Постанова

від 10.01.2024 по справі 910/7586/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2024 р. Справа№ 910/7586/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Кравчука Г.А.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023

у справі №910/7586/23 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна"

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс"

про стягнення 52 127,32 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (далі - СК "Колоннейд Україна") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (далі - СК "Інтер-Поліс") 52 127,32 грн страхового відшкодування в порядку суброгації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до СК "Колоннейд Україна", як страховика потерпілої в ДТП особи, якій позивач виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, на підставі статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування", в межах виплаченого страхового відшкодування перейшло право вимоги до СК "Інтер-Поліс", як страховика винної в ДТП особи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/7586/23 позов задоволено частково, стягнуто з СК "Інтер-Поліс" на користь СК "Колоннейд Україна" 51 127,32 грн страхового відшкодування та 2 632,51 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору майнового страхування у розмірі 52 127,32 грн, позивач у силу приписів статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування" та з вирахуванням суми франшизи за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності набув право вимоги до відповідача у розмірі 51 127,32 грн (52 127,32 грн - 1000,00 грн (франшиза за полісом).

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, СК "Інтер-Поліс" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що розрахована позивачем сума страхового відшкодування має бути зменшена на розмір ПДВ, оскільки матеріали справи не містять й позивачем не надано доказів того, що станція технічного обслуговування, якій було перераховано кошти за ремонт пошкодженого автомобіля, є платником податку на додану вартість, а також доказів проведення самого ремонту.

В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2023 апеляційну скаргу СК "Інтер-Поліс" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Кравчука Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7586/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги СК "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/7586/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

25.09.2023 матеріали справи №910/7586/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/7586/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

19.10.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою СК "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/7586/23, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд його апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 13.11.2023.

СК "Колоннейд Україна" не скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з нищезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 10.11.2020 між позивачем та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування автотранспорту CAS0048347 "Базові умови", предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , згідно якого страховик прийняв на себе зобов`язання, зокрема компенсувати пошкодження транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

10.11.2021 в місті Києві по вулиці Набережно-Хрещатицька, 10/3 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів "Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , та "Мazda", д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Подільського районного суду міста Києва від 05.01.2022 у справі №758/16955/21.

На підстав заяви страхувальника, страхового акту №5000028825 від 16.12.2021, звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням ТЗ №126-11-221 від 16.11.2021, акту огляду КТЗ, рахунку-фактури СТО (ДП "Авто-Інтернешнл") №1265772_РФ_176812 від 14.11.22021 на суму 60.122,12 грн з ПДВ, позивачем сплачено на рахунок СТО страхове відшкодування в сумі 52 127,32 грн за платіжним дорученням №500187583.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у СК "Інтер-Поліс" згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР №005045044, діючим станом на момент ДТП.

Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 1 000,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 130 000, 00 грн.

СК "Колоннейд Україна" звернулася до СК "Інтер-Поліс", як страховика особи, якій належить автомобіль "Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , із претензією №L31612 про відшкодування страхового відшкодування на суму 52 127,32 грн, сплаченого потерпілій особі на рахунок СТО.

Вказана претензія була отримана відповідачем 17.06.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №0306212690203, однак була залишена без відповіді та задоволення.

Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не відшкодував позивачеві шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, СК "Колоннейд Україна" звернулася з даним позовом до суду про стягнення страхового відшкодування у розмірі 52 127,32 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи із нищезазначеного.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно зі статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

За приписами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Отже, виконавши свої зобов`язання перед страхувальником за договором добровільного страхування автотранспорту "Базові умови" №CAS0048347 від 10.11.2020 шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.4. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (пункт 1.6. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи №910/7586/23 відсутні докази, які б свідчили про неправомірне використання 10.11.2021 ОСОБА_2 транспортного засобу "Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , а тому презюмується що вказана особа правомірно володіла зазначеним автомобілем.

Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_2 , який правомірно керував транспортним засобом "Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , була встановлена постановою Подільського районного суду міста Києва від 05.01.2022 у справі №758/16955/21.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Нормами статті 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

За приписами пунктів 1.7., 1.8. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Згідно з пунктами 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховики-члени МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР №005045044, (франшиза - 1 000,00 грн , ліміт за шкоду по майну - 130 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, на підставі положень статей 512, 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як страховика особи, відповідальної за завдані збитки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції, відповідач заперечував проти розміру страхового відшкодування, оскільки позивачем не надано доказів проведення ремонту, оплати ремонту, а також те, що виконавець ремонту є платником податку на додану вартість. Проте колегія суддів не погоджується із вказаними доводами скаржника, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За приписами частини 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1- Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справах № 910/3650/16 і № 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду: від 1 лютого 2018 року в справі № 910/22886/16, від 6 лютого 2018 року в справі № 910/3867/16, від 12 березня 2018 року в справі № 910/5001/17.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Приписами частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.

Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

При цьому, колегія суддів в силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17.

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу №126-11-21 від 16.12.2021, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , становить 0,00, вартість ремонтних робіт - 9 281,28 грн, вартість матеріалів - 15 966,85 грн, вартість складених частин КТЗ - 26 346,95 грн, вартість кріпильних деталей, метизів - 526,94 грн, вартість відновлювального ремонту - 52122,04 грн (разом з ПДВ).

14.11.2021 станцією технічного обслуговування ДП "Авто Інтернешнл" було виставлено рахунок-фактуру №1265772_РФ_176812 на загальну суму 60 122,12 грн (разом із ПДВ).

16.12.2021 позивачем складено страховий акт №5000028825, за яким вартість матеріального збитку становить 52 127,32 грн.

21.12.2021 на підставі вищезазначених документів для проведення ремонту пошкодженого автомобіля "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , СК "Колоннейд Україна" перерахувала на рахунок ДП "Авто Інтернешнл" 52 127,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням №500187583 від 21.12.2021.

Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт здійснення позивачем страхового відшкодування у сумі 52 127,32 грн. При цьому, доводи відповідача щодо перевищення розміру оціненої шкоди, визначеної у звіті №126-11-21 від 16.11.2021 є необґрунтованими, оскільки, як було зазначено раніше, звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом.

Згідно з абзацом 2 пункту 36.2 статті 36 Закону, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати, а тому судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин:

1) фактичне здійснення ремонту автомобіля;

2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №911/286/20, 13.03.3018 у справі №910/9396/17 та від 06.07.2018 у справі №924/675/17.

Як було зазначено раніше, 14.11.2021 станцією технічного обслуговування ДП "Авто Інтернешнл" було виставлено рахунок-фактуру №1265772_РФ_176812 на загальну суму 60 122,12 грн, а вже 21.12.2021 СК "Колоннейд Україна" перерахувала на рахунок ДП "Авто Інтернешнл" 52 127,32 грн.

Зі змісту вказаного документа вбачається, що до вартості послуг включено податок на додану вартість, а в самому рахунку зазначено, що ДП "Авто Інтернешнл" присвоєно номер платника ПДВ 200511926545.

Крім того, відповідно до відкритих джерел ДП "Авто Інтернешнл" (ідентифікаційний код 20051198) є платником ПДВ.

Таким чином, аргументи відповідача про відсутність документів, що підтверджують статус ДП "Авто Інтернешнл" як платника ПДВ є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Також суд апеляційної інстанції відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт ремонту автомобіля, не усуває обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про виконання ремонту шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що будь-яких доказів, які б спростовували факт проведення ремонту апелянтом не було надано.

Беручи до уваги наявні у матеріалах даної справи докази, зокрема рахунок-фактуру №1265772_РФ_176812 від 14.11.2021 та платіжне доручення №500187583 від 21.12.2021, колегія суддів розцінює докази позивача більш вірогідними та вважає доведеним факт здійснення ремонту автомобіля "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 .

З урахуванням вищезазначеного, суд апеляційної інстанції вважає правомірним включення до вартості страхового відшкодування у розмірі 52 127,32 грн податку на додану вартість, оскільки оплачений ремонт автомобіля "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , здійснено суб`єктом господарювання, який є платником ПДВ.

Водночас вирішуючи питання про суму стягнення страхового відшкодування, судом першої інстанції правильно враховано положення пункту 6 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно з абзацом 2 пункту 12.1. статті 12 "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З огляду на те, що полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР №005045044 встановлено франшизу у розмірі 1 000,00 грн, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач повинен був відшкодувати позивачеві суму здійсненої останнім своєму страхувальнику страхової виплати, зменшеної на суму франшизи, у загальному розмірі 51 122,04 грн (52 122,04 грн - 1 000,00 грн).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із тим, саме відповідач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень та які підтверджують факт відсутності його вини у порушенні зобов`язань за договором.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Доводи апелянта про неповне з`ясування судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи, про неправильне застосування норми матеріального права та про невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/7586/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга СК "Інтер-Поліс" має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/7586/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі №910/7586/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7586/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Кравчук

О.В. Агрикова