Рішення

від 10.01.2024 по справі 908/3521/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/285/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2024 Справа № 908/3521/23

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

розглянув у спрощеному позовному провадженні,

без виклику представників сторін,

справу № 908/3521/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», ідентифікаційний код юридичної особи 20037376 (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ», ідентифікаційний код юридичної особи 37965667 (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 25)

про стягнення 1 694 грн 28 коп.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява від 22.11.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ» 1 586 грн 02 коп. пені та 108 грн 26 коп. 3% річних за прострочення оплати за товар в сумі 7543,66 грн за договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 справу 908/3521/23 визначено для розгляду судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.11.2023 у справі № 908/3521/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Як свідчать матеріали справи, сторони належним чином повідомлені про розгляд справи.

Ухвала суду направлена на електронні адреси сторін, позивачеві, також, до електронного кабінету.

До того ж, згідно з поштовим повідомленням, відповідачем отримано вказану ухвалу суду 04.12.2023.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Позовна заява обґрунтована тим, що на виконання Договору поставки №ПК/133 від 19.05.2014, позивач поставив відповідачеві товар, за який останній не розрахувався. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.10.2023 у справі № 908/2651/23 стягнуто з Товариства з обмеженою «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» 7543 грн 66 коп. основного боргу. 7 543 грн 66 коп. відповідачем було сплачено лише 14.11.2023. На підставі п. 10.3 Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 1 586 грн 02 коп. пені та 108 грн 26 коп. 3% річних за прострочення оплати за товар в сумі 7543,66 грн за Договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014.

Відповідачем 18.12.2023 направлено до суду та позивачеві відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, з посиланням на часткову не оплату по Договору в період дії форс-мажорних обставин та відстроченням оплати, у зв`язку з розглядом справи в суді і сплати боргу до набрання законної сили рішенням у справі № 908/2651/23. У разі відсутності підстав для відмови у позові, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90% від заявленої позивачем суми.

Позивач у відповіді на відзив вказує на те, що відповідач про наявність форс-мажорних обставин не повідомляв, відповідні обставини, також досліджувались судом при розгляді справи № 908/2651/23. Відповідач повноцінно вів господарську діяльність у 2023 році. Не погоджується із клопотанням відповідача щодо зменшення пені на 90%.

10.01.2024 судом ухвалено рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

19.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аптека низьких цін Кремінь (Покупець) укладено Договір поставки № ПК/133, за умовами якого (п. 1.1.) Постачальник зобов?язується поставити і передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити певний Товар, асортимент, кількості та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 1.2.договору предметом поставки є наступний товар: 1.2.1. лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей від 19.05.2014) право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі товару Покупцеві та підписання ним видаткової накладної на товар .

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що оплата Покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається Постачальником при поданні Замовлення на поставку Покупцем.

Згідно з п. 6.2 договору при здійсненні Покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого Покупець зобов?язаний здійснити оплату за Товар на користь Постачальника, вказується Постачальником у видатковій накладній на Товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару Покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання Постачальником Покупцю рахунку-фактури для оплати Товару відстроченням платежу не є обов`язковим.

Відповідно до п. 6.3 договору при здійсненні Покупцем оплати товару за цим договором шляхом попередньої оплати, така оплата має бути здійснена протягом 2 банківських днів з дня отримання Покупцем рахунку-фактури.

Згідно з п. 12.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 09.08.2018 ) даний договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2018, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну умов цього Договору за один місяць до закінчення строку дії Договору, він вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах, які передбачені Договором.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним договору суду не надано.

Також, 31.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фармако (сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аптека низьких цін Кремінь (сторона - 2) укладено угоду про використання електронних документів із застосуванням ЕЦП/ЕП.

Відповідно до п. 2.1. Угоди - цією угодою сторони погоджуються з метою та у зв?язку із виконанням своїх зобов?язань за будь-якими договорами, які укладені між сторонами, або які будуть укладені в майбутньому (надалі за текстом - Договори) здійснювати електронний обмін документами за допомогою телекомунікаційних каналів зв`язку та/або електронних носіях, підписаними ЕЦП/ЕП в порядку, обумовленою цією угодою.

Згідно п. 2.2. Угоди електронний обмін документами здійснюється в рамках виставлення та отримання актів зміни вартості раніше поставленого товару, видаткових накладних. За згодою сторін перелік документів може бути змінений.

Відповідно до п. 2.4. Угоди сторони визнають, що отримання документів в електронному вигляді та підписані ЕЦП/ЕП в порядку, визначеному цією Угодою, еквівалентні отриманню документів на паперовому носії і є необхідною та достатньою умовою, яка дозволяє встановити, що електронний документ походить від сторони, що його направила.

Згідно п. 4.2 Угоди - Отримуюча Сторона при надходженні від Направляючої Сторони документа в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних каналів зв?язку не пізніше 5 (п?яти) робочих днів перевіряє наявність ЕЦП/ЕП направляючої Сторони, повідомляє відправника про отримання або відхилення електронного документа, формує документ, накладає власну ЕЦП/ЕП та направляє підприємству-адресату.

В разі необхідності внесення корегувань в направлений засобами електронного документообігу документ, Направляюча сторона складає відповідний інформативний лист та направляє відкоригований документ та інформаційний лист Отримуючій Стороні (п. 4.3 Угоди).

Відповідно до п. 4.4 Угоди в разі, якщо Направляюча сторона не отримала від Отримуючої сторони протягом 5 робочих днів повідомлення про отримання документа в електронному вигляді та/або підписаний Отримуючою стороною документ в електронному вигляді, або мотивовану відмову від прийняття зазначених документів, при наявності підтвердження оператора електронного документообігу доставки документа Отримуючій Стороні, то такий документ вважається отриманим Отримуючою стороною.

Пунктом 5.6 Угоди сторони обумовили, що ця угода вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2021, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Угода автоматично продовжує свою дію на тих самих умовах на кожний послідуючий рік, якщо жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про припинення дії Угоди за десять календарних днів до закінчення строку дії угоди.

Сторонами доказів письмового повідомлення припинення дії Угоди суду не надано.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (лікарські засоби та вироби медичного призначення), проте відповідач порушив умови договору і своєчасно не оплатив вартість отриманого товару у повному обсязі.

Так, згідно акту звіряння станом на 31.03.2023 дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем становила 105 634,49 грн. За період з 01.04.2023 по дату подання позову (остання поставка мала місце 09.05.2023) позивачем було поставлено товар на загальну суму 536257,19 грн. Відповідачем за цей період оплачено кошти в розмірі 634348,02 грн. (остання оплата була 06.06.2023), що підтверджується відомістю розрахунків з клієнтом за період 01.04.2023 - 31.06.2023, актом звіряння станом на 30.06.2023.

Отже, заборгованість відповідача по оплаті складає 7543,66 грн.

Дану суму заборгованості підтверджено відповідачем в акті звірки між сторонами за 2 квартал 2023 року, станом на 30.06.2023.

Позивач зазначив, що при зарахуванні коштів, які надходили від відповідача застосував п. 6.6. Договору, відповідно до якого - якщо Постачальником здійснюється дві та більше поставок Товару на користь Покупця, грошові суми, що отримує Постачальник від Покупця за цим Договором, покривають заборгованість Покупця перед Постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних), яку зобов`язаний здійснити Покупець за цим Договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку оплати грошових сум за видатковими накладними на Товар, який постачався, незалежно від того, що вказано Покупцем в призначенні платежу при здійсненні оплати.

06.06.2023 відповідачем було здійснено оплату в розмірі 3984,24 грн. (копія виписки з банку міститься в матеріалах справи), яку позивачем в силу п. 6.6. Договору було зараховано в оплату за товар за попередніми видатковими накладними, по яким настав строк оплати і частину з цієї суми в розмірі 624,29 грн. було зараховано в якості часткової оплати за товар по видатковій накладній 423618/0 від 08.05.2023.

Видаткові накладні, по яким існує заборгованість підписані уповноваженою особою відповідача, з урахуванням укладеної між сторонами Угоди, із застосуванням ЕЦП, що підтверджується відміткою Документ прийнято контрагентом, проставлений ЕЦП уповноваженої особи відповідача та ЕЦ Печатка відповідача, та випискою/квитанцією із М.Е.DОС по кожній видатковій накладній про факт затвердження документа відповідачем із статусом ДОКУМЕНТ ЗАТВЕРДЖЕНО із інформацію про особу, яка підписала документ та проставила електронну печатку Покупця та направлення такого повідомлення позивачу.

Оскільки відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у справі № 908/2651/23 про стягнення з відповідача 7543,66 грн. основного боргу.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.10.2023 у справі № 908/2651/23 стягнуто з Товариства з обмеженою «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» 7543 грн 66 коп. основного боргу.

Рішення суду у справі № 908/2651/23 набрало законної сили 16.11.2023, 16.11.2023 судом видано наказ.

7 543 грн 66 коп. відповідачем було сплачено лише 14.11.2023, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» 1 586 грн 02 коп. пені та 108 грн 26 коп. 3% річних за прострочення оплати за товар в сумі 7543,66 грн за договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014 за період з 24 та 25.05.2023 по 14.11.2023 було предметом позовних вимог у даній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом при розгляді справи № 908/2651/23:

«…Зі змісту п. 6.2 Договору вбачається, що сторонами узгоджено, що при здійсненні Покупцем оплати Товару за цим Договором з відстроченням платежу строк, протягом якого Покупець зобов`язаний здійснити оплату за Товар на користь Постачальника, вказується Постачальником у видатковій накладній на Товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки Товару Покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання Постачальником Покупцю рахунку-фактури для оплати Товару відстроченням платежу не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

У кожній видатковій накладній вказано - дата оплати: 23.05.2023 та 24.05.2023.

Тобто, обов`язок щодо оплати поставленого товару встановлено до - 23.05.2023 та до 24.05.2023.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за отриманий товар за Договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014 становить 7543,66 грн…

…Стосовно посилань відповідача на те, що в позовній заяві не міститься інформація про те, з чого складається сума позову, за який період виникла заборгованість, коли настав строк оплати за Договором та за якими саме видатковими накладними не сплачена сума заборгованості, то судом ці доводи відхиляються, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, перелік видаткових накладних із сумами заборгованості за отриманий товар, датами настання строків оплати згідно видаткових накладних, періодом виникнення заборгованості міститься в Додатку №1 до позовної заяви. Також,строк оплати за отриманий товар вказаний в кожній із спірних видаткових накладних.

Крім того, в матеріалах справи міститься акти звіряння розрахунків, які підписані відповідачем без жодних зауважень та претензій.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Тобто, відповідач знає про існуючу заборгованість, а зазначені твердження відповідача суд розцінює як спосіб уникнення від відповідальності та виконання умов договору…».

У рішенні суд також відхилив посилання відповідача на форс-мажорні обставини у даних спірних правовідносинах.

Отже, як встановлено судом при розгляді справи № 908/2651/23, відповідачем прострочено оплату товару на загальну суму 7 543 грн 66 коп., поставленого позивачем за видатковими накладними: від 08.05.2023 та від 09.05.2023, з 24.05.2023 та з 25.05.2023, відповідно.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України:

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно частини 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частина 2 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що у сфері господарювання застосовується, зокрема, такий вид господарських санкцій як штрафні санкції.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України «Розмір штрафних санкцій»:

1. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

2. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 10.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що правильною сумою до стягнення є сума 1579 грн 40 коп. пені за період прострочення з 24, 25.05.2023 по 13.11.2023, враховуючи, що день оплати 14.11.2023, не є днем прострочення.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 10.4 Договору сторони за прострочення строків оплати передбачили у т.ч. стягнення 3% річних.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що правильною сумою до стягнення є сума 107 грн 64 коп. 3% річних за період прострочення з 24, 25.05.2023 по 13.11.2023, враховуючи, що день оплати 14.11.2023, не є днем прострочення.

На підставі викладеного, позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1579 грн 40 коп. пені та 107 грн 64 коп. 3% річних за період прострочення з 24, 25.05.2023 по 13.11.2023.

В іншій частині позову суд відмовляє, як у безпідставно заявленому до стягнення.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо часткової не оплати по Договору в період дії форс-мажорних обставин, посилання на лист ТПП від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, відстроченням оплати, у зв`язку з розглядом справи в суді і сплати боргу до набрання законної сили рішенням у справі № 908/2651/23 і відмовляє у клопотанні про зменшення штрафних санкцій на 90% від заявленої позивачем суми.

Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх недзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Договором у розділі девятому визначений порядок повідомлення стороною про форс-мажорні обставини.

Відповідачем доказів дотримання вказаного порядку, передбаченого Договором, не надано.

Відповідчем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення своєчасних оплат за Договором.

Воєнний стан на території України не означає, що Відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання. Лист ТПП від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач не є належним доказом у даному випадку.

До того ж у рішенні № 908/2651/23 суд також відхилив посилання відповідача на форс-мажорні обставини у даних спірних правовідносинах.

Отже, як встановлено судом при розгляді справи № 908/2651/23

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності зі п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач звернувся з заявою про зменшення штрафних санкцій посилаючись на необхідність дотримання балансу інтересів сторін при стягненні штрафних санкцій, а також на те, що покладення на відповідача відповідного тягаря та стягнення штрафних санкцій за Договором не відповідає принципу справедливості.

Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проаналізувавши обставини справи та заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено належним чином наявність виняткових обставин та поважність причин прострочення і не виконання спірних договірних зобов`язань.

При цьому, суд враховує, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, а також враховуючи баланс інтересів сторін справи, співрозмірність основної заборгованості з сумою штрафних санкцій, суд відмовляє у заяві відповідача щодо зменшення штрафних санкцій. При цьому, суд враховує, що 3% річних не є штрафними санкціями, а отже не можуть бути зменшені судом за заявою відповідача.

Крім того, відповідачем на підтвердження відсутності коштів на підприємстві не надано Баланси товариства, а надані довідки не є належними доказами в даному випадку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ», ідентифікаційний код юридичної особи 37965667 (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», ідентифікаційний код юридичної особи 20037376 (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21) 1 579 (одна тисяча п`ятсот сімдесят дев`ять) грн 40 коп. пені, 107 (сто сім) грн 64 коп. 3% річних та 2 672 (дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн 53 коп. судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 10.01.2024.

Суддя А.О. Науменко