Рішення

від 10.01.2024 по справі 910/16215/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.01.2024Справа № 910/16215/23за позовом Фермерського господарства "ОМІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг"

про стягнення 540 326,80 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство "ОМІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки сільськогосподарської продукції №82778 від 14.08.2023, яка складається з 478 114,26 грн - суми основного боргу, 12 212,54 грн - пені та 50 000,00 грн - моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження сторін.

Як вбачається з матеріалів справи поштові відправлення з ухвалою про відкриття провадження у справі були вручені сторонам у справі.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.08.2023 між ТОВ "Явкино Холдинг" (покупець) та ФГ "ОМІ" (продавець, постачальник) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №82778, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (товар).

Найменування та загальна кількість товару, що поставляється за даним договором, визначається сторонами у специфікації, що додається до договору та є його невід`ємною складовою (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, кількість та ціна товару, що поставляється за даним договором встановлюються специфікацією. Ціна товару може змінюватися, відповідно до п. 2.4 договору.

Згідно п. 3.2 договору, сторони погодили, що у випадку не реєстрації постачальником податкової накладної протягом граничних строків, визначених підпунктом 201.10 Податкового кодексу України, ціна товару зменшується на 14% від ціни товару зазначеної у специфікації, за якою постачальником не зареєстровано податкову накладну, про що укладається акт перерахунку ціни, шляхом направлення покупцем такого акту поштовим відправленням за адресою постачальника. У разі відмови від підписання акту перерахунку ціни з боку постачальника впродовж 5 календарних днів з дати здійснення поштового відправлення на його адресу, акт перерахунку ціни вважається підписаним з боку постачальника.

У відповідності до п. 4.1 договору, умови поставки товару будуть визначені сторонами у специфікації до договору на відповідну партію товару.

Положеннями пункту 4.3 договору передбачено, що граничний строк поставки товару узгоджується сторонами у специфікації.

Відповідно до п. 5.1 договору, якщо інші умови оплати не погоджені сторонами у додатковій угоди, покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний рахунок продавця в наступному порядку: 86% вартості товару сплачується покупцем протягом 3 робочих днів з дати поставки товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов цього договору, підписання сторонами специфікації до договору, а також після отримання від продавця рахунку-фактури на товар та підписання видаткової накладної; 14% вартості товару сплачується покупцем протягом 3 робочих днів після здійснення продавцем реєстрації податкової накладної та отримання покупцем суми бюджетного відшкодування ПДВ по взаємовідносинам з продавцем в рамках виконання даного договору, відповідно до порядку визначеного ст. 200 Податкового кодексу України.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині зобов`язань, що виникли до цієї дати - до повного їх виконання відповідними сторонами (п. 9.1 договору).

У відповідності до умов договору, між сторонами були укладені наступні специфікації:

№1 від 14.08.2023, відповідно до умов якої постачальник передає, а покупець приймає у власність товар - ячмінь у кількості 57,120 т; ціна товару 4 479,60 грн за 1 т; загальною вартістю 255 874,75 грн (у тому числі ПДВ 14%); строк поставки товару - до 20.08.2023 включно;

№2 від 15.08.2023, відповідно до умов якої постачальник передає, а покупець приймає у власність товар - ячмінь у кількості 58,75 т; ціна товару 4 379,60 грн за 1 т; загальною вартістю 257 301,50 грн (у тому числі ПДВ 14%); строк поставки товару - до 20.08.2023 включно.

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 513 175,72 грн, що підтверджується накладними №37 від 14.08.2023 на суму 255 874,52 грн та №38 від 15.08.2023 на суму 257 301,20 грн.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті поставленого товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 513 175,72 грн, у тому числі ПДВ 14% - 63 021,58 грн, що підтверджується накладними №37 від 14.08.2023 на суму 255 874,52 грн, у тому числі ПДВ 14% - 31 423,19 грн та №38 від 15.08.2023 на суму 257 301,20 грн, у тому числі ПДВ 14% - 31 598,39 грн. Вказані накладні підписані та скріплені печатками підприємств.

Окрім того, на виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунки №37 від 14.08.2023 на суму 255 874,52 грн та №38 від 15.08.2023 на суму 257 301,20 грн.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 74 ГПК України на сторони покладено обов`язок доказування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Слід зазначити, що сторонами у п. 5.1 договору передбачено, що якщо інші умови оплати не погоджені сторонами у додатковій угоди, покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний рахунок продавця в наступному порядку: 86% вартості товару сплачується покупцем протягом 3 робочих днів з дати поставки товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов цього договору, підписання сторонами специфікації до договору, а також після отримання від продавця рахунку-фактури на товар та підписання видаткової накладної; 14% вартості товару сплачується покупцем протягом 3 робочих днів після здійснення продавцем реєстрації податкової накладної та отримання покупцем суми бюджетного відшкодування ПДВ по взаємовідносинам з продавцем в рамках виконання даного договору, відповідно до порядку визначеного ст. 200 Податкового кодексу України.

Позивачем не додано до матеріалів справи належних та допустимих доказів реєстрації податкових накладних на кожну партію товару відповідно до укладених специфікацій. Умовами договору передбачено обов`язок постачальника реєструвати податкову накладну на кожну окрему партію товару, доказів виконання зазначеного обов`язку до матеріалів справи не додано.

Згідно із частиною 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач, укладаючи договір, погодився з умовами щодо строку оплати товару, визначеним у п. 5.1 договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу приписів п. 5.1 договору, строк оплати 14% вартості поставленого товару є таким, що не настав, а відтак у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача 14% вартості поставленого товару.

Разом з тим, строк оплати 86% вартості поставленого товару, що становить 224 451,33 грн за накладною №37 від 14.08.2023 є таким, що настав, а відповідач зобов`язаний був здійснити оплату у строк до 17.08.2023 включно; строк оплати 86% вартості поставленого товару, що становить 225 702,81 грн за накладною №38 від 15.08.2023 є таким, що настав, а відповідач зобов`язаний був здійснити оплату у строк до 18.08.2023 включно.

Зі слів позивача, 30.08.2023 відповідач перерахував на рахунок позивача часткову оплату за товар у сумі 35 822,43 грн. Відповідач вказаних обставин не спростував та не заперечив.

Належних та достатніх доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 414 331,71 грн, у тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем неналежно виконано зобов`язання за укладеним договором.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму основного боргу.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 414 331,71 грн.

Окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 12 212,54 грн за загальний період з 18.08.2023 (з урахуванням часткової оплати).

Відповідно до п. 6.5 договору, у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем викладено наступний розрахунок пені: "В період з 18.08.2023 року по 30.09.2023 року облікова ставка НБУ змінювалась з 22% до 20% з 15.09.2023 року, що підтверджується Листом Національного банку України від 15.09.2023. Таким чином, позивачем при розрахунку пені враховується ставка 22% у період з 18.08.2023 року на всю суму заборгованості по 30.08.2023 року, коли відповідачем було здійснено платіж у розмірі 35 822,43 грн, з 30.08.2023 позивачем нараховується пеня на залишкову суму заборгованості, а саме на 477 353,27 грн із розрахунку 22% річних за період прострочення до 15.09.2023 року. На період з 15.09.2023 позивачем враховується сума пені із розрахунку 20% облікової ставки НБУ. Таким чином, розрахунок суми пені складає 12 212,54 грн.".

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що наведений позивачем розрахунок не містить усіх обов`язкових елементів, а саме у розрахунку не вказано періоду нарахування пені за кожною накладною із зазначенням закінчення періоду.

Визначаючи розмір пені суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок), перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

З наведеного у позовній заяві розрахунку пені вбачається, що позивач здійснює відповідне нарахування без визначення періоду нарахування (без зазначення дати закінчення), тоді як не зазначення дати закінчення періоду нарахування пені позбавляє суд можливості здійснити перевірку вказаного розрахунку з метою встановлення його арифметичної вірності, а також відповідності приписам чинного законодавства.

Враховуючи, що позивачем у розрахунку пені не вказано періоду нарахування за кожною накладною (із зазначенням дати закінчення нарахування), у зв`язку з чим суд позбавлений можливості здійснити власний розрахунок та, відповідно, перевірити правильність наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені як таких, що не доведені належним чином.

Окрім іншого, позивачем заявлено до стягнення моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. Обґрунтовуючи суму моральної шкоди позивач зазначає, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач в особі голови ФГ "ОМІ" переживав моральні страждання та нервове занепокоєння щодо виконання власних кредитних зобов`язань; внаслідок відсутності розрахунку відповідача позивач не зміг здійснити заплановані закупівлі пального, що негативно позначилося на господарській діяльності позивача та зумовило використання позивачем кредитних коштів для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

З наведеного вбачається, що зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

У справах про відшкодування моральної шкоди позивач має довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Визначення терміну "ділова репутація" наведено у п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 серпня 2022 року у cправі №910/8641/19.

Судом встановлено, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди, позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації останнього або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації.

Доводи позивача щодо переживання останнім значних моральних та душевних страждань судом оцінюються критично, оскільки юридична особа не може зазнавати моральних та душевних страждань (з урахуванням її природи).

Таким чином, позивачем не доведено належними та достатніми доказами понесення шкоди в результаті невиконання відповідачем договірних зобов`язань, а відтак вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині вимог про стягнення суми основного боргу, оскільки вони є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем також заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України, зокрема, визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини 2 статті 126 ГПК України визначено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну допомогу до матеріалів справи додані: копії договору №3/1 про надання правової допомоги від 12.07.2023 та додаткової угоди до договору від 29.09.2023; копія акту №2 наданих послуг на суму 15 000,00 грн; копія платіжної інструкції №887 від 11.10.2023 на суму 15 000,00 грн.

Пунктом 1 додаткової угоди від 29.09.2023 сторони встановили вартість наданих послуг на момент підписання цієї угоди у розмірі 15 000,00 грн.

Із акту №2 наданих послуг вбачається, що адвокатом були надані наступні послуги: усна консультація, письмова консультація з вивчення матеріалів справи, складання листа-вимоги, формування позовної заяви із додатками, судовий супровід, інші витрати, пов`язані із представництвом інтересів.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі №910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Проте, із аналізу наданого акту судом встановлено, що за послугу зі складання листа-вимоги позивачем сплачено 2 000,00 грн, проте матеріали справи не містять доказів надання означеної послуги (зокрема, копії означеного листа-вимого). Окрім того, акт складений формально, без урахування послуг, які були надані фактично, оскільки він містить узгоджену суму щодо послуги з судового супроводу, у той час як справа є малозначною та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі документами без проведення судового засіданні, та сторонами формально визначено послугу "інші витрати, пов`язані з представництвом інтересів", оскільки зміст означеної послуги неможливо встановити та перевірити реальне надання такої послуги.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №910/4515/18.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 000,00 грн не є обґрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази реального надання послуг щодо складання листа-вимоги, судового супроводу та "інші витрати, пов`язані із представництвом інтересів" на загальну суму 5 500,00 грн. Разом з тим, суд дійшов висновку, що співмірним та доведеним є розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача у сумі 9 500,00 грн.

У той же час, оскільки позовні вимоги задоволені судом частково, то на підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог, що за розрахунком суду складають суму у розмірі 7 284,76 грн.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фермерського господарства "ОМІ" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг" (01054, м/ Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 30/10, кв. 2А, код ЄДРПОУ - 43877851) на користь Фермерського господарства "ОМІ" (28421, Кіровоградська область, Компаніївський район, с. Виноградівка, код ЄДРПОУ - 23094104) 414 331 (чотириста чотирнадцять тисяч триста тридцять одна) грн 71 коп. - суми основного боргу, 6 214 (шість тисяч двісті чотирнадцять) грн 97 коп. - витрат по сплаті судового збору та 7 284 (сім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн 76 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна