Постанова

від 09.01.2024 по справі 420/3319/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/3319/22

Головуючий І інстанції: Корой С.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 11.10.2023р.) про закриття провадження (в частині розподілу судових витрат) у справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до Приватного підприємства «Агент-2» про стягнення штрафних санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

11.02.2022р. ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ПП «Агент-2», в якому просило суд стягнути з підприємства штрафні санкції у розмірі 25 415 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 05.05.2022р. відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.10.2023р. від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про закриття провадження у справі. У цій заяві вказано, що підставою для подання заяви про відмову від позову та, відповідно, закриття провадження у справі є задоволення вимог позивача відповідачем після подання позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (постановленою в порядку письмового провадження) провадження у справі №420/3319/22 - закрито на підставі п.2 ч.1 ст.238 КАС України. Водночас, у задоволенні заяви в частині повернення суми сплаченого судового збору - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, представник ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області 27.10.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом при винесенні оскаржуваного судового рішення порушено норми процесуального права, у зв`язку із чим, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2023р. в частині відмови у стягненні судових витрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити його заяву в повному обсязі.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

09.11.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходь висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Приймаючи оскаржувану ухвалу (у відповідній частині), суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача - суб`єкта владних повноважень судового збору, у разі закриття провадження у зв`язку з його відмовою від позову, відсутні.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильність застосування норм процесуального права, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.

За змістом ч.ч.1-3 ст.189 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або ж в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку із відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

У справі, яка розглядається судом апеляційної інстанції, дотримано наведених вище норм при постановленні судового рішення від 11.10.2023р., а доводи апеляційної скарги стосуються лише правових підстав стягнення з відповідача судових витрат в порядку, передбаченому у ст.140 КАС України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Засади розподілу судових витрат визначені ст.139 КАС України.

Так, ч.1 ст.139 КАС України визначено загальні правила, відповідно до яких при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті у відповідності до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або ж якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У той же час, за приписами ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відповідно до ч.ч.6 та 7 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зрештою, у контексті відшкодування судового збору (у ст.ст.139-142 КАС України) законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.

У разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (ст.140 КАС України).

Частиною 2 ст.142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) 50% судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Аналіз змісту ч.ч.1-3 статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або ж відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст ч.3 ст.139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Судова колегія вважає, що наведений вище підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в ст.139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що у статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (ст.139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене ст.140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.

Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення адміністративного позову суб`єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору.

Суд вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного позивачем - суб`єктом владних повноважень підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову.

Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача, у даному випадку, суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. У контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов`язок відповідача відшкодувати позивачу (суб`єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов`язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб`єкта владних повноважень.

Аналогічного висновку дійшла об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 29.08.2022р. (справа №826/16473/15).

Застосовуючи даний правовий висновок, колегія суддів погоджується із висновками суду 1-ї інстанції про відсутність законних підстав для розподілу судових витрат у даній справи.

Інших належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права або ж порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить, а її доводи критично оцінюються колегією суддів, оскільки вони не спростовують висновків суду 1-ї інстанції та були враховані судом під час прийняття оскаржуваного судового рішення.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст.316 КАС України, суд 2-ї інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.139,140,142,308,311,315,317,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 09.01.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко