Постанова

від 26.12.2023 по справі 522/16889/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6824/23

Справа № 522/16889/22

Головуючий у першій інстанції Шестакова Я.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., О.С. Комлева,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - АТ «УкрСиббанк»,

треті особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Найда Ольга Іванівна, ОСОБА_2 , Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.05.2023 у складі судді Шестакової Я.В.

встановив:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсиббанк», за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Найди Ольги Іванівни, ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, про визнання виконавчого напису нотаріуса від 26.02.2014 про звернення стягнення на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню; стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 992,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 29.06.2021 позивачу стало відомо, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Найда О.І., вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Постановою ВП N 64386609 приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 04.02.2021 відкрито виконавче провадження. Вважає, що виконавчий напис вчинено з грубим порушенням норм чинного законодавства. Так, нотаріус не перевірив безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, допустив порушення порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення, чим порушив норми Закону України "Про нотаріат" та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Також, зазначила, що сплинув передбачений законом 3-річний строк на звернення до іпотекодателя в досудовому порядку з вимогою про усунення порушень.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 26.02.2014 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною, зареєстрований в реєстрі N 142 про звернення стягнення на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмір 992,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду, АТ «Укрсиббанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували, що при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису представником банку до заяви були долучені всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, та інші документи, подання яких передбачено Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5. Проте, як зазначив апелянт, саме позивач мав довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, ту обставину, що йому не було направлено повідомлення про усунення порушень. Однак, таких доказів позивачем не надано. Тому, на думку апелянта, висновок суду першої інстанції ґрунтується саме на позиції позивача та її викладі обставин справи, що не були доведені нею. Вказав, що позивач не спростувала того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення та не надала доказів часткового чи повного погашення заборгованості. Як зазначає апелянт, сам факт наявності рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11.11.2008 у справі №2-3537/08, яким з боржника ОСОБА_2 стягнуто заборгованість і яке на теперішній час не виконано, не свідчить про припинення дії кредитного договору, а також не є підставою для визнання заборгованості спірною та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Умовами договору про надання споживчого кредиту визначено, що позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше 24.05.2028. Також положеннями договору узгоджено, що кредит вважається повернутим в разі зарахування грошових коштів, спрямованих на погашення кредиту, в повному обсязі на рахунок банку. Тому апелянт вважає, що направлення банком вимоги боржнику про усунення порушень не може свідчити про припинення права банку на нарахування відсотків, а відтак, зазначення у виконавчому написі періоду стягнення з 24.05.2007 по 20.02.2013 є правомірним та відповідає умовам договору. Враховуючи, що сторонами встановлено строк повернення кредиту 24.05.2028, твердження позивача про те, що з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років не відповідає дійсним обставинам справи. Вказав, що суд дійшов помилкового висновку про наявність спору щодо суми заборгованості, зазначеної у виконавчому написі від 26.02.2014. Також скаржник зазначив, що враховуючи, що оскаржуваний напис нотаріуса вчинено 26.02.2014, тобто майже 8 років тому, є обґрунтовані підстави стверджувати про сплив строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Скаржник стверджує, що станом на 2017 рік позивач знала про існування оскаржуваного виконавчого напису.

Не погодившись з мотивувальною частиною рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить змінити його мотивувальну частину, а саме: «Зважаючи на те, що позивачем доведено факт не пропуску строку позовної давності, а відповідачем доводи позивача не спростовано, судом встановлено, що строк позовної давності на звернення до суду позивачем не пропущено» на «Зважаючи на те, що позивачем доведено поважність пропуску позовної давності, а відповідачем доводи позивача не спростовано, суд вважає, що порушене право підлягає захисту».

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції вирішуючи спір, фактично встановив поважність причин пропущення позивачем строку позовної давності, проте дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності не пропущено.

У відзивіна апеляційнускаргу АТ«Укрсиббанк» ОСОБА_1 послалася на те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та помилковими в частині не оскаржуваного позивачем в апеляційному порядку щодо зміни мотивувальної частини судового рішення.

У відзивіна апеляційнускаргу ОСОБА_1 АТ «Укрсиббанк» зазначило, що позивач звернулася до суду з позовом після спливу строку позовної давності та не довела поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності, тому вважає, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2007 в забезпечення виконання зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту №11159305000 від 24.05.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрссибанк», між АКІБ «Укрссибанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір за умовами якого позивач ОСОБА_1 є майновим поручителем.

Іпотечним майном визначено нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання боржника, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

За умовами іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання боржника, що забезпечено іпотекою за цим договором іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику повідомлення, оформлене згідно з ст. 35 ЗУ «Про іпотеку».

26.02.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда О.І. на підставі заяви Акціонерного товариства "УкрСиббанк" вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за N 142, яким нотаріусом запропоновано: звернути стягнення на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації нежитлової будівлі, задовольнити вимоги ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі 181 955,44 дол. США. Стягнути з ОСОБА_1 суму витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису у розмірі 2000 грн.

Відповідно до інформації про виконавче провадження, на підставі заяви АТ "УкрСиббанк" державним виконавцем Коваленко В.О. 16.12.2021 02.11.2015 року відкрито виконавче провадження, 17.12.2015 винесено постанову про розшук майна боржника, 13.04.2017 постанова про передачу матеріалів виконавчого провадження, 21.09.2020 повернення виконавчого документа стягувачу, підстава: відсутність у боржника майна.

Згідно з інформацією про виконавче провадження, на підставі заяви АТ "УкрСиббанк" приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. 04.02.2021 відкрито виконавче провадження, 04.02.2021 винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника та про арешт майна боржника.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами, ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

Згідно з пунктом 1 Переліку нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку). Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до пункту 1-1 Переліку іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб надіслання іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням норм статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) зазначено, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

У постанові від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (N 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцять другого дня з дати вручення позичальнику повідомлення банку про дострокове повернення кредиту, у даному випадку це - 27.02.2008. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Вбачається, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11.11.2008 у справі N2-3537/08 встановлено, що 23.01.2008 позичальнику ОСОБА_2 направлено письмову вимогу про дострокове повернення кредиту у повному обсязі. Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення зазначену письмову вимогу банку відповідачем отримано особисто 26.01.2008. Таким чином, згідно з умовами Кредитного договору, встановлений заново термін повернення кредиту настав на 32 календарний день з дати вручення позичальнику повідомлення банку про дострокове повернення кредиту, тобто 27.02.2008. Також вказаним судовим рішенням встановлено, що розмір заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором перед банком станом на 24.04.2008 складає 104 668,19 дол. США., з яких 99 379,84 дол. США заборгованість за основним та простроченим кредитом, 5 715,33 дол. США заборгованість за строковими та простроченими процентами за користування кредитом, 9,07 дол. США пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 103,95 дол. США пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Отже, оскільки банк скористався своїм правом дострокового повернення кредиту у повному обсязі, термін повернення кредиту було змінено з 24.05.2028 на 27.02.2008, тим самим банк змінив строк виконання зобов`язання, а тому нарахування процентів після цієї дати є безпідставним.

Водночас як зазначено в резолютивній частині виконавчого напису від 26.02.2014 N142, за рахунок коштів, отриманих від реалізації нежитлової будівлі, вирішено задовольнити вимоги ПАТ "УкрСиббанк" у загальному розмірі 181 955,44 дол. США.

Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що сума заборгованості не є безспірною.

Доводи апелянта про те, що сторони у кредитному договорі визначили кінцевий строк кредитування до 24.05.2028, тому відповідач правомірно до 2013 року нараховував боржнику відсотки є безпідставними та суперечать висновкам Верховного Суду викладеним вище.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) зазначено, що «вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. […] наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення».

Згідно зі статтею 88 Закону України "Про нотаріат" (в редакції станом на 26.02.2014) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Враховуючи, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11.11.2008 року у справі N 2-3537/08 встановлено, що строк повернення кредитних коштів позичальником у повному обсязі настав 27.02.2008, банк, звертаючись у лютому 2014 року до приватного нотаріуса для вчинення виконавчому напису після спливу 3-річного строку.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 619/4933/20 (провадження № 61-12141св21) зазначено, що « […] чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не довела належними та допустимими доказами направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає задоволенню».

Матеріали даної справи не містять відомостей про направлення позивачу та отримання нею вимоги про усунення порушень за кредитним договором.

Крім того, відповідачем не надано документів, на підставі яких приватний нотаріус вчинив виконавчий напис, що унеможливлює перевірку дотримання нотаріусом процедури вчинення виконавчих написів та безспірності заборгованості за кредитним договором.

Вбачається зі справи, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2023

витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Найди О.І. документи, які стали підставою для вчинення нею оспорюваного напису.

Листом від 28.03.2023 приватний нотаріус повідомила, що документи, на підставі яких 26.02.2014 року вчинено напис, знищено, тому витребувані судом документи отримати не виявилось можливим.

До вказаного листа нотаріусом додано акт від 28.08.2020 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду та в графі 115 зазначено про знищення копії виконавчих написів та документів на підставі яких вони вчинені від 26.02.2014 проте, відсутні відомості про те, що у вказаних документах були наявні повідомлення позивача про заборгованість та необхідність її погашення.

За встановлених обставин даної справи апеляційний суд вважає, що відсутність доказів повідомлення позивачем про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило її можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. Позивач не мала можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність вирішеного спору між нею та відповідачем щодо сум заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання виконавчого напису, вчиненого 26.02.2014 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною, зареєстрованого в реєстрі N 142 про звернення стягнення на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню.

Щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Згідно частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначені початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її права і об`єктивна можливість цієї особи знати обставини порушення її прав.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі 3487/10132/14 зазначила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості і обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільних прав і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого ст. ст. 12,81 ЦПК України. Відповідач навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач заявив про застосування строку позовної давності оскільки зазначав, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Як вбачається із матеріалів справи, виконавчий напис вчинено 26.02.2014, до суду з позовом позивач звернулася у грудні 2021 року, тобто за межами визначної статей 257 ЦК України позовної давності тривалістю у три роки.

Зазначаючи про поважність причин пропуску позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач вказувала на те, що про порушення свого права дізналася від свого представника 29.06.2021 за відкритим з 04.02.2021 виконавчим провадженням №64386609.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний виконавчий напис неодноразово пред`являвся до примусового виконання, що підтверджується інформацією про виконавче провадження №49178323 з якої вбачається, що 02.11.2015 було відкрито виконавче провадження за спірним виконавчим написом.

Проте доказів направлення боржникові копії постанови про відкриття виконавчого провадження відповідачем не долучено.

Вбачається, що постановою від 17.12.2015 оголошено розшук майна боржника.

11.04.2017 постановою зупинено виконавче провадження ( п. 4 ч. 1 ст. 28).

11.04.2017 постановою поновлено виконавче провадження.

11.04.2017 постановою передано виконавче провадження на виконання до примусового відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

13.04.2017 постановою прийнято до виконання виконавче провадження.

27.12.2019 постановою передано виконавче провадження з ліквідованого відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області до новоствореного Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

21.09.2020 постановою виведено виконавче провадження №49178323 з примусового виконання із зведеного виконавчого провадження №56166204, яке веде Відділ примусового виконання.

21.09.2020 постановою повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 37 (відсутність у боржника майна). Зазначено, серед іншого підставу, згідно відповіді з МВС, за боржником зареєстровано автомобіль, який оголошено у розшук постановою від 16.03.2017, за станом на теперішній час транспортний засіб не виявлено. Згідно пояснень боржника та наданих нею документів транспортний засіб викрадено.

Проте дата, коли саме надавалися пояснення та документи боржником щодо арештованого автомобіля не зазначена, вказані дії зафіксовані станом на вересень 2020 року, тому не можуть беззаперечно свідчити про обізнаність боржника до цього часу про вчинення стягувачем такої нотаріальної дії. Крім того, з цього часу строк для подання позову не пропущений.

Зважаючи на викладене, у справі в межах наданих доказів відсутні докази того, що позивач об`єктивно могла знати про обставини порушення своїх прав ще у лютому 2014 року.

Встановлено, що в подальшому 04.02.2021 постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження №64386609.

29.06.2021 представник позивача звернувся до виконавчої служби з клопотанням про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №64386609.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неодноразово зауважував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, опираючись на докази, які вже втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Зважаючи на викладене, відсутні достатні докази для висновку про те, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, об`єктивно підтвердженим є те, що про порушення свого права дізналася у червні 2021 року, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження обізнаності про існування оспорюваного виконавчого напису стягувач суду не надав, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час вирішення спору ОСОБА_1 подавала заяву про поновлення строку позовної давності, проте по суті вона зводиться до того, що про порушене право вона дізналася після 29.06.2021, тому такі доводи не можуть бути підставою поновлення строку.

Відповідно до ч.4 ст.376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційних скарг частково заслуговують на увагу, проте не впливають на правильність висновків суду про наявність підстав для задоволення позову, рішення суду підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст.374,376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги Акціонерного Товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.05.2023 змінити, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 10.01.2024

Головуючий: Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.С. Комлева