Рішення

від 05.01.2024 по справі 910/14404/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.01.2024Справа № 910/14404/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (пл. Міцкевича, 6/7, м. Львів, 79005)

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ЕКСПО Страхування" (вул. Луначарського 14/81, м. Київ, 02002)

про стягнення 7 339,56 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ЕКСПО Страхування" про стягнення 7 339,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 26 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів від 02.11.2015 року в частині своєчасного внесення плати за користування місцем для розміщення рекламного засобу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 30.01.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2023 року надійшла заява № 2410-10-212 від 25.01.2023 року про усунення недоліків, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14404/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 06.02.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Луначарського 14/81, м. Київ, 02002, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/14404/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 13.02.2023 року поштового відправлення №0105493810088 відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 06.02.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 28.02.2023 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позов та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ЕКСПО Страхування" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами регламентовано Законом України «Про рекламу».

Згідно з визначенням термінів, наведених у статті 1 цього Закону, зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про рекламу» визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (далі - Правила).

Згідно з пунктом 2 цих Правил місце розташування рекламного засобу - це площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами; дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Справляння плати за видачу зазначених дозволів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад забороняється (пункт 3 Правил).

Відповідно до пункту 4 Правил на територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.

Суд також відзначає, що відповідно до пункту 5 Правил встановлено, що для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган).

Згідно з пунктом 6 Правил до повноважень робочого органу, зокрема, належать повноваження щодо прийняття рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, продовження строку, на який встановлено зазначений пріоритет, або про відмову в установленні такого пріоритету; оформлення, реєстрація та видача розповсюджувачам зовнішньої реклами дозволів.

В свою чергу, рішенням виконкому Львівської міської ради №569 від 21.05.2010 року затверджено Правила розміщення зовнішньої реклами у м. Львові.

Відповідно до п.п. 2.1 пункту 2 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена у будь-якій формі та у будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи такого товару. Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Відповідно до пунктів 3.1.3 - 3.1.5 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові Робочий орган приймає рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, продовження строку, на який встановлено зазначений пріоритет, або про відмову у встановленні такого пріоритету, скасування пріоритету на підставі заяви заявника, за якою було встановлено пріоритет; реєструє та розглядає заяви розповсюджувачів зовнішньої реклами щодо видачі, переоформлення, внесення змін, видачі дублікатів, анулювання та продовження строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами; готує проекти рішень виконавчого комітету щодо надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, скасування дії дозволів та подає на розгляд виконавчого комітету у встановленому порядку.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 02.11.2015 року між Департаментом економічної політики Львівської міської ради (Робочий орган за договором), Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» (Оператор за договором, позивач у справі) та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ЕКСПО Страхування» (Розповсюджувач за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 26 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів (далі - Договір), відповідно до пункту 2 якого цей договір регулює правовідносини, що виникають між Робочим органом, Оператором та Розповсюджувачем щодо встановлений спеціальних конструкцій дія розміщення зовнішньої реклами на території м. Львова, а також надання у тимчасове платне користування місць для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами і на терміни, визначеними у виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах м. Львова, згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові.

Розділами 2-9 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов`язки сторін, розмір плати за користування місцями та порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, форс-мажор, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 8.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 02.11.2020 року.

Відповідно до пункту 8.2 Договору при відсутності письмових заперечень будь-якої зі сторін договору за 1 місяць до закінчення терміну його дії Договір вважається продовженим на такий же термін.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим до 02.11.2025 року у відповідності до пункту 8.2 Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками Робочого органу, Оператора та Розповсюджувача і скріплений печатками юридичних осіб.

З урахуванням вищенаведеного, проаналізувавши зміст та правову природу укладеного між сторонами Договору №26 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів від 02.11.2015 року судом встановлено, що спірні правовідносини сторін регулюються спеціальним законодавством в сфері рекламної діяльності в Україні, а також положеннями глав 47-51, 52-53 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, в контексті спірних правовідносин та їх правового регулювання суд зазначає, що передача в оренду майна, яке є комунальною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Особливість таких відносин полягає у відповідній процедурі передачі такого майна в оренду, характерних ознаках об`єкта оренди, проведенні обов`язкової оцінки об`єкта оренди за відповідною методикою, відповідності договору оренди в частині істотних умов (у тому числі орендної плати, встановленої за відповідною методикою) типовому договору оренди певного майна, визначенні орендаря на конкурсних засадах та інше.

Аналіз наведених норм матеріального права та умов спірного Договору, укладеного між сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що відносини, які виникають з тимчасового користування місцем розташування рекламних засобів не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди комунального майна, оскільки розміщення зовнішньої реклами проводиться за окремою процедурою, відмінною від процедури передачі в оренду комунального майна, на підставі дозволів, що надаються виконавчим комітетом відповідних рад у порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; договір на тимчасове користування такими місцями укладається без проведення конкурсів, а сам об`єкт - місця розташування рекламних засобів - площа зовнішньої поверхні будівлі або споруди, елемента вуличного обладнання тощо - не входить до переліку об`єктів оренди, визначеного у статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому суд наголошує, що відносини у сфері розміщення зовнішньої реклами регулюються спеціальними нормами Закону України «Про рекламу», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» від 29 грудня 2013 року № 2067, відтак як загальні питання правовідносин у даній справі, так і питання щодо правових наслідків порушення зобов`язання та відповідальності за його порушення унормовано загальними положеннями цивільного законодавства і не потребує субсидіарного застосування норм про оренду комунального майна в цій частині.

Відповідно до пункту 1 Договору терміни, що застосовуються у цьому договорі, вживаються у значенні відповідно до Закону України «Про рекламу», Типових правилах розміщення зовнішньої реклами, Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, Порядку надання розповсюджувачам зовнішньої реклами у тимчасове користування місць, що перебувають в комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій.

За змістом пункту 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Пунктом 4 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові визначено, що розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади проводиться виключно на підставі дозволів, що видаються робочим органом відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради.

Відповідно до пункту 3.2.1 Договору Робочий орган зобов`язаний надавати Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами і на терміни, визначеними у виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах м. Львова, згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові.

На підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 24.06.2016 року №496 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ЕКСПО Страхування" отримало Дозволи від 29.06.2016 року №1-16-06-012, 1-16-06-013, 1-16-06-014, 1-16-06-15 на розміщення зовнішньої реклами - рекламних конструкцій на стіні будинку за адресою: м. Львів, вул. П. Дорошенка, 32 (місця №1-4).

Строк дії Дозволів №1-16-06-012, 1-16-06-013, 1-16-06-014, 1-16-06-15 - з 24.06.2016 по 24.06.2021 року, який продовжено з 24.06.2021 по 24.10.2022 року.

Згідно з пунктом 3.5.1 Договору Розповсюджувач має право встановлювати рекламні засоби відповідно до виданих дозволів.

Факт користування відповідачем місцем для розміщення рекламного засобу та розміщення зовнішньої реклами відповідача на будинку за адресою м. Львів, вул. П. Дорошенка, 32 (місця №1-4) у період дії Дозволів №1-16-06-012, 1-16-06-013, 1-16-06-014, 1-16-06-15 на розміщення зовнішньої реклами сторонами не заперечувалось.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору було спрямоване на отримання відповідачем права тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за розміщення рекламної вивіски на будинку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Львова, не залежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу не може встановлюватися залежно від змісту реклами (пункт 33 Типових правил розміщення зовнішньої реклами).

Порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності, визначено також у Правилах розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, відповідно до пункту 6.1 яких плата за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування рекламних засобів здійснюється на підставі договору між робочим органом, оператором та розповсюджувачем відповідно до Порядку надання розповсюджувачам зовнішньої реклами у тимчасове користування місць, що перебувають в комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій, який затверджує виконавчий комітет міської ради, а місцями, що перебувають у державній, приватній або обласній комунальній власності - на договірних засадах з їх власником або уповноваженим ним органом (особою).

Відповідно до умов пункту 4.1 Договору сторони домовились, що розмір плати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу встановлюється на підставі рішення виконавчого комітету міської ради.

Розмір плати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу визначається шляхом множення базового тарифу на розмір площі місця розташування спеціальної конструкції та величину відношення розміру рекламної площі до розміру площі місця розташування спеціальної конструкції, коефіцієнт економіко-планувальної зони, у якій надається місце, і коригується на рівень інфляції за попередній рік.

Конкретні розміри рекламної площі, площі місця розташування спеціальної конструкції встановлює Робочий орган при видачі (перереєстрації) дозволу на розміщення спеціальної конструкції на підставі поданої і погодженої у встановленому порядку проектної документації.

Згідно з пунктом 4.2 Договору підставою для нарахування та внесення Розповсюджувачем зовнішньої реклами на поточний рахунок Оператора плати, передбаченої у пункті 4.1 цього договору, є цей договір з додатками до нього.

За умовами пункту 4.9 Договору базовий тариф за користування місцем підлягає коригуванню щорічно на рівень інфляції за попередній рік.

У Додатку №1 до Договору на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 06.08.2004 року №817 з наступними змінами сторони погодили розмір розрахункової ставки за 1 кв.м. рекламної конструкції станом на 01.01.2015 рік грн. за 1 кв.м. рекламної площі без ПДВ, та яка становить 68,03 грн. за розміщення спеціальних конструкцій на будинках 1А зони.

Згідно з пунктом 1.2 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.01.2022 року № 27 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 06.08.2004 року» підпункт 3.2. пункту 3 додатка 1 викладено в новій редакції, а саме базовий тариф для визначення плати за користування місцями, що перебувають у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій за 1 місце розташування спеціальної конструкції без ПДВ за місяць, які розміщуються на будинках у зоні 1А, становить 171,39 грн. Базовий тариф корегується на індекс інфляції за 2021 рік.

Таким чином, розрахункова ставка за 1 кв.м рекламної конструкції на стіні будинку у 1А зоні станом на 01.01.2022 року за 1 кв.м рекламної площі з урахуванням індексу інфляції за 2021 рік становить 227,03 грн. з ПДВ.

Відповідно місячний тариф у січні 2022 року складав: згідно дозволу № 1-16-06-012 суму у розмірі 649,29 грн. (227,03 грн.*2,86 кв. м (рекламна площа)); згідно дозволу № 1-16-06-013 суму у розмірі 649,29 грн. (227,03 грн.* 2,86 кв.м (рекламна площа)); згідно дозволу № 1-16-06-014 суму у розмірі 708,33 грн. (227,03 грн. * 3,12 кв.м (рекламна площа)); згідно дозволу № 1-16-06-015 суму у розмірі 354,16 грн. (227,03 грн. * 1,56 кв.м. (рекламна площа)).

Отже, загальний місячний тариф у січні 2022 року складав 2 361,09 грн.

Відповідно до пункту 1 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.03.2022 року № 171 встановлено, що на період з 24 лютого 2022 року і до припинення або скасування воєнного стану не нараховується та не сплачується плата за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у власності Львівської міської територіальної громади.

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2023 року відповідачу нараховувалась плата за 23 дні тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, яка становила 1 939,46 грн. (2 361,09 грн. (місячний тариф) / 28 днів * 23 дні).

Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.07.2022 року № 514 встановлено, що з 01.07.2022 року нараховується та сплачується плата за тимчасове користування місцями, які перебувають у власності Львівської міської територіальної громади, для розміщення рекламних засобів у розмірі 70 % від базового тарифу.

Таким чином, як зазначає позивач та встановлено судом за матеріалами справи, у період з 24.02.2022 року по 01.07.2022 року відповідачу плата за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, не нараховувалась, та у липні та серпні 2022 року, відповідно, нараховувалось 70 % плати за тимчасове користування для розміщення рекламних засобів, яка становила 1652,73 грн. (2 361,09 грн.* 70%).

Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.09.2022 року № 886 вирішено застосувати з 1 вересня 2022 року коригуючий коефіцієнт 0,5 до базового тарифу для визначення плати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

Отже, за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів відповідачу у вересні 2022 року нараховано 50% місячного тарифу плати, яка становила 1180,61 грн. (2 361,09 грн.* 50%), у жовтні 2022 року - нараховано 50% місячного тарифу за 24 дні тимчасового користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій у сумі 914,03 грн. (1 180,61 грн. /31 день * 24 дні).

Таким чином, з урахуванням вищезазначених рішень Львівської міської ради, загальний розмір плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів за період з 01.02.2022 року по 24.10.2022 року (кінцевий строк дії дозволів) становить 7 339,56 грн.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до пункту 4.5 Договору Розповсюджувач здійснює Оператору оплату за користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій щомісячно до 25 числа поточного місяця за тарифними ставками, вказаними у додатку до цього договору.

Водночас, згідно з пунктом 3.6.8 Договору встановлено обов`язок Розповсюджувача своєчасно та у повному обсязі здійснювати плату за тимчасове користування місцями з дати встановлення пріоритету або дозволу на розміщення зовнішньої реклами за діючими на день сплати тарифами, визначеними Порядком надання розповсюджувачам зовнішньої реклами у тимчасове користування місць, що знаходяться в комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій, якому згідно з пунктом 3.3.3 Договору відповідає право Оператора своєчасно отримувати від Розповсюджувача плату за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу відповідно до умов цього договору та Порядку.

Відповідне до пункту 4.10 Договору Розповсюджувач не звільняється від плати за тимчасове користування місцями при відсутності на них рекламного засобу, дозвіл на розміщення якого виданий у встановленому порядку.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за тимчасове користування місцем для розміщення зовнішньої реклами за Договором матеріали справи не містять.

Так, відповідно до умов Договору та базових тарифів, встановлених рішеннями виконкому Львівської міської ради, позивачем здійснено нарахування плати та сформовано рахунки на оплату за тимчасове користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на будинках 1А зони за період з 01.02.2022 - 24.10.2022 року на загальну суму 7 339,56 грн., а саме: рахунок №71 від 02.02.2022 року на суму 1 939,46 грн., рахунок №66 від 11.07.2022 року на суму 3 592,19 грн., у тому числі за липень 2022 року - 1 652,73 грн., рахунок №62 від 02.08.2022 року на суму 5 244,92 грн., у тому числі за серпень 2022 року - 1652,73 грн., рахунок №80 від 02.09.2022 року на суму 6 425,53 грн., у тому числі за вересень 2022 року - 1 180,61 грн., рахунок №71 від 04.10.2022 року на суму 7 339,56 грн., у тому числі за жовтень 2022 року - 914,03 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов`язання за Договором щодо оплати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів за період з 01.02.2022 року по 24.10.2022 року не виконав, у зв`язку з чим заборгованість відповідача по оплаті за тимчасове користування місцями для розміщення РЗ за вказаний період становить 7 339,56 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати плати за тимчасове користування місцем для розташування рекламних засобів за період з 01.02.2022 року - 24.10.2022 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 7 339,56 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору №26 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів від 02.11.2015 року та/або його окремих положень, а також припинення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати рахунків за тимчасове користування місцем відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за розміщення зовнішньої реклами за Договором підлягають задоволенню в загальній сумі 7 339,56 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ЕКСПО Страхування" (вул. Луначарського 14/81, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 35392462) на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (пл. Міцкевича, 6/7, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 13804591) 7 339 (сім тисяч триста тридцять дев`ять) грн. 56 коп. основного боргу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 січня 2024 року

Суддя А.М. Селівон