Рішення

від 30.10.2023 по справі 932/5257/22

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/5257/23

Провадження № 2/932/253/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Рошошка Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

12 вересня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в якій просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2022 року для розгляду даної справи визначена суддя Кудрявцева Т.О.

Ухвалою судді від 12.09.2022 року вказана позовна заява залишена без змін з наданням позивачу строку для усунення її недоліків.

На виконання ухвали позивачем 23.09.2022 року до суду надана позовна заява (уточнена) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з відповідачем ОСОБА_2 вона зареєструвала шлюб 19.09.2014 року, від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час шлюбні відносини між нею та відповідачем припинені, за згодою між ними дитина проживає з нею. Відповідач не цікавиться своєю дитиною, не спілкується з нею, не займається її вихованням, не приймає участі у догляді за дитиною та в її лікуванні, він ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Посилаючись на зазначене, позивач просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 11.11.2022 року у справі відкрито загальне провадження, визначено про необхідність проведення у справі підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 23.01.2023 року залучено в якості належної третьої особи до участі у справі Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.

Ухвалою суду від 04.08.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві з урахуванням уточнення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву, заяв та клопотань суду не надав.

Представник третьої особи в судовому засіданні вважала позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду за наявними у справі доказами.

Вислухавши пояснення представника позивача та третьої особи, свідка, дослідивши докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Згідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 19.09.2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 11.02.2015 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в якому зазначені батьки: мати - ОСОБА_5 , батько - ОСОБА_2 .

Після припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем, за згодою між ними, дитина проживає з позивачкою за адресою АДРЕСА_1 , де також проживає бабуся дитини ОСОБА_6 .

Згідно з Актом обстеження умов проживання, складеного управлінням-службою у справах дітей адміністрації Центрального району 21.04.2023 року, за адресою АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.08.2017 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано, прізвище позивачки змінено на « ОСОБА_7 ».

Позивач має інвалідність 1 групи з загального захворювання, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 142987. Як пояснила в судовому засіданні її представник, вона є лежачою хворою і за нею здійснює догляд її мати.

ОСОБА_1 піклувалася про дитину до березня 2021 року, з квітня 2021 року у зв`язку з хворобою матері про дитину дбає бабуся дитини - ОСОБА_6 , яка виконує рекомендації та призначення лікаря щодо дитини та яка також здійснює догляд за хворою ОСОБА_1 .

Встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до доньки, хоча знає про хворобу матері дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, не приймає участі у матеріальному забезпеченні дитини; тягар утримання дитини, виховання та піклування, розвитку був спочатку на позивачці, а потім в зв`язку з її хворобою - на її матері ОСОБА_6 , що ним не спростовано.

Таким чином, ухилення батька від виховання дитини та участі у її житті, позбавляють мати дитини та бабусю змоги без згоди батька дитини забезпечити її повноцінним лікуванням у разі потреби, придбанням ліків та її належного виховання.

В зв`язку з тим що відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні дитини та її лікуванні, позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з нього аліментів на утримання дитини.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.01.2018 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19.07.2017 року.

Відповідно до Довідки від 26.07.2022 року № 596 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в комунальному закладі «Середня загальноосвітня школа № 31» Дніпровської міської ради.

Відповідно до Характеристики учениці 2 класу КЗО «СЗШ №31» від 25.04.2023 року дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , характеризується позитивно, зазначено, що вона зростає в родині, де приділяється увага навчанню та вихованню дитини тільки бабусею, батько не приймає участь у вихованні і забезпеченні дитини необхідним, мати дуже хворіє, багато часу знаходиться у лікарні на лікуванні або на реабілітації.

Як вбачається з листа Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №7»Дніпровської міської ради від 04.05.2023 року № 397 від імені дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладена декларація з лікарем-педіатром КНП «ДЦПМСД №7» ДМР, про дитину піклувалася мати до березня 2021 року, а з квітня 2021 року у зв`язку з хворобою матері про дитину дбає бабуся ОСОБА_6 , яка виконує рекомендації та призначення лікаря; станом здоров`я дитини батько ніколи не цікавився, батько з дитиною медичний заклад ніколи не відавідував.

Відповідно до Висновку «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 19.06.2023 року, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як зазначено у Висновку, відповідно до Розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, складеного Чечелівським відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, станом на 30.09.2022 року заборгованість складає 164 444,63 грн.

Як вбачається з листа Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 12.09.2023 року № 3075/312, адресованого ОСОБА_6 , заява щодо несплати аліментів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована в Журналі єдиного обліку за № 12632; 03.05.2023 року сектором дізнання відділення поліції №7 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023046640000190, за ознаками складу кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України та розпочато досудове розслідування.

На підтвердження позовних вимог позивача в судовому засіданні надала свідок ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивачки та бабусею дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила, що батько дитини - ОСОБА_2 після припинення з дружиною шлюбних відносин не з`являється до дитини, не телефонує, не приймає ніякої участі у її вихованні, не цікавиться її навчанням, станом здоров`я, матеріальну допомогу на утриманні дитини не надає, має заборгованість по сплаті аліментів. Два роки тому, коли дитина навчалася в 1 класі він один раз прийшов, подарував їй бувший у використанні ноутбук, погуляв у парку, і з цього часу взагалі не спілкується з дитиною. Її донька - ОСОБА_1 тяжко хвора, є інвалідом, прикута до ліжка, втратила мову, вона здійснює за нею догляд, возить на лікування та реабілітацію, вказала, що коли ОСОБА_1 захворіла, вона - свідок зателефонувала ОСОБА_2 і він дав їм 2000 грн. Дитина - ОСОБА_3 також повністю перебуває під її доглядом, піклуванням та вихованням, матеріальним утриманням, вона забезпечує її лікування у разі потреби. Вона направляла відповідачу смс-повідомлення з проханням надати гроші на придбання книжок для дитини, проте він їй не відповів, на її телефонні дзвінки він також не відповідає. Вказала про те, що в зв`язку з тяжкою хворобою ОСОБА_1 є необхідність у встановленні нею як бабусею опіки над онучкою, проте в зв`язку з тим, що у дитини є батько, який хоч і ухиляється від виконання батьківських обов`язків, вона не може отримати опіку над дитиною, що порушує права дитини на нормальний рівень її життєдіяльності.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. На вказане посилається і у Пленумі Верховний Суд України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007р.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61 2175св20), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22.09.2021 року у справі № 0907/2-5553/2011.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява N 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, зокрема, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та наведені положення законодавства, в тому числі практику Європейського суду з прав людину як джерело права, суд вважає, що в судовому засіданні знайшли підтвердження ті обставини, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, не допомагає матеріально, чим свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, що ним не спростовано.

Отже, суд дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини, зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено вину в діях відповідача щодо невиконання покладеного на нього законом обов`язку щодо виховання дитини та його свідомого ухилення на протязі тривалого часу від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, і докази того, що змінити його поведінку в кращу сторону у суда відсутні. Суд також вважає, що хоч позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, проте з огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини вважає за необхідним задовольнити позов в цій частині, що буде відповідати інтересам дитини, яка тривалий час проживає з матір`ю та бабусею, які без згоди батька дитини не можуть забезпечити їй повноцінного лікування у разі потреби, придбання ліків та її належного виховання.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. На це вказує і Верховний суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21.

З урахуванням встановлених обставин суд і дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.Вказані висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, провадження № 61-19984 св 21.

ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. Існуючі сімейні зв`язки між дітьми та батьками, які насправді піклуються про них, захищаються Конвенцією.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь держави судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Т.О. Кудрявцева