Рішення

від 21.11.2023 по справі 367/4373/21

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4373/21

Провадження №2/367/1595/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2023 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

судді Карабаза Н.Ф.,

за участю секретаря Шемігон В.А.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, яку він мотивує тим, що він перебував у шлюбі з відповідачем з 16.01.1982 року. Його колишньою дружиною за час подружнього життя було засновано ТОВ Медорт Україна, код ЄДРПОУ 33862723, що зареєстроване за адресою: 04060, вул. Котовського, буд. 11, м. Київ, Шевченківський район. Розмір внеску до статутного фонду ОСОБА_2 становить 399 600, 00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.11.2020 у справі №761/42234/19 шлюб укладений 16.01.1982 між сторонами було розірвано. Зважаючи на те, що внесок ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ Медорт Україна (код ЄДРПОУ 33862723) було здійснено після державної реєстрації товариства 01.11.2005 р., тобто під час шлюбу, йому на праві спільної сумісної власності належить 1/2 частка від 399 600грн. розміру внеску частки учасника, а саме: 199 800,00 грн. Просить суд стягнути з відповідача 1/2 частки у розміру внеску до статутного капіталу ТОВ Медорт Україна (код ЄДРПОУ 33862723) у розмірі 199 800,00грн. та стягнути з відповідача судові витрати, що складаються із судового збору за подання позову у розмірі 1998,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу орієнтовно у розмірі 50 000 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, його представник адвокат Головачева О.М. через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без участі позивача, позов підтримує в повному обсязі, крім того буде подана заява про стягнення правничої допомоги за результатом розгляду справи, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. Заяву про слухання справи за її відсутності не надала, причини неявки суду не повідомила. Про час і місце слухання справи повідомлена належним чином.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України, закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 у справі № 761/42234/19 шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 16 січня 1982року у Палацом одруження №1 міста Москви, актовий запис № 279 («свидетельство о заключении брака» серія НОМЕР_1 ) розірвано. Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року залишено без змін.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновницею та керівником Товариство з обмеженою відповідальністю Медорт Україна (код ЄДРПОУ 33862723) є ОСОБА_2 , державна реєстрація була здійснена 01.11.2005 року. Розмір частки засновника (учасника) становив 399600,00 грн.

Відповідно до положень ч. 1 ч. 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не гривень мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.28 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст.61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на компенсацію вартості його частки.

За змістом постанов Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-38цс15, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Верховний Суд послідовно застосовує висновки Верховного Суду України. Вказане підтверджують постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року у справі №683/886/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі №161/19023/17, від 08 вересня 2021 року у справі №727/6374/17, від 13 березня 2019 року у справі №756/10797/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2021 року у справі №161/9644/19, від 01 листопада 2021 року у справі №179/130/13-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2019 року у справі №906/936/18, від 03 березня 2020 року у справі №909/52/19. У цих справах порушене право позивача суд захистив через стягнення грошової компенсації половини вартості внесеного до статутного капіталу майна, половини отриманого доходу від діяльності підприємства, половини майна, що залишилось після його ліквідації.

Таким чином, суд приходить до переконання, що внесок до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) Товариства з обмеженою відповідальністю «Медорт Україна», ЄРДПОУ: 33862723 у розмірі 399600грн., внесений ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів подружжя та є спільним сумісним майном подружжя, а тому підлягає поділу в рівних частках, оскільки відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, долі майна дружини і чоловіка є рівними.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що «при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.».

У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цсІ5 міститься висновок про те, що «з врахуванням закріплених в пункті 6 статті З ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники -відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Таким чином, суд має встановити наступне; чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.».

Всупереч вимогамч.1ст.81ЦПК України,відповідачем ненадано жоднихдоказів,які бспростовували презумпціюправа спільноїсумісної власностіна грошовікошти,які буливнесені достатутного капіталуТОВ «МедортУкраїна».

Грошовий внесок ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна» в сумі 399 600грн. документально підтверджено.

Тому суд вважає, що з відповідача на користь позивача належить стягнути грошову компенсацію вартості частки внеску відповідача до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна» у розмірі 199800,00 гривень.

Щодо вимоги стягнення витрат на правничу допомогу. В своїх роз`ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналізуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, яка не представляє складності, позов, поданий позивачем невеликого змісту, не потребує значного часу для його виготовлення, на думку суду такі витрати позивача не були неминучими.

Позивач ставить вимогу стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в орієнтованому розмірі 50000,00грн., при цьому зазначає, що в ході судового розгляду буде подано відповідне клопотання із детальним розрахунком.

В матеріалах справи міститься лише ордер серії АІ № 1120905 від 04 червня 2021 року на надання правничої (правової) допомоги та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 5428/10, жодного документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунку не надано.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 щодо стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи на суму 50000,00грн. не підлягає задоволенню в повному обсязі, як така, що необґрунтована та безпідставна.

Також, при задоволенні позову у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.

Судом встановлено, що позивачем згідно квитанцій сплачено судовий збір у розмірі 1 998,00грн. за подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 83, 89, 141, 142, 247, 263-265, 268, 280-282, 352 ЦПК України, ст. 57, 60, 61, 69, 70 СК України, ст. 3, 183, 191, 254, 358, 364, 372 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 1/2 розміру внеску до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Медорт Україна», код ЄДРПОУ 33862723, зареєстроване за адресою: 04060, вул. Котляревського, буд. 11, м. Київ, Шевченківський р-н, Київська обл., у розмірі 199800,00грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 судові витрати в сумі 1998,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Н.Ф. Карабаза