Рішення

від 10.01.2024 по справі 140/30553/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року ЛуцькСправа № 140/30553/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 , звернувшись до відповідача із заявою від 07.09.2023 за вих. № 19954/6, отримала копію вимоги № Ф-11286-13 від 08.07.2021 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ, єдиний внесок) в сумі 37788,74 грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою, зокрема, з тих підстав, що підприємницьку діяльність фактично не здійснювала та доходів від неї не отримувала, а в період, охоплений оскаржуваною вимогою, була найманим працівником та за вказаний період ЄСВ сплачував її роботодавець.

Позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11286-13 від 08.07.2021.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 поновлено ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.41).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.44-48) представник відповідача Сахарчук А.А. позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної вимоги, яка винесена на суму заборгованості з ЄСВ (станом на 21.09.2021 недоїмка становила 37788,74грн, за період з 09.02.2018 по 19.01.2021).

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 15.04.1998 по 06.09.2023 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем (далі ФОП), на цей час підприємницьку діяльність припинено, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 20).

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач з 01.12.2003 по 30.12.2019 працювала на різних посадах в ПАТ «Укртелеком», що підтверджується записами № № 5-17, а з 03.01.2020 і по цей час працює в АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз», що підтверджується записами №№18-19 (а.с.35-38). При цьому, згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 06.09.2023, протягом 2017 - 2021 рр. Волинська філія АТ «Укртелеком» (ідентифікаційний код 23251963) та АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (ідентифікаційний код 03339459) як страхувальники на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховували та сплачували ЄСВ та вказані періоди включено до страхового стажу позивача (а. с. 32-34).

08.07.2021 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-11286-13, у якій повідомило про наявність у позивача станом на 31.01.2021 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 грн, яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги (а.с.24).

Як вбачається із листа ГУ ДПС у Волинській області від 21.09.2023 №3778/6/03-20-24-06 (а.с.25-27) та відомостей інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за 2018-2021 рр. (а.с. 49-51), у ній відбулося нарахування єдиного внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн, 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн, 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн, 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн, 19.04.2019 в розмірі 2754,18 грн, 19.07.2019 в розмірі 2754,18 грн, 21.10.2019 в розмірі 2754,18 грн, 20.01.2020 в розмірі 2754,18 грн, 21.04.2020 в розмірі 2078,12 грн, 20.07.2020 в розмірі 1039,06 грн, 19.10.2020 в розмірі 3178,12 грн, 19.01.2021 в розмірі 2200,00 грн, а також відображена станом на 31.01.2021 заборгованість у загальному розмірі 37788,74 грн.

Отже, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2017-2020 рр. була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа № 140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач з 01.12.2003 по 30.12.2019 працювала на різних посадах в ПАТ «Укртелеком» (запис № № 5-17), а з 03.01.2020 і по цей час працює в АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (запис №№18-19). При цьому, згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 06.09.2023, протягом 2017 - 2021 рр. Волинська філія АТ «Укртелеком» (ідентифікаційний код 23251963) та АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (ідентифікаційний код 03339459) як страхувальники на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховували та сплачували ЄСВ та вказані періоди включено до страхового стажу позивача (а. с. 32-34).

Отже, Волинська філія АТ «Укртелеком» (ідентифікаційний код 23251963) та АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (ідентифікаційний код 03339459) як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної вимоги, керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Проте, факт перебування особи на обліку не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2020 рр.), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Відтак, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки протягом 2017 - 2020 рр. позивач перебувала у трудових відносинах та одержувала заробітну плату, на яку страхувальниками нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснювала та доходів від неї не отримувала, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги, у зв`язку із чим з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вказаної вимоги належить задовольнити.

Окремо суд звертає увагу, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 03.10.2023 (а.с.41) строк звернення до суду з цим позовом був поновлений, оскільки вказані позивачем підстави визнані поважними (зокрема, копію оскаржуваної вимоги позивач не отримувала та дізналась про вказану вимогу в серпні 2023 року через застосунок «ДІЯ», при цьому, вимогу було надіслану на адресу, за якою позивач не проживає), а відповідач із клопотанням про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду не звертався.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1073,60 грн, що був сплачений квитанцією від 25.09.2023 № 17 (а. с. 9), та який був зарахований до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджується випискою (а. с. 40).

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 08 липня 2021 року № Ф-11286-13.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м.Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код ВП 44106679) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1073 гривні 60 копійок (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Валюх