Ухвала

від 10.01.2024 по справі 320/750/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

10 січня 2024 року 320/750/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., отримавши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ТОВ "ОРАНДЖ ВУД" до Київського міського центру зайнятості, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "ОРАНДЖ ВУД" (далі - позивач, заявник) з позовом до Київського міського центру зайнятості (далі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, в якому позивач просить суд:

- про визнання протиправними та скасування Наказу відповідача від 29.11.2023р. №1019 про прийняття рішення щодо скасування дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, в частині затвердженого Списку підприємств, установ та організацій, яким скасовано дозволи за реєстром рішень №2173/3 від 28.11.2023р., що є витягом з додатку до Наказу №1019 від 29.11.2023р., а також Наказу відповідача №1022 від 30.11.2023р. про прийняття рішень щодо видачі дозволу та відмови у видачі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в частині відмови у видачі, продовження дії, внесенні змін до дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, згідно реєстру рішень №2174 від 29.11.2023р., що є витягом з додатку №2 до Наказу №1022 від 30.11.2023р.;

- про зобов`язання відповідача відкликати повідомлення до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про скасування та відмову позивачу у дозволі на застосування праці іноземців та осіб без громадянства згідно Наказів відповідача №1019, №1022.

Разом з тим, позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом зупинення дії спірних наказів відповідача до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивачем вказано на те, що реалізація спірних наказів призведе до втрати останнім перспективних працівників, унеможливить їх повернення до України під час дії воєнного стану. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, в даному випадку, може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 154 КАС України суд розглянув заяву позивача про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Згідно із ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку, що забезпечення позову - це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.

Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

Стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).

Тобто, законодавець встановив обов`язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення дії спірних наказів, якими позивачу скасовано дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства згідно затвердженого списку (до якого входить 27 громадян Індії), позивач мотивує необхідність задоволення поданої заяви тим, що реалізація спірних наказів призведе до примосового повернення іноземців, які працювали у ТОВ "Оранж Вуд" в країну походження, у зв`язку із чим позивач безповоротно втратить перспективних працівників.

Суд не погоджується із таким доводом позивача з огляду на наступне.

Згідно приписів ч. ч. 1, 2 ст. 42 ЗУ "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. №5067-6, роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні (далі - дозвіл) кожним роботодавцем.

Водночас, приписами п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011р. №3773-6 передбачено, що дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства - документ, який надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця або особи без громадянства у порядку, встановленому законодавством України, або добровільно отриманий резидентом Дія Сіті для укладення гіг-контракту з іноземцем або особою без громадянства.

З наведеного слідує, що скасування дозволу позивача на застосування праці іноземців та осіб без громадянства щодо конкретного переліку іноземців призводить до неможливості викоритсання позивачем цих іноземців в якості працівників.

При цьому, скасування відповідного дозволу не означає необхідність примусового повернення таких працівників-іноземуців до країни їх походження, на чому помилково наголошує позивач.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322 (далі Порядок №322), посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом. (пункт 4 Порядку №322).

Згідно пунктів 67, 68 Порядку №322, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.

Іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення.

Відповідно, до статті 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено застосування при порушенні іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, зокрема проживання за документами термін дії яких закінчився або у випадку їх скасування, такого адміністративного заходу впливу як штраф.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відтак, суд не може зобов`язувати відповідний орган виконавчої влади не виконувати його функції, тобто втручатись у дискреційні повноважень.

Водночас, відповідно до ч. 13 статті 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011р. №3773 (далі- Закон №3773) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Згідно ч. 13 статті 5 Закону №3773 підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

За приписами ч. ч. 1, 7 статті 26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.

Таким чимном, примусове повернення іноземців з території України в країну походження або третю країну обумовлений винесенням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), відповідного рішення.

Водночас, суд звертає увагу на те, що рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну щодо працівників позивача не приймалось.

Докази, які б спростовували наведений висновок суду, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. У зв`язку з цим, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити витрати, пов`язані з відновленням прав, які будуть значними.

Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що заявником не наведено жодних обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам саме до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, зокрема не містить доказів вчинення відповідачем будь-яких дій щодо застосування до заявника заходів адміністративного впливу, які порушують його права.

Доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду матеріали справи не містять, позивачем не надано будь-яких підтверджень наявності обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Керуючись статтями 44, 72-77, 150-154, 241-243, 248, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви ТОВ "ОРАНДЖ ВУД" щодо вжиття заходів забезпечення позову, - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Марич Є.В.