Ухвала

від 09.01.2024 по справі 520/17391/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

09 січня 2024 року

м. Київ

справа №520/17391/23

адміністративне провадження № К/990/43240/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стеценка С.Г. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Плінфа"

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року

у справі №520/17391/23

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плінфа"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плінфа" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 62954,47 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року, адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Плінфа" (далі - скаржник, відповідач) 20 грудня 2023 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №520/17391/23, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 31 липня 2019 року у справі №812/1164/18 та від 21 листопада 2022 року у справі №400/3957/21; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення для відповідача.

Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17 та від 21 листопада 2022 року у справі №400/3957/21, з огляду на те, що обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

Так, у справі №820/1889/17 висновок Верховного Суду стосувався того, що відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

До того ж, у справі №812/1164/18 висновок Верховного Суду, про те що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю був сформований за умов, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Крім того, у справі №400/3957/21 висновок, викладений Верховним Судом, стосується невиправлення виявлених Фондом помилок у звіті суб`єкта господарювання про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Вказане, за висновком Верховного Суду у цій справі, зобов`язує Фонд звернутися спочатку до Держпраці для проведення позапланової перевірки і лише потім здійснити накладення адміністративно-господарських санкцій.

При цьому у справі №520/17391/23 Фонд не проводив перевірку на підприємстві з підстав дотримання положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII, звітів підприємство не подавало, а санкції накладено на підставі виявлення Фондом, на підставі частини 13 статті 19 цього Закону, тобто за невиконання підприємством у попередньому році нормативу робочих місць.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Перевіркою змісту підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) встановлено, що скарга відповідача не містить посилання на норму права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду та скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначеної норми права і який саме висновок необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.

Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто наголосити, що норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування мало ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах правових підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 та пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 16 січня 2021 року у справі №520/6682/2020, від 22 грудня 2022 року у справі №420/8989/22, від 03 січня 2024 року у справі №580/4529/23.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Плінфа" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі №520/17391/23 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плінфа"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.Г. Стеценко

С.М. Чиркін