Рішення

від 11.01.2024 по справі 904/4483/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024м. ДніпроСправа № 904/4483/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

згідно з протоколом судового засідання,

дослідивши матеріали справи №904/4483/23

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, та Кіровоградській областях

до Приватного акціонерного товариства "Київстар",

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДЕРЖАВНОГО ЗАКЛАДУ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ "ПРИДНІПРОВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ М. ДНІПРО"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, та Кіровоградській областях (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 09.08.2023 за вих. №10-12-03523 до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - відповідач), у якій позивач просить стягнути з відповідача 414.028,59 грн неустойки, яка нарахована за період з 01.08.2020 до 25.04.2023, з урахуванням заяви позивача, яка ухвалою від 01.11.2023 прийнята до розгляду.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4483/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2023.

Ухвалою від 21.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.09.2023.

Через відділ документального забезпечення 11.09.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а судові витрати покласти на позивача.

Через відділ документального забезпечення 14.09.2023 від представника відповідача (Ірини ЧЕРНЕЦЬ) надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 13.09.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 18.09.2023 заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Через відділ документального забезпечення 21.09.2023 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, сформована в системі «Електронний суд» 21.09.2023, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 414.028,59 грн неустойки та виселити відповідача з незаконно займаного вбудованого приміщення, площею 12,2 кв. м, розміщене за адресою: місто Дніпро, вулиця Електрична, 36 на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку, що перебуває на балансі ДВНЗ «Криворізький національний університет». Судові витрати по справі позивач просить суд стягнути з відповідача.

Через відділ документального забезпечення 21.09.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, сформована в системі «Електронний суд» 21.09.2023, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Ухвалою від 21.09.2023 розгляд питання про прийняття заяви позивача про зменшення позовних вимог відкладено, позивача зобов`язано невідкладно направити на адресу відповідача копію відповіді на відзив та заяви про зменшення позовних вимог з доданими до них документами листом з описом вкладення, докази чого негайно надати суду. Крім цього, підготовче засідання відкладено до 05.10.2023.

Через відділ документального забезпечення 25.09.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення заяви про зменшення позовних вимог та відповіді на відзив разом із додатками на поштову адресу відповідача.

Через відділ документального забезпечення 02.10.2023 від представника відповідача (Юлії СУХОЇ) надійшла, сформована в системі «Електронний суд» 02.10.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Через відділ документального забезпечення 03.10.2023 від відповідача надійшли заперечення, сформовані в системі «Електронний суд» 03.10.2023, у яких відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 04.10.2023 заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою від 05.10.2023 продовжено підготовче провадження, заяву позивача про зменшення позовних вимог прийнято до розгляду, підготовче засідання відкладено до 19.10.2023.

Ухвалою від 19.10.2023 підготовче засідання відкладено до 01.11.2023.

Через відділ документального забезпечення 01.11.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 01.11.2023 про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 414.028,59 грн неустойки.

Ухвалою від 01.11.2023 заяву позивача про зменшення позовних вимог прийнято до розгляду, справу призначено до розгляду по суті на 16.11.2023.

Ухвалою від 16.11.2023 до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ "ПРИДНІПРОВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ М. ДНІПРО" (далі - третя особа-1), підготовче засідання відкладено до 29.11.2023.

Ухвалою від 29.11.2023 підготовче засідання відкладено до 13.12.2023.

Через відділ документального забезпечення 13.12.2023 від позивача надійшло клопотання, сформована в системі «Електронний суд» 12.12.2023, у якому позивач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку із залишенням у юридичному відділі двох спеціалісті, один з яких на лікарняному, а інший у відряджені.

Ухвалою від 13.12.2023 строк підготовчого провадження продовжено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.01.2024.

Щодо повідомлення третьої особи-1 про судове провадження

Як убачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 (про залучення третьої особи-1 до участі у справі та встановлення строку на подачу письмових пояснень по суті позовних вимог) надсилалася третій особі-1 рекомендованою кореспонденцією, однак зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату 05.12.2023 з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Суд наголошує, що до його /суду/ повноважень не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №215/7312/20 (К/990/14340/23).

В судовому засіданні 11.01.2024 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити позов.

Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні позову.

Представники третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами був укладений договір оренди майна, який закінчив свою дію. Укладений між сторонами договір не був продовжений, оскільки відповідач не скористався правом на подачу заяви, як того вимагає п. 5.21 договору.

Беручи до уваги, що майно з оренди повернулося значно пізніше, ніж закінчився строк дії договору, позивач скористався правом і нарахував до стягнення з відповідача неустойку.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач наголошує, що виконав вимоги п. 5.21 договору та звернувся до позивача із заявою про продовження договору, однак саме позивач не виконав вимог законодавства та не повідомив відповідача про прийняте ним рішення (проведення аукціону або відмову у продовження договору).

Відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог наголосив, що істотне значення має факт направлення повідомлення позивачем відповідача в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення (постанова Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №920/960/18 та від 09.07.2019 у справі №906/745/18). Долучені позивачем докази направлення повідомлення відповідача про припинення договору відповідач вважає неналежними доказами у справі.

Водночас відповідач акцентує увагу суду, що він /відповідач/ вчасно звернувся до позивача із заявою у якій повідомив про свої наміри продовжити договір.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач визнав, що відповідач до нього /позивача/ звертався з листом від 29.05.2020, однак позивач листом від 10.06.2020 повідомляв відповідача, що 01.02.2020 набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна» і Порядок передачі в оренду державного і комунального майна, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 за №483.

Отже, позивач вважає, що дії відповідача мають узгоджуватися з новою редакцією Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а тому із заявою про продовження дії договору відповідач мав звернутися до 30.04.2020 (а фактично звернувся із листом від 29.05.2020) до якої повинен був долучити звіт про оцінку майна разом із рецензією на цей звіт (однак ані звіту про оцінку, ані рецензії на нього не надано).

Позивач акцентує увагу, що обов`язок з повідомлення відповідача про припинення договірних відносин виконав належним чином, про що свідчить лист від 26.08.2020 і добросовісність дій позивача підкріплюється позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.08.2023 у справі №904/9320/21.

Правомірність нарахування позивачем відповідачу неустойки підтверджується і актом приймання-передачі, який свідчить, що спірне майно з оренди повернулося лише 25.04.2023, а позивач отримав вказаний акт лише 14.09.2023.

Доводи відповідача щодо відповіді на відзив

Відповідач вважає, що позивач неправомірно нарахував неустойку у період з 15.09.2023 до 15.05.2023, в той час як у період з 01.08.2020 до 25.04.2023 відповідач сплачував орендну плату. Більш того, матеріали справи містять акт повернення майна з оренди, складений 25.04.2023.

Стислий виклад позиції третьої особи-1

Третя особа-1 правом на подачу письмових пояснень по суті позовних вимог не скористалася.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; передачі майна в оренду; дотримання сторонами процедури продовження договору оренди після 31.07.2020; закінчення строку дії договору; повернення майна з оренди; наявності (відсутності) у орендаря можливості передати майно з оренди; правомірності (неправомірності) нарахування відповідачу неустойки за несвоєчасне виконання обов`язку з повернення майна, яке було предметом договору, який закінчив свою дію.

Суд встановив, що 01.04.2005 між позивачем (далі позивач, орендодавець) та відповідачем (далі відповідач, орендар) був укладений договір оренди майна, що належить до державної власності №12/02-1454-ОД (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого з метою ефективного використання державного майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: вбудовані приміщення площею 12,2 кв. м, розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Електрична, 36 на першому поверсі 9-ти поверхового будинку, приміщення, будівлі, що перебуває на балансі третьої особи-1 (далі третя особа-1, балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.08.2018 і становить 55.317,00 грн (розмір оцінки спірного майна вказаний з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 26.02.2018).

Майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв`язку. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (формулювання, яке відповідає змінам, внесеним додатковою угодою від 20.03.2007).

Питання внесення орендної плати врегульовано у розділі 3. Орендна плата (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 20.03.2007, від 18.05.2010, від 21.02.2012).

Пунктом 10.1 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 18.05.2010 визначено, що договір діє з 01.04.2005 до 01.11.2011 включно.

Цей договір пролонгований з 01.11.2011 до 30.09.2014 включно, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 21.02.2012.

Також, договір пролонгувався з 01.10.2014 до 31.08.2017 включно, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.11.2014.

В подальшому, термін дії договору продовжувався до 31.01.2018 включно, що підтверджується змінами, внесеними додатковою угодою від 12.09.2017.

Згідно змін, внесених додатковою угодою від 26.02.2018 договір вважається пролонгованим з 01.02.2017 до 31.07.2020 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, наданою відповідно до п. 5.21, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, договір, за заявою орендаря щодо продовження терміну дії може бути продовженим на тих самих умовах, які передбачені договором (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 21.02.2012).

Приймання-передача в оренду нежитлового приміщення площею 12,2 кв. м будівлі, що перебуває на балансі третьої особи-1 та знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Електрична, 36 підтверджується актом від 01.04.2005 (арк. 11, том 1).

Відповідач звернувся до позивача з листом від 29.05.2020 за вих. №11654/07 щодо оренди (арк. 60, том 1), у якому відповідач просив позивача термін оренди спірного майна на наступний строк.

Позивач звернувся до третьої особи-1 із листом від 21.07.2020 за вих. №16-02-03927 щодо продовження терміну дії договору оренди (арк. 20, том 1), у якому позивач просив третю особу-1 повідомити про погодження договору оренди з боку третьої особи-1, надати інформацію про наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки, вказати, у разі наявності, про факти суттєвого /більше ніж на три місяці/ прострочення сплати орендної плати чи інших обов`язкових платежів, чи виконано відповідачем вимоги щодо укладання договорів про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг та повідомити про результати перевірок, які здійснювалися балансоутримувачем щодо цільового використання спірного майна з боку відповідача.

У відповідь на лист позивача від 21.07.2020 за вих. №16-02-03927 третя особа-1 склала довідку від 04.09.2020 за вих. №81 (арк. 25, том 1) /як того вимагає ч. 4 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»/ та повідомила позивача, що станом на 04.09.2020 у відповідача відсутня заборгованість зі сплати орендної плати, факт прострочення сплати орендної плати також відсутній, утримання договору відбувається у відповідності до умов договору, а майно використовуються за цільовим призначенням.

Позивач адресував лист від 26.08.2020 за вих. №11-02-04624 про припинення терміну дії договору оренди з 01.08.2020 (арк. 22, том 1) третій особі-1 та відповідачу. /В якості доказу направлення даного листа на адресу третьої особи-1 та відповідача до матеріалів справи долучено список №10556 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих поданих в місті Дніпро-49000, фіскальний чек від 26.08.2020 (один екземпляр зі змістом про відправку згрупованих рекомендованих листів)/.

Відповідач повернув майно з оренди 25.04.2023, що підтверджується актом повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки вбачається неправомірне користування спірним майном.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є стягнення неустойки з відповідача у розмірі 414.028,59 грн (подвійної орендної плати без врахування ПДВ), яка нарахована за період з 01.08.2020 (перший день неправомірного користування майном, яке було предметом договору, який закінчив строк своєї дії) до 25.04.2023 (дата повернення майна з оренди за актом приймання-передачі).

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями ЦК України та ст.ст.283-291 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права (ст. 760 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Для правильного вирішення спору по суті важливе значення має вирішення питання коли саме закінчився строк дії договору та чи був укладений між сторонами договір продовжений після 31.07.2023.

Предметом укладеного між сторонами договору є державне майно, що прямо визначено у п. 1.1 договору.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державної та комунальної форми власності регулюються нормами Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Суд акцентує увагу, що на час укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (тобто станом на 01.04.2005) сторони керувалися діючим на той час Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 за №2269-XII.

Однак, на час виникнення спірних правовідносин щодо продовження договору /тобто станом на 31.07.2020/ діяв Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 за №157-IX, а тому і питання продовження договору мало вирішуватися у відповідності до вимог діючого законодавства (згідно із останньою додатковою угодою від 26.02.2018 сторонами узгоджено, що договір вважається пролонгованим з 01.02.2017 до 31.07.2020 включно).

Суд встановив і наголошує, що за змістом абз. 2 п. 10.1 договору (у редакції додаткової угоди від 26.02.2018) строк його дії закінчується 31.07.2020, тобто після настання дати (01.07.2020), визначеної абз. 2 п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 за №157-ІХ, згідно з яким договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020.

Відтак, суд доходить висновків про те, що до правовідносин продовження договору оренди від 01.04.2005 за №12/02-1454-ОД, який востаннє продовжений додатковою угодою від 26.02.2018 до 31.07.2020, підлягає застосуванню саме Закон України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції від 03.10.2019 №157-ІХ, чинній, станом на відповідну дату (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №922/3965/21 (п. 13).

Суд звертає увагу, що Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі Порядок), яким деталізовано окремі процедурні моменти передачі майна в оренду, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 Деякі питання оренди державного та комунального майна.

Вивчивши матеріали справи суд зауважує, що слід встановити обставини дотримання сторонами положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції Закону від 03.10.2019 №157-ІХ, чинній станом на дату закінчення договору - 31.07.2020) щодо своєчасного звернення орендаря, подання ним всіх необхідних документів та розгляд звернення орендаря орендодавцем (або уповноваженим ним органом).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Оскільки договір мав закінчити свою дію 31.07.2020 орендар мав змогу звернутися до орендодавця із заявою про продовження договору не пізніше ніж до 31.04.2020, про що підставно вказав позивач у відповіді на відзив (арк. 179, том 1).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач звернувся до позивача з листом від 29.05.2020 за вих. №11654/07 щодо оренди (арк. 60, том 1), у якому відповідач просив позивача продовжити термін оренди спірного майна на наступний строк.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не дотримався строку звернення до орендодавця із заявою про продовження строку дії договору оренди.

Також пунктом 136 Порядку передбачено, що заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Як встановлено матеріалами справи, лист від 29.05.2020 за вих. №11654/07 щодо оренди відповідач подав позивачу у простій письмовій формі.

Слід зазначити, що законодавство не встановлює таку підставу для не продовження договору оренди як подачу заяви у невстановленій формі, про що слушно зазначив відповідач.

Водночас варто відзначити, що згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 за №157-ІХ продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч. 1 ст. 15 Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч. 2 ст. 15 Закону відповідно до вимог статті 15 Закону, крім випадків, передбачених абзацами 11 та 12 частини 2 статті 15 Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Проаналізувавши положення ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» суд доходить висновку, що після 31.07.2020 (дата закінчення строку дії договору) предмет оренди міг бути переданий в оренду відповідачу лише за результатами проведення аукціону.

Правомірність вказаних висновків суду підтверджується і тим, що новий договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/7754-50765 (арк. 85-90, том 1) був укладений між позивачем та відповідачем 25.04.2023 за результатами проведення аукціону.

Крім того, пунктом 135 Порядку передбачено, що якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом про оренду строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Оскільки договір мав закінчити свою дію 31.07.2020 орендодавець мав повідомити відповідача про те, що договір підлягає припиненню на підставі закінчення строку не пізніше 31.06.2020.

Як встановлено матеріалами справи позивач адресував лист від 26.08.2020 за вих. №11-02-04624 про припинення терміну дії договору оренди з 01.08.2020 (арк. 22, том 1) третій особі-1 та відповідачу. /В якості доказу направлення даного листа на адресу третьої особи-1 та відповідача до матеріалів справи долучено список №10556 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих поданих в місті Дніпро-49000, фіскальний чек від 26.08.2020 (один екземпляр зі змістом про відправку згрупованих рекомендованих листів)/.

З листа позивача від 26.08.2020 за вих. №311-02-04624 суду стало відомо про існування листа позивача, який був адресований відповідачу і який датований 10.06.2020 за вих. №СЕВ 21673832.

Лист від 10.06.2020 за вих. №СЕВ 21673832 (арк. 188 зворот 189, том 1) позивач долучив до відповіді на відзив і суд ознайомився зі змістом останнього. Так, позивач повідомив відповідача про дію нового Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (№157-IX від 03.10.2019) і про порядок подачі заяви про продовження договору оренди, зауваживши, що подальша передача спірного об`єкта в оренду має здійснюватися за результатами проведення аукціону. В якості доказів направлення даного листа на адресу відповідача позивач долучив до відповіді на відзив скріншоти екрану, які свідчать про нібито наявність між сторонами електронного листування.

Суд критично оцінює як сам факт наявності листа від 10.06.2020 за вих. №СЕВ 21673832, так і докази його направлення на адресу відповідача, а тому його /лист/ не бере до уваги.

Таким чином, оцінивши зміст листа від 26.08.2020 за вих. №311-02-04624 та докази його направлення на адресу відповідача суд дійшов висновку, що позивач прострочив строк повідомлення відповідача про припинення дії договору.

Більш того, надаючи оцінку доказам направлення листа позивача від 26.08.2020 за вих. №11-02-04624 на адресу відповідача, суд доходить висновку, що вони /докази направлення/ не дають змоги перевірити вміст відправлення, однак вбачається, що дата листа і дата здійснення відправки кореспонденції однакова і вірогідно позивач, як державна установа, направив вказаний лист на адресу відповідача 26.08.2020, але суд не має доказів отримання відповідачем вказаного листа і доказів обізнаності відповідача із повідомленням позивача про закінчення строку дії договору 31.07.2020.

Суд вважає, що правовий принцим Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської «незнання закону не є виправданням (ні для кого)», який закріплено у ст. 68 Конституції України, у даному випадку є таким, що підлягає застосуванню.

Отже, незважаючи на те, що докази направлення позивачем відповідачу листа від 26.08.2020 не є належними, зміст листа містить повідомлення про обставини, які відбулися у минулому (лист датовано 26.08.2020, а договір припинив свою дію 01.08.2020) господарський суд вважає, що відповідач не був позбавлений можливості отримати від позивача інформацію про дату закінчення договору своєчасно, оскільки дії саме відповідача не відповідали діючому на час виникнення спірних відносин Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Посилання відповідача на положення п. 5.21 договору (в редакції, викладеній у додатковій угоді від 21.02.2012), згідно із яким орендар, у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, зобов`язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та інше) суд відхиляє.

Між тим, суд зауважує, що п. 5.21 договору на час його узгодження між сторонами /тобто станом на 21.02.2012/ відповідав положенням Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 за №2269-XII, однак станом на 31.07.2020 сторони мали узгоджувати свої дії з вимогами чинного на час виникнення спірних відносин законодавства.

У статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вказано перелік підстав для відмови у продовженні договорів оренди, а саме: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

Разом із листом від 29.05.2020 за вих. №11654/07 щодо оренди (арк. 60, том 1), у якому відповідач просив позивача продовжити термін оренди спірного майна на наступний строк, на виконання п. 5.21 договору, відповідач надав позивачу та суду для долучення до матеріалів справи:

(1) сертифікат від 01.01.2020 до договору добровільного страхування загальної цивільно-правової відповідальності та відповідальності товаровиробника (продавця) №001416/3301/3200003, предметом вказаного договору визначено майнові інтереси страхувальника (відповідача), які не суперечать закону та пов`язані з компенсацією збитків і відшкодуванням шкоди третім особам, спричинених діями (бездіяльністю) з боку страхувальника (представника страхувальника) на основі пред`явлення законних претензій з боку третіх осіб про захист своїх прав або інтересів, що забороняються законом, які заявляються у відповідності та на основі норм діючого законодавства України.

Строк дії договору страхування з 00:00 годин 01.01.2020 до 24:00 годин 31.12.2021.

У вказаному договорі страхування зазначено спірне приміщення, а саме: нерухоме майно вбудоване приміщення площею 12,2 кв. м на першому поверсі 9-ти поверхового будинку, що перебуває на балансі Придніпровського професійного ліцею у місті Дніпро, вулиця Електрична, 36 (п. 9.58, арк. 64, том 1).

(2) генеральний договір добровільного страхування від 29.01.2020 за №016.1553107.911/383393 (арк. 66, том 1), предметом даного договору визначено майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, що зазначається в сертифікаті, який є невід`ємним додатком №1 цього договору. Строк дії цього договору з 19.01.2020 до 28.01.2021.

(3) відповідач у відзиві (арк. 48, том 1) стверджував, що ДСНС станом на 2020 рік не видавала дозволів, оскільки відбулися зміни у законодавстві. Так, відповідач наголосив, що обов`язок орендаря отримувати дозвіл органів пожежного нагляду на оренду був передбачений постановою Кабінету Міністрів України №150 від 14.02.2001, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №440 від 05.06.2013.

(4) супровідним листом від 10.07.2020 за вих. №14457167 відповідач направив позивачу звіт про незалежну експертну оцінку майна та рецензію на звіт. Вказаний лист до справи долучив позивач, а отже у суду відсутні підстави сумніватися у належності доказів його направлення.

Однак суд зауважує, що звіт та рецензія на звіт були подані відповідачем позивачу не до 30.04.2020 (за три місяці до закінчення строку дії договору), а не раніше 10.07.2020 (дата супровідного листа до вказаних документів), а отже звіт та рецензія на звіт відповідачем були подані з порушенням строку визначеного ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Вказане є підставою для відмови у продовженні договору оренди, що прямо передбачено у ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Між тим, положеннями ч. 1 ст. 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За приписами ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку орендодавець заперечив щодо поновлення договору, то такий договір припиняється.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №914/433/16, від 09.04.2019 у справі №904/3415/18, від 04.03.2020 у справі №910/6475/19.

З огляду на викладене, орендодавець має право відмовитися від договору, надіславши орендарю відповідну заяву протягом місяця після закінчення строку такого договору.

При цьому у контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19 вказала, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у ст. 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Суд доходить висновків, що саме орендар не дотримався передбаченої ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 за №157-ІХ щодо процедури продовження договору оренди.

Орендодавець у листі від 26.08.2020 повідомив відповідача про відсутність підстав для продовження договору.

Більш того, у п. 10.2 договору сторони узгодили, що зміни і доповнення або розірвання цього договору допускається за взаємної згоди сторін і оформляється додатковими угодами.

Суд акцентує увагу, що договірні відносини між сторонами були з 01.04.2005 (дата укладання договору) і чотирма додатковими угодами (фізично підписаними сторонами) договір був пролонгований до 31.07.2020.

Також, сам відповідач у відзиві вказує, що дія договору неодноразово продовжувалася шляхом підписання сторонами додаткових угод (арк. 47 зворот останнє речення, том 1).

Отже, відповідач був обізнаний зі шляхом продовження договору (шляхом підписання додаткової угоди) і мав усвідомлювати, що відсутність підписаної між сторонами додаткової угоди, якою б договір був продовжений після 31.07.2020 свідчить про його /договору/ припинення у вказану дату.

Разом з тим, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 3.10.2020 за №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода" про що зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі №914/1728/22, від 05.09.2023 у справі №914/2233/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено.

Таким чином, спірний договір оренди припинився 31.07.2020 на підставі ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 за №157-IX у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 5.6 договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендоване майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Позаяк договір припинив свою дію у відповідача виник обов`язок (а не право) з повернення майна за актом приймання-передачі.

Як встановлено судом, спірний договір припинив свою дію 31.07.2020, однак відповідач повернув майно з оренди лише 25.04.2023, що підтверджується актом повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (арк. 186 зворот, том 1).

Слід звернути увагу, що у акті повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, який підписаний позивачем, відповідачем та балансоутримувачем (третьою особою-1) та який до матеріалів справи долучений позивачем визначено, що датою припинення договору є 01.08.2020, у зв`язку із виправленням (п. 2).

Водночас, у копії того ж акту, який долучений відповідачем і який підписаний лише останнім та третьою особою-1 міститься дата припинення договору 25.04.2023.

Враховуючи, що орендодавцем спірного майна є саме позивач, дата припинення строку дії договору 31.07.2020 відповідає договірним відносинам сторін та узгоджується з вимогами чинного законодавства, суд в черговий раз виснує, що договір припинив дію 31.07.2020.

Незважаючи на те, що договір припинив свою дію 31.07.2020, майно з оренди відповідач повернув лише 25.04.2023, що підтверджується актом приймання-передачі.

Отже, у період з 01.08.2020 до 25.04.2023 відповідач неправомірно користувався спірним майном.

Посилання відповідача, що після 31.07.2020 він /відповідач/ продовжував сплачувати орендну плату як на користь орендодавця (50 %), так і на користь балансоутримувача (50 %) не є підставою для продовження дії договору, адже із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Суд також встановив, що відповідач долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень за період з серпня 2020 року до березня 2023 року з призначенням платежу: « 50% орендної плати» на загальну суму 99.845,12 грн без ПДВ (арк. 94-129, том 1). Отримувачем вказаних грошових коштів визначено ГУДКСУ у Дніпропетровській області. При цьому суд встановив, що до матеріалів справи відповідач долучив дві копії одного і того ж платіжного доручення від 18.07.2023 №1872592 на суму 104,85 грн з призначенням платежу: « 50 % оренди за 06/2022».

До матеріалів справи також долучено платіжні доручення за період з вересня 2020 року до березня 2023 року, у яких отримувачем вказано ДЗП(ПТ)О ПРПЛ м. Дніпро, (арк. 130-163, том 1), однак оскільки вказані перерахування були здійснені не в дохід державного бюджету суд зауважує, що такі платіжні доручення не мають впливу на результати ролзгляду даної справи.

Водночас відповідач у відзиві та запереченнях вказав, що позивач у період з 01.08.2020 до 25.04.2023 від відповідача отримав в якості орендної плати суму у розмірі 99.845,12 грн, а балансоутримувач за вказаний період отримав від відповідача в якості орендної плати суму у розмірі 99.844,92 грн.

Також позивач до заяви про зменшення позовних вимог долучив розрахунок заборгованості з орендної плати до державного бюджету (арк. 211-213, том 1) і суд встановив, що, за даними позивача, у період з 01.08.2020 до 25.04.2023 відповідач в якості орендної плати перерахував на користь державного бюджету 99.845,12 грн без ПДВ (при цьому суд не враховує сплату завдатку у розмірі 513,32 грн та орендної плати, яка була внесена 07.09.2023 у розмірі 3.231,18 грн, тобто під час дії нового договору оренди, який був укладений між сторонами 25.04.2023).

Суд відзначає, що за змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

З наведеної норми вбачається, що лише наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки.

Тобто право на отримання неустойки у даному випадку має лише наймодавець, а саме: держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, і така неустойка фактично має бути сплачена до державного бюджету.

Будь-які інші особи правом на отримання такої неустойки не наділені, а, відповідно, не наділені і правом звернення до суду з таким позовом.

Враховуючи, що у даній справі до суду звернулося саме Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, яке є наймодавцем за договором, та просить стягнути неустойку до державного бюджету, суд доходить висновку, що у даній справі до суду звернувся належний позивач.

В свою чергу ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, стягнення передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки можливо лише у випадку невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі після припинення договору найму.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 сформульовано таку правову позицію:

користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;

відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;

правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України;

оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

За змістом статей 610-612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Законодавець у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, а також у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1806/17.

Проаналізувавши зміст заперечень відповідача суд зауважує, що заперечення відповідача зводяться до його незгоди із датою закінчення дії договору, а отже можна дійти висновку, що у орендаря була можливість повернути майно з оренди, однак була відсутня воля останнього на вказані дії.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач вчиняв активні дії щодо реалізації свого обов`язку із повернення майна балансоутримувачу чи орендодавцю.

Таким чином, висновок суду полягає у тому, що в період з 01.08.2020 до 25.04.2023 відповідач неправомірно користувався майном, яке було предметом договору оренди, який закінчив свою дію.

Варто відзначити, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Як зазначалось вище, за змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Тобто базою для визначення неустойки має братися повний розмір плати за найм, (а у даному випадку повний розмір орендної плати), незалежно від того як розподіляється плата.

Водночас, ст. 785 ЦК України не ставить визначення розміру плати за найм в залежність від її можливого поділу між кількома отримувачами згідно з умовами договору.

Стаття 785 ЦК України лише чітко визначає базу для нарахування неустойки і такою базою є повний розмір плати за найм без жодних обмежень.

При цьому, як зазначалося вище, лише наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки. Будь-які інші особи, в т.ч. на користь яких розподіляється частина плати, правом на отримання такої неустойки не наділені.

Відтак, очевидним є те, що наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм, а саме: у повному розмірі такої плати, який визначений договором.

Таким чином у даному випадку право на отримання неустойки (розрахунок якої слід здійснювати, виходячи із повного розміру орендної плати, визначеного у договорі) має лише наймодавець, а саме: держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, і така неустойка має бути сплачена до державного бюджету.

Відтак, орендна плата, внесена під час позадоговірного користування саме на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, може бути зарахована до складу нарахованої неустойки.

В даному випадку суд враховує висновки, наведені у постанові Об`єднаної Палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, стосовно того, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Таким чином, орендна плата, внесена під час позадоговірного користування, фактично може бути врахована як частина неустойки.

Перевіркою розрахунку неустойки, судом виявлено помилку, оскільки позивачем не враховано оплати, які здійснював відповідач на користь позивача після закінчення строку дії договору. Станом на час розгляду спору у відповідача перед позивачем наявна переплата у розмірі 99.845,12 грн без ПДВ, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами (відповідно ж до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню).

Як встановлено судом, з наданого позивачем розрахунку заборгованості з орендної плати до державного бюджету вбачається внесення відповідачем орендної плати після закінчення строку дії договору у розмірі 99.845,12 грн.

Згідно з положеннями ст. 61 Конституції України подвійне притягнення відповідача до відповідальності у спірних правовідносинах, не ґрунтуються на нормі Закону, оскільки відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної плати зумовлено правовим регулюванням, за якого з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування річчю.

Отже, сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача становить 314.183,47 грн (414.028,59 грн (загальний розмір неустойки, який нарахований позивачем для стягнення з відповідача) 99.845,12 грн (сума орендної плати, яка внесена до державного бюджету після закінчення строку дії договору і яка була врахована судом як неустойка, оскільки стягнення орендної плати після закінчення строку дії договору не передбачено чинним законодавством).

Відповідний висновок суду узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у постанові від 19.10.2021 у справі №922/4268/20 та у постановах Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2021 у справі №904/6825/20, від 10.08.2023 у справі №904/5030/22, від 06.12.2023 у справі №904/4923/22.

З урахуванням наведеного, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на підставі положень ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку у сумі 314.183,47 грн за період з 01.08.2020 до 25.04.2023 на користь державного бюджету (позивача).

Окремо суд відхиляє посилання відповідача на те, що він не міг повернути об`єкт оренди у зв`язку із законодавчими обмеженнями, які були введені лише у 2022 році у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, адже, як встановлено судом вище, спірний договір припинив свою дію 31.07.2020. А тому обов`язок з повернення майна виник у відповідача ще у 2020 році, і йому нічого не перешкоджало повернути вказаний об`єкт.

Більш того, відповідач добровільно повернув майно з оренди 25.04.2023.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 4.712,47 грн, з урахуванням того, що 75,88 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз`яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог (позивач в процесі розгляду справи не підтримав вимогу немайнового характеру та зменшив розмір заявленої до стягнення неустойки).

Суд зауважує, що на час вирішення спору по суті ціна позову становила 414.028,59 грн, а тому за розгляд такої позовної вимоги позивач мав сплати 6.210,43 грн (1,5 відсотки ціни позову), фактично сплатив 9.402,69 грн, що підтверджується платіжним документом №1098 від 10.08.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 7 Закону України "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема зменшення розміру позовних вимог.

Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмірі 3.192,26 грн.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03113, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 53; ідентифікаційний код 21673832) на користь РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ, ЗАПОРІЗЬКІЙ ТА КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 6; ідентифікаційний код 42767945) 314.183,47 грн (триста чотирнадцять тисяч сто вісімдесят три грн 47 к.) неустойки, 4.712,47 грн (чотири тисячі сімсот дванадцять грн 47 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 99.845,12 грн неустойки) відмовити.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.01.2024.

Суддя С.А. Дупляк