Постанова

від 19.12.2023 по справі 925/1277/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2023 р. Справа№ 925/1277/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 19.12.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 22.10.2021

у справі №925/1277/21 (суддя Дорошенко М.В.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКО"

до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Золотоніська районна військова адміністрація Черкаської області

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОКО" звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою від 18.09.2021 до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області (далі також - відповідач) про визнання права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 7125186400:04:000:6211 і 7125186400:05:000:6123 та скасування державної реєстрації права власності Чорнобаївської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 04061330) на ці земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що спірні земельні ділянки входили до складу земель, які перебували у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря" на підставі державного акту на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР №19-7. На них розміщені будівлі та споруди, які раніше належали на праві власності колективному сільськогосподарському підприємству "Зоря", а наразі право власності на них перейшло до позивача, у зв`язку з чим відповідно до вимог ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до позивча перейшло й право власності на спірні земельні ділянки. Проте право власності на спірні земельні ділянки згідно з наявними у Державному земельному кадастрі даними зареєстровано за Чорнобаївською районною державною адміністрацією, правонаступником якої, у зв`язку з її припиненням, стала Золотоніська районна державна адміністрація.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 позов задоволено повністю.

Визнано за сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОКО" право власності на земельні ділянки кадастрові номери: 7125186400:04:000:6211 та 7125186400:05:000:6123.

Скасовано державну реєстрацію права власності Чорнобаївської районної державної адміністрації на земельні ділянки з кадастровими номерами 7125186400:04:000:6211 та 7125186400:05:000:6123 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судове рішення мотивовано тим, що на підставі норм чинного законодавства до позивача, як до власника нерухомого майна розташованого на кожній спірній земельній ділянці перейшло право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 7125186400:04:000:6211 та 7125186400:05:000:6123 разом з правом власності на будівлі та споруди, розміщені на цих земельних ділянках. Також місцевий господарський суд зазначив, що оскільки право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації, то відповідно існуюча спірна державна реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цю ж саму земельну ділянку підлягає скасуванню.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Черкаська обласна прокуратура звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення постановлено місцевим судом за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що не встановивши дійсні обставини справи щодо набуття позивачем права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірних земельних ділянках, площу нерухомого майна належного позивачеві, що розташоване на спірних земельних ділянках та площу земельної ділянки, необхідну позивачеві для утримання й обслуговування нерухомого майна, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 120 ЗК України та 377 ЦК України. Апелянт зазначив, що матеріали справи не містять доказів щодо підтстав набуття права власності позивача на об`єкт нерухомого майна, окрім свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке не є правовстановлюючим документом, який дає можливість достовірно встановити належність нерухомого майна, а лише посвідчує право власності на майно. Також скаржник зазначив, що матеріали справи та загальнодоступні сервіси не містять даних про правонаступництво позивача відносно колективного сільськогосподарського підприємтсва "Зоря". Апелянт зазначив, що виникнення права приватної власності позивача на землю, що належить підприємству на праві колективної власності, без відповідних рішень уповноважених законодавством суб`єктів, які були б підставою для набуття цього права, суперечить законодавству. Крім цього прокурор звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про те, що спірні земельні ділянки набуті позивачем у власність у з`язку з автоматичним переходом права колективної власності, посвідченого Державним актом на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-7, не грунтується на нормах ст.ст. 7, 8 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство", ст. 14-1 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельтнх ділянок власникам земельних часток (паїв), п. 21 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Крім того, прокурор вважає, що місцевий господарський суд вирішуючи цей земельній спір не залучив до розгляду Іркліївську сільську раду Золотоніського району Черкаської області, як особу, прав та обов`язків якої безпосередньо стосується судове рішення, оскільки з 01.01.2019 року саме Іркліївська сільська рада в її адміністративних межах набула право власності на землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (якщо ці землі не перебували у приватній власності), зобов`язана здійснювати розпорядження землями колективних сільськогосподарських підприємств.

Також, скаржником додано до апеляційної скарги інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об?єкт нерухомого майна реєстраційним номером 61850571251; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об?єкт нерухомого майна реєстраційним номером 126910571251; копію договору оренди землі від 19.03.2012; копію угоди від 20.04.2012; копію листа СТОВ "Агроко" від 19.03.2012 № 285; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об?єкт нерухомого майна ресстраційним номером 3538871251; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об?єкт нерухомого майна реєстраційним номером 320972671251; копію листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 03.03.2023 №10-23-0.3-1068/2-23; копію Статуту СТОВ "Акроко"; витяг з ЄДРПОУ на Іркліївську сільську раду Золотоніського району; копію листа Черкаської обласної прокуратури від 27.02.2023 № 15/1-172; копію листа Іркліївської сільської ради від 03.03.2023 № 401; копію листа Черкаської обласної прокуратури від 09.03.2023 за № 15-223 вих. 23; копію листа Черкаської обласної прокуратури від 27.02.2023 № 15/1-173 вих 23; копію листа Золотоніської районної державної адміністрації від 02.03.2023 № 01- 01-35/562; копію повідомлення Черкаської обласної прокуратури від 17.03.2023 № 15-236 вих.23.

З огляду на те, що прокуратура була позбавлена можливості подати відповідні докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки не був учасником справи №925/1277/21, суд апеляційної інстанції долучає зазначені докази до матеріалів справи та враховує їх під час апеляційного перегляду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.032.023 апеляційну скаргу у справі №925/1277/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Станік С.Р., Чорногуз М.Г.

На електронну адресу Північного апеляційного господарського суду 27.03.2023 від позивача надішли заперечення проти відкриття апеляційного провадження, в якому останній посилається на ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу для відмови в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також зазначає про відсутність підстав для представництва прокурора в суді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

На адресу суду 03.04.2023 (повторно) від позивача надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження.

До Північного апеляційного господарського суду 24.04.2023 від прокурора надійшли пояснення на заперечення позивача проти відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 клопотання Черкаської обласної прокуратури про поновлення строку на подання апеляційної скарги - задоволено. Відновлено Черкаській обласній прокуратурі строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 у справі №925/1277/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 у справі №925/1277/21 та призначено судове засідання на 11.05.2023.

Через систему "Електронний суд" 05.05.2023 від позивача надішла заява про відвід колегії суддів у складі: Коробенка Г.П., Станіка С.Р. та Чорногуза М.Г. від розгляду справи № 925/1277/21.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чорногуза М.Г. та Станіка С.Р., призначено повторний автоматизований розподіл справи №925/1277/21.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023, справу №925/1277/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 прийнято до провадження апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури колегією суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий, доповідач), Козир Т.П., Кравчук Г.А., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023 та вирішено здійснювати розгляд справи №925/1277/21 спочатку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 визнано необґрунтованим відвід судді Північного апеляційного господарського суду Коробенка Г.П. від розгляду справи №925/1277/21, заявлений Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОКО". Справу передано для вирішення питання про відвід суддів у порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2023р. заяву СГ ТОВ "АГРОКО" про відвід колегії суддів у складі: Коробенка Г.П., Станіка С.Р. та Чорногуза М.Г. від розгляду справи №925/1277/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Пантелієнка В.О., суддів Сотнікова С.В., Доманської М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 відмовлено СГ ТОВ "АГРОКО" у задоволенні заяви про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Коробенка Г.П. від розгляду справи №925/1277/21.

На адресу Північного апеляційного господарського суду 11.05.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечено доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 у справі №925/1277/21, призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.06.2023.

Через канцелярію суду 11.05.2023 позивачем подано клопотання щодо доказів у справі №925/1277/21 разом з клопотання про витребування доказів у Черкаської обласної прокуратури.

Судове засідання призначене на 26.05.2023 відкладено колегією суддів до 20.06.2023.

У судовому засіданні 20.06.2023 суд зобов`язав прокуратуру надати відповіді на запитання позивача, у разі неможливості - надати пояснення. Розгляд справи відкладно на 06.07.2023.

Через систему "Електронний суд" 03.07.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

На адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Перед судовим засіданням 06.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли пояснення щодо підстав для представництва прокурором інтересі держави в особі Іркліїївської сільської ради та щодо клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 залучено до участі у справі №925/1277/21 Золотоніську районну військову адміністрацію Черкаської області в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відкладено розгляд апеляційної скарги на 05.09.2023.

На адресу суду 11.07.2023 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023, у зв`язку з перебуванням судді Кравчук Г.А. у відпустці, судове засідання призначено на 26.09.2023.

У судовому засіданні 26.09.2023 колегією суддів оголошено перерву до 24.10.2023.

16.10.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копію заяви Черкаської обласної прокуратури від 30.09.2015 №17/7-851 вих. 15; копію листа Черкаської обласної прокуратури від 26.01.2021 № 32-1 вих-21; копію замовлення від 27.05.2022 № 32-10 вих-22; копію листа Черкаської регіональної філії ДП "Національні інформаційні системи" від 28.06.2022 № 1036/47-09.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 залучено до участі у справі №925/1277/21 Іркліївську сільську раду Золотоніського району Черкаської області в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, у судовому засіданні оголошено перерву до 30.11.2023.

Через систему "Електронний суд" 01.11.2023 від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі.

Від прокуратури до суду 13.11.2023 надійшли заперечення на заяву про закриття провадження у справі.

На електронну адресу суду від відповідача 21.11.2023 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відрядженні, судове засідання призначено на 19.12.2023.

У судовому засіданні 19.12.2023 колегією суддів відмовлено у задоволенні заяви позивача про закриття провадження у справі, у зв`язку з її безпідставністю. У судове засідання з`явився прокурор та представник позивача. Прокурор заявив усне клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, долучених до посьмових пояснень.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до частин першої, третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 року у справі №906/612/17, від 22.08.2018 року у справі №910/19776/17 та від 05.12.2018 року у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що вказані вище докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції, й відповідно не розглядались останнім.

У той же час, апеляційним судом встановлено, що місцевий господарський вирішив питання про права та обов`язки Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, без її залучення до участі у справі, відповідно вона не була повідомлена про розгляд даної справи й не брала участі у цій справі та була позбавлена можливості надати суду першої інстанції на розгляд відповідні докази.

Колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права особи на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 1.07.2003 р. (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27.09.2001 р.). А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність долучення до матеріалів справи додатково поданих прокурором доказів, оскільки ані прокурор, ані Іркліївська сільська рада не були учасниками справи у суді першої інстанції та відповідно були позбавлені права на подання відповідних доказів.

Крім того, прокурором у судовому засіданні надано суду для огляду оригінали документів, копії яких останній просив долучити до матеріалів справи, які судом досліджено та взято до уваги під час апеляційного перегляду.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, просив розглядати справу без його участі. Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду справи за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані прокурором та представником позивача пояснення,проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Положеннями частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із частиною третьою статті 24 Закону про прокуратуру право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 23 Закону про прокуратуру визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци 1, 2 частини третьої).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 4 частини четвертої статті 23 Закону про прокуратуру).

Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Звертаючись із апеляційною скаргою у цій справі №925/1277/21 до суду апеляційної інстанції в інтересах держави в особі Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, прокурор обґрунтовував наявність підстав для представництва вказаного органу в суді зазначивши, що інтерес держави у даній справі полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Правовідносини пов`язані з набуттям права власності на землю становлять суспільний інтерес, а набуття у приватну власність спірних земельних ділянок всупереч вимог закону не відповідає державним (суспільним) інтересам.

Прокурор звертає увагу, що до набуття на підставі оскаржуваного рішення спірними земельними ділянками вони перебували в оренді у позивача.

За ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковий кодекс України визначає плату за землю як обов`язковий платіж у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому, за ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку.

Відтак, з набуттям спірними земельними ділянками статусу приватної власності, територіальна громада позбавлена права на надходження до бюджету за ці земельні ділянки орендної плати, яка не може бути меншою за розмір земельного податку, але може бути більшою.

Беручи до уваги зазначене, апеляційний господарський суд погоджується з доводами прокурора, що у спірних правовідносинах наявний, як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі.

Прокурор в апеляційній скарзі зазначив, що на виконання вимог ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", Черкаська обласна прокуратура листом №15/1-172 вих.23 від 27.02.2023 звернулась до Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області щодо оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 у справі №925/1277/21.

Відповідно до листа Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 03.03.2023 № 401 остання повідомила, що має намір самостійно вжити заходів щодо порушеного права шляхом апеляційного оскарження рішення від 22.10.2021.

Черкаська обласна прокуратура листом від 09.03.23 №15-223 вих.23 запропонувала сільській раді повідомити про подання відповідної апеляційної скарги до 15.03.2023.

Однак, станом на 20.03.2023 інформація про вжиття сільською радою заходів з оскарження рішення відсутня.

З таким же листом №15/1-172 вих.23 від 27.02.2023 прокуратура звернулась до Золотоніської районної військової адміністрації, яка листом від 02.03.2023 №01-01-35/562 повідомила, що не має наміру оскаржувати в апеляційному порядку рішення від 22.10.2021, оскільки не є розпорядником спірної земельної ділянки.

Ураховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Іркліївською сільською радою Золотоніського району Черкаської області допущено бездіяльність, суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права на земельні ділянки є визнання права.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, СТОВ "Агроко" є власником об`єктів нерухомого майна за адресами: Черкаська обл., Чорнобаївський р-н, с. Мельники, вул. Лугова, 1 А та Черкаська обл., Чорнобаївський р-н, с. Мельники, вул. Гайдара, 2 А, яким присвоєно унікальні реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна - 3538871251 та 61850571251, відповідно.

Підставою для державної реєстрації речового права позивача на об`єкт нерухомого майна по вул. Гайдара, 2 А в с. Мельники, в Державному реєстрі вказане свідоцтво про право власності серії САЕ №455156, видане 05.04.2012 Мельниківською сільською радою.

За змістом свідоцтва про право власності від 05.04.2012, сканована копія якого розміщена в розділі "Реєстраційна справа" об`єкту нерухомого майна реєстраційним номером 61850571251 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою його видачі було рішення виконавчого комітету Мельниківської сільської ради від 17.03.2012 №20. Згідно примітки, вказане свідоцтво видане взамін свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 12.03.2004 Мельниківською сільською радою - СТОВ "Мельниківська нива".

Вказане нерухоме майно знаходиться на спірній земельній ділянці кадастровим номером 7125186400:05:000:6123 площею 24,4561 га, якій в Державному ресстрі речових прав на нерухоме майно присвоєно унікальний реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 126910571251.

Також, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до державної реєстрації права приватної власності СТОВ "Агроко" на земельну ділянку кадастровим номером 7125186400:05:000:6123, позивач був орендарем спірної земельної ділянки на термін до 11.05.2042 на підставі договору оренди землі від 19.03.2012, зі змінами до цього договору внесеними угодою від 20.04.2012, укладеними з Чорнобаївською районною державною адміністрацією, які надані прокурором до матеріалів справи.

За змістом листа від 19.03.2012 №285 СТОВ "Агроко" розроблено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на оренду, зокрема, земельної ділянки кадастровим номером 7125184400:05:000:6123, скеровано її до відділу Держкомзему у Чорнобаївському районі разом з договором оренди землі та заявою для реєстрації права оренди землі.

Аналогічно, підставою для державної реєстрації речового права позивача на об`єкт нерухомого майна по вул. Луговій, 1 А в с. Мельники, в Державному реєстрі вказане свідоцтво про право власності серії САЕ НОМЕР_3, видане 06.04.2012 Мельниківською сільською радою.

За твердженням апелянта, копія зазначеного свідоцтва в розділі "Реєстраційна справа" об?єкту нерухомого майна реєстраційним номером 3538871251 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня.

Проте, з даних невід?ємної архівної складової частини Державного реєстру речових прав не нерухоме майно - Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що попереднім власником комплексу по вул. Луговій, 1А в с. Мельники було СТОВ "Мельниківська нива" на підставі свідоцтва про право власності серії CAA № НОМЕР_2, виданого 12.03.2004 Мельниківською сільською радою.

Вказане нерухоме майно знаходиться на спірній земельній ділянці кадастровим номером 7125186400:04:000:6211 площею 2,7156 га, якій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно присвоєно унікальний реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 320972671251.

Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до державної реєстрації права приватної власності СТОВ "Агроко" на земельну ділянку кадастровим номером 7125186400:04:000:6211, позивач був орендарем спірної земельної ділянки на термін до 19.09.2032 на підставі договору оренди землі від 14.09.2012, укладеним з Чорнобаївською районною державною адміністрацією, які надані прокурором до матеріалів справи.

Згідно зі Статутом СТОВ "Агроко", попереднім найменуванням якого є СТОВ "Мельниківська нива", товариство є правонаступником прав і обов`язків СТОВ "Крутьки" та СТОВ "Родина".

Колегія суддів зазначає, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі №200/606/18, Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 року у справі №924/856/20).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості, право користування земельною ділянкою переходить до набувача нерухомого майна, розташованого на ній, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Цей принцип закріплено нормами ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинні станом на 06.04.2012) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи,

припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить ст. 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв?язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об?єкти (крім багатоквартирних будинків).

Таким чином, не встановивши дійсні обставини справи щодо набуття позивачем права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірних земельних ділянках, площу нерухомого майна належного позивачеві, що розташоване на спірних земельних ділянках та площу земельної ділянки, необхідну позивачеві для тримання й обслуговування нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про застосування до спірних правовідносин вимоги ст.120 ЗК України та 377 ЦК України.

Як встановлено вище, право власності на об`єкти нерухомого майна, що розміщені на спірних земельних ділянках СТОВ "Агроко" підтверджується лише свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, виданими Мельниківською сільською радою.

Окрім вказаних свідоцтв матеріали справи не містять жодних інших доказів щодо підстав набуття права власності позивачем на об`єкт нерухомого майна (договір купівлі-продажу, рішення органу місцевого самоврядування тощо).

Водночас, свідоцтво про право власності на майно лише посвідчує це право, але не є правовстановлюючим документом, який дає можливість встановити підстави набуття цього права.

Довідка виконавчого комітету Іркліївської сільської ради від 14.07.2021 №1119 про те, що будівлі та споруди по вул. Луговій, 1 А та по вул. Гайдара, 2 А в с. Мельники були власністю колишнього КСП "Зоря", не є правовстановлюючим документом, що дає підстави достовірно встановити належність нерухомого майна.

Матеріали господарської справи не містять належних доказів, що підтверджували б віднесення будівель та споруд по вул. Луговій, 1 А та по вул. Гайдара 2 А в с. Мельники до власності колишнього КСП "Зоря", с. Мельники.

Отже, за відсутності у попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають (п. 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19).

Окрім того, колегія суддів зазначає, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Набуття земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного нерухомого майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями ст.ст. 134, 135 3К України порядку (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, від 09.04.2020 у справі №910/2942/19 та від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г).

Відтак, обов?язковим є врахування площі нерухомого майна та дійсного розміру земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Висновок судового експерта Окрепки А.І. від 17.08.2021 № 1708/21-4, який знаходиться в матеріалах господарської справи, не містить дослідження питання щодо розміру частин (або всіх) земельних ділянок з кадастровими номерами 7125186400:05:000:6123 та 7125186400:04:000:6211, які необхідні для обслуговування розміщеного на них нерухомого майна з урахуванням вказаних вище нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.

Відповідно до дослідницької частини вказаного висновку, експерт обмежився констатацією факту формування земельних ділянок відповідно до Проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21.02.2012 та Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01.03.2012. При цьому, Проєкт землеустрою та Технічна документація у вихідних даних до висновку чи в матеріалах господарської справи відсутні.

Тому, висновки експерта: що площа 2,7158 га земельної ділянки з кадастровим номером 7125186400:04:000:6211, вже виділялась під нежитлові будівлі згідно Державного акту на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-7; що площа цієї земельної ділянки для обслуговування розташованих на ній будівель становить 2,0025 га колегія суддів визнає необгрунтованими. Такими ж необгрунтованими є висновки експерта, що: площа 24,4561 га земельної ділянки з кадастровим номером 7125186400:05:000:6123, вже виділялась під нежитлові будівлі згідно Державного акту на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-7; площа цієї земельної ділянки для обслуговування розтащовних на ній будівель становить 22,5978 га.

Вказане спростовує висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем переходу до нього права власності нерухомого майна, а відтак й на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 7125186400:04:000:6211 і 7125186400:05:000:6123 у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, що розташоване на них.

Як встановлено судом, спірні земельні ділянки входили до складу земель, які на підставі Державного акту на право колективної власності на землю від 27.11.1995 року серія ЧР 19-7 були передані y власність колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря".

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів правонаступництва позивача відносно колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря".

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про власність" (в редакції на момент видачі державного акту) суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції на момент видачі державного акту) об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Частинами 1 та 2 статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції на момент видачі державного акту) визначено, що підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності.

Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Також відповідно до ч. 1, ч.3, ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції чинній на момент видачі державного акту) земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.

Водночас, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 03.03.2023 № 10-23-0.3-1068/2-23, відповідно до матеріалів Проєкту роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря" Мельниківської сільської ради, спірні земельні ділянки кадастровими номерами 7125186400:05:000:6123 та 7125186400:04:000:6211 до складу земель підприємства, що підлягали паюванню, не увійшли.

Вказане корелюється з тим, що оскільки спірні земельні ділянки належали до несільськогосподарських угідь через належність їх до земель під господарськими будівлями і дворами, то відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», - вони не підлягали поюванню, тому не були розпайовані та залишились у колективній власності.

Матеріали справи не містять будь-якого рішення загальних зборів членів КСП "Зоря" чи його правонаступника, зборів уповноважених або органу управління цього підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном, про передачу землі, що залишилась у колективній власності підприємства, зокрема, спірних земельних ділянок, у приватну власність саме відповідачу.

Верховний Суд у постановах від 13.09.2022 у справі №925/461/21, від 20.12.2022 у справі №924/250/22 зазначив, що автоматичного переходу права колективної власності у приватну власність у зв?язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало.

Відтак, виникнення права приватної власності позивача на землю, що належала підприємству на праві колективної власності, без відповідних рішень уповноважених законодавством суб`єктів, які (рішення) були би підставою для набуття цього права, суперечить законодавству.

У контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316 - 319 ЦК України).

При цьому, здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавство не містить.

Так, згідно зі статтею 14-1 цього Закону у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Тобто законодавцем допускалась можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, але лише у порядку, визначеному законом.

Разом з тим, не з`ясувавши чи доведено позивачем і чи підтверджується матеріалами справи порушене право чи інтерес СТОВ "Агроко" на момент звернення до господарського суду, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про необхідність захисту порушеного права власності позивача, не взявши до уваги положення статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

Таким чином, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують наявність у СТОВ "Агроко" права на спірні земельні ділянки, відтак правові підстави для задоволення позову про визнання права власності та похідної вимоги про скасування державної реєстрації речового права на них, відсутні.

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 у справі №925/1277/21 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 129 ГПК України і покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.10.2021 у справі №925/1277/21скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 27 565 (двадцять сім тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн 50 коп.

Матеріали справи №925/1277/21 повернути Господарському суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 08.01.2023 після виходу з відпустки судді Козир Т.П.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир