Постанова

від 14.12.2023 по справі 904/481/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м.Дніпро

Справа № 904/481/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання: Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 (прийняте суддею Ярошенко В.І., повне судове рішення складено 16.06.2023) у справі №904/481/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМЕХАНІКА" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх" про стягнення заборгованості за договором бухгалтерського обслуговування № 2010/1-І від 20.10.2020 на суму 42 500 грн.

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у цій справі, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМЕХАНІКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх" про стягнення заборгованості відмовлено.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами обставин, на які він посилається у позовній заяві.

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у справі №904/481/23, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що cуд в рішенні помилково визначив, що позивач звернувся до су ду з позовом про стягнення заборгованості за договором № 2010/1-І від 20.10.2020, проте заборгованість виникла за інших підстав. Позивач в позовній заяві визначив спосіб захисту прав у вигляді відшкодування збитків.

Апелянт вважає, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла у спірний період саме на підставі вищевказаних зобов`язальних правовідносин, хоча в цей час і діяв договір № 2010/1-І від 20.10.2020.

Під час спірного періоду (з серпня по листопад 2022 року) позивач робив платежі на користь відповідача на підставі рахунків (№96 від 01.08.2022, №107 від 01.09.2022, №119 від 03.10.2022, №129 від 01.11.2022). Згадані рахунки на оплату не були виставлені відпо відачем на підставі укладеного сторонами договору №2010/1-І від 20.10.2020.

На переконання скаржника, положення неіснуючого договору №4-01/21Ф також не мо жуть регламентувати правовідносини у спірний період, оскільки цей договір не був укладений сторонами.

Скаржник вказує, що хоча у рахунках (№96 від 01.08.2022, №107 від 01.09.2022, №119 від 03.10.2022, №129 від 01.11.2022) й міститься вказівка на реквізити неіснуючого договору №4-01/21Ф але це не означає, що першопричиною для виставлення цих рахунків був дійсно неукладений договір №4-01/21Ф.

Позивач заперечує обставину того, що оплата послуг у спірний період здійснювалась ним на підставі договору №4-01/21Ф.

Також апелянт зазначає, що в рахунках на оплату у спірний період зазначалась зовсім інша сума 8 500, 00 грн. Тому оплата цих рахунків не підтверджує обставину, того що підставою для виставлення ра хунків був саме договір №4-01/21Ф від 11.01.2021.

За доводами скаржника, обставина зазначення реквізитів "договору №4-01/21Ф від 11.01.2021" у даних документах: додатковій угоді, актах приймання-передачі послуг, платі жних інструкціях сама по собі ще не підтверджує факт існування в реальності двостороннього правочину вчиненого сторонами у письмовій формі. Вказані документи не є доказами існу вання укладеного договору №4-01 /21Ф від 11.01.2021.

Апелянт вважає, що перерахування позивачем щомісяця коштів на рахунок відповіда ча на протязі спірного періоду не підтверджує обставину фактичного надання послуг у спір ному періоді.

Скаржник зазначає, що позивач не виявляв волю для вчинення правочину - укладення договору №4-01/21Ф від 11.01.2021, про що приписує ч. 3 ст.203 Цивільного кодексу України. Таким чином не дотри мано загальної вимоги, додержання якої є необхідним для чинності правочину. Тому робимо висновок про недійсність вищезазначеного правочину.

Позивач не погоджував умови про предмет договору №4-01/21Ф від 11.01.2021, як того вимагає ст.ст.638. 901 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу Ук раїни.

Позивач не погоджував строк дії договору №4-01/21Ф від 11.01.2021, як того вимагає ст.ст.638, 905 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України.

Позивач не виявляв згоди з усіх істотних умов договору №4-01/21Ф від 11.01.2021, а тому, на думку скаржника, він не є укладеним, у відповідності з ч. 1 ст.638 Цивільного кодексу України.

Також апелянт вказує, що Договір №2010/1-1 від 20.10.2020 містить пункт 4.1. де за значено, що: Виконання зобов`язань Виконавцем за цим Договором оформлюється актом здачі-приймання послуг, який підписується сторонами після закінчення кожного звітного місяця. Такий же пункт міститься у неукладеному Сторонами Договорі №4-01/21Ф від 11.01.2021.

Але суд не звернув увагу на цю обставину та допустив можливість підписання актів здачі-приймання послуг після спливу визначеного договором строку.

За доводами скаржника, неукладений договір №4-01/21Ф від 11.01.2021 для кожного виду письмового докуме нта передбачає певний можливий механізм передачі від однієї сторони іншій.

Пункт 4.2. неукладеного договору №4-01 /21Ф від 11.01.2021 не передбачає можливо сті надавати або передавати Замовнику акти здачі-приймання послуг за допомогою засобів поштового зв`язку.

Крім того, на думку скаржника, обставина надіслання відповідачем актів засобами по штового зв`язку не свідчить про фактичне отримання цих актів позивачем, оскільки відповідачем до суду не було надано повідомлення про вручення поштових відправлень на підтвердження вказаних вище обставин.

До всього, апелянтом в апеляційній скарзі було наведено заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 17.05.2023 щодо відмови позивачу у призначені судової експертизи.

Так апелянт вказує, що на виконання ухвали від 16.03.2023 відповідач 14 квітня 2023 року надав до суду витре буваний письмовий доказ - нібито оригінал вимоги ТОВ "ІНТЕРМЕХАНІКА" № 69 від 14.12.2022.

26 квітня 2023 року позивач детально ознайомився з долученим до матеріалів справи документом. Після зовнішнього огляду Документ викликав у позивача сумнів з приводу його достовірності.

На думку скаржника, документ штучно створений відповідачем з метою формування хибного уявлення про обставини справи; документ не є результатом діяльності служби діловодства ТОВ "ІНТЕРМЕХАНІКА"; документ не виготовлявся позивачем та не скріплювався підписом директора; виникла необхідність установлення докуме нта, виготовленого шляхом монтажу із застосуванням копіювально-розмножувальної та комп`ютерної техніки.

Позивач вважає, що відповідач, шляхом подання до суду документу ввів суд в оману щодо фактичних обставин справи. Адже зміст документу містить інформацію, що позивач нібито частково визнає обставину надання відповідачем у спірний період послуг в певному об`ємі.

5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Згідно поданого відзиву Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем в ході розгляду не було доведено три необхідні елементи для обґрунтування своєї правової позиції щодо стягнення збитків: а саме: протиправну поведінку відповідача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, та взагалі наявності у позивача збитків, а отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

На думку відповідача, позивач вводить в оману суд, оскільки надає до суду договір на бухгалтерське обслуговування та зазначає про наявність збитків (тобто зазначає підстави для звернення до суду щодо стягнення збитків на підставі договору), а в подальшому вже зазначає, що між сторонами склалися одноразові відносини без договору (тобто зазначає зовсім інші підстави для стягнення збитків та звернення з позовом).

Також відповідач зазначає, що на протязі двох років, позивач та відповідач належним чином виконували договір №4-01/21Ф від 11.01.2021 та позивач не заявляв жодних відмов, оплачуючи та приймаючи надані бухгалтерські послуги згідно актів виконаних робіт (в яких визначено договір №4-01/21Ф від 11.01.2021).

Крім того, відповідач зазначає, що на підтвердження наданих послуг відповідачем протягом жовтня 2020-листопада 2022 складалися звіти про виконання бухгалтерських послуг позивачу. Вказані звіти у спірний період є за своєю формою ідентичними звітам, що надавались у період 2021-2022.

В той же час, не зважаючи на те, що у період з серпня по листопад 2022 р. відповідачем були надані бухгалтерські послуги позивачу, та останній сплатив рахунку за надані послуги відповідача, але не повернув підписані акти надання послуг відповідача за період з серпня по листопад 2022.

На переконання відповідача, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі 10/249-10/19, від 15.06.2020у справі № 24/260-23/52-6).

Відповідач зазначає, що згідно п. 4.2 договору бухгалтерських послуг, замовник може відмовитися від прийняття виконаної роботи, надавши виконавцю мотивовану відмову в письмовій формі, якщо, на його думку, вона не відповідає умовам договору.

Якщо протягом 3 днів після надання замовнику акту здачі-приймання послуг звітний місяць Виконавець не отримає письмову мотивовану відмову, робота вважається прийнятою з виконанням виконавцем своїх зобов`язань за цим договором за звітний місяць з дати передачі замовнику акту здачі-приймання наданих послуг за звітний місяць.

Проте, станом на дату розгляду справи в апеляційному суді, позивачем не було повернуто підписаних актів за період серпень-листопад 2022, а також не було направлено вмотивованої відмови від їх прийняття.

Таким чином, на думку відповідача, матеріалами справи підтверджується, що відповідач у період з липня по листопад 2022 року виконав свої зобов`язання за договором відповідно до актів наданих послуг № 85 від 29.07.2022, № 96 від 31.08.2022, № 106 від 30.09.2022, № 118 від 31.10.2022, № 128 від 30.11.2022.

Щодо задоволення клопотання позивача про призначення судової експертизи відповідач заперечує та вказує, що вимога № 69, дійсність якої ставить під сумнів позивач, не несе жодної доказової бази для сторін, а в свою чергу, призначення експертизи призведе до затягування процесу розгляду даної справи.

Також у відзиві відповідач просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

6.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМЕХАНІКА" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Також скаржником було подано клопотання про призначення судової технічної експертизи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023, справу №904/481/23 передано колегії суддів у складі: Антонік С.Г. (головуючий, доповідач), Іванов О.Г., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у справі №904/481/23.

02.08.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.3.50 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/481/23 у зв`язку з відставкою судді Антоніка С.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023, справу №904/481/23 передано колегії суддів у складі: Березкіна О.В. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Чус О.В.

У зв`язку з відставкою головуючого судді Березкіної О.В., 16.10.2023 у справі призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у справі №904/481/23 до свого провадження; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 14.12.2023 о 16:30 год.

У судовому засіданні 14.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.Встановлені судом обставини справи.

Матеріали справи свідчать, що 20.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМЕХАНІКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх" було укладено договір № 2010/1-І на бухгалтерське обслуговування (арк. 9-11).

Згідно пункту 1.1 договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання з бухгалтерського обслуговування Замовника, в обсязі, узгодженому Сторонами.

Виконавець не здійснює організаційно-розпорядчих функцій і не приймає участі в підготовці і здійсненні господарських операцій Замовника, управлінні активами Замовника, управлінні банківськими також не приймає ніяких управлінських рішень від імені Замовника (пункт 2.3 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору вартість послуг виконавця за один звітній місяць становить 5 000 грн без ПДВ.

Замовник зобов`язується проводити оплату послуг Виконавця за цим Договором на його розрахунковий рахунок не пізніше 05-го числа поточного місяця надання послуг. Розрахунок проводиться в національній валюті України гривнях (пункт 3.3 договору).

Виконання зобов`язань Виконавцем за цим Договором оформлюється актом здачі-приймання послуг, який підписується сторонами після закінчення кожного звітного місяця. Замовник може відмовитися від прийняття виконаної роботи, надавши Виконавцю мотивовану відмову в письмовій формі, якщо, на його думку, вона не відповідає умовам Договору. Якщо протягам трьох днів після надання Замовнику акту здачі-приймання послуг за звітний місяць Виконавець не отримає письмову мотивовану відмову, робота вважається прийнятою з виконанням Виконавцем своїх зобов`язань за цим Договором за звітний місяць з дати передачі Замовнику акту здачі-приймання наданих послуг за звітний місяць (пункти 4.1 4.2 договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 (пункт 7.1 договору).

Також матеріали справи містять підписаний в односторонньому порядку з боку відповідача договір на бухгалтерське обслуговування № 4-01/21Ф 11.01.2021 (арк. с. 53-55).

За умовами якого, замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання з бухгалтерського обслуговування Замовника, в обсязі, узгодженому Сторонами, під бухгалтерським обслуговуванням в цьому Договорі розуміється: перевірка оформлення, обробка бухгалтерських документів та інші дії, визначені в Додатку № 1 до цього Договору («Розподіл обов`язків Замовника та Виконавця»): Нарахування заробітної плати за першу і другу половини місяця відповідно до трудового законодавства і з урахуванням особливостей оплати праці Замовника; складання податкових декларацій, фінансових звітів та звітів, пов`язаних з нарахуванням заробітної плати співробітникам підприємства (Додаток до Договору № 2); надання податкових декларацій, інших звітів до відповідних державних органів в друкованій формі та / або засобами телекомунікації відповідно до встановленого законодавством порядку (пункт 1.1 договору).

Одиницею вимірювання кількості наданих (отриманих) послуг є звітний місяць. Бухгалтерське обслуговування Замовника здійснюється Виконавцем, починаючи з 11.01.2021 (пункти 1.2-1.3 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що вартість послуг виконавця за один звітній місяць становить 5 000 грн без ПДВ.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 (пункт 7.1 договору).

Додатковою угодою, що підписана в двосторонньому порядку, № 27-04/21Ф від 05.05.2021 до договору № 4-01/21Ф 11.01.2021, сторони дійшли згоди збільшити вартість за Договором на бухгалтерське обслуговування № 4-01/21Ф починаючи з 01.06.2021. Починаючи з 01.06.2021 п. п. 3.1 п. 3 Договору № 04-01/2ІФ викладено у такій редакції: Вартість послуг Виконавця за один звітний місяць становить 7 000, 00 грн, без ПДВ. (арк. с. 59).

В підтвердження виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх" виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРМЕХАНІКА" наступні рахунки:

- № 81 від 01.07.2022 на суму 8 500 грн за надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку за липень 2022 року за договором № 4-01/21Ф від 11.01.2021;

- № 96 від 01.08.2022 на суму 8 500 грн за надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку за серпень 2022 року за договором № 4-01/21Ф від 11.01.2021;

- № 107 від 01.09.2022 на суму 8 500 грн за надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку за вересень 2022 року за договором № 4-01/21Ф від 11.01.2021;

- № 119 від 03.10.2022 на суму 8 500 грн за надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку за жовтень 2022 року за договором № 4-01/21Ф від 11.01.2021;

- № 129 від 01.11.2022 на суму 8 500 грн за надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку за листопад 2022 року за договором № 4-01/21Ф від 11.01.2021.

За надання послуг з ведення бухгалтерського обліку позивач на користь відповідача здійснив оплату, що підтверджується наступними платіжними інструкціями:

- № 2846 від 19.07.2022 на суму 8 500 грн з призначенням платежу: «оплата за надання послуг з ведення бухгалтерського обліку за липень 2022, договір № 4-01/21Ф від 11.01.2021, згідно рахунку № 81 від 01.07.2021»;

- № 2886 від 12.08.2022 на суму 8 500 грн з призначенням платежу: «оплата за надання послуг з ведення бухгалтерського обліку за серпень 2022, договір № 4-01/21Ф від 11.01.2021, згідно рахунку № 96 від 01.08.2022»;

- № 2914 від 15.09.2022 на суму 8 500 грн з призначенням платежу: «оплата за надання послуг з ведення бухгалтерського обліку за вересень 2022, договір № 4-01/21Ф від 11.01.2021, згідно рахунку № 107 від 01.09.2022»;

- № 2955 від 26.10.2022 на суму 8 500 грн з призначенням платежу: «оплата за надання послуг з ведення бухгалтерського обліку за жовтень 2022, договір № 4-01/21Ф від 11.01.2021, згідно рахунку № 119 від 03.10.2022»;

- № 2977 від 28.11.2022 на суму 8 500 грн з призначенням платежу: «оплата за надання послуг з ведення бухгалтерського обліку за листопад 2022, договір № 4-01/21Ф від 11.01.2021, згідно рахунку № 129 від 01.11.2022».

Також, в матеріалах справи містяться акти наданих послуг за серпень - листопад 2022 року № 96 від 31.08.2022, № 106 від 30.09.2022, № 118 від 31.10.2022, № 128 від 30.11.2022, що підписані відповідачем в односторонньому порядку та акт наданих послуг за липень 2022 року № 85 від 29.07.2022, що підписаний сторонами без будь-яких зауважень та заперечень в двосторонньому порядку, які також містять посилання на договір № 4-01/21Ф від 11.01.2021.

В підтвердження направлення вищезазначених актів відповідачем надано опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек від 14.12.2022, поштову накладну від 14.12.2022 № 4900098643643.

Проте, позивач заперечує будь-які договірні відносини, стверджуючи, що жодних послуг за період липень листопад 2022 року ТОВ "Фінансово-діловий успіх" надано не було, жодних первинних документів щодо надання послуг останній не отримував, тому у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення грошових коштів перерахованих відповідно до платіжних інструкцій.

14.12.2022 ТОВ "Інтермеханіка" звернувся до відповідача з вимогою № 66 щодо виконання обов`язків згідно оплаченого періоду.

26.12.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою № 72 про повернення коштів, що були перераховані за надання послуг з ведення бухгалтерського обліку за липень листопад 2022 року.

Листом № 27-12/22-2 від 27.12.2022 ТОВ "Фінансово-діловий успіх" повідомили, що ними були виконанні всі зобов`язання за договором, що підтверджується актами наданих послуг.

На думку позивача, станом на день подачі позову відповідачем послуги з ведення бухгалтерського обліку надані не були, кошти ТОВ "Інтермеханіка" у розмірі 42 500 грн повернуто не було.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.

8.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, також регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

Верховний Суд зауважує, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства.

Так, пунктами 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У силу приписів статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли правовідносини за договором надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до положень ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що посилання позивача, що йому не було відомо про договір № 4-01/21Ф від 11.01.2021 є безпідставними, оскільки починаючи з січня 2021 року керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка" Яструбом О.В. було підписано низку Актів наданих послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку з посиланням саме на договір № 4-01/21Ф 11.01.2021.

Також матеріали справи містять, додаткову угоду № 27-04/21Ф від 05.05.2021 до договору № 4-01/21Ф 11.01.2021, якою змінено ціну послуг, яку також підписано позивачем особисто та скріплено печаткою підприємства.

Також суд звертає увагу, що в підтвердження перерахування грошових коштів за послуги позивач надав платіжні інструкції № 2846 від 19.07.2022, № 2886 від 12.08.2022, № 2914 від 15.09.2022, № 2955 від 26.10.2022, № 2977 від 28.11.2022, проте кожна з них містить посилання на договір № 4-01/21Ф на бухгалтерське обслуговування від 11.01.2021.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в період з липня по листопад 2022 року виконав свої зобов`язання за договором відповідно до актів наданих послуг № 85 від 29.07.2022, № 96 від 31.08.2022, № 106 від 30.09.2022, № 118 від 31.10.2022, № 128 від 30.11.2022.

Пунктами 4.1-4.2 Договору встановлено, що виконання зобов`язань Виконавцем за цим Договором оформлюється актом здачі-приймання послуг, який підписується сторонами після закінчення кожного звітного місяця. Замовник може відмовитися від прийняття виконаної роботи, надавши Виконавцю мотивовану відмову в письмовій формі, якщо, на його думку, вона не відповідає умовам Договору. Якщо протягам трьох днів після надання Замовнику акту здачі-приймання послуг за звітний місяць Виконавець не отримає письмову мотивовану відмову, робота вважається прийнятою з виконанням Виконавцем своїх зобов`язань за цим Договором за звітний місяць з дати передачі Замовнику акту здачі-приймання наданих послуг за звітний місяць.

Судом встановлено, що акт наданих послуг № 85 від 29.07.2022 підписано сторонами без зауважень та заперечень та скріплено печатками підприємств, інші акти № 96 від 31.08.2022, № 106 від 30.09.2022, № 118 від 31.10.2022, № 128 від 30.11.2022 були надіслані позивачу на його юридичну адресу засобами поштового зв`язку 14.12.2022, проте так і не були підписані позивачем. Крім того, жодних зауважень на адресу відповідача не надходило. Наведене підтверджується описом вкладення у поштове відправлення, накладною № 4900098643643, фіскальним чеком, які містяться у матеріалах справи.

Таким чином, відповідно до умов пункту 4.2 договору № 4-01/21Ф від 11.01.2021, оскільки виконавець не отримав письмову мотивовану відмову, робота вважається прийнятою з виконанням Виконавцем.

Отже, у суда відсутні підстави вважати, що позивач був необізнаний про існування та часткове виконання договору № 4-01/21Ф на бухгалтерське обслуговування від 11.01.2021.

Стосовно доводів скаржника щодо відсутності в умовах договору можливості направлення актів надання послуг засобами поштового зв`язку, колегія суддів зазначає, що вказаний спосіб не заборонений умовами договору, а отже і не суперечить йому.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо повернення поштового відправлення відповідачу, так, дійсно поштове відправлення було повернуто відправнику "за закінченням терміну зберігання", проте вказана обставина свідчить про недобросовісність дій з боку позивача, оскільки адреса за якою було направлено поштове відправлення, є офіційною адресою позивача, інших інших засобів зв`язку умови договору не містить, повідомлень щодо зміни адреси також в матеріалах справи не має. При цьому, поважних причин неотримання позивачем вказаного поштового відправлення позивачем суду не було надано.

При цьому, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі 10/249-10/19, від 15.06.2020у справі № 24/260-23/52-6).

Стосовно доводів скаржника, що ним у позовній заяві визначено спосіб захисту прав у вигляді відшкодування збитків, а умови договору не є підставою для їх відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/9851/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 910/3782/21.

Зі змісту поданої заяви чітко вбачається, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим він просить стягнути збитки.

Разом з тим, відповідачем надано всі належні докази, які підтверджують кожну зазначену ним обставину та підтверджують факт надання ним послуг з ведення бухгалтерського обліку.

Щодо поданого скаржником клопотання про призначення судової технічної експертизи колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Частиною 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

За приписами ч. 2 ст. 110 Господарського процесуального кодексу України, призначення експертизи у справі є способом забезпечення доказів у справі, що здійснюється судом за заявою учасника справи.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" - судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Колегія суддів звертає увагу, що призначення судом судової експертизи має місце у випадку необхідності у спеціальних знаннях, якими не володіє суд, та у разі неможливості суду вирішити питання, що входять до предмета доказування, без її призначення та є правом, а не обов`язком суду.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Дульський проти України (Заява № 61679/00) від 01.06.2006 року, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Подання стороною клопотання про призначення експертизи у справі, за відсутності передбачених ст. 99 Господарського процесуального кодексу України умов, необхідних для її призначення, не є безумовною підставою для призначення судом відповідної експертизи.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи, оскільки призначення такої експертизи та встановлення за її результатом відповідних висновків, не є підставою необхідною для встановлення обставин можливості визнати доведеними чи спростованими обставини недобросовісності дій відповідача, про які зазначає позивач, та дійсність наявної заборгованості.

Таким чином, аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Судом першої інстанції було надано повну та обґрунтовану оцінку на всі аргументи позивача, надано належну оцінку поданим сторонами доказам, зроблено об`єктивні висновки щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, понесених при розгляді апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, у поданому відзиві відповідач просить стягнути витрати на правничу допомогу до якого долучено докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн. Зазначений відзив був направлений і на адресу апелянта, проте заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу від нього не надійшло.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем було зазначено попередній розмір суми судових витрат, які позивач очікує понести при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції, який становить 5 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх", замовник, та Фізична особа-підприємець Крутовських Сергій Володимирович уклали договір про надання правової допомоги.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що довіритель доручає, а адвокат зобов`язується надати правову допомогу, шляхом: складання відзиву довірителя на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка по справі № 904/481/23, відправлення відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка та подання відзиву на апеляційну скаргу по справі № 904/481/23 до Центрального апеляційного господарського суду, з подальшим представленим інтересів довірителя в суді, з усіма правами, наданими законом позивачу.

Згідно з пунктом 4.1. Договору вартість та опис послуг адвоката: складання відзиву довірителя на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка по справі № 904/481/23, відправлення відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка та подання відзиву на апеляційну скаргу по справі № 904/481/23 до Центрального апеляційного господарського суду 2000, 00 грн; участь адвоката у судових засіданнях у Центральному апеляційному господарському суді 3 000, 00 грн за кожне судове засідання.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх" та Фізичною особою-підприємцем Крутовських Сергієм Володимировичем підписано акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 19.07.2023, відповідно до якого вартість наданих послуг складається з надання послуг, що передбачені договором.

Всього Адвокатом визначено, що вартість послуг, вказаних у Акті, становить 5 000 гривень 00 копійок.

В матеріалах справи наявний ордер про представництво в Центральному апеляційному господарському суді інтересів позивача адвокатом Крутовських С.В.

Зазначеним адвокатом був поданий відзив на апеляційну скаргу, а також адвокат приймав участь у судових засіданнях.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачем не заявлено.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Апеляційний суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України колегія суддів з власної ініціативи не вбачає підстав для присудження на користь позивача всіх його витрат на професійну правову допомогу.

На даному етапі здійснюється апеляційний перегляд справи, вказаний адвокат обізнаний з обставинами даної справи, у адвоката була відсутня необхідність здійснювати пошук доказів, судової практики та формувати правову позицію; нових заперечень/обставин та нових доказів відповідачами не наведено.

Окрім того, ознайомлення з апеляційною скаргою відповідача, вивчення вимог чинного законодавства, юридична експертиза зібраних матеріалів по даному питанні охоплюється підготовкою та написанням відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу у справі у суді апеляційної інстанції та стягнення з позивача, на користь відповідача 3 000, 00 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до ст. 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

9.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у справі №904/481/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у справі №904/481/23 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-діловий успіх" 3 000, 00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермеханіка".

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 08.01.2024.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

СуддяВ.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко