Рішення

від 11.01.2024 по справі 904/6322/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024м. ДніпроСправа № 904/6322/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик ЛТД" (с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМФ-Україна" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022 у загальному розмірі 296 003 грн. 03 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик ЛТД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМФ-Україна" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №26092022 від 26.09.2022 у загальному розмірі 296 003 грн. 03 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 207 442 грн. 98 коп. - основний борг;

- 78 868 грн. 51 коп. - пеня;

- 4 494 грн. 98 коп. - інфляційні втрати;

- 5 196 грн. 56 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у період з січня по квітень 2023 року послуги міжнародного транспортного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 207 442 грн. 98 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 6.7.1. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 27.01.2023 по 01.12.2023 в сумі 78 868 грн. 51 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по жовтень 2023 року у сумі 4 494 грн. 98 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 27.01.2023 по 01.12.2023 у сумі 5 196 грн. 56 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою суду від 11.12.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою та фізичною особою - підприємцем для забезпечення комунікації та зв`язку із ними зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Мандриківська, будинок 47, м. Дніпро, 49094, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.72).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 11.12.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 07.11.2023 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 81-85).

При цьому, відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 11.12.2023 вважається врученою відповідачу 18.12.2023 (а.с.81).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Інших засобів зв`язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 11.12.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115540073) надіслано судом 11.12.2023, зареєстровано в реєстрі 12.12.2023 та оприлюднено 13.12.2023, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 11.12.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (18.12.2023), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 02.01.2024.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один тиждень господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у м. Дніпрі (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 11.01.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 11.01.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 09.02.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору транспортного експедирування, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 26.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БМФ-Україна" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик ЛТД" (далі - виконавець, позивач) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 (далі договір, а.с.22-24), відповідно до умов пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України та в міжнародному сполученні, а також, надавати інші допоміжні послуги (далі - послуги), а замовник зобов`язується приймати та сплачувати послуги виконавця на умовах, визначених договором.

У пунктах 9.1., 9.2. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє протягом 1-го року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договір, то він вважається продовженим кожен раз на такий самий строк і на таких самих умовах, при цьому кількість таких автоматичних пролонгацій необмежена.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох підприємств.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Судом також встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідно до положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 316 Господарського кодексу України та частини 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням пасажирів і вантажів визнається перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, у статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" зазначено, що Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

У пункті 1.4. договору визначено, що сторони визнають та зобов`язані дотримуватись положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 року та Протоколу до неї 1978 року, Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МПД (Конвенції МПД), Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (ESTR), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), а також вимог інших міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1.2. договору сторони досягли згоди не встановлювати мінімальний чи максимальний обсяг перевезень.

Відповідно до пункту 2.1. договору загальна ціна договору визначається як сума вартості всіх наданих послуг відповідно до підписаних сторонами актів наданих послуг згідно з договором протягом всього строку його дії.

За умовами пункту 3.1. договору перевезення здійснюється на підставі письмових заявок замовника (далі - заявки).

У розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо вартості послуг та порядку розрахунків, зокрема:

- вартість послуг за організацію та виконання кожного окремого перевезення є договірною і визначається в заявці, рахунку на оплату та акті наданих послуг (пункт 5.1. договору);

- винагорода виконавця включена у вартість послуг у разі надання транспортно-експедиторських послуг (пункт 5.2. договору);

- замовник здійснює оплату за договором протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання від виконавця наступного комплекту належним чином оформлених документів: рахунок на оплату, акт наданих послуг, зареєстрована в ЄРПН електронна податкова накладна, товарно-транспортна накладна (CMR) з відмітками про прийняття вантажу вантажоодержувачем (пункт 5.3. договору);

- розрахунки за договором здійснюються замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 5.4. договору).

Як убачається з матеріалів справи, у період з січня по квітень 2023 року між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо організації перевезення вантажу автомобільним транспортом та підписано такі Заявки № 7 від 13.01.2023 (а.с.44 на звороті, а.с. 45), № 39 від 14.02.2023 (а.с.26 на звороті), № 44 від 28.02.2023 (а.с.28 на звороті), № 46 від 24.03.2023 (а.с.31 на звороті).

Вказані заявки підписані позивачем та відповідачем та скріплені печатками обох підприємств, отже, зважаючи на положення договору, належним чином підтверджують узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаних заявок до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути:

авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою ATA (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до митних органів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка ATA (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Стаття 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 вказаної Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та вказаних вище Заявок № 7 від 13.01.2023, № 39 від 14.02.2023, № 44 від 28.02.2023, № 46 від 24.03.2023 позивачем було здійснено перевезення з місця завантаження до місця розвантаження товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладними СМR, а саме: № EIC23-26 (а.с.45 на звороті), № ORC95819 (а.с.27), № ORC96897 (а.с.29) та № NB0000048 (а.с.32).

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоодержувачем на вказаних вище CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та передачі вантажу вантажоодержувачу.

Слід також відзначити, що сторонами засвідчувався факт належного виконання позивачем послуг з перевезення вантажу шляхом складення Актів надання послуг. Так, в матеріалах справи наявні такі Акти:

- Акт надання послуг № 15 від 19.01.2023 на суму 200 693 грн. 16 коп. (рахунок на оплату покупцю № 5 від 16.01.2023 за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022) (а.с. 44);

- Акт надання послуг № 54 від 25.02.2023 на суму 145 650 грн. 00 коп. (рахунок на оплату покупцю № 56 від 25.02.2023 за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022) (а.с. 26);

- Акт надання послуг № 69 від 14.03.2023 на суму 126 792 грн. 90 коп. (рахунок на оплату покупцю № 71 від 14.03.2023 за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022) (а.с. 28);

- Акт надання послуг № 76 від 04.04.2023 на суму 94 474 грн. 75 коп. (рахунок на оплату покупцю № 78 від 03.04.2023 за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022) (а.с. 31).

Слід відзначити, що в кожному з перелічених вище Актів надання послуг сторони засвідчили, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання замовником акту надання послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Також у матеріалах справи наявні рахунки на оплату наданих за вказаними актами послуг.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Звертаючись із позовом до суду, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у період з січня по квітень 2023 року послуги міжнародного транспортного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 207 442 грн. 98 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 6.7.1. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 27.01.2023 по 01.12.2023 в сумі 78 868 грн. 51 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по жовтень 2023 року у сумі 4 494 грн. 98 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 27.01.2023 по 01.12.2023 у сумі 5 196 грн. 56 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Так, відповідно до умов пунктів 5.3. та 5.4. договору замовник здійснює оплату за договором протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання від виконавця наступного комплекту належним чином оформлених документів: рахунок на оплату, акт наданих послуг, зареєстрована в ЄРПН електронна податкова накладна, товарно-транспортна накладна (CMR) з відмітками про прийняття вантажу вантажоодержувачем. Розрахунки за договором здійснюються замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст пунктів 4.1.10, 4.1.12. договору, факт підписання Актів наданих послуг від 19.01.2023, від 25.02.2023, від 14.03.2023 та від 04.04.2023 без будь-яких зауважень та наявність у матеріалах справи всіх, зазначених у пункті 5.3. договору, документів, суд приходить до висновку, що строк на оплату наданих у спірний період послуг слід відліковувати з дня реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що:

- податкова накладна на суму 200 693 грн. 16 коп. була зареєстрована 10.02.2023 (а.с.40), отже граничним строком оплати послуг на суму 200 693 грн. 16 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 17.02.2023;

- податкова накладна на суму 145 650 грн. 00 коп. була зареєстрована 13.03.2023 (а.с.38), отже граничним строком оплати послуг на суму 145 650 грн. 00 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 20.03.2023;

- податкова накладна на суму 126 792 грн. 90 коп. була зареєстрована 24.03.2023 (а.с.35), отже граничним строком оплати послуг на суму 126 792 грн. 90 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 31.03.2023;

- податкова накладна на суму 94 474 грн. 75 коп. була зареєстрована 27.04.2023 (а.с.33 на звороті), отже граничним строком оплати послуг на суму 94 474 грн. 75 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 04.05.2023.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем вказані зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг були виконані не у повному обсязі, надані за Актами наданих послуг від 19.01.2023, від 25.02.2023, від 14.03.2023 та від 04.04.2023 транспортно-експедиторські послуги були оплачені лише частково наступним чином:

- 26.01.2023 в сумі 98 392 грн. 50 коп. із призначенням платежу "часткова оплата за міжнародне перевезення по маршруту Рига-Черкаси згідно з рахунком від 16.01.2023, у тому числі ПДВ 20% - 16 398 грн. 75 коп.", що підтверджується банківською випискою (а.с. 30);

- 14.02.2023 в сумі 50 000 грн. 00 коп. (з платежу на загальну суму 209 504 грн. 80 коп.) із призначенням платежу "оплата транспортних послуг згідно з рахунком № 36 від 09.02.2023, № 5 від 16.01.2023", що підтверджується банківською випискою (а.с. 30);

- 13.03.2023 в сумі 100 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу "оплата за міжнародне перевезення згідно з рахунком № 56 від 25.02.2023 без ПДВ", що підтверджується банківською випискою (а.с. 30);

- 05.04.2023 в сумі 92 739 грн. 75 коп. із призначенням платежу "оплата за міжнародне перевезення згідно з рахунком № 78 від 03.04.2023 без ПДВ", що підтверджується банківською випискою (а.с. 30);

- 22.05.2023 в сумі 12 300 грн. 66 коп. із призначенням платежу "часткова оплата за міжнародне перевезення по маршруту Рига-Черкаси згідно з рахунком від 16.01.2023 без ПДВ", що підтверджується банківською випискою (а.с. 30);

- 26.05.2023 в сумі 6 735 грн. 00 коп. із призначенням платежу "часткова оплата за міжнародне перевезення по маршруту Рига-Черкаси згідно з рахунком від 16.01.2023 без ПДВ", що підтверджується банківською випискою (а.с. 30).

Судом встановлено, що загальна вартість наданих за Актами наданих послуг від 19.01.2023, від 25.02.2023, від 14.03.2023 та від 04.04.2023 транспортно-експедиторських послуг становить 567 610 грн. 81 коп. Загальна сума оплат за вказані послуги становить 360 167 грн. 91 коп.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за надані по Актам наданих послуг від 19.01.2023, від 25.02.2023, від 14.03.2023 та від 04.04.2023 транспортно-експедиторські послуги в загальній сумі 207 442 грн. 90 коп. (567 610,81 - 360 167,91).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у період з січня по квітень 2023 року послуг на залишкову суму 207 442 грн. 90 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 207 442 грн. 90 коп. є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 207 442 грн. 90 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.7. договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором, замовник сплачує на користь виконавця:

- пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки (підпункт 6.7.1. договору);

- нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (підпункт 6.7.2. договору).

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 6.7.1. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 27.01.2023 по 01.12.2023 в сумі 78 868 грн. 51 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний строк оплати по кожному зі спірних Актів наданих послуг, а також суми заборгованості. Крім того, позивачем не було враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних. Так, згідно з пунктом 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Відповідно до статті 343 Господарського кодексу України платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.17-20), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:

1) граничним строком оплати послуг на суму 200 693 грн. 16 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 17.02.2023; послуги були частково оплачені відповідачем 26.01.2023 в сумі 98 392 грн. 50 коп. (без прострочення), 14.02.2023 в сумі 50 000 грн. 00 коп. (без прострочення), 22.05.2023 в сумі 12 300 грн. 66 коп. (із простроченням), 26.05.2023 в сумі 6 735 грн. 00 коп. (із простроченням), отже пеня підлягає нарахуванню наступним чином:

- у період з 18.02.2023 по 21.05.2023 на суму 52 300 грн. 66 коп. та в цей період складає 6 662 грн. 96 коп.;

- у період з 22.05.2023 по 25.05.2023 на суму 40 000 грн. 00 коп. та в цей період складає 219 грн. 18 коп.;

- у період з 26.05.2023 по 01.12.2023 на суму 33 265 грн. 00 коп. та в цей період складає 7 416 грн. 73 коп.;

2) граничним строком оплати послуг на суму 145 650 грн. 00 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 20.03.2023; послуги були частково оплачені відповідачем 13.03.2023 в сумі 100 000 грн. 00 коп. (без прострочення), отже пеня підлягає нарахуванню в період з 21.03.2023 по 01.12.2023 на суму 45 650 грн. 00 коп. та в цей період складає 14 305 грн. 33 коп.;

3) граничним строком оплати послуг на суму 126 792 грн. 90 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 31.03.2023; послуги не були оплачені відповідачем, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 01.04.2023 по 01.12.2023 на суму 126 792 грн. 90 коп. та в цей період складає 37 822 грн. 50 коп.;

4) граничним строком оплати послуг на суму 94 474 грн. 75 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 04.05.2023, послуги були частково оплачені відповідачем 05.04.2023 в сумі 92 739 грн. 75 коп. (без прострочення), отже пеня підлягає нарахуванню в період з 05.05.2023 по 01.12.2023 на суму 1 735 грн. 00 коп. та в цей період складає 436 грн. 74 коп. Всього пеня складає 66 863 грн. 44 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 66 863 грн. 44 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по жовтень 2023 року у сумі 4 494 грн. 98 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний строк оплати по кожному зі спірних Актів наданих послуг, а також суми заборгованості. Крім того, позивачем не було враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.15-16), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає також наступне.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат з урахуванням вказаної вище методики, судом встановлено, що інфляційні втрати у вказаному позивачем періоді складають 2 542 грн. 56 коп. та підлягають нарахуванню наступним чином:

1) граничним строком оплати послуг на суму 200 693 грн. 16 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 17.02.2023; послуги були частково оплачені відповідачем 26.01.2023 в сумі 98 392 грн. 50 коп. (без прострочення), 14.02.2023 в сумі 50 000 грн. 00 коп. (без прострочення), 22.05.2023 в сумі 12 300 грн. 66 коп. (із простроченням), 26.05.2023 в сумі 6 735 грн. 00 коп. (із простроченням), отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню наступним чином:

- у період з березня по травень 2023 року на суму 52 300 грн. 66 коп. та в цей період складають 1 156 грн. 64 коп.;

- у період з червня по жовтень 2023 року на суму 33 265 грн. 00 коп. та в цей період складають 26 грн. 85 коп.;

2) граничним строком оплати послуг на суму 145 650 грн. 00 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 20.03.2023; послуги були частково оплачені відповідачем 13.03.2023 в сумі 100 000 грн. 00 коп. (без прострочення), отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з квітня по жовтень 2023 року на суму 45 650 грн. 00 коп. та в цей період складають 357 грн. 11 коп.;

3) граничним строком оплати послуг на суму 126 792 грн. 90 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 31.03.2023; послуги не були оплачені відповідачем, отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з квітня по жовтень 2023 року на суму 126 792 грн. 90 коп. та в цей період складають 991 грн. 88 коп.;

4) граничним строком оплати послуг на суму 94 474 грн. 75 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 04.05.2023, послуги були частково оплачені відповідачем 05.04.2023 в сумі 92 739 грн. 75 коп. (без прострочення), отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з травня по жовтень 2023 року на суму 1 735 грн. 00 коп. та в цей період складають 10 грн. 08 коп. Всього інфляційні втрати складають 2 542 грн. 56 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 2 542 грн. 56 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 27.01.2023 по 01.12.2023 у сумі 5 196 грн. 56 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний строк оплати по кожному зі спірних Актів наданих послуг, а також суми заборгованості. Крім того, позивачем не було враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.21), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

1) граничним строком оплати послуг на суму 200 693 грн. 16 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 17.02.2023; послуги були частково оплачені відповідачем 26.01.2023 в сумі 98 392 грн. 50 коп. (без прострочення), 14.02.2023 в сумі 50 000 грн. 00 коп. (без прострочення), 22.05.2023 в сумі 12 300 грн. 66 коп. (із простроченням), 26.05.2023 в сумі 6 735 грн. 00 коп. (із простроченням), отже 3% річних підлягають нарахуванню наступним чином:

- у період з 18.02.2023 по 21.05.2023 на суму 52 300 грн. 66 коп. та в цей період складають 399 грн. 78 коп.;

- у період з 22.05.2023 по 25.05.2023 на суму 40 000 грн. 00 коп. та в цей період складають 13 грн. 15 коп.;

- у період з 26.05.2023 по 01.12.2023 на суму 33 265 грн. 00 коп. та в цей період складають 519 грн. 48 коп.;

2) граничним строком оплати послуг на суму 145 650 грн. 00 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 20.03.2023; послуги були частково оплачені відповідачем 13.03.2023 в сумі 100 000 грн. 00 коп. (без прострочення), отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 21.03.2023 по 01.12.2023 на суму 45 650 грн. 00 коп. та в цей період складають 960 грн. 53 коп.;

3) граничним строком оплати послуг на суму 126 792 грн. 90 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 31.03.2023; послуги не були оплачені відповідачем, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 01.04.2023 по 01.12.2023 на суму 126 792 грн. 90 коп. та в цей період складають 2 553 грн. 23 коп.;

4) граничним строком оплати послуг на суму 94 474 грн. 75 коп., враховуючи умови пункту 5.3. договору, є 04.05.2023, послуги були частково оплачені відповідачем 05.04.2023 в сумі 92 739 грн. 75 коп. (без прострочення), отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 05.05.2023 по 01.12.2023 на суму 1 735 грн. 00 коп. та в цей період складають 30 грн. 09 коп. Всього 3% річних складають 4 476 грн. 26 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 4 476 грн. 26 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 4 219 грн. 88 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМФ-Україна" про стягнення заборгованості за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 26092022 від 26.09.2022 у загальному розмірі 296 003 грн. 03 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМФ-Україна" (вулиця Мандриківська, будинок 47, м. Дніпро, 49094; ідентифікаційний код 44483193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Логістик ЛТД" (вулиця Соборна, будинок 114, літера Е, корпус 4, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08131; ідентифікаційний код 43903582) 207 442 грн. 90 коп. - основного боргу, 66 863 грн. 44 коп. - пені, 2 542 грн. 56 коп. - інфляційних втрат, 4 476 грн. 26 коп. - 3% річних та 4 219 грн. 88 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 11.01.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко