Рішення

від 05.12.2023 по справі 908/70/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 26/1/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2023 Справа № 908/70/22(916/2779/22)

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали зустрічної позовної заяви Приватного сільськогосподарського підприємства ВИНОГРАДАР до відповідачів-1 Товариства з обмеженою відповідальністю МАС СІДС УКРАЇНА та 2- Приватного підприємства БІЗОН-ТЕХ 2006 про визнання недійсним договору

в межах справи № 908/70/22

про банкрутство - Приватного підприємства Бізон-Тех 2006

Представники сторін не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

До Господарського суду Запорізької області 20.09.2023 за підсудністю з Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява Приватного сільськогосподарського підприємства ВИНОГРАДАР до Товариства з обмеженою відповідальністю МАС СІДС УКРАЇНА та Приватного підприємства БІЗОН-ТЕХ 2006 про визнання недійсним договору у справі № 916/2779/22, для розгляду в межах справи № 908/70/22 про банкрутство Приватного підприємства БІЗОН-ТЕХ 2006.

Ухвалою від 04.10.2023 прийнято позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства ВИНОГРАДАР до Товариства з обмеженою відповідальністю МАС СІДС УКРАЇНА та Приватного підприємства БІЗОН-ТЕХ 2006 про визнання недійсним договору, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства; підготовче засідання призначено на 31.10.2023р. о 12-30.

Ухвалою від 31.10.2023 у задоволенні клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено; закрито підготовче провадження у справі №908/70/22(916/2779/22) з розгляду позовної заяви Приватного сільськогосподарського підприємства ВИНОГРАДАР до Товариства з обмеженою відповідальністю МАС СІДС УКРАЇНА та Приватного підприємства БІЗОН-ТЕХ 2006 про визнання недійсним договору; призначено справу до розгляду по суті на 05.12.2023 о 10-20 год, в режимі відеоконференції.

Вимоги позовної заяви ПСП «ВИНОГРАДАР» обґрунтувані тим, що договір поставки №ОД-46 від 10.02.2020 є недійсним, оскільки не підписувався повноважним представником ПСП «ВИНОГРАДАР». Підпис, вчинений в наданому ТОВ «МАС СІДС УКРАЇНА» договорі поставки, не належить директору ПСП «ВИНОГРАДАР». Позивачу взагалі не відомо кому належить здійснений підпис. Тому договір поставки №ОД-46 від 10.02.2020 є недійсним в силу закону з моменту його вчинення та не створює жодних наслідків для сторін договору.

До суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «МАС СІДС УКРАЇНА» в яких ТОВ «МАС СІДС УКРАЇНА» просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви, з підстав викладених у позові.

Позивач та відповідачі не направили своїх представників у судове засідання 05.12.2023, відповідач -2 відзив на позовну заяву не надав.

Про час і місце розгляду справи, сторони повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, а й рішення Європейського суду з прав людини, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч.2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 , від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики Верховного Суду, з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини, відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Згідно ч.4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи положення ст.ст. 7, 13, 14, 42-46 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (відзиві), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для розгляду справи, суд вважає можливим здійснити розгляд позовної заяви за наявними матеріалами справи та за відсутності представника Відповідача, повідомленого належним чином про місце, дату та час судового розгляду справи.

Судом були здійснені всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомлених про розгляд справи позивача та відповідачів за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд, -

УСТАНОВИВ:

За положеннями ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Між Приватним підприємством БІЗОН-ТЕХ 2006 (Постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством ВИНОГРАДАР (Покупець) було укладено Договір поставки №ОД-46 від 10.02.2020.

Умовами п. 1.1. Договору поставки передбачено, що у порядку, строки на умовах, визначених цим Договором і Специфікаціями до нього, Постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність Покупця такий товар: насіння для сівби (далі насіння або товар); пестициди в препаративних формах, що є засобами захисту рослин, регулятори росту рослин і мікродобрива (далі пестициди або товар); мінеральні добрива (далі добрива або товар), а Покупець зобов`язується приймати цей товар й оплачувати його.

Відповідно до п. 5.1. Договору поставки Покупець зобов`язується оплатити Постачальнику товар у строк, що вказаний у Специфікації. Якщо в Специфікації не вказано строк (термін) оплати товару, то такий товар оплачується Покупцем за 10 (десять) днів до граничної дати його поставки (передачі Покупцю або перевізнику). Якщо між Сторонами фактично відбулась поставка товару за накладною, але на таких товар не була підписана Специфікація і він попередньо не був оплачений Покупцем, то такий товар оплачується Покупцем у день його отримання від Постачальника (перевізника).

До договору поставки сторонами було підписано наступні Специфікації:

№ 1 від 11.03.2020 на суму 708 525,00 грн.,

№ 2 від 18.02.2020 на суму 6 845,28 грн.,

№ 3 від 27.02.2020 на суму 6 148,80 грн.,

№ 4 від 12.03.2020 на суму 1 379,62 грн.,

№ 4 від 27.04.2020 на суму 27 536,22 грн.,

№ 5 від 12.03.2020 на суму 2 002,32 грн.,

№ 6 від 06.04.2020 на суму 141 189,23 грн.,

№ 7 від 02.04.2020 на суму 57 640,38 грн.,

№ 8 від 03.04.2020 на суму 38 730,31 грн.,

№ 9 від 06.04.2020 на суму 593,40 грн.,

№ 10 від 08.04.2020 на суму 66 290,40 грн.,

№ 11 від 28.04.2020 на суму 364 340,68 грн.,

№ 12 від 12.05.2020 на суму 73 140,58 грн.,

№ 13 від 20.05.2020 на суму 37 454,81 грн.,

№ 14 від 26.05.2020 на суму 562 245,02 грн.,

№ 15 від 26.05.2020 на суму 61 552,80 грн.,

№ 16 від 10.06.2020 на суму 393 045,30 грн.,

№ 17 від 11.06.2020 на суму 34 480,32 грн.,

№ 19 від 11.06.2020 на суму 132 148,80 грн.,

№ 20 від 18.06.2020 на суму 258 617,34 грн.,

№ 21 від 22.06.2020 на суму 10 689,60 грн.,

№ 23 від 02.07.2020 на суму 223 127,46 грн.,

№ 24 від 28.07.2020 на суму 281 516,04 грн.,

№ 25 від 10.08.2020 на суму 497 544,71 грн.,

№ 26 від 27.08.2020 на суму 36 161,28 грн.,

№ 27 від 27.08.2020 на суму 39 850,38 грн.,

№ 28 від 27.08.2020 на суму 18 511,44 грн.,

№ 30 від 24.09.2020 на суму 159 033,60 грн.,

№ 31 від 29.09.2020 на суму 16 053,96 грн.

Товар, обумовлений Договором поставки, специфікаціями, фактично був поставлений за наступними видатковими накладними:

№1682 від 19.02.2020 на суму 708 525,00 грн.,

№ 1766 від 25.02.2020 на суму 6 845,28 грн.,

№ 3176 від 06.03.2020 на суму 3 074,40 грн.,

№ 11732 від 09.04.2020 на суму 593,40 грн.,

№ 12148 від 09.04.2020 на суму 33 145,20 грн.

№ 12150 від 09.04.2020 на суму 86 242,25 грн.,

№12449 від 10.04.2020 на суму 2 002,32 грн.,

№ 12451 від 10.04.2020 на суму 1 379,62 грн.,

№ 12949 від 13.04.2020 на суму 33 145,20 грн.,

№12926 від 13.04.2020 на суму 38 730,31 грн.,

№ 12954 від 13.04.2020 на суму 51 536,52 грн.,

№ 13105 від 13.04.2020 на суму 4 279,80 грн.,

№ 14797 від 17.04.2020 на суму 3 410,46 грн.,

№ 14986 від 17.04.2020 на суму 53 360,58 грн.,

№18334 від 04.05.2020 на суму 3 074,40 грн.,

№ 18406 від 04.05.2020 на суму 303 599,34 грн.,

№ 18933 від 06.05.2020 на суму 60 741,34 грн.,

№ 18935 від 06.05.2020 на суму 25 647,30 грн.,

№ 18936 від 18.05.2020 на суму 1 888,92 грн.

№ 21490 від 18.05.2020 на суму 73 140,58 грн.,

№ 23475 від 28.05.2020 на суму 37 454,81 грн.,

№ 24197 від 01.06.2020 на суму 379 017,12 грн.,

№ 24904 від 04.06.2020 на суму 183 227,90 грн.,

№ 24465 від 02.06.2020 на суму 61 552,80 грн.,

№ 26563 від 12.06.2020 на суму 34 480,32 грн.,

№ 28033 від 18.06.2020 на суму 393 045,30 грн.,

№ 28035 від 18.06.2020 на суму 127 743,84 грн.,

№ 28478 від 22.06.2020 на суму 10 689,60 грн.,

№ 28930 від 24.06.2020 на суму 4 404,96 грн.,

№ 31367 від 17.07.2020 на суму 52 338,54 грн.,

№ 31369 від 17.07.2020 на суму 258 617,34 грн.,

№ 32383 від 31.07.2020 на суму 281 516,04 грн.,

№ 33530 від 14.08.2020 на суму 391 723,67 грн.,

№ 33531 від 21.08.2020 на суму 105 821,04 грн.,

№ 35430 від 07.09.2020 на суму 39 850,38 грн.,

№ 35435 від 07.09.2020 на суму 18 511,44 грн.,

№ 35617 від 08.09.2020 на суму 36 161,28 грн.,

№ 39004 від 07.10.2020 на суму 159 033,60 грн.,

№ 39072 від 07.10.2020 на суму 16 053,96 грн.,

№ 31737 від 22.07.2020 на суму 170 788,92 грн.,

Товар за вказаними видатковими накладними був поставлений на загальну суму 4 256 395,08 грн.

Приватним сільськогосподарським підприємством ВИНОГРАДАР була здійснена часткова оплата за поставлений товар на користь Приватного підприємства БІЗОН-ТЕХ 2006 за Договором поставки, а саме були здійсненні наступні платежі відповідно до розрахункових документів:

№1384 від 11.02.2020 на суму 808 020,00 грн.,

№1418 від 07.04.2020 на суму 42 356,77 грн.,

№1419 від 07.04.2020 на суму 11 528,00 грн.,

№1430 від 29.04.2020 на суму 8 260,90 грн.,

№1431 від 30.04.2020 на суму 72 868,13 грн.,

№ 209 від 16.07.2020 на суму 44 625,49 грн.,

28.07.2020 на суму 56 303,21 грн.,

12.08.2020 на суму 99 508,80 грн.,

11.12.2020 на суму 300 000,00 грн.,

21.12.2020 на суму 378 041,72 грн.,

21.01.2021 на суму 678 041,72 грн.,

20.05.2020 на суму 14 628,20 грн.,

25.05.2020 на суму 11 231,67 грн.,

№1428 від 23.04.2020 на суму 593,40 грн.,

№1426 від 23.04.2020 на суму 1 379,62 грн.,

№1427 від 23.04.2020 на суму 2 002,32 грн.,

№49 від 05.08.2020 на суму 2 137,92 грн.,

№104 від 21.09.2020 на суму 3 074,40 грн.,

№ 78 від 04.09.2020 на суму 3 702,29 грн.,

№ 1391 від 21.02.2020 на суму 6 845,28 грн.,

№ 7 від 16.06.2020 на суму 6 896,06 грн.,

№ 77 від 04.09.2020 на суму 7 970,08 грн.,

№ 76 від 04.09.2020 на суму 10 848,39 грн.,

№ 4 від 16.06.2020 на суму 26 494,56 грн.,

№ 17 від 01.07.2020 на суму 51 723,40 грн.,

№ 6 від 16.06.2020 на суму 78 609,06 грн.,

№ 1461 від 29.05.2020 на суму 12 310,56 грн.,

№ 1460 від 29.05.2020 на суму 112 449,00 грн.,

№ 118 від 30.09.2020 на суму 31 806,72 грн.,

№ 131 від 06.10.2020 на суму 16 053,96 грн.,

№ 19 від 26.02.2021 на суму 678 041,72 грн.

Відтак, Приватним сільськогосподарським підприємством ВИНОГРАДАР була здійснена часткова оплата за поставлений товар на користь Приватного підприємства БІЗОН-ТЕХ 2006 за Договором поставки у загальному розмірі 3 578 353,35 грн.

Матеріалами справи підтверджується, а учасниками справи не заперечується, факт отримання ПСП ВИНОГРАДАР від ПП «Бізон-Тех 2006» товару на загальну суму 4 256 395,08 грн. за Договором поставки та здійснення ПСП ВИНОГРАДАР на користь ПП «Бізон-Тех 2006» оплати такого товару у розмірі 3 578 353,35 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 525, 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтями 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А згідно зі статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права її обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили».

Разом з тим, при розгляді спору про визнання договору недійсним, суд має надавати оцінку і попередній поведінці сторони, а саме таким обставинам:

- цивільне законодавство у зобов`язальних правовідносинах не допускає поведінку учасників цивільних правовідносин, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці і проявляється у тому, що така поведінка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них;

- коли сторона договору у повному обсязі прийняла виконання від іншої сторони, здійснила майже повне виконання договору (на 80% оплатила весь прийняти товар), не висувала заперечень щодо прийняття товару, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність, то така поведінка сторони є недобросовісною. Позаяк така поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним (виконувався належним чином сторонами протягом тривалого часу), відповідно, наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність свідчить про зловживання цивільним правом;

- дії сторони по прийняттю товару та його майже повну оплату різними платежами протягом року, особливо зважаючи на розмір оплачених грошових коштів - 5 649 350,56 грн., можуть свідчити про наявність у сторони волі на виконання договору, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди.

Відтак, суд, оцінюючи дії учасника стосовно добросовісності, повинен враховувати факт виконання договору, волю сторін на виконання договору і досягнення відповідних їй правових наслідків.

Верховний Суд неодноразово вказував в своїх постановах про заборону недобросовісної, суперечливої поведінки (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), зловживання цивільним правом.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі - відповідач, визнаючи в актах приймання-передачі та гарантійному листі факт виконання позивачем умов Договору щодо укладення договорів страхування та підтверджуючи надходження сум страхових платежів і зазначаючи суми комісійної винагороди позивачу, гарантуючи їх виплату, у судових засіданнях зайняв протилежну позицію та став стверджувати про відсутність доказів того, що саме за участі позивача укладено низку договорів страхування. (Постанова ВС від 08 травня 2018 року у справі N 910/1873/17).

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. (Постанова ВС від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (Постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. (Постанова ВС від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц (провадження № 61-5521св20).

Відповідно до правових позицій Верховного Суду правильним є відмова у захисті права, якщо суд встановлює зловживання правом.

Умисні дії які оцінюються як недобросовісні, свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України.

Верховний Суд у Постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 204/3949/17 вказав, що враховуючи конкретні обставини справи щодо наявності обставин, визначених частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України, необхідно застосувати загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керуватися однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

Відповідно, правильним є застосовуючи положення частини 3 статті 16 ЦК України, відмовити позивачу у захисті цивільного права та інтересу, яким особа зловживала.

В Постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 904/3315/18 висловлено наступне:

« 134. Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

136. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

140. Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

141. Суд наголошує на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

142. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

143. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

144. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

145. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

146. Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

147. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.»

Дії сторін правочину мають бути добросовісними. Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (Постанова КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 Постанови КГС ВС від 09.04.2018 у справі № 903/394/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18).

Верховний Суд України у Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 зробив висновок, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

З вищевикладеного суд приходить до висновку, що повне прийняття товару Приватним сільськогосподарським підприємством ВИНОГРАДАР за договором поставки на загальну суму 4 256 395,08 грн. та здійснення оплати такого товару на загальну суму 3 578 353,35 грн. протягом тривалого часу (2020-2021 роки), свідчить про виконання ПСП «ВИНОГРАДАР» оскаржуваного договору поставки, наявність волі ПСП ВИНОГРАДАР на укладення та виконання такого договору поставки. Також подання позову ПСП «ВИНОГРАДАР» про визнання такого договору поставки недійсним на підставі підписання договору не директором ПСП «ВИНОГРАДАР» після подання позову про стягнення боргу за договором, свідчить про явно суперечливу та недобросовісну поведінку ПСП «ВИНОГРАДАР», що виключає можливість судового захисту, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд враховує і те, що підписання договору поставки директором ПСП «ВИНОГРАДАР» підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печатки ПСП «ВИНОГРАДАР», як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, відтак є належним доказом укладення договору, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, Верховний Суд залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими повністю відмовлено в задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, зазначив, що зі встановлених судами обставин справи вбачається, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин:

« 5.2.12. Із встановлених судами обставин вбачається, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

5.2.13. Дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

5.2.14. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

5.2.15. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (стаття 241 ЦК України).

5.2.16. Визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

5.2.17. В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

5.2.18. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

5.2.19. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що оскільки позивач своїми діями у подальшому схвалив укладений правочин (пункти 4.8. - 4.9. цієї постанови), спірний договір не може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частинами другою, третьою статті 203 ЦК України.»

За висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, ухваленій за результатами розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу - юридичній особі - відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору, визначено:

« 39. З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

40. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

41. МПП "ПППМ" вважає, що оскільки договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців від 04.07.2018 N 960 підписаний не його директором Лашковіцером Д.Г., то не може породжувати будь-яких договірних зобов`язань для МПП "ПППМ".

42. Суди попередніх інстанцій не погодилися з наведеними позивачем доводами, відмовивши йому у визнанні недійсним цього договору, не взявши до уваги висновок вищевказаної почеркознавчої експертизи, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 виконаний не ним, а іншою особою.

43. Разом з цим суди встановили наявність вчинення позивачем дій, які свідчать про виконання цього договору і зазначили, що матеріалами справи підтверджено вчинення сторонами дій, що свідчать про його схвалення.»

« 46. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, тому, встановивши наявність відбитку печатки МПП "ПППМ" на цих документах, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Доказів її загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття її з володіння позивача або використання її іншою особою МПП "ПППМ" не надано. До того ж директор МПП "ПППМ", підписуючи акт готовності об`єкта до експлуатації від 25.02.2020, не заперечував щодо відображення у ньому факту укладення з Чернівецькою міською радою договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Чернівців від 04.07.2018 N 960, про що зазначено у пункті 12 цього акта, що свідчить про схвалення укладеного договору цією особою.

47. Суди зауважили, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

48. Натомість суди встановили наявність доказів, що підтверджують вчинення МПП "ПППМ" дій, спрямованих на виконання оспорюваного договору і його схвалення.

49. Настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів та ін.).

50. Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі N 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі N 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі N 904/9795/16 та від 01.10.2019 у справі N 910/8287/18.»

Суд звертає увагу, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Відповідно до положень статей 14,74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника таких вимог. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину. що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Позивачем не доведено, які саме його права та інтереси були порушені оспорюваним договором.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсними договору поставки № ОД-46 від 10.02.2020 є безпідставною, а тому в її задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, з викладених вище підстав.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Враховуючи наявність у суді обмеженої кількості знаків поштової оплати, суд вважає можливим використати альтернативні способи вручення процесуальних документів учасникам справи, а саме: шляхом направлення даної ухвали на електронні адреси сторін, за наявності.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … рішення складено 08.01.2024.

Суддя О.О. Юлдашев

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.