Рішення

від 29.12.2023 по справі 675/1387/23

ІЗЯСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 675/1387/23

Провадження № 2/675/84/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" грудня 2023 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Столковського В. І., з участю: секретаря судового засідання Григор`євої О. С., прокурора Шудри Ю. В., представника відповідачки адвоката Шеховцова Є. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м. Ізяслав у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Плужненської сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Плужненської сільської ради, в якому вказав, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-31181-СГ від 26 листопада 2016 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 6822484500:03:011:0041), що розташована за межами населених пунктів Крушанівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Разом з тим, наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-13876-СГ від 03 липня 2017 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 6822183000:05:005:0424) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що знаходиться за межами населених пунктів Кунівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області (тепер Плужненської сільської ради) (право власності зареєстровано 20 липня 2017 року).

У подальшому 15 лютого 2018 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424 ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не повідомив про те, що раніше використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства і незаконно набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424.

ОСОБА_1 придбала вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини не мала права її отримувати та відчужувати. Земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424 вибула із державної власності внаслідок незаконних дій ОСОБА_2 .

Тому перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури просить суд витребувати у ОСОБА_1 у комунальну власність Плужненської сільської ради земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424, що знаходиться за межами населених пунктів Плужненської сільської ради.

Під час підготовчого провадження відповідач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Шеховцова Є. С. подала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 проти задоволення даної позовної заяви заперечує. Вказує, що оскільки відповідним державним органом було прийнято рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , то значить була воля держави на передачу земельної ділянки з державної власності у приватну власність. Наявність у діях власника майна волі на передачу майна у власність іншої особи та права його відчужувати виключає можливість витребування майна від добросовісного набувача. Перекладання відповідальності на відповідачку за можливо допущені Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області порушення при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у власність третій особі не є справедливим та пропорційним втручанням у право власності відповідачки, а витребування цієї земельної ділянки на користь Плужненської сільської ради буде неприйнятним, оскільки покладатиме на відповідача як на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Просила також відмовити у задоволенні даного позову з підстав подання прокурором позовної заяви після спливу позовної давності.

Третя особа ОСОБА_2 пояснення на позов першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури до суду не подав.

Ухвалою судді від 22 серпня 2023 року прийнято позовну заяву першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання у даній справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 серпня 2023 року задоволено заяву першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 20 вересня 2023 року встановлено строки для подачі учасниками справи заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор Шудра Ю. В. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Шеховцов Є. С. проти задоволення позову заперечив із підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача Плужненської сільської ради Мартинюк В. Г. у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надіслав до суду письмову заяву про слухання справи за його відсутності, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив, заяв та клопотань не подав.

Відтак, з огляду на положення статті 223 ЦПК України, суд вважав за можливе провести розгляд даної справи по суті за відсутності третьої особи.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом об`єктивно встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03 липня 2017 року № 22-13876-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424, що знаходиться за межами населених пунктів Кунівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та передано йому зазначену ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу 20 липня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2018 року право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Дані обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 334198933 від 31 травня 2023 року, наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03 липня 2017 року № 22-13876-СГ.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 330618975 від 28 квітня 2023 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 26 листопада 2016 року № 22-31181-СГ ОСОБА_2 на праві приватної власності (право зареєстровано 05 грудня 2016 року) належала земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером 6822484500:03:011:0041 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Крушанівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Отже, на час видання наказу від 03 липня 2017 року № 22-13876-СГ ОСОБА_2 вже використав право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки за таким видом використання. Оскільки ОСОБА_2 не мав права отримувати і відчужувати земельну ділянку з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424, вона незаконно вибула із державної власності.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ефективним способом захисту права власності (речового права) вважається вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України. На цьому, зокрема, наголошено у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21.

У пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

У той же час для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин справи, належним способом захисту прав позивача є вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, які і були заявлені у даному позові.

За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації.

Згідно з частиною 4 статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, отримавши у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822484500:03:011:0041, що розташована на території Крушанівської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Таким чином, ОСОБА_2 двічі скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, передбаченим статтею 116 ЗК України, що є порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 6 статті 186-1 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_2 про передачу спірної земельної ділянки у власність, посадові особи Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, перевіривши її та встановивши вже реалізоване право ОСОБА_2 на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог частини 6 статті 186-1 ЗК України, мали не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити йому у передачі спірної земельної ділянки у власність. Порушення вказаним державним органом, уповноваженим на здійснення відчуження спірної земельної ділянки, вимог закону і стало підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з цим позовом.

У силу частини 1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. І для такого витребування оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без пред`явлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Тому витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

З урахуванням наведених вимог закону і встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що, оскільки ОСОБА_2 всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424 в порядку приватизації неправомірно і не мав права відчужувати її ОСОБА_1 , тому ця ділянка вибула із земель запасу державної власності поза волею їх належного розпорядника і позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та доведеними.

Судом береться до уваги й те, що у відповідності до пункту 24 Перехідних положень ЗК України (в редакції на час ухвалення судового рішення) земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка як окремий об`єкт нерухомості була сформована до набрання чинності пунктом 24 Перехідних положень ЗК України, однак на даний час відноситься до земель комунальної власності, а тому обраний прокурором спосіб захисту щодо її витребування у комунальну власність на користь територіальної громади в особі Плужненської сільської ради як правонаступника всього майна, прав та обов`язків Кунівської сільської ради, є правомірним.

Таким чином, у разі набрання судовим рішенням законної сили спірна земельна ділянка на підставі пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України має перейти у власність відповідної територіальної громади.

Оцінюючи доводи відзиву відповідачки ОСОБА_1 на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, суд вважає їх неприйнятними.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Незаконна передача земель державної власності в приватну власність позбавляє український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачки відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Надаючи правову оцінку доводам відповідачки щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні даного позову з підстав подання прокурором позовної заяви після спливу позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 повторно використав право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03 липня 2017 року № 22-13876-СГ.

Звернення до суду з позовом по даній справі відбулося 21 серпня 2023 року.

Разом з тим, Постановою КабінетуМіністрів Українивід 11березня 2020року №211«Про запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України№ 530-ІХвід 17березня 2020року «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни,спрямованих назапобігання виникненнюі поширеннюкоронавірусної хвороби(COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцевіположення» ЦКУкраїни доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу «Прикінцевіта перехідніположення» Цивільногокодексу України продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 9 грудня 2020 року № 1236.

У подальшому, дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 червня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 червня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 року № 383.

У пункті 12 розділу «Прикінцевіта перехідніположення» ЦКУкраїни у редакції Закону Українивід 30березня 2020року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, відповідно до якого розділ «Прикінцевіположення» ЦКУкраїни доповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІX від 24 лютого 2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Воєнний стан в Україні було неодноразово продовжено, востаннє Указом Президента України № 734/2023 від 06 листопада 2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 3429-IX від 08 листопада 2023 року.

Враховуючи наведене, прокурором строк позовної давності за позовом по даній справі не пропущено.

Відповідно до статей 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги вимоги частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідачки ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4026 грн 00 коп, який був сплачений прокурором при зверненні до суду з позовною заявою та заявою про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Плужненської сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 у комунальну власність на користь територіальної громади в особі Плужненської сільської ради земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6822183000:05:005:0424, що знаходиться за межами населених пунктів Плужненської сільської ради.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Хмельницької обласної прокуратури (Платник/Одержувач коштів - Хмельницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02911102, р/р UA188201720343120002000002814, МФО - 820172, Банк ДКСУ, м. Київ) судовий збір у розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Заступник керівника Шепетівської місцевої прокуратури: місце знаходження - м. Шепетівка, вул. Сергія Оврашка, 43 Хмельницької області.

Позивач Плужненська сільська рада: місце знаходження с. Плужне, вул. Бортника, 7 Шепетівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04406745.

Відповідач ОСОБА_1 : місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Третя особа ОСОБА_2 : місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складений 08 січня 2024 року.

Суддя: В. І. Столковський