Рішення

від 04.01.2024 по справі 914/2544/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2024 Справа № 914/2544/23

За позовом: Дочірнього підприємства з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КВК Електрик», м. Львів

про стягнення заборгованості

Суддя Наталія Мороз

при секретарі Соломії Дицькій

Представники:

Від позивача: Гамей В. В.

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Дочірнього підприємства з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВК Електрик» про стягнення заборгованості за договором поставки обладнання від 09.04.2021 № 5А921829 у розмірі 622 823,62 грн.

Ухвалою суду від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 26.09.2023.

Ухвалою суду від 12.09.2023 задоволено клопотання Дочірнього підприємства з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна» від 07.09.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, ухвалено проведення судового засідання 26.09.2023 здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

Ухвалою суду від 26.09.2023 підготовче засідання відкладено на 17.10.2023, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 17.10.2023 продовжено підготовче провадження на 30 днів з 30.10.2023, відкладено підготовче засідання на 07.11.2023 та ухвалено проведення судового засідання 07.11.2023 здійснити в режимі відеоконференції з позивачем за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

Ухвалою суду від 07.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 28.11.2023. Проведення судового засідання 28.11.2023 ухвалено здійснити в режимі відеоконференції з позивачем за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

Ухвалою від 28.11.2023 судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 14.12.2023, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою від 14.12.2023 судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 04.01.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 04.01.2024 представник позивача з`явився в режимі відеоконференції. Через систему «Електронний суд» подав клопотання про долучення доказів, яким повідомив про сплату відповідачем частини основного боргу в розмірі 100 000,00 грн на підтвердження чого подав довідку позивача про надходження коштів від 29.12.2023. Дав пояснення по суті спору, позов просить задоволити з врахуванням здійсненої відповідачем оплати.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Явка повноважних представників учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

У відповідності до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за зазначеною позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві адресою: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, тобто за його місцезнаходженням.

З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Ухвалу суду від 28.08.2023 надіслано судом 31.08.2023 на адресу місцезнаходження відповідача: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 05.09.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором № 7901415008808 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 26.09.2023 надіслано судом 28.09.2023 на адресу місцезнаходження відповідача: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 09.10.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором № 0600049327630 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 17.10.2023 надіслано судом 18.10.2023 на адресу місцезнаходження відповідача: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 25.10.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором № 0600053928835 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 07.11.2023 надіслано судом 08.11.2023 на адресу місцезнаходження відповідача: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 19.12.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором № 0600059947580 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 28.11.2023 надіслано судом 30.11.2023 на адресу місцезнаходження відповідача: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 20.12.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором № 0600065064402 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 14.12.2023 надіслано судом 15.12.2023 на адресу місцезнаходження відповідача: 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 20.12.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором № 0600069821070 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18).

Відтак, відповідач був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду цієї справи.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд звертає увагу на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України, спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, в тому числі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Позиція позивача.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Зазначив про неналежне виконання відповідачем, як покупцем, договору поставки обладнання від 09.04.2021 № 5А921829 в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як постачальнику, вартості поставленого згідно договору товару.

З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 13 645, 16 євро основного боргу з оплати поставленого за договором товару, що станом на 11.08.2023 становить 552405, 20 грн, а також 841,14 євро 3% річних за період з 22.07.2021 по 10.08.2023, що станом на 11.08.2023 становить 34052, 37 грн та 36 366, 05 грн пені за період 22.07.2021 по 22.01.2022, що в сумі становить 622 823, 62 грн.

Також, позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату судового збору в розмірі 9 342, 35 грн та на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 40 000 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 ГПК України не скористався.

Обставини справи.

09.04.2021 між Дочірнім підприємством з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна» (надалі позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КВК Електрик» (надалі відповідач, покупець) укладено договір поставки обладнання № 5А921829 (надалі договір) за умовами якого (п. 1.1. договору) постачальник зобов`язувався у зумовлені строки поставити і передати у власність покупця обладнання згідно зі специфікацією (див. додаток № 1 до договору, надалі - обладнання), а покупець зобов`язувався прийняти обладнання та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Згідно з п. 1.2. договору, найменування, асортимент, комплектність, одиниця виміру, кількість, ціна, загальна вартість обладнання вказані в погодженій сторонами специфікації (додаток № 1 до договору).

У відповідності до п. 1.4. договору, специфікації, додаткові угоди, протоколи, акти та інші документи до договору визнаються його складовою і невід`ємною частиною за умови, що вони виконані у письмовій формі, підписані особами, які мають право представництва, і скріплені печатками сторін.

Пунктом 2.1. договору сторонами погоджено, що ціни на обладнання договірні, вказані у специфікації (Додаток № 1 до договору), розуміються на умовах DDP Львів (правила Інкотермс в редакції 2020 року) та включають вартість упаковки, тари і маркування.

У відповідності до п. 2.2. договору, вартість обладнання, що поставляється постачальником за договором, складає 1 073 630, 37 гривень, крім того ПДВ на обладнання (20%) на суму 205 966, 36 гривень, що загалом з ПДВ становить 1 279 596, 73 гривень.

Згідно з п. 2.3. договору, враховуючи, що ціна обладнання включає імпортну складову, керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони домовилися визначити еквівалент грошового зобов`язання (ціни та загальної вартості обладнання) в іноземній валюті, на підставі чого еквівалент грошового зобов`язання за обладнання складає 38 506,00 євро за курсом 33,2311 грн. за 1,00 євро на 08.04.2021 року (див. додаток №1 до договору).

Сторони погодилися, що під курсом гривні (UАН) до євро у договорі розуміється узгоджений сторонами курс, який базується на середньому курсі продажу (ask) євро за гривню, що встановлений на міжбанківському валютному ринку в робочий день, що передує даті виконання покупцем кожного із платежів за договором. Сторони встановили дані ресурсу www.index.minfin.com.ua як джерело інформації про курс міжбанківського валютного ринку (п. 2.4. договору).

У відповідності до п.3.1. договору, платежі за обладнання по договору повинні бути здійснені покупцем в національній валюті України банківським переказом грошових коштів на вказаний у статті 17 договору поточний рахунок постачальника в наступному порядку: 50% загальної вартості обладнання, що становить еквівалент 19 253 євро (в тому числі ПДВ 20% З 099 євро) повинні бути сплачені покупцем в порядку попередньої оплати протягом 5 банківських днів з дати укладення договору з урахуванням умов п. 2.3-2.4 Договору. 50% загальної вартості Обладнання, що становить еквівалент 19 253 євро (в тому числі ПДВ 20% З 099 євро) повинні бути сплачені покупцем з урахуванням умов п, 2.3-2.4 Договору протягом 10 календарних днів після повідомлення про готовність до відвантаження обладнання.

Згідно п. 3.2. договору, враховуючи, що сторонами визначений еквівалент грошового зобов`язання в іноземній валюті, суми, що підлягають сплаті покупцем за договором у гривнях, визначаються покупцем самостійно, виходячи із еквіваленту грошового зобов`язання за обладнання в іноземній валюті (пункт 2.3 договору) за курсом гривні до євро, що визначається згідно з вимогами пункту 2.4 договору, та перераховуються на рахунок постачальника.

Постачальник забезпечить поставку і передачу обладнання покупцеві протягом 8 тижнів з моменту надходження платежу згідно з пунктом 3.1.1. договору і за умови виконання платежу відповідно до пункту 3.1.2 договору. У разі порушення строку виконання зобов`язання згідно з пунктом 3.1.1 договору строк поставки обладнання подовжується на кількість днів прострочення платежу (п. 4.1. договору).

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що датою поставки обладнання вважається дата, зазначена представником покупця (названого ним вантажоодержувача) у видатковій накладній.

У відповідності до п. 4.5. договору, право власності на обладнання виникає у покупця з моменту підписання видаткової накладної уповноваженим представником покупця.

Згідно з п. 11.4. договору, за прострочення грошового зобов`язання покупець сплатить постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 відсотка річних від простроченої суми і пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу. Для розрахунку застосовується облікова ставка НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сторони погодилися, що за своєю правовою природою застосовані проценти річних не вважаються способом забезпечення виконання зобов`язання, майновими санкціями (неустойкою, штрафом, пенею) в розумінні та термінах господарського законодавства України, а є платою за користування чужими грошовими коштами відповідно до цивільного законодавства України (статті 536, 625 Цивільного кодексу України).

Вказаний договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток сторін договору.

Додатком № 1 до договору (специфікація обладнання) сторонами визначено, що предметом поставки за договором є 7UM85(P1L139038) мікропроцесорний пристрій диференційного захисту генератора у кількості 3 шт за ціною 221 518,51 грн за штуку без ПДВ на суму 664 555, 53 грн без ПДВ; 7SJ85(P1J310590) багатофункціональний мікропроцесорний пристрій захисту у кількості 3 шт за ціною 121 758, 75 грн за штуку без ПДВ на суму 365 276, 25 грн без ПДВ та P1X426 ПЗ для параметризації Digsi 5 Premium (1 ліцензія) у кількості 1 шт за ціною 43 798, 59 грн за штуку без ПДВ. ПДВ 205 966, 36 грн, Загальна сума з ПДВ 1 279 596, 73 грн.

У відповідності до п. 1 додатку № 1 до договору, курс гривні до євро на момент підписання Специфікації складає 33,2311 грн. за 1,00 євро. Відповідно еквівалент грошового зобов`язання за Обладнання складає 38 506 євро 00 центів (в т.ч. ПДВ 6 198 євро 00 центів).

Вказаний додаток до договору підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток сторін договору.

Додатковою угодою до договору від 09.06.2021 № 1 сторонами погоджено викласти п.3.1 договору в новій наступній редакції:

« 3.1. Платежі за Обладнання по Договору повинні бути здійснені Покупцем в національній валюті України банківським переказом грошових коштів на вказаний у статті 17 Договору поточний рахунок Постачальника в наступному порядку:

3.1.1. 50% загальної вартості Обладнання, що становить еквівалент 19 253,00 євро (в тому числі ПДВ 20% 3 099,00 євро) повинні бути сплачені Покупцем в порядку попередньої оплати протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати укладення цього Договору з урахуванням умов п. 2.3-2.4 Договору.

3.1.2. 15% загальної вартості Обладнання, що становить еквівалент 5 775,90 євро (в тому числі ПДВ 20% 929,70 євро) повинні бути сплачені Покупцем з урахуванням умов п. 2.3-2.4 Договору протягом 10 (десяти) календарних днів після повідомлення про готовність до відвантаження обладнання.

3.1.3. 35% загальної вартості Обладнання, що становить еквівалент 13 477,10 євро (в тому числі ПДВ 20% 2 169,30 євро) повинні бути сплачені Покупцем з урахуванням умов п. 2.3-2.4 Договору протягом 40 (сорока) календарних днів після відвантаження обладнання».

Вказану додаткову угоду до договору підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток сторін договору.

На виконання взятих на себе договірних зобов`язань позивачем на підставі видаткової накладної від 11.06.2021 № 9596042752 поставлено, а відповідачем прийнято товар за договором, - 7UM85(P1L139038) 5400249373 мікропроцесорний пристрій диференційного захисту генератора у кількості 3 шт за ціною 221 518,51 грн за штуку без ПДВ на суму 664 555, 53 грн без ПДВ; 7SJ85(P1J310590) 5400249374 багатофункціональний мікропроцесорний пристрій захисту у кількості 3 шт за ціною 121 758, 75 грн за штуку без ПДВ на суму 365 276, 25 грн без ПДВ та P1X426 5400249841 ПЗ для параметризації Digsi 5 Premium (1 ліцензія) у кількості 1 шт за ціною 43 798, 59 грн за штуку без ПДВ. Загальна сума без ПДВ 1 073 630, 37 грн. ПДВ 214 726, 07 грн. Всього з ПДВ 1 288 356, 44 грн.

Вказану видаткову накладну підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток сторін договору.

Відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання з оплати поставленого за договором товару виконано частково, 29.04.2021 сплачено на користь позивача 639 798, 37 грн, 09.06.2021 191 242, 36 грн.

Як вбачається із розміщених на вебпорталі «Минфин» в мережі інтернет за посиланням www.index.minfin.com.ua відомостей, станом на 28.04.2021 курс обміну становив 33,5453 грн за 1 євро, на 08.06.2021 33,0402 грн за 1 євро.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача претензією від 28.07.2022 № 180_SI із вимогою про сплату у строк до 31.08.2022 заборгованості з оплати поставленого за договором обладнання в розмірі, еквівалентному 13 645, 16 євро, що станом на час складення претензії складає 511 256, 86 грн. Відповідачем вказану претензію залишено без реагування та відповіді, доказів повного або часткового задоволення відповідачем претензії позивача станом на час проведення судового засідання з вирішення спору по суті учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 13 645, 16 євро основного боргу з оплати поставленого за договором товару, що станом на 11.08.2023 становить 552 405, 20 грн, а також 841,14 євро 3% річних за період з 22.07.2021 по 10.08.2023, що станом на 11.08.2023 становить 34 052, 37 грн та 36 366, 05 грн пені за період 22.07.2021 по 22.01.2022, що в сумі становить 622 823, 62 грн.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Приписами ч. 1 ст. 695 ЦК України передбачено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати часткова сплата боржником основного боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Разом з тим, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17.

Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не подано.

Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, враховуючи відсутність заперечень відповідача, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази в своїй сукупності відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо укладення між сторонами договору, на виконання умов якого позивачем поставлено та передано у власність відповідачу товар на загальну суму 1 288 356, 44 грн з урахуванням податку на додану вартість, а також часткової оплати відповідачем поставленого позивачем за договором товару на суму 831 040, 73 грн.

З наведеного суд зазначає, що з аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

При цьому суд зазначає, що сторонами у п. 2.4. договору визначено інший, аніж передбачено приписами ч. 2 ст. 533 ЦК України, порядок визначення грошового еквіваленту сплачених відповідачем коштів на виконання взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого за договором товару.

Так, пунктом 2.4. договору сторонами погоджено, що під курсом гривні (UАН) до євро у договорі розуміється узгоджений сторонами курс, який базується на середньому курсі продажу (ask) євро за гривню, що встановлений на міжбанківському валютному ринку в робочий день, що передує даті виконання покупцем кожного із платежів за договором. Сторони встановили дані ресурсу www.index.minfin.com.ua як джерело інформації про курс міжбанківського валютного ринку.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені в мотивувальній частині цього рішення обставини справи, суд дійшов висновків про те, що сплачені відповідачем грошові кошти на суму 831 040, 73 грн із врахуванням приписів п. 2.4. договору, становлять еквівалент 24 860, 84 євро (639798,37/33,5453)+(191242,36/33,0402).

Таким чином, беручи до уваги визначений сторонами в договорі (п. 2.3. договору) еквівалент грошового зобов`язання (ціни та загальної вартості обладнання) в іноземній валюті євро, в розмірі 38 506,00 євро, а також висновки суду щодо грошового еквіваленту сплачених відповідачем коштів в євро, суд дійшов висновків про те, що сума заборгованості відповідача з оплати поставленого позивачем товару за договором становить еквівалент 13 645, 16 євро, що, станом на час подання позовної заяви до господарського суду (11.08.2023), з врахуванням передбаченого сторонами в п. 2.4. договору порядку визначення грошового еквіваленту суми боргу в іноземній валюті (євро), становить 552 405, 20 грн.

Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано передбаченого договором та законом обов`язку щодо оплати за поставлений товар, чим було порушено право позивача на одержання коштів. Відтак, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованості по основному боргу.

В процесі розгляду справи, відповідачем частково сплачено заборгованість в сумі 100 000,00 грн грн, що підтверджується довідкою Дочірнього підприємства з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна» від 29.12.2023.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене та наявні докази, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000,00 грн. Залишок основного боргу у розмірі 452 405,20 грн підлягає до стягнення з відповідача.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 11.4. договору, за прострочення грошового зобов`язання покупець сплатить постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 відсотка річних від простроченої суми і пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу. Для розрахунку застосовується облікова ставка НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сторони погодилися, що за своєю правовою природою застосовані проценти річних не вважаються способом забезпечення виконання зобов`язання, майновими санкціями (неустойкою, штрафом, пенею) в розумінні та термінах господарського законодавства України, а є платою за користування чужими грошовими коштами відповідно до цивільного законодавства України (статті 536, 625 Цивільного кодексу України).

На підставі наведеного, позивачем, з врахуванням встановленого п. 3.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) порядку оплати поставленого за договором товару нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 841, 14 євро за період з 22.07.2021 по 10.08.2023, у відповідності до розрахунку позовних вимог, долученого до позовної заяви та за вказані в ньому періоди.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Зазначена стаття розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти та інфляційні втрати за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних з врахуванням встановлених судом в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, в тому числі дати і суми поставки, суми часткової її оплати, дати виникнення прострочки оплати поставки товару за договором, а також погодженого сторонами в договорі порядку визначення грошового еквіваленту сплачених відповідачем коштів в євро за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», розміщеного за посиланням https://ips.ligazakon.net/, суд встановив, що сума 3% річних за прострочення оплати поставленого за договором товару за період з 22.07.2021 по 10.08.2023 становить еквівалент 841, 14 євро, що, станом на час подання позовної заяви до господарського суду (11.08.2023), з врахуванням передбаченого сторонами в п. 2.4. договору порядку визначення грошового еквіваленту суми боргу в іноземній валюті (євро), становить 34 052, 37 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За наведеними вище положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Суд зазначає, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Як передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, суд зазначає, що, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору щодо порядку визначення грошового еквіваленту вартості поставленого за договором товару в іноземній валюті, пеня повинна нараховуватись і стягуватись за кожен окремий день існування заборгованості в національній валюті України гривні. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Об`єднаної палати Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, а також постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені з врахуванням встановлених судом в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, в тому числі дати і суми поставки, суми часткової її оплати, дати виникнення прострочки оплати поставки товару за договором, а також погодженого сторонами в договорі порядку визначення грошового еквіваленту сплачених відповідачем коштів в євро за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», розміщеного за посиланням https://ips.ligazakon.net/, суд встановив, що сума пені за прострочення оплати поставленого за договором товару за період з 22.07.2021 по 22.01.2022 становить 36 366, 05 грн.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін і відображення їх у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати.

У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Нормою ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2023 року для працездатних осіб в розмірі 2 684 гривень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду згідно платіжного доручення від 11.08.2023 № 86235 сплачено 9 356 грн судового збору.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату судового збору в розмірі 9 342, 35 грн та на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 40 000 грн.

Суд зазначає, що станом на час завершення розгляду справи та виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення доказів в обґрунтування обставини понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги суду не заявлено та не подано, про подання таких в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 ГПК України суду заяви не подано. Вказане унеможливлює розподіл судом заявлених позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 40 000 грн.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги ціну позову, часткову сплату відповідачем заборгованості, а також результати вирішення спору у цій справі суд зазначає, що судові витрати позивача на сплату судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог і стягнути з відповідача на користь позивача 7 841,97 грн судового збору.

При цьому, судом встановлено, що позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 13, 65 грн (у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом), а також 1 500,38 грн (у зв`язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення 100 000,00 грн основного боргу).

З підстав відсутності клопотання позивача про повернення 1 514,03 грн сплаченого згідно платіжного доручення від 11.08.2023 № 86235 судового збору, суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВК Електрик» (79024, Львівська область, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, оф. 18, ідентифікаційний код 39159095) на користь Дочірнього підприємства з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 58, ідентифікаційний код 24940089) 452 405, 20 грн основного боргу, 34 052, 37 грн 3% річних, 36 366, 05 грн пені та 7 841,97 грн судового збору.

3.В частині стягнення 100 000,00 грн основного боргу провадження закрити.

Рішення складено 10.01.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.