Рішення

від 09.01.2024 по справі 320/2408/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2024 року № 320/2408/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (далі по тексту також відповідач, ОКПП «Київ» ДПС України, ЄДРПОУ: 14321475, адреса: 08301,Київська обл., м. Бориспіль), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме: невиплати позивачу в день звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби в Державній прикордонній службі України за період з 03.03.2020 по 18.01.2022, терміном у 687 днів, у сумі 108658,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, наслідком чого є застосування положень статей 116, 117 КЗпП України шляхом виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; відповідач зобов`язаний був здійснити усі належні виплати при звільненні позивача 03.03.2020, проте, остаточний розрахунок при звільненні проведено 18.01.2022 на підставі судових рішень у справах №320/7037/17 та №320/11502/20.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 16.02.2022 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №320/2408/22 за позовом ОСОБА_1 до ОКПП «Київ» ДПС України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме: невиплати позивачу в день звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки проходження служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, що передбачено частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 16.02.2022 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.

На виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду 16.02.2022 позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 відкрито провадження у справі №320/2408/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач надіслав до Київського окружного адміністративного суду лист, який фактично є відзивом на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що дія норм КЗпП України не поширюється на військовослужбовців; оскільки одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не входять до складу грошового забезпечення військовослужбовця, тому не є оплатою праці, а відповідно вимоги статей 116 та 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у даних правовідносинах.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорта НОМЕР_2 ; звільнений з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку дії контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (наказ начальника ОКПП «Київ» від 03.02.2020 №54 ос; виключений зі списків особового складу наказом начальника ОКПП «Київ» від 03.03.2020 №105 ос.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2021, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021, у справі №320/7037/20 визнано протиправною бездіяльність ОКПП «Київ» щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов`язано ОКПП «Київ» нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №320/11502/20 визнано протиправною бездіяльність ОКПП «Київ» щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702; зобов`язано ОКПП «Київ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

Відповідно до виписки по особовому рахунку позивача 18.01.2022 ОСОБА_1 нараховано недоотримані виплати у розмірі 108658,23 грн.

З листа ОКПП «Київ» від 01.03.2022 №11/440 вбачається, що ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу у сумі 102352,20 грн за 8 повних календарних років служби та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 7960,73 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із частиною першою статті 117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогокодексу, установлено, що за статтею 47КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що в день звільнення позивача, належна йому сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні станом на день звільнення з військової служби виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною проведено 18.01.2022.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 03.03.2020 до 18.01.2022.

Отже, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно зі частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100(далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 535,09 грн (грошове забезпечення за січень 2020 року у розмірі 14534,41 грн + грошове забезпечення за лютий 2020 року у розмірі 17571,11 грн / на 60 днів).

Також судом встановлено, що кількість днів затримки розрахунку із 03.03.2020 по 18.01.2022 становить 686 днів. Середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 367071,74 грн (535,09 грн х 686 днів).

Водночас, як зазначає позивач в адміністративному позові, у порівнянні із виплаченою сумою одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористані дні відпусток в розмірі 108658,23 грн середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 367071,74 грн є неспівмірним, оскільки значно перевищує суму таких виплат.

Питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом, відтак при вирішенні питання в цій частині суд враховує правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 22.07.2021 у справі №200/5764/20-а щодо можливості зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Так, Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо) і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум із урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тож, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, встановлених судом фактичних обставин справи, з огляду на очевидну неспівмірність розміру середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, що підтверджується позивачем у позовній заяві, характером цієї заборгованості, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у листопаді 2020 року (справа №320/11502/20) та щодо стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (справа №320/7037/20) у серпні 2020 року, проте станом на дату звернення до суду вимога про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні була передчасною, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, встановити, що розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат складає 54235,16 грн (50 відсотків суми, яка була виплачена позивачу на виконання рішення суду та яка і стала причиною несвоєчасного розрахунку з позивачем (не в день звільнення/виключення зі списків).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але, на переконання суду, за відсутності інших обґрунтувань, є співмірною розміру заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими документально та нормативно та підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2020 по 18.01.2022, у розмірі 54329,12 грн.

Крім того, з урахуванням положень частини другої статті 9 КАС України, задля ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та визнає протиправними дії відповідача щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Згідно з приписами статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час розгляду спору та підлягають частковому задоволенню, при цьому, стороною відповідача, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ: 14321475, адреса: 08301, Київська обл., м. Бориспіль) щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) при звільненні.

Стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ: 14321475, адреса: 08301, Київська обл., м. Бориспіль) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2020 по 18.01.2022, у розмірі 54329,12 грн (п`ятдесят чотири тисячі триста двадцять дев`ять грн. 12 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 09.01.2024

Суддя Панченко Н.Д.