процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зокрема до ТОВ «СПМК-99», який є роботодавцем ОСОБА_2 , який 22 листопада 2021 року о 23 годині 40 хвилин, у м. Покровську, на м-ні «Шахтарський», 29-А, в порушення вимог п.13.3ПДР України керуючи транспортним засобом автомобілем ГАЗ 2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ,не врахувавдорожньої обстановки,не дотримавсябезпечного боковогоінтервалу,що призвелодо зіткненняз транспортнимизасобами,в томучислі ітранспортним засобомпозивача,а томудії ОСОБА_2 мають безпосереднійпричинно-наслідковийзв`язок знастанням вказаноїдорожньо-транспортноїпригоди та,цивільно-правовавідповідальність якогозастрахована уПАТ «УАСК «АСКА»»за цивільнимполісом №ЕР-202924912у розмірі130000гривень зашкоду,заподіяну майну,при цьому,розмір завданоїшкоди позивачу,як за висновком експерта№ 59за результатамиавтотоварознавчого дослідженнявід 29листопада 2021року,що складенийсудовим експертомДегтярем О.І.на замовленняпозивача,так ізвіту №74-D/10/20від 28квітня 2022року провизначення вартостіматеріального збитку,завданого власникуколісного транспортногозасобу,що складенийФОП ОСОБА_3 на замовленняПАТ «УАСК «АСКА»,є меншимстрахової суми,а відтакТОВ «СПМК-99» є неналежним відповідачем у справі.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивачем пред`явлено позов до відповідача ТОВ «СПМК-99», який є неналежним відповідачем, суд дійшов переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «СПМК-99» щодо стягнення матеріальної шкоди (різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням) у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу та моральної шкоди слід відмовити у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовних вимог до належного відповідача ПАТ «УА СК «АСКА» щодо стягнення матеріальної шкоди у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 29913 гривень 01 копійка, суд зазначає на наступне.

Приписами ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено дії страховика та МТСБУ після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).

Так,страховик зобов`язанийпротягом двохробочих днівз дняотримання повідомленняпро настанняподії,що міститьознаки страховоговипадку,розпочати їїрозслідування,у томучислі здійснитизапити щодоотримання відомостей,необхідних длясвоєчасного здійсненнястрахового відшкодування. Протягом10робочих днівз дняотримання повідомленняпро дорожньо-транспортнупригоду страховикзобов`язанийнаправити свогопредставника (працівникаабо експерта)на місценастання страховоговипадку та/абодо місцезнаходженняпошкодженого майнадля визначенняпричин настаннястрахового випадкута розмірузбитків. Якщопредставник страховикане з`явивсяу визначенийстрок,потерпілий маєправо самостійнообрати експертадля визначеннярозміру шкоди.У такомуразі зобов`язанийвідшкодувати потерпіломувитрати напроведення експертизи(дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти.

Так, для визначення вартості завданого позивачу матеріального збитку відповідачем ПАТ «УА СК «АСКА» було замовлено у ФОП ОСОБА_3 відповідний звіт, який складений останнім за № 74-D/10/20 від 28 квітня 2022 (а. с. 21-29), а позивачем висновок у судового експерта Дегтяра О.І. № 59 від 29 листопада 2021 року (а. с. 33-45).

Приписами ч. 1 ст. 106 ЦПК України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Отже, експерти повинні бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок, узгоджується з позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Відповідно довимог ст.1Закону України«Про судовуекспертизу» від25лютого 1994року,судова експертиза цедослідження експертомна основіспеціальних знаньматеріальних об`єктів,явищ іпроцесів,які містятьінформацію прообставини справи,що перебуваєу провадженніорганів досудовогорозслідування чисуду.

Результати проведення судової експертизи оформлюються висновком експерта.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 106 ЦПК України, у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експертне дослідження дослідження, яке проводиться експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини події, за зверненням юридичних або фізичних осіб. Результати проведеного експертного дослідження оформляються висновком експертного дослідження.

Тобто, по суті, експертиза від дослідження відрізняється лише статусом. Їх зміст має бути однаковим. В рамках експертизи експерт підписує заяву про кримінальну відповідальність. В рамках експертного дослідження ні.

Згідно з вимогами ст.3Закону України«Про оцінкумайна,майнових правта професійнуоціночну діяльністьв Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна.

Приписами ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що суб`єктом оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Відповідно довідомостей Державногореєстру «Суб`єктиоціночної діяльності»(http://www.spfu.gov.ua/ua/list/spf-estimate-registers-subjects.html),ФОП ОСОБА_3 зареєстрований,як суб`єктоціночної діяльностіза напрямкомдіяльності 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів».

10 вересня 2003 року постановою Кабінету Міністрів України № 1440 затверджено Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», який є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Пунктами 50-55 вказаного Національного стандарту № 1, зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

28 жовтня 2004 року постановою Кабінету Міністрів України № 1442 затверджено Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», який є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Приписами ч.6ст.9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна (незважаючи на вибір оцінювачем методичного підходу його оцінки) передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до вимог п. 51 Національного стандарту № 1, незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим, вимогами п. 56 Національного стандарту № 1 визначено, що звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий оглядоб`єкта оцінки(уразі неможливостіособистого огляду відповідніпояснення таобґрунтування застереженьі припущеньщодо використаннярезультатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість, а також додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Такі правовівисновки викладенів постановахВерховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18.

У свою чергу, у звіті № 74-D/10/20 від 28 квітня 2022 року про оцінку транспортного засобу з метою визначення вартості матеріального збитку, що виконаний ФОП ОСОБА_3 на замовлення АВТ «УА СК АСКА» зазначено, що для дослідження використані інформаційні джерела, зокрема: «результати огляду ТЗ (фотографії додаються до звіту)», тобто без особистого огляду об`єкта дослідження. Однак, у звіті відсутні будь-які письмові заявиоцінювача щодоособистого оглядуоб`єктаоцінки (уразі неможливостіособистого огляду-відповідні поясненнята обґрунтуваннязастережень іприпущень щодовикористання результатівоцінки), що є порушенням п. 56 Національних стандартів № 1 та п п.1, 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Більш того, в описі об`єкту оцінки вказано, що «огляд проведено у світлий час доби, див. фото дод., на огляді були присутні: див. фото дод.», але вказані фото у звіті та додатках до нього відсутні.

Натомість, у вказаному звіті зазначено, що думка оцінювача щодо ринкової вартості об`єкта дійсна тільки на дату оцінки (тобто 23 листопада 2021 року), а висновок оцінювача має силу тільки при використанні в повному обсязі і тільки з метою, вказаною у даному звіті. Також зазначено, що оцінювач не несе відповідальність за стан складових чи агрегатів, що неможливо досліджувати в ході звичайного інспектування (чи зовнішнього візуального огляду).

Оскільки, сам по собі звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором, а тому він не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17.

З огляду на викладене, суд критично ставиться до висновків оцінювача, викладених у звіті № 74-D/10/20 від 28 квітня 2022 року, що виконаний ФОП ОСОБА_3 на замовлення АВТ «УА СК АСКА», для визначення вартості матеріального збитку та вартості пошкодженого транспортного засобу, та не бере їх до уваги, оскільки вони складені з порушенням п. 56 Національних стандартів № 1 та п п.1, 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до висновку судового експерта автотоварознавця Дегтяра О.І. № 59 від 29 листопада 2021 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Audi Q5», державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , що належить позивачеві, станом момент проведення дослідження (29 листопада 2021 року), становить 99715 гривень 57 копійок; вартість матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 71041 гривня 32 копійки.

Вказаний висновок складений відповідно до вимог ч. 5 ст. 106 ЦПК України, із зазначенням того, що він підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (а. с. 33).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних с у передбачених цим Кодексом випадках.

Розмір завданогомайнового збиткупозивачем розраховановідповідно довимог ст.29Закону України «Прообов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів»,шляхом визначеннясуми відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу.

З огляду на викладене, враховуючи те, що вартість матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 71041 гривня 32 копійки, при цьому, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у ПАТ «УА СК «АСКА» на суму 130000 гривень, а завдане страхове відшкодування виплачено позивачу у розмірі 40128 гривень 31 копійка, суд доходить висновку, що з відповідача ПАТ «УА СК «АСКА» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена сума страхового відшкодування у розмірі 29913 гривень 01 копійка, а відтак про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим вони підлягають задоволенню в цій частині.

Частиною 1 статті 133ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Приписами ч. ч. 6, 7 ст.139ЦПК України визначено, що розмір витрат, зокрема, на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюються судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірними зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Нормами ч. 5 ст. 139 ЦПК України визначено, що у випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у судового експерта Дегтяр О.І. було замовлено проведення експертного авто-товарознавчого дослідження з метою визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ, вартість якої складає 4500 гривень, та яка ним сплачена, підтвердженням чого є квитанція про оплату наданих експертних послуг від 29 листопада 2021 року № 59 (а. с. 32-а).

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «УА СК «АСКА» про стягненню недоплаченої суми страхового відшкодування, задоволено, факт понесення витрат на оплату експертних послуг у заявленому розмірі позивачем доведено, а не співмірність цих витрат відповідачем не спростовано, суд доходить висновку, що ці вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Тому з відповідача ПАТ «УА СК «АСКА» на користь позивача підлягає стягненню сума понесених позивачем витрат на оплату експертних послуг у розмірі 4500 гривень.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правничої допомоги № 19 від 23 травня 2022 року (а. с. 54-56 та на звороті) надавав адвокат Майоров Сергій Володимирович, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ДН № 4733 від 27 липня 2016 року (а. с. 53 та на звороті).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Майоровим С.В. надано акт виконаних робіт від 05 жовтня 2022 року (до договору про надання правової допомоги) на загальну суму 8000 гривень.

На підтвердження оплати правової допомоги у розмірі 8000 гривень, надано суду квитанцію до прибуткового касового ордеру № 19 від 05 жовтня 2022 року на суму 8000 гривень (а. с. 56-а).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, зокрема до ПАТ «УА СК «АСКА» задоволено в повному обсязі, а до ТОВ «СПМК-99» відмовлено в повному обсязі, враховуючи обсягнаданих адвокатомпослуг,суд дійшовобґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача ПАТ «УА СК «АСКА» на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст.141ЦПК України судовийзбір,у разічасткового задоволенняпозову,покладається наобидві сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог,оскільки позовнівимоги ОСОБА_1 до ПАТ «УА СК «АСКА» задоволено в повному обсязі, а до ТОВ «СПМК-99» відмовлено в повному обсязі, то з відповідача ПАТ «УА СК «АСКА» на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 992 гривні 40 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_8 )до Приватногоакціонерного товариства«Українська Акціонернастрахова компаніяАСКА» (03186,м.Київ,вул.Антонова,буд.5;ЄДРПОУ 13490997)та Товаристваз обмеженоювідповідальністю «СПМК-99»(49000,м.Дніпро,пров.Самаркандський,буд.8;ЄДРПОУ 37621069),третя особа ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ;РНОКПП НОМЕР_9 ),про відшкодуванняматеріальної таморальної шкоди,заподіяної внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди задовольнити частково.

Стягнути зі Приватного акціонерноготовариства «УкраїнськаАкціонерна страховакомпанія АСКА» на користь ОСОБА_1 недоплачену сума страхового відшкодування у розмірі 29913 гривень (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот тринадцять) гривень 01 (одна) копійка.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зі Приватного акціонерноготовариства «УкраїнськаАкціонерна страховакомпанія АСКА» на користь ОСОБА_1 суму понесених витрат на оплату експертних послуг у розмірі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень.

Стягнути зі Приватного акціонерноготовариства «УкраїнськаАкціонерна страховакомпанія АСКА» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути зі Приватного акціонерноготовариства «УкраїнськаАкціонерна страховакомпанія АСКА» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна