Рішення

від 08.01.2024 по справі 580/4211/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 року справа № 580/4211/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Мілк" до відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Мілк" (далі - позивач) з позовом до відділу державного нагляду (контролю), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.05.2023 № 354997, винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті Олегом Лучином.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на адресу позивача надійшла постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.05.2023 № 354997. Позивач є сільськогосподарським підприємством з основним видом діяльності 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Відповідно до Договору оренди № 5/02-20ТЗ від 28.02.2020, укладеному між СТОВ «Лан» як орендодавцем та Позивачем як орендарем, Позивач отримав у оренду ряд транспортних засобів, зокрема, КАМАЗ 52102, д.н. НОМЕР_1 . Відповідно до наказу № 2 від 11.03.2020, виданого директором ТОВ «Лан-Мілк», автомобіль КАМАЗ 52102, д.н. НОМЕР_1 закріплено за водієм ОСОБА_1 . Відповідно до Графіку змінності, затвердженого 04.01.2023 для роботи на КАМАЗ 52102, д.н. НОМЕР_1 у 2023 році встановлюється графік роботи в одну зміну з 8:00 до 16:00 (в суботу до 14:00). 31.03.2023 водій ОСОБА_1 на автомобілі КАМАЗ 52102, д.н. НОМЕР_1 здійснював перевезення з м. Черкаси в с. Плоске Черкаського р-ну Черкаської обл. вантажу для власних потреб підприємства згідно з ТТН від 31.03.2023 № 14. О 14 год 15 хв автомобіль було зупинено ОСОБА_2 , інспектором Відповідача, для перевірки. За результатами перевірки було складено Акт № 354320, відповідно до якого було встановлено порушення ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме, відсутність індивідуальної контрольної книжки водія. На виконання п. 6.3 Положення № 340 у водія знаходилася копія графіка змінності водіїв на 2023 рік, затверджений директором ТОВ «Лан-Мілк» від 04.01.2023 та копія Графіка роботи на 2023 рік. Проте, інспектор при перевірці запитав у водія лише про наявність тахографа та індивідуальної контрольної книжки водія. Почувши від водія про відсутність індивідуальної контрольної книжки водія інспектор запросив посвідчення водія та реєстраційне свідоцтво на транспортний засіб для складання акту. Інших документів інспектор не запитував. Інспектор повідомив, що акт надійде поштою на підприємство. Дані обставини підтверджуються письмовими поясненнями водія та можуть бути підтверджені записами із нагрудної камери інспектора, якщо така здійснювалася. Таким чином, Відповідач безпідставно виніс Постанову про притягнення Позивача до відповідальності, оскільки, хоча у водія не було індивідуальної книжки водія, проте у водія була копія графіку змінності, що дозволяло Відповідачеві належним чином проконтролювати дотримання водієм режиму праці і відпочинку. При цьому інспектор Відповідача в порушення п. 6.3 Положення № 340 належним чином не дослідив всі документи, які передбачені цим пунктом для належного контролю режиму праці і відпочинку водія. Позивач не погоджується зі спірною постановою в повному обсязі як такою, що порушує його права, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки є необґрунтованою, винесеною без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 з врахуванням вимог ст. 122 КАС України прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, надавши відзив на позовну заяву, де зазначив, що за результатами здійснення 31.03.2023 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Атамасем О.А. рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було виявлено, що о 14 год 14 хв на а/д Н-16 км. 39+800 Черкаський р-он, водій ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом марки КАМАЗ 55102 д.н. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить СТОВ «ЛАН» здійснював перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки необхідних документів визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: без індивідуальної контрольної книжки водія, про що складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 354320 від 31.03.2023. Відповідно до наданої на момент перевірки ТТН від 31.03.2023 № 14 автомобільним перевізником зазначено ТОВ «ЛАН-МІЛК». Акт рейдової перевірки складався на місці перевірки в присутності ОСОБА_1 . Водій з актом ознайомився. В поясненнях про причини порушення зазначив «Книжку не видавали». Будь-яких заперечень по факту виявлено порушення не зазначав. Будь-якого іншого документу, який би був альтернативою заміни індивідуальної контрольної книжки не пред`являв та нічого про це не повідомляв. Доказів зворотнього матеріали справи не містять. За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та врахувавши, що в ході розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлені підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області, 16.05.2023 стосовно Позивача винесено спірну постанову № 354997 про застосування адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", в сумі 17 000,00 грн. Щодо наявності у водія копії графіка змінності водія який є альтернативою індивідуальній контрольній книжці водія, під час здійснення перевірки, відповідач зазначає, що водій під час перевірки не дотримався вимог чинного законодавства щодо пред`явлення на момент перевірки індивідуальної контрольної книжки водія. Про існування будь-якого іншого документу, який би був альтернативою заміни індивідуальної контрольної книжки (як то копія графіку змінності водія) водієм на момент перевірки не повідомлялось та не пред`являлось. Доказів зворотного матеріали справи не містять. Крім того відповідач зауважує, що представник позивача був присутній на розгляді справи по порушення, який проводився начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області та вже на розгляді пред`явив графік роботи ТОВ «ЛАН-МІЛК» на 2023 рік, який згідно примітки * розроблено з урахуванням змін, що сталися внаслідок воєнного стану по 19.02.2023 - дата по яку продовженого воєнний стан. Даний графік не є графіком змінності водіїв колісних транспортних засобів, оскільки він не відповідає формі бланку графіка затвердженого Додатком 1 до Положення № 340. Наданий до суду графік змінності водіїв колісних транспортних засобів, відрізняється від того графіка, який було пред`явлено представником Позивача при розгляді справи у Відділі державного нагляду (контролю) у Черкаській області, крім того він також не відповідає формі та змісту бланку графіка затвердженого Додатком 1 до Положення № 340.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

За результатами здійснення 31.03.2023 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом виявлено, що о 14 год 14 хв на а/д Н-16 км. 39+800 Черкаський р-он, водій ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом марки КАМАЗ 55102 д.н. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить СТОВ «ЛАН» здійснював перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки необхідних документів визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: без індивідуальної контрольної книжки водія, про що складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 354320 від 31.03.2023.

Водій з актом ознайомився, про що свідчить особистий підпис.

Листом № 34870/41/24-22 від 16.05.2023 представника позивача, під розписку, повідомлено про розгляд справи на 16.05.2023 (з 09-30 год до 12.00 год).

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та врахувавши, що в ході розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлені підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області, 16.05.2023 винесено спірну постанову № 354997 про застосування адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», в сумі 17 000,00 грн.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті та Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пп. 2, 19 п. 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно зі статтею 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі ст. 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Лан-Мілк» є автомобільним перевізником у межах спірних правовідносин.

Не належність транспортного засобу на праві власності позивачу та перевезення ним вантажу для власних потреб також не змінює правовий статус позивача як автоперевізника, який бере участь у дорожньому русі, і на якого законодавством покладаються відповідні обов`язки. Пояснення позивача про те, що вантаж перевозиться для власних потреб, не спростовує необхідність оформлення та надання перевіряючим документів, на підставі яких таке перевезення здійснюється.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення позивачем внутрішніх перевезень для власних потреб водій позивача надав товарно-транспортну накладну, а не внутрішню накладну на переміщення в середині підприємства.

У зв`язку з наведеним, позивач є належним суб`єктом для притягнення останнього до адміністративно-господарської відповідальності.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340).

Пунктами 1.1, 1.2 Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України Про автомобільний транспорт, Про дорожній рух. Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Таким чином, автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, які використовуються автомобільними перевізниками при наданні послуг по перевезенню вантажів, повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Проте, згідно з пунктом 6.3 Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Отже, у разі відсутності тахографа, до якого складається тахокарта, у обов`язковому порядку ведеться індивідуальна контрольна книжка водія.

Верховним судом у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 зазначено, що чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

У відповідності до п. а ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентна влада чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи п. а ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 804/5737/16.

Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 60 Закону № 2344-III визначено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Частиною 1 статті 60 Закону № 2344-III, в редакції, чинній на час складання акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, було визначено зокрема, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Щодо наявності у водія, на момент проведення перевірки, графіку змінності, суд зазначає таке.

Пунктом 6.3 Положення № 340 визначено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія, або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Частиною 2 ст. 18 Закону № 2344-ІІІ визначено, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Отже, в розумінні зазначеної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від того надаються послуги з перевезення чи здійснюються перевезення для власних потреб.

Згідно з і частиною другою статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення вантажних перевезень.

Водій під час перевірки не дотримався вимог чинного законодавства щодо пред`явлення на момент перевірки індивідуальної контрольної книжки водія.

Про існування будь-якого іншого документу, який би був альтернативою заміни індивідуальної контрольної книжки (як то копія графіку змінності водія) водієм на момент перевірки не повідомлялось та не пред`являлось. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Стосовно твердження позивача про те що, так як на момент проведення перевірки так і на момент прийняття спірної постанови на території України існував режим надзвичайної ситуації, тому у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності за невиконання вимог Положення № 340. оскільки норми Положення № 340 в силу п. 1.4 не підлягають застосуванню до позивача, суд зазначає таке.

Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Згідно з ст. 5 цього Кодексу, надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

1) техногенного характеру;

2) природного характеру;

3) соціальні;

4) воєнні.

Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:

1) державний;

2) регіональний;

3) місцевий;

4) об`єктовий.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу, єдина державна система залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у режимах:

1) повсякденного функціонування;

2) підвищеної готовності;

3) надзвичайної ситуації;

4) надзвичайного стану.

Режим підвищеної готовності та режим надзвичайної ситуації для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її складових, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України, встановлюються за рішенням Кабінету Міністрів України - для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для кількох окремих її функціональних чи територіальних підсистем.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" № 338-р від 25.03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах світу пандемію, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року (пункт 1).

Пунктом 2 Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 № 11 (далі - Положення № 11) визначено, що це Положення регулює питання здійснення заходів цивільного захисту в державі, визначає склад органів управління та сил цивільного захисту, планування діяльності єдиної державної системи цивільного захисту, порядок виконання нею завдань та організації взаємодії.

Відповідно до Пункту 2 Положення № 11 єдина державна система цивільного захисту - сукупність органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

Керівництво єдиною державною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України.

Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту здійснює ДСНС.

Єдина державна система цивільного захисту складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем.

Перелік центральних органів виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми, наведено у додатку 1 Положення № 11.

Територіальні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту (далі - територіальні підсистеми) створюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі з метою здійснення заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період у відповідному регіоні.

Відповідно до пунктів 9-12 Положення № 11, у складі єдиної державної системи цивільного захисту функціонують постійно діючі органи управління цивільного захисту, координаційні органи, сили цивільного захисту функціональних і територіальних підсистем.

Постійно діючими органами управління цивільного захисту, до повноважень яких належать питання організації та здійснення заходів цивільного захисту, є:

- на державному рівні - Кабінет Міністрів України, ДСНС, а також центральні органи виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми, та підрозділи з питань цивільного захисту у складі їх апаратів;

- на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, підрозділи з питань цивільного захисту, які утворюються у їх складі, територіальні органи ДСНС;

- на місцевому рівні - районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, селищних, сільських рад, підрозділи з питань цивільного захисту, які утворюються в їх складі, підрозділи територіальних органів ДСНС;

- на об`єктовому рівні - керівні органи підприємств, установ та організацій, а також підрозділи (посадові особи) з питань цивільного захисту, які утворюються (призначаються) ітакими органами відповідно до законодавства.

Координаційними органами є:

- на загальнодержавному рівні - Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

- на регіональному рівні - регіональні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя;

- на місцевому рівні - місцеві комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних. ситуацій районів, районів у містах (у разі їх утворення), територій міських, селищних, сільських територіальних громад;

- на об`єктовому рівні - комісії з питань надзвичайних ситуацій підприємств, установ та організацій.

Діяльність зазначених комісій провадиться відповідно до положень про них.

Для координації робіт з ліквідації наслідків конкретної надзвичайної ситуації на державному, регіональному, місцевому та об`єктовому рівні у разі потреби утворюються спеціальні комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, діяльність яких провадиться відповідно до положень про такі комісії.

Для забезпечення управління у режимі повсякденного функціонування органами управління та силами цивільного захисту, координації їх дій, здійснення цілодобового чергування та забезпечення функціонування системи збору, оброблення, узагальнення та аналізу інформації про обстановку в районах виникнення надзвичайних ситуацій функціонують:

1) на державному рівні: оперативно-чергова служба державного центру управління в надзвичайних ситуаціях ДСНС; оперативно-чергові (чергові, диспетчерські) служби центральних органів виконавчої влади (у разі їх утворення);

2) на регіональному рівні: оперативно-чергові служби пунктів управління Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; оперативно-чергові служби центрів управління в надзвичайних ситуаціях територіальних органів ДСНС; оперативно-чергові (чергові, диспетчерські) служби територіальних органів центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (у разі їх утворення);

3) на місцевому рівні: чергові служби райдержадміністрацій та виконавчих органів міських, селищних, сільських рад; оперативно-чергові (чергові, диспетчерські) служби територіальних органів центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (у разі їх утворення);

4) на об`єктовому рівні - чергові (диспетчерські) служби підприємств, установ та організацій (у разі їх утворення).

Відповідно до пункту 15 Порядку № 11, до складу сил цивільного захисту єдиної державної системи цивільного захисту входять: оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; аварійно-рятувальні служби; формування цивільного захисту; спеціалізовані служби цивільного захисту; пожежно-рятувальні підрозділи (частини); добровільні формування цивільного захисту.

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту функціонує в системі ДСНС.

Перелік центральних органів виконавчої влади, якими утворюються галузеві спеціалізовані служби цивільного захисту, наведено у додатку 2 Порядку № 11.

Відповідно до пункту 16 Порядку № 11, до складу сил цивільного захисту функціональних підсистем входять: спеціалізовані професійні аварійно-рятувальні служби; об`єктові аварійно-рятувальні служби; об`єктові формування цивільного захисту; галузеві та об`єктові спеціалізовані служби цивільного захисту; державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини), що забезпечують відомчу пожежну охорону; добровільні формування цивільного захисту.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 11, до складу сил цивільного захисту територіальних підсистем входять: підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту; регіональні, комунальні, об`єктові аварійно-рятувальні служби та аварійно-рятувальні служби громадських організацій; об`єктові та територіальні формування цивільного захисту; територіальні та об`єктові спеціалізовані; служби цивільного захисту; добровільні формування цивільного захисту.

Відповідно до статті 4 Кодексу цивільного захисту України, цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки".

Відповідно до пункту 1 Положення № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Положення № 103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, Державна служба України з безпеки на транспорті не входить до складу єдиної державної системи цивільного захисту та не забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

Крім того статтею 78 Кодексу цивільного захисту України відповідно до якої було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" № 338-р від 25.03.2020 для єдиної дероісавної системи цивільного захисту втратила чинність на підставі Закону України від 17.02.2022 № 2081-ІХ.

Отже, враховуючи той факт, що режим надзвичайної ситуації установлено саме для єдиної державної системи цивільного захисту до складу якої Укртрансбезпека та її структурні підрозділи не відносяться, посилання позивача на розпорядження Кабінету Міністрів України № 338-р є безпідставними.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ